Тема6. Безпека праці в хімічних цехах та лабораторіях

6.1.Хімічні речовини, що застосовуються в опоряджувальному виробництві

Хімічні речовини, що застосовуються в опоряджувальному виробництві по своїй дії на організм людини при відсутності ефективної вентиляції і недотриманні мір профілактики можуть викликати:

подразнення шкіри та слизових оболонок (від дії органічних розчинників і розріджувачів);

враження крові та кровотворних органів (від дії бензолу, толуолу, окису вуглецю);

враження нервової системи (від дії ацетону, бензину, бензолу, бутилацетату, етилацетату);

ушкодження органів дихання (від дії хлору, аміаку).

Вступаючи в з'єднання з тканинами організму, отруйні речовини (промислові отрути) при несприятливих умовах можуть порушити нормальну роботу органів і викликати гостре (раптове) чи хронічне (поступове) отруєння.

Пари органічних розчинників, каніфольний та шкіряний пил у суміші з повітрям при концентраціях вище гранично припустимих – вибухонебезпечні; целюлозний пил, пил фарб – пожежонебезпечні.

Розглянемо характеристику деяких матеріалів і речовин, що застосовуються в опоряджувальному та взуттєвому виробництвах, і умови безпечної роботи з ними.

Гранітоль – груба тканина з нітроцелюлозним покриттям і наповнювачами; здатна до самозаймання при збереженні і транспортуванні.

При збереженні і вирубці з нього виділяються пари органічних розчинників, що при відсутності чи недостатній вентиляції в коморах і виробничих приміщеннях впливає на працюючих.

Тому гранітоль варто зберігати в добре вентильованих сухих приміщеннях при температурі не вище 20°С в вертикальному положенні, з вільним доступом повітря до бічних поверхонь рулонів.

Каніфоль – вогненебезпечна речовина, схильна до самозаймання; її варто охороняти від джерел нагрівання до температури вище 80°С. Каніфольний пил у суміші з повітрям вибухонебезпечний.

Синтетичні каучуки (СК) містять летучі, легкозаймисті та вибухові речовини.

Згідно ГОСТу, наявність металевого натрію в СК не допускається. Присутність металевого натрію у виді твердих часток у натрійбутадіоновому каучуку може викликати опіки при попаданні на шкіру; при попаданні води металевий натрій загоряється і може запалити летучі речовини каучуку. Вміст неграничних вуглеводнів у рафінованому і брикетованому бутадіоновому каучуку не повинен перевищувати 0,05%, а у вальцованому каучуку – 0,10%.

Тара із синтетичним каучуком повинна бути захищена від дощу і снігу; варто охороняти тару від намокання. Перевозити синтетичний каучук можна тільки в закритих автомашинах.

При неповному видаленні летучих (хлоропрен, його димери) хлоропреновий каучук (найрит) і вироби з нього відрізняються неприємним запахом; летучі речовини, що виділяються, можуть при обробці каучуку виявляти подразнюючу й загально токсичну дію, особливо якщо обробка відбувається з підігрівом.

Каучуки варто охороняти від джерел нагрівання.

Найрит містить 10-12% летучих речовин, що погіршує санітарно-гігієнічні умови роботи з ним. Для розчинення найрита рекомендується етилацетат і бензин.

При горінні каучук розкладається з виділенням легкозаймистих вибухонебезпечних парів. Для гасіння каучуку, що загорівся, потрібна велика кількість води.

Недезодорований хлоропреновий каучук містить сліди димерів і хлоропрену і тому може викликати захворювання шкіри, роздратування слизових оболонок верхніх дихальних шляхів.

Не рекомендується застосовувати в якості розчинника найрита ацетон, тому що він може реагувати із хлором найрита. Утворювані при цьому монохлоркетони викликають сильне подразнення слизових оболонок очей і сльозотечу. Не слід також розчиняти найрит у толуолі, тому що при цьому утворюється хлортолуол, який має різкий запах і сильно подразнює слизові оболонки.

Клеї, приготовлені на органічних розчинниках і розріджувачах, при збереженні у відкритому посуді в умовах недостатньої вентиляції, внаслідок випару розчинників, можуть впливати на працюючих, залежно від характеру летучості речовин клеїв. При тривалому доторканні клеї викликають сухість шкіри, а також тріщини і захворювання шкіри. Клеї вогненебезпечні.

Широке застосування для основного кріплення низу взуття знайшли клеї на основі найрита низькотемпературної полімеризації (НТ) з додаванням різних смол (гліфталевої, інден-кумаронової бутілфенолформальдегідної-101, кумаронової, епоксидної) та розчинників (бензин, етилацетат). До складу найритових клеїв холодного затвердження перед уживанням вводять затверджувачі – ізоціанати, що представляють собою розчин трифенилметана-4, 4, 4-триізоцианата в метиленхлориді (десмодур) або в діхлоретані (лейконат). У нашій країні застосовують вітчизняний ізоціанат – толуілендиізоціанат, що представляє собою прозору, незабарвлену, слабко пахучу рідину.

Клеї з ізоціанатами володіють підвищеною токсичністю в порівнянню зі звичайними найритовими клеями. Робітники, зайняті готуванням і використанням цих клеїв, повинні працювати при наявності ефективної вентиляції і мати спеціальний одяг. У випадку розливу ізоціанату на підлогу його засипають тирсою, збирають їх совком, виносять із приміщення і заливають 5-10%-ним розчином аміаку. Розчином аміаку заливають і залишки ізоціанату.

Розкриття ємкостей з ізоціанатом і добір проб роблять у витяжній шафі в гумових рукавичках і захисних окулярах.

Добір проб для аналізу за допомогою піпетки не допускається. Рекомендується користуватися пастами для захисту рук. Видалення ізоціанату, що потрапив на руки проводиться ватяним тампоном, змоченим ацетоном чи етилацетатом з наступним миттям рук теплою водою з милом.

Велике застосування одержали клеї на основі латексів – водяних дисперсій полімеру хлоропрену, – а також швидкосхвачувані клеї холодного затвердження (НТБ і НТБ-1), до складу яких крім вищезгаданих речовин входять токсичні поліізоціанати.

Менше застосування знаходять клеї на основі перхлорвінілової смоли, до складу яких входять органічні розчинники, що володіють наркотичною дією – амілацетат, бутилацетат, етилацетат, дибутилфталат, бензин, а також перекис бензоіла і хлорне залізо. 

Клеї на базі стирольних каучуків мають неприємний запах.

Акрилові клеї і барвники, що представляють собою розчини полімерів в ацетоні й ацетатах, слаботоксичні; при наявності в клеї ефірів акрилової чи метакрилової кислоти шкідлива дія виявляється сильніше.

Латексні клеї містять хлоропрен і аміак. У практиці відзначені випадки підвищеного змісту хлоропрену в клеї, у результаті чого подразнюється шкіра пальців у робітників і з'являється різкий запах латексу.  

У рецептурі клею іноді мається формалін, що подразнює шкіру і дихальні органи.

До складу латексу ЛНТ-a, що виготовлявся раніше, входив бензол. В даний час цей латекс знятий з виробництва, через його шкідливість.

При ручному намазуванні латексу і забрудненні їм рук його шкідлива дія може проявитися у сухості й огрубінні шкіри, деформації і тріщинах нігтів.

Основна гігієнічна вимога до складу найритових латексів – повне усунення вільного хлоропрену. 

Відповідно до висновку Науково-дослідного інституту гігієни праці і професійних захворювань застосування латексу ЛНТ-1 у виробництві допускається при дотриманні визначених умов, для чого необхідно наступне.

Регулярно контролювати на заводі-виготовлювачі вміст летучих речовин (хлоропрену і аміаку) у латексі. Вміст вільного хлоропрену у латексі ЛНТ-1, згідно СТУ 107-03-13-65, не повинен перевищувати 0,3%; лужність повинна складати 0,5-0,7%; при перевищенні зазначеного складу летучих речовин, забороняти користуватися латексом.

Забезпечити централізацію, механізацію і герметизацію приготування клеїв на основі латексу в хімічному цеху з механічною витяжкою летучих речовин від місць приготування. Витримувати відкриті ємкості з латексом під витяжкою в хімічному цеху на протязі 3-4 годин перед видачею на робочі місця.  

Зберігати і транспортувати клеї в закритих ємкостях (бажана подача на робочі місця по трубопроводах).

Застосовувати стійкий виробничий посуд із кришками, що щільно закриваються і мінімальною поверхнею дзеркал випаровування.

Використовувати в роботі максимальне укриття і місцеву витяжну вентиляцію від робочих місць намазування, сушіння і розігріву клейової плівки; ємкість посуду повинна бути розрахована на 3-4 години роботи.

Розміщати зони дихання робітників поза укриттям і витяжкою; вміст хлоропрену в робочій зоні не повинен перевищувати 2 мг/м3.

Обсяг повітря, що видаляється витяжною вентиляцією, повинен бути компенсований свіжим повітрям, поданим у робочу зону.

Сушіння клейової плівки за допомогою обдування потоком гарячого повітря забороняється.

Намазування та склеювання деталей повинні бути механізовані.

Забезпечити можливість механічного прибирання робочих столів без застосування органічних розчинників; столи повинні мати гладку поверхню.

Забезпечити робітників нарукавниками і фартухами з клейонки, що легко відчищається від плівок латексу, рукавичками з бензостійкого латексу, регулярне миття рук гарячою водою.

Періодично проводити. медичні огляди (1 раз у рік) і попередньо при прийомі на роботу.

Не допускати до роботи з латексом вагітних і жінок, що годують, а також підлітків до 18 років.

Не рекомендується застосовувати для захисту рук гумові рукавички на основі поліхлоропренового каучуку.

Колоксилін – нітроцелюлоза, що містить 11-12% азоту, служить сировиною для готування нітроцелюлозного клею. Колоксилін схильний до самозаймання.

Нітроклітчатка з 2-3% вологи легко загоряється і швидко згоряє. Тому колоксилін завжди зберігають і транспортують у зволоженому стані (вологість 30%), тому що в сухому стані він надзвичайно вогне- і вибухонебезпечний.

При згорянні виділяються окисли азоту. При розсипанні колоксиліну його негайно збирають і спалюють з дотриманням необхідних запобіжних заходів. Під дією світла колоксилін руйнується набагато швидше, ніж у темряві.

Зберігають колоксилін у металевих оцинкованих шухлядах ємкістю 75 л з кришками, що герметично закриваються. Для розкриття тари й інших робіт користуються мідним інструментом. Взуття працюючих не повинне мати цвяхів. Застосування вогню і паління при роботі з колоксиліном строго заборонені.

Парафін – біла воскоподібна маса без запаху. Неочищений парафін дратує шкіру, тому варто застосовувати очищений парафін. Парафін схильний до самозаймання.

Перекис бензолу – біла чи жовтувата кристалічна маса, дуже вогненебезпечна, схильна до самозаймання, може вибухати при ударі, нагріванні і терті. Тому при транспортуванні і роботі з нею необхідно уникати вогню, джерел нагрівання, ударів і поштовхів.

Пінополіуретан (поролон) – легкогорючий матеріал, здатний займатися від слабких джерел підпалювання (сірника) і інтенсивно горіти з виділенням великої кількості сильноотруйних речовин.

Не допускається перевозити і зберігати поролон разом з речовинами, схильними до самозаймання. Його зберігають в окремих приміщеннях. Не дозволяється працювати з поролоном, зберігати його і готову продукцію з нього в приміщеннях, розташованих під місцями масового скупчення людей і на шляхах евакуації. Розпилювання поролону роблять у самостійних приміщеннях під постійним спостереженням персоналу, що обслуговує розпилювальні верстати. Підлоги, де працюють з поролоном, не повинні мати щілин і отворів, у яких може накопичуватись поролоновий пил. Відходи .збирають у металеві шухляди з кришками, що щільно закриваються і виносять їх наприкінці зміни в спеціально відведене місце.

Перхлорвінілова і поліхлорвінілова смоли відносяться до важкогорючих речовин; плівка з перхлорвінілової смоли практично негорюча.

Поліхлорвінілова смола являє собою порошок білого кольору, не має запаху, має діелектричні властивості, під впливом високих температур горить. Будучи витягнутою з зони горіння, вона перестає горіти полум'ям, але жевріє. При нагріванні понад 150°С виділяє хлористий водень, хлорорганічні з'єднання й окис вуглецю, що подразнюють дихальні шляхи, слизуваті оболонки носа й очей.

Поліетилен низького тиску застосовують для виготовлення каблуків. Розпилений в повітрі поліетиленовий пил вибухонебезпечний. Поліетиленова плівка являє собою горючий матеріал.

Розчинники і розріджувачі знаходять велике застосування у взуттєвому та опоряджувальному виробництві. В якості розчинників і розріджувачів використовують: етиловий спирт, ацетон, бензин, бензол, бутилацетат, бутиловий спирт.

Більшість розчинників по своїй хімічній структурі є вуглеводнями (бензин, бутилацетат, етилацетат), у значних концентраціях подразнюють слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, знижують імунобіологічну реактивність (захисні сили організму) людини. Розчинники шкідливо впливають на організм матерів, що годують грудних дітей.

Тривалий вплив розчинників приводить до змін функціонального стану слизової оболонки носа і зниженню її нюхової здатності. Крім того, робота з ними без захисних паст і мазей приводить до сухості шкіри рук, тріщин і шкірним захворюванням.

Всі органічні розчинники і розріджувачі пожежонебезпечні, а за певних умов і вибухонебезпечні.

З погляду найменшої шкідливості і безпеки в роботі найбільш прийнятним розчинником найрита є суміш етилацетату і бензину в співвідношенні 1:1.

Розчинники (бензин, етилацетат) зберігають у підземних резервуарах. Злив з автоцистерни в резервуар роблять через зливальний колодязь з фільтрами.  

У більшості випадків розчинники подають у цех за допомогою насосного агрегату АСВН-80 по системі трубопроводів діаметром 50 мм; прокладених на глибині 0,4—0,8 м від поверхні землі. Резервуари оснащуються дихальними клапанами і вогневими запобіжниками.

Бензин являє собою безбарвну, прозору рідину, що є найбільш легкою фракцією нафти і легкозаймистою.  

У виробництві бензин знаходить широке застосування як-один з компонентів розчинника в клеях, а також при очищенні .виробів від плям, забруднень і т.п. З багатьох сортів бензину у взуттєвій промисловості можна застосовувати лише бензин «калоша», що являє собою; легкокип’ячу фракцію бензину прямої перегонки парафінових нафт (БР-1) чи східної нафти (БР-2).;

Зміст ароматичних вуглеводнів у бензині «калоша» повинен бути не більше 3%, щоб попередити можливі випадки отруєння, що спостерігалися при підвищеному вмісті ароматичних вуглеводнів. Вміст сірки не повинен перевищувати 0,05%.

Наявність у бензині неорганічних вуглеводнів ацетиленового ряду, азотистих з'єднань, меркаптанів і сірки може послужити причиною неприємного (іноді важкостерпного) запаху.

Заміна бензину «калоша» авіабензином чи бензином інших марок не допускається. Застосування етилованого бензину у виробництві суворо забороняється.

При дотриманні санітарнотехнічних правил і. належної вентиляції робота з бензином «калоша» безпечна. При великих концентраціях дія парів бензину може викликати ураження нервової системи, роздратування слизистих оболонок, можливі також гострі отруєння. При тривалій роботі без застосування мазі або рукавичок рідкий бензин викликає сухість шкіри, тріщини і шкірні захворювання.

Бензол – безбарвна рідина, прозора, зі своєрідним запахом, легкозаймиста.

Технічний бензол може містити домішки толуолу, ксилолу, сірковуглецю (до 0,6% у продукті з кам'яного вугілля). Бензол може проникати в організм при вдиханні його парів і через шкіру.

