Лекція 7. Розрахунок збитків за забруднення довкілля
Класифікація збитків, які завдаються навколишньому середовищу
Основи плати і стягнення платежів за забруднення
навколишнього середовища
7.1. Класифікація збитків, які завдаються
навколишньому середовищу
Головними критеріями визначення економічних збитків є негативні зміни середовища в результаті антропогенної діяльності. При такому підході більш ємним стає поняття забруднення середовища. Економічні збитки як параметр, який відбиває взаємодію виробництва і середовища, може бути розрахований відносно об’єктів господарської діяльності і елементів довкілля, що передбачає наявність системи показників.
Структура показників, які дозволяють оцінити натуральні збитки від забруднення середовища, вельми різноманітна, і формування її у кожному конкретному випадку прямо залежить від обґрунтованої номенклатури одиничних натуральних збитків, що підлягають оцінці. Кожний показник має самостійне значення і не може розглядатися як проста арифметична сума попередніх. При визначенні економічних збитків у конкретному випадку необхідний індивідуальний підхід.
Для інтегрування і застосування в економічних розрахунках натуральні одиничні збитки мають бути приведені до вигляду, який дозволяє їх порівнювати, тобто необхідно провести вартісну оцінку натуральних збитків. З одного боку, вартісні показники відповідають натуральним збиткам, з іншого – розрізняють фактичний, можливий (потенційний) та відвернений збитки.
Фактичні збитки – це втрати і додаткові витрати, які склалися в умовах забруднення середовища. Можливі (потенційні) збитки – економічні збитки, які сформуються в результаті надходження забруднюючих речовин від об’єктів у прогнозному періоді.
Відвернені збитки – це зниження можливих (потенційних) збитків у результаті проектування або проведення заходів із захисту довкілля.
Економічні збитки як комплексний показник, що відбиває особливості взаємодії виробництва з середовищем і здійснює вплив на головні характеристики виробничої діяльності, виконує такі функції:
– облікову – проявляється у тому, що збитки є мірою оцінки впливу господарської діяльності на середовище;
– інвестиційну – виходить з того, що яким би чином не оцінювалися економічні збитки, вони у будь-якому випадку, визначаються розмірами додаткових вкладень матеріальних і трудових витрат, виступають як поточні витрати та капітальні вкладення;
– обмежувальну – проявляється в тому, що об’єкти-забруднювачі прямо (у вигляді штрафів) або побічно (у вигляді подорожчання вихідної сировини, підвищення захворюваності працюючих тощо) відчувають наслідки своєї діяльності. Це потребує відповідних заходів (удосконалення технологій, створення маловідходних виробництв, будівництва очисних споруд тощо) з метою скорочення негативних наслідків власної діяльності;
– стимулюючу – тісно пов’язана з розглянутою функцією. Різного роду платежі та штрафи, які визначають на основі економічних збитків, стимулюють скорочення забруднення і, відповідно, зменшують витрати об’єктів на компенсацію збитків.
У той же час збитки дозволяють приймати обґрунтовані з економіко-екологічної точки зору рішення щодо можливості і необхідності функціонування об’єктів, черговості освоєння інвестицій на об’єктах.
Економічні збитки як прямі втрати і додаткові витрати, можуть бути завдані населенню безпосередньо, а також опосередковано в результаті зміни умов функціонування господарських об’єктів як наслідок деградації якості середовища. При цьому зміни виробничо-економічних та екологічних властивостей, які визначають натуральні збитки, можуть бути тимчасовими та безповоротними, такими, що завдаються безпосередньо природним ресурсам та побічно через умови їхнього існування.
Основна особливість збитків – це те, що вони завдаються реципієнтам безпосередньо, але для суб’єкта забруднення є зовнішнім (екстерніальним) ефектом, що потребує спеціальних регуляторів для запобігання його прояву у зв’язку з тим, що як реципієнти, так і суспільство в цілому не зацікавлені у формуванні економічних збитків. До таких регуляторів належать платежі за забруднення, фінансування заходів щодо запобігання та ліквідації наслідків забруднення, скорочення негативних наслідків зміни якості середовища.
7.2. Основи плати і стягнення платежів за
забруднення навколишнього середовища
На території України існують єдині правила встановлення плати за викиди й скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення в ньому відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та інших виробництв, а також стягнення відповідних платежів з підприємств, установ і організацій. Плата за забруднення навколишнього середовища встановлюється за:
– викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;
– скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти, в тому числі скиди, що здійснюються підприємствами через систему комунальної каналізації;
– розміщення відходів у НПС.
Платежі за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у навколишньому природному середовищі стягуються з підприємств незалежно від форм власності й відомчої приналежності. Стягнення платежів не звільняє підприємства від відшкодування збитків, заподіяних порушенням природоохоронного законодавства. Розрізняють дві категорії платежів за забруднення навколишнього середовища:
– платежі за нормативно-допустиме забруднення, тобто за викиди (скиди) речовин в межах норм лімітів (ГДВ, ГДС);
– платежі за нормативні постійні та разові (залпові) викиди (скиди);
– штрафні санкції.
Ліміти розміщення відходів у НПС визначаються для підприємств як фізичний обсяг відходів за класами їхньої токсичності згідно з дозволами на розміщення, що видаються у встановленому порядку і доводяться в тоннах на рік.
За понадлімітні викиди і скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів встановлюється підвищений розмір плати на підставі базових нормативів плати, коефіцієнтів, що враховують територіальні екологічні особливості, і коефіцієнтів кратності плати за понадлімітні викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів.
Коефіцієнти кратності плати за понадлімітні викиди і скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів встановлюється радами народних депутатів базового рівня в межах від 1 до 5.
У разі відсутності на підприємстві затверджених у встановленому порядку лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів, плата за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів стягується як понадлімітна.
Платежі підприємств за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у межах лімітів відносяться на витрати виробництва, а за понадлімітні вилучаються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.
Платежі за забруднення НПС підприємства (крім розташованих у містах республіканського підпорядкування) перераховують у таких розмірах:
– 70 % – у позабюджетні фонди охорони НПС рад народних депутатів базового рівня на окремі рахунки;
– 20 % – у позабюджетні фонди охорони НПС держави та обласних рад народних депутатів на окремі рахунки;
– 10 % – на рахунок державного позабюджетного фонду охорони НПС Міністерства охорони навколишнього середовища України.