Лекція 4. Вартісні теорії оцінки природно-ресурсного потенціалу

 

 Теорії регулювання використання природного потенціалу

 Основні умови для формування рентних оцінок. Форми ренти

 

4.1. Теорії регулювання використання природного потенціалу

 

Після 1917 року сформувалась перша концепція регулювання використання природного потенціалу теорія “дармових благ природи”.

Основу цієї теорії складали три положення:

1) загальнонародна власність на природні ресурси. Перший документ, прийнятий у Радянський Росії, –“Декрет про землю” законодавче закріпив це положення;

2) безмежність природно-ресурсного потенціалу. Радянський Союз займав 1/6 частину суші. За запасами багатьох ресурсів він знаходився на першому місці в світі;

3) відсутність необхідності грошової оцінки, тому що природні ресурси не були об’єктом купівлі-продажу.

Витратна теорія. Суть витратної теорії полягає в тому, що кращі ділянки (одиничні ресурси), які потребують на освоєння та експ­луатацію менших витрат, мали в абсолютному виразі меншу оцінку, ніж гірші, які потребують більших витрат для застосування. Крім об’єктивних недоліків, слід відзначити суб’єктивні фактори, які впливають на оцінку: якість роботи колективу, організаційний рівень тощо. Введення критерію оцінки, що припускає вибір кращих ділянок при мінімумі витрат, не дозволяє в жодному випадку враховувати обме­женість та дефіцитність ресурсів.

Витратна теорія оцінки природних ресурсів отримала широке розповсюдження в практичних розрахунках. До цього часу в деяких випадках оцінки природних ресурсів визначаються на основі витрат на освоєння. Слід зазначити, що вони відіграють певну роль при розробці стратегії природокористування, однак не можуть слугувати базою порівняльної оцінки природних ресурсів. Єдиний випадок, коли можна використати витратний механізм при виборі варіантів експлуатації однорідних ресурсів – ідентичність їх натуральних характеристик як природних об’єктів.

Результатна теорія. На противагу витратній в економічній літературі з’явилася результатна теорія оцінки природних ресурсів, яка має декілька різновидів. Згідно з однією з них як оцінку об’єкта природокористування слід розглядати валовий випуск продукції, що одер­жують завдяки його експлуатації. Згідно з іншою – від валового продукту пропонувалося віднімати поточні витрати.

Найбільше розповсюдження згадана концепція набула при оцінці земельних угідь, хоча може бути застосована і для інших природних об’єктів.

Результатна концепція характеризується недоліками, властивими витратній концепції: більш низькі абсолютні показники кращих ділянок та суб’єктивні фактори. Безперечно, що кращі ділянки, які потребують менших витрат на виробництво певної маси продукції за рахунок родючості ґрунту, забезпечать одержання продукції за більш низькою собівартістю.

У той же час виникає сумнів, чи є така оцінка продукту, одержаного з ділянки, оцінкою самої ділянки. Від заміни техніки цінність ділянки може не змінитися, хоча вартість продукції зміниться. Віднімання поточних витрат не виправить положення, оскільки у цьому випадку оцінка земельної ділянки включає ефект, що приноситься мобільними ресурсами. Останні, як правило, не губляться для суспільства безповоротно з вибуттям оцінюваної ділянки.

Загальний недолік усіх різновидів результатної теорії – розгляд об’єкта, який оцінюється, у відриві від інших сфер господарювання, що не дозволяє бачити альтернативні можливості застосування ресурсів. Наголос робиться на аналізі показників, які відносяться до кожного конкретного об’єкта. Допустимий лише вибір варіантів використання однорідних ресурсів з різними об’ємними характеристиками одержуваного продукту за рівних витрат.

В економічній літературі неодноразово робилися спроби механічного поєднання витратної та результатної теорії. Тільки діалектич­не поєднання (а не просто додавання) витратного і результатного аспек­тів оцінки природних ресурсів дозволить правильно їх оцінити.

Рентна теорія. Подібний підхід реалізовано у рентній теорії оцінки природних ресурсів. Рента відображає з одного боку результати експлуатації природного ресурсу, з іншого – відбиває витрати, які доз­воляють сформувати ефект.

Визнання існування диференціальної ренти в соціа­лістичній економіці, можливість та необхідність її економічного важеля в господарському механізмі в методологічних роботах має різноманітні інтерпретації, а в практичній діяльності рента і в теперішній час має досить обмежене застосування.

Багато економістів довгий час ставили під сумнів наявність диференціальної ренти як політекономічної категорії соціалізму. Деякі спеціалісти стверджували, що при соціалізмі, разом з абсолютною, зникає і диференціальна рента. Інші, допускаючи існування диферен­ціальних підходів, заперечували їхню рентну основу, треті виступали з “обмежувальними” трактуваннями рентних відносин. І хоча на початок 1970-х років у багатьох не викликав сумніву факт існування диференціальної ренти в соціалістичній економіці, розробка рентних принципів оцінки природних ресурсів не мала провідного значення в практиці планування розвитку господарських відносин.

 

4.2. Основні умови для формування

рентних оцінок. Форми ренти

 

Основні умови для формування рентних оцінок – це обмеже­ність ресурсів та наявність конкретних власників ресурсів і територій.

Обмеженість проявляється в декількох формах, а саме:

– кількість, якість, відновлюваність і територіальний розподіл ресурсів;

– ефективність з точки зору залучення в господарський обіг (тех­нічна, технологічна і економічна) у кожний конкретний період часу;

– наявність більш як одного споживача на кожний конкретний елемент природно-ресурсного потенціалу території.

Немає сенсу говорити про рентну оцінку ресурсу, який у певному регіоні є необмеженим (невичерпним). Однак введення цього ресурсу у певну схему використання, як правило, дає можливість здійснювати порівняння з обмеженими ресурсами, що дозволяє проводити рентні оцінки і для нього.

Друга умова – наявність конкретних власників була відсутня до прийняття ЗУ “Про власність”, Земельного кодексу та інших законів, які підтверджували факт наявності різноманітних форм власності, у тому числі й на природні ресурси.

Форми ренти. При експлуатації природних об’єктів, крім звичайного (середньогалузевого), додатково створюється ще й добавлений додатковий продукт, який у грошовому виразі називається диференціальним прибутком.

Диференціальна рента – надлишковий чистий прибуток, який має фіксований характер і одержується при використанні природних ресурсів та умов різної якості.

Природною умовою утворення ренти є відмінності в якості землі та її обмеженість. Джерелом – тільки праця.

Розрізняють такі форми ренти:

Диференціальна рента І – додатковий прибуток, одер­жаний на кращих за якістю та місцезнаходженням ділянках при рівновеликих вкладеннях капіталу. Вона пов’язана з природною родючістю землі. Слід відзначити суттєвий момент – тільки поєднання властивостей землі з капіталом дає можливість одержати диференціальну ренту.

Диференціальна рента II – додатковий прибуток, який одержується на однакових за якістю ділянках за рахунок додаткових вкладень капіталу. Відмінності розміру доданого капіталу викликає одержання додаткових рентних прибутків, відмінних від прибутків на капітал. При оптимальних вкладеннях капіталу на одній і тій самій ділянці земліможна одержати максимальну ренту, в тому числі й на гіршій ділянці.

Монопольна рента – додатковий прибуток, який одержується при експлуатації ділянок з винятковими властивостями, залежить від платоспроможного попиту споживачів. Може бути одержана не тільки за рахунок виробництва рідких сільськогосподарських продуктів. Як відомо, деякі зони міст також мають унікальні властивості. Наприклад, центральні частини для обладнання офісів – престижно, реклама – обличчя фірми.

Абсолютна рента – отримується за рахунок більш низького рівня органічної будови капіталу в сільському господарстві.

Таким чином, в Україні є всі умови для формування усіх видів ренти. Однак особливо слід зазначити, що ці види виділяються при теоретичних міркуваннях, шляхом створення штучних обмежень. На практиці жоден з видів ренти в чистому вигляді не існує, і можна говорити про диференціальну ренту в загальному вигляді.

Основна особливість рентних оцінок – необхідність їх постійного коректування і підтримання умов їхнього формування. Якщо природним базисом утворення диференціальної ренти є якість ресурсу, то слід зазначити, що освоєння ресурсів не завжди іде від кращих до гірших. Поява кращої ділянки може трапитися після освоєння гіршої, що буде впливати на розмір ренти.

Капітальні вкладення, що сприяють формуванню ренти, в часі дають різний ефект. Основні фонди мають властивість зношуватися морально та фізично, що може позначитися на розмірі ренти.

Рента проявляється лише у випадку задоволення конкретних потреб споживачів, внаслідок реалізації продукції та послуг, зміни умов експлуатації виробничих і невиробничих об’єктів тощо. Потреби мають властивість змінюватись, що може також вплинути на розмір ренти. Однак перелічені переваги та недоліки рентних оцінок тільки підкреслюють значення цього показника для формування економічного механізму в умовах ринкових відносин.

Останнім часом з’явилися теорії оцінки природного ресурсного потенціалу з урахуванням економічних збитків, пов’язаних з втратою природного ресурсу, вибуттям його з господарського обороту, зміною якості НПС – так звана “збиткова” концепція. Її поява зумовлена тим, що використання рентних оцінок правомірне не в усіх економічних розрахунках. Якщо суспільство втратило ресурс певної кількості і якості, то можна стверджувати, що втрачено не тільки ефект від використання цього ресурсу, але й певну кількість витрат праці, пов’язаних із застосуванням цього ресурсу у господарській діяльності. Ці зміни витрат живої та матеріалізованої праці зумовлюють економічні збитки від втрати ресурсу. Тут слід зазначити, що на практиці широко використовуються компенсаційні розрахунки, що суттєво впливає на конкретну величину оцінки ресурсу, а отже, потребують забезпечення порівнянності методів оцінки.

Всі зазначені теорії оцінки природних ресурсів: витратна, результатна, рентна, “збиткова” – належать допоелементної оцінки природних ресурсів, тобто одиниці або окремого джерела природного ресурсу. Такі оцінки, в основному, виражають умови освоєння природ­ного ресурсу з точки зору безпосереднього користувача – окремої господарської одиниці. У цих умовах виникає необхідність оцінки при­родно-ресурсного потенціалу на основіінтегральної (комплексної) теорії. Проблема комплексної економічної оцінки – одна з найбільш складних та маловивчених сучасною економічною наукою.