Бензол – надзвичайно небезпечна речовина, що діє на кров і центральну нервову систему. Рідкий бензол сильно подразнює шкіру. В усіх випадках, де допускається технологією, бензол повинний бути замінений іншим, менш токсичним розчинником. У випадку неможливості заміни вміст бензолу не повинен перевищувати 10% по відношенню до рідкої (летучої) частини клею. Дуже небезпечна тривала дія парів бензолу.

Основні заходи попередження: заміна бензолу іншими речовинами, герметизація апаратури й ефективна вентиляція.

Спирт етиловий харчовий ректифікат – безбарвна, легкозаймиста рідина.

Вміст у ньому домішок фурфуролу і метилового спирту не допускається; вміст інших домішок обмежується.

При частому контакті з етиловим спиртом спостерігається сухість шкіри, у рідких випадках – утворення тріщин.

У великих концентраціях пари етилового спирту збуджуюче діють на нервову систему.

Дуже небезпечний денатурований спирт, внаслідок вмісту в ньому отрутних домішок (у тому числі метилового спирту).

Технічні спирти (сульфітний і гідролізний) можуть містити шкідливі домішки: неорганічні з'єднання, метиловий спирт, мурашину кислоту, вищі спирти, фурфурол.

Сульфітні і гідролізні спирти володіють різким неприємним запахом і дратують слизисті оболонки очей і дихальних шляхів людини сильніше ніж пари етилового спирту.

Попадання в організм людини технічного етилового спирту та апертури, приготованої на технічному спирті, може викликати тяжке отруєння і сліпоту.

Технічний спирт і апретуру зберігають у герметичному посуді, що закривається з написом «отрута».

Суворо забороняється засмоктувати спирт ротом (при розливі). Роботи з технічним спиртом і апретурою роблять під наглядом майстра. Під час організованих перерв і після закінчення роботи посуд з апретурою і технічним спиртом закривають. на замок у комору чи металеву шафу. Забороняють передачу або виконання робіт з технічним спиртом чи апретурою іншим особам. Робітників зобов'язують не допускати забруднення рук апретурою, обливання нею одягу і взуття, а також прийому їжі на робочих місцях.

Роботами лабораторій підприємств разом з інститутом гігієни праці і професійних захворювань встановлено, що застосування розчинника, виготовленого на сульфітному і гідролізному спиртах, можливе при дотриманні наступних умов: при проведенні перед запуском у виробництво хімічного аналізу на наявність шкідливих домішок; при відсутності різкого чи подразнюючого запаху й укритті робочих місць при місцевій і загальній вентиляції: Обов'язкова наявність паспорту з вказівкою показників цих спиртів для кожної партії. Розчинник подають в герметично закритій тарі і зберігають у шафах, обладнаних витяжною вентиляцією.

Толуол – безбарвна рідина, по запаху нагадує бензол.

В організм проникає через органи дихання. При тривалому впливі малих доз толуолу можуть з'являтися слабкість, нудота, почуття печії в очах, погіршення загального стану і т.д. При вдиханні великих концентрацій може відбутися гостре отруєння. При тривалому впливі на шкіру можуть з'явитися шкірні захворювання.

 Грунтуючись на проведених дослідженнях, було доведено, що при роботі з технічним толуолом у повітря робочих приміщень виділяється значна кількість парів бензолу, що міститься у виді домішок в технічному толуолі; тому з метою оздоровлення повітряного середовища рекомендується застосовувати хімічно чистий толуол (а не технічний).

Сажа – речовина, здатна самозайматися. В зваженому стані в з повітрям може викликати вибух. Сажу слід охороняти від нагрівання і зіткнення з горючими речовинами й окислювачами.

Сірка – тверда кристалічна речовина жовтого кольору, схильна до самозаймання. При систематичному попаданні в організм вона викликає головні болі, стомлюваність. Іноді розвивається запалення слизистої оболонки очей.

Пари і пил сірки в суміші з повітрям вибухонебезпечні. При сильному терті сірка здатна до електризації з іскрінням. Сірку слід охороняти від зіткнення з окислювачами, ламповою сажею, оліями і жирами, а також від зволоження.