Лекція 5. Методи та функції економічної оцінки природно-ресурсного потенціалу

 

 Функції економічної оцінки природних ресурсів

 Інтегральний метод оцінки природних ресурсів

 

5.1. Функції економічної оцінки природних ресурсів

 

Під економічною оцінкою природно-ресурсного потенціалу слід розуміти кількісну і якісну характеристику природних ресурсів та умов як чинників економіки регіону, що відображають суспільну цінність при­родних благ. Можна стверджувати, що економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу – один з найскладніших розділів економіки приро­докористування. Одним з початкових пунктів розвитку різних форм власності, орендних відносин, приватизації є економічна оцінка природних ресурсів та умов і система показників економічного регулювання взаємодії виробництва і середовища, що формується на її основі.

Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу як знаряддя економічного регулювання взаємодії виробництва та НПС в регіоні виконує такі функції:

– облік природних ресурсів та умов;

– вибір варіантів використання ресурсів та умов.

Облікова функція пов’язана не тільки з кількісними, якісними та вартісними характеристиками природних благ, що оцінюються як національне багатство. Суттєве значення при виконанні цієї функції має група якісних характеристик, які визначають конкретні умови функ­ціонування потенційних споживачів ресурсів. Слід зазначити, щоінфор­маційна база економічної оцінки природно-ресурсного потенціалу в Україні не створена дотепер. Дещо більш докладно вивчені земельні ресурси. Можна отримати деякі відомості щодо окремих родо­вищ або територій, але цілісна система оцінки природно-ресурсного потенціалу відсутня. Цей факт істотно ускладнює розробку схем розвитку продуктивних сил країни, а також формування економічної політики держави.

Вибір варіантів раціонального використання ресурсів та умов проводиться в межах окремого регіону для ранжування або визначення переваги в експлуатації за споживачами. Основний інструмент при здійсненні вибору – порівняння економічних показників діяльності об’єктів або використання ресурсів.

Для оцінки природних благ економічна наука пропонує дві основні системи показників: натуральні та вартісні.

Натуральні показники та натуральні оцінки, що будуються на їхній основі, вони можуть бути використані для характеристики, зіставлення споживчих властивостей природних ресурсів та умов. Причому певну участь у систематизації такого роду показників беруть разом з економістами представники інших галузей знань, наприклад, геологи, астрономи, гідрологи, біологи та ін.

Натуральні показники включають кількісні та якісні характеристики досліджуваних об’єктів:

– кількісна оцінка відображає обсяги ресурсу – площу і запас лісонасаджень, запаси мінеральних ресурсів, ресурс річкового стоку, земельну площу тощо;

– якісна оцінка фіксує його властивості – калорійність палива, вміст гумусу в ґрунті, питому вагу деревини, вміст корисного компоненту в руді тощо, а також характеристики, пов’язані з місцем розташування: транспортні магістралі, споживачі, поєднання ресурсів для переробки тощо.

У практичній діяльності використовуються відносні якісні показ­ники – бони та бали.

Бонітування ґрунтів – це порівняльна оцінка ґрунтової родючості, яка виражається через показники (шкали) придатності їх до вирощування сільськогосподарських культур. Оцінка якості ґрунту дається у відносних величинах – балах за замкненими 100-бальними шкалами. За 100 балів береться еталонний ґрунт для кожної культури.

Вартісні характеристики природно-ресурсного потенціалу є його економічною оцінкою у точному визначенні поняття. Формуються вони з урахуванням кількісних і, особливо, якісних характеристик ресурсу. Вартісна оцінка має грошовий вираз, що дозволяє ввести природно-ресурсну складову в систему економічних показників та розрахунків.

Найбільш повні характеристики елементів природно-ресурс­ного потенціалу повинні бути представлені в кадастрах природних ре­сурсів. У різний час розроблені або розроблялися кадастри родовищ корисних копалин СРСР, де були зосереджені найважливіші результу­ючі показники їхньої геолого-економічної оцінки, встановлені парамет­ри кондицій та підраховані за ними балансові і позабалансові запаси.

 

5.2. Інтегральний метод оцінки природних ресурсів

 

У прогнозних розрахунках, при виборі варіанта освоєння природних ресурсів і умов у регіонах, широке застосування знаходить проведення оцінки природних об’єктів інтегральним методом. Вихід­ним положенням цього методу є обґрунтування повного економічного ефекту, що одержується у процесі використання природно-ресурсного потенціалу регіону.

У зв’язку з тим, що методика інтегральної оцінки ще остаточно не сформована, розглянемо підходи до її визначення.

Не зупиняючись докладно на ранжуванні потреб в регіоні, заз­начимо, що цей етап є найважливішим для будь-яких видів діяльності.

Основним розрахунковим розділом є зіставлення ефектів та збитків від експлуатації природного об’єкта:

 

О = f (Е; Y),       (2.1)

 

де О – економічна оцінка; f – функціональний зв’язок; Е – ефект від функціонування господарських одиниць, які використовують природні ресурси; Y – економічні збитки, що формуються у регіоні в результаті експлуатації природних ресурсів.

За наявності обґрунтованої нормативної бази, яка регулює процес природокористування, коли норми включають натуральні, технічні, технологічні, економічні показники та юридичні документи, економічна оцінка здійснюється за формулою:

 

О = Е – Y.        (2.2)

 

У цьому випадку економічні збитки можна оцінювати як негативний ефект.

Другий підхід базується на неможливості безпосереднього зіставлення ефектів та збитків, які виникають у споживачів в регіоні. Проведення такого розрахунку також потребує чіткої нормативної бази і передбачає деякі неформальні дії. Економічна оцінка в цьому випадку проводиться за умови:

 

Е → min; Y → min.      (2.3)

 

Ефект у цьому випадку може бути визначений диферен­ціальною рентою, що одержується при комплексному вико­ристанні природно-ресурсного потенціалу. Залежно від вимог до оцінки ефекту він може бути визначений прибутком у видобувних та переробних галузях виробничої сфери. Ефект може бути представлений відносною економією та розміром попереджених збитків.

Економічні збитки (фактичний та потенціальний) можуть виступати у формі прямих втрат та додаткових витрат у споживачів.

Актуальність і значення розробки методики оцінки природних об’єктів інтегральним методом незаперечні. Наявний методичний потен­ціал, що використовується в економіці природокористування, дозволяє на сьогодні застосовувати на практиці елементи розглянутого методу.

Найважливіша вимога до проведення оцінок – порівнянність використовуваних показників, у тому числі за чинником часу. Експлуа­туючи природний ресурс, споживач розраховує ефект, обумовлений економічною оцінкою даного об’єкта. Еквівалентна цій оцінці грошова сума переходить користувачу не у вигляді ціни, що сплачується одночасно на момент одержання об’єкта в користування, а у вигляді щорічно одержуваної диференціальної ренти.

Знаючи розмір рентного ефекту, який приноситься щорічно оцінюваним об’єктом природокористування Rt,можна визначити його інтегральну економічну оцінку О з врахуванням фактора часу:

 

,      (2.4)

 

де Т – строк експлуатації об’єкта природокористування; R – розмір рентного ефекту; t – момент, на який проводиться оцінка; N – норматив дисконтування.

Слід відзначити, що при визначенні інтегральної цінності природних ресурсів встановлення норми дисконтування – одне з найбільш складних питань. Цей коефіцієнт відображає ступінь знецінювання еко­номічних благ через об’єктивно існуючі переваги їхнього споживання в часі. Він показує, у скільки разів скоротиться оцінка суми споживчих благ за один рік при фіксованому рівні споживання.

Таким чином, інтегральну оцінку слід застосовувати у прогноз­них і поточних розрахунках при вирішенні питань про доцільність освоєння (вибуття) конкретних видів природних ресурсів (умов) як елементів природно-ресурсного потенціалу регіонів, а також при оцінці складових національного багатства.