Тема 10.3. Національний банк України: основи його організації і діяльності.

Центральний банк України — Національний банк — було утворено у 1991 р. згідно з законом України «Про банки і банківську ді­яльність». Законом було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає, з одного боку, центральний банк, як головний банківський інститут держави, який є емісійним цент­ром і відповідає за збереження монетарної стабільності, а з іншого — банківську систему, представлену мережею комерційних банків.

Основи правового статусу НБУ як центрального банку країни визначено Конституцією України. Згідно з Основним Законом держави Національному банку надано право законодавчої ініціа­тиви у Верховній Раді, що свідчить про його особливу роль у си­стемі органів державного управління.

Стрімкий розвиток банківської системи, необхідність поси­лення незалежності центрального банку країни від владних стру­ктур у проведенні монетарної політики і водночас необхідність підвищення відповідальності центрального банку за забезпечення монетарної стабільності обумовили необхідність прийняття у 1999 р. окремого Закону «Про Національний банк України». Згід­но з законом Національний банк є особливим центральним орга­ном державного управління, основним завданням (функцією) яко­го є забезпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні. Виконуючи своє основне завдання, Національний банк сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, і цінової стабільності.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом державної власності та перебуває у його по­вному господарському віданні. Статутний капітал банку є держав­ною власністю і слугує для забезпечення зобов'язань банку.

Згідно з чинним законодавством передбачена така система (структура) Національного банку: центральний апарат, територі­альні управління в областях і Автономній Республіці Крим, роз­рахункові палати, Банкнотно-монетний двір, Фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця, Центральне сховище грошей, спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпе­чення діяльності банку.

Закон передбачає дворівневу систему управління центральним банком — Рада НБУ і Правління НБУ, що загалом відповідає сві­товій банківській практиці.

Рада НБУ складається із 15 осіб, сім членів Ради призначаю­ться Верховною Радою, а сім — Президентом України строком на 7 років. Голова НБУ входить до складу Ради за посадою. До компетенції Ради належить:

• розроблення Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням;

• розроблення рекомендацій Правлінню банку щодо методів та інструментів грошово-кредитного регулювання;

• затвердження кошторису доходів і витрат банку;

• затвердження бухгалтерського балансу банку;

• право застосування відкладального вето щодо окремих рішень Правління банку;

• інші повноваження.

Правління НБУ — це другий керівний орган банку. До його компетенції належить забезпечення реалізації монетарної політи­ки через відповідні монетарні інструменти, організація діяльності банку та інші повноваження, які передбачені у Законі. Кількісний та персональний склад Правління формується Головою НБУ і за­тверджується Радою НБУ.

Голову НБУ призначає Верховна Рада строком на п'ять років за поданням Президента України. Голова НБУ керує діяльністю банку й одноособове несе за неї відповідальність. Голова НБУ не е од­ночасно головою Ради НБУ, який обирається членами Ради строком на три роки. У країнах світу, де існує дворівнева система керівних органів центрального банку, голова (президент банку) очолює як орган, що визначає монетарну політику, так і виконавчий орган.

Основні принципи функціонування Національного банку, пе­редбачені законом:

 * принцип незалежності банку;

 * принцип президентського та парламентського контролю за діяльністю банку;

* принцип економічної самостійності банку;

* принцип централізації системи банку;

* принцип єдності системи банку;

 •* принцип вертикальної структури управління банком. Першочерговою проблемою банківського законодавства є визначення статусу центрального банку", рівня його залежності (чи незалежності) від органів державної влади. Згідно з законом «Про Національний банк України» органи законодавчої і вико­навчої влади не мають права втручатись у виконання банком функцій, передбачених на законодавчому рівні. Крім того, НБУ надано право підтримувати економічну політику уряду доти, доки вона не суперечить забезпеченню стабільності національ­ної грошової одиниці.

Національний банк підзвітний Президенту та Верховній Раді України, які наділені повноваженнями стосовно призначення на посаду і звільнення з посади Голови Банку та формування Ради банку. Голова НБУ інформує Президента та Верховну Раду про діяльність банку та стан грошового ринку в країні. Згідно з Зако­ном Рада НБУ щорічно вносить Верховній Раді основні засади грошово-кредитної політики для інформування. Рахункова палата Верховної Ради здійснює перевірки НБУ в частині руху коштів Державного бