Лекція 7. Розрахунок збитків за забруднення довкілля

 

 Класифікація збитків, які завдаються навколишньому середовищу

 Основи плати і стягнення платежів за забруднення

навколишнього середовища

 

7.1. Класифікація збитків, які завдаються

навколишньому середовищу

 

Головними критеріями визначення економічних збитків є негативні зміни середовища в результаті антропогенної діяльності. При такому підході більш ємним стає поняття забруднення середовища. Економічні збитки як параметр, який відбиває взаємодію виробництва і середовища, може бути розрахований відносно об’єктів господарської діяльності і елементів довкілля, що передбачає наявність системи показників.

Структура показників, які дозволяють оцінити натуральні збитки від забруднення середовища, вельми різноманітна, і формування її у кожному конкретному випадку прямо залежить від обґрунтованої номенклатури одиничних натуральних збитків, що підлягають оцін­ці. Кожний показник має самостійне значення і не може розглядатися як проста арифметична сума попередніх. При визначенні економічних збитків у конкретному випадку необхідний індивідуальний підхід.

Для інтегрування і застосування в економічних розрахунках натуральні одиничні збитки мають бути приведені до вигляду, який дозволяє їх порівнювати, тобто необхідно провести вартісну оцінку натуральних збитків. З одного боку, вартісні показники відповідають натуральним збиткам, з іншого – розрізняють фактичний, можливий (потенційний) та відвернений збитки.

Фактичні збитки – це втрати і додаткові витрати, які склалися в умовах забруднення середовища. Можливі (потенційні) збитки – економічні збитки, які сформуються в результаті надходження забруднюючих речовин від об’єктів у прогнозному періоді.

Відвернені збитки – це зниження можливих (потенційних) збитків у результаті проектування або проведення заходів із захисту довкілля.

Економічні збитки як комплексний показник, що відбиває особливості взаємодії виробництва з середовищем і здійснює вплив на головні характеристики виробничої діяльності, виконує такі функції:

– облікову – проявляється у тому, що збитки є мірою оцінки впливу господарської діяльності на середовище;

– інвестиційну – виходить з того, що яким би чином не оцінювалися економічні збитки, вони у будь-якому випадку, визначаються розмірами додаткових вкладень матеріальних і трудових витрат, виступають як поточні витрати та капітальні вкладення;

– обмежувальну – проявляється в тому, що об’єкти-забрудню­вачі прямо (у вигляді штрафів) або побічно (у вигляді подорожчання вихідної сировини, підвищення захворюваності працюючих тощо) відчувають наслідки своєї діяльності. Це потребує відповідних заходів (удосконалення технологій, створення маловідходних виробництв, бу­дівництва очисних споруд тощо) з метою скорочення негативних наслідків власної діяльності;

– стимулюючу – тісно пов’язана з розглянутою функцією. Різ­ного роду платежі та штрафи, які визначають на основі економічних збитків, стимулюють скорочення забруднення і, відповідно, зменшують витрати об’єктів на компенсацію збитків.

У той же час збитки дозволяють приймати обґрунтовані з економіко-екологічної точки зору рішення щодо можливості і необхідності функціонування об’єктів, черговості освоєння інвестицій на об’єктах.

Економічні збитки як прямі втрати і додаткові витрати, можуть бути завдані населенню безпосередньо, а також опосередковано в результаті зміни умов функціонування господарських об’єктів як наслідок деградації якості середовища. При цьому зміни виробничо-економічних та екологічних властивостей, які визначають натуральні збитки, можуть бути тимчасовими та безповоротними, такими, що зав­даються безпосередньо природним ресурсам та побічно через умови їхнього існування.

Основна особливість збитків – це те, що вони завдаються реципієнтам безпосередньо, але для суб’єкта забруднення є зовнішнім (екстерніальним) ефектом, що потребує спеціальних регуляторів для запобігання його прояву у зв’язку з тим, що як реципієнти, так і суспіль­ство в цілому не зацікавлені у формуванні економічних збитків. До таких регуляторів належать платежі за забруднення, фінансування заходів щодо запобігання та ліквідації наслідків забруднення, скорочення негативних наслідків зміни якості середовища.

 

7.2. Основи плати і стягнення платежів за

забруднення навколишнього середовища

 

На території України існують єдині правила встановлення плати за викиди й скиди забруднюючих речовин у навколишнє природ­не середовище та розміщення в ньому відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та інших виробництв, а також стягнення відповідних платежів з підприємств, установ і організацій. Плата за забруднення навколишнього середовища встановлюється за:

– викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;

– скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіаль­ні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти, в тому числі скиди, що здійснюються підприємствами через систему комунальної каналізації;

– розміщення відходів у НПС.

Платежі за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщен­ня відходів у навколишньому природному середовищі стягуються з підприємств незалежно від форм власності й відомчої приналежності. Стягнення платежів не звільняє підприємства від відшкодування збитків, заподіяних порушенням природоохоронного законодавства. Розрізняють дві категорії платежів за забруднення навколишнього середовища:

– платежі за нормативно-допустиме забруднення, тобто за викиди (скиди) речовин в межах норм лімітів (ГДВ, ГДС);

– платежі за нормативні постійні та разові (залпові) викиди (скиди);

– штрафні санкції.

Ліміти розміщення відходів у НПС визначаються для підприємств як фізичний обсяг відходів за класами їхньої токсичності згідно з дозволами на розміщення, що видаються у встановленому порядку і доводяться в тоннах на рік.

За понадлімітні викиди і скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів встановлюється підвищений розмір плати на підставі базових нормативів плати, коефіцієнтів, що враховують територіаль­ні екологічні особливості, і коефіцієнтів кратності плати за понадлі­мітні викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів.

Коефіцієнти кратності плати за понадлімітні викиди і скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів встановлюється радами народних депутатів базового рівня в межах від 1 до 5.

У разі відсутності на підприємстві затверджених у встанов­леному порядку лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів, плата за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів стягується як понадлімітна.

Платежі підприємств за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у межах лімітів відносяться на витрати виробництва, а за понадлімітні вилучаються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

Платежі за забруднення НПС підприємства (крім розташованих у містах республіканського підпорядкування) перераховують у таких розмірах:

– 70 % – у позабюджетні фонди охорони НПС рад народних депутатів базового рівня на окремі рахунки;

– 20 % – у позабюджетні фонди охорони НПС держави та обласних рад народних депутатів на окремі рахунки;

– 10 % – на рахунок державного позабюджетного фонду охорони НПС Міністерства охорони навколишнього середовища України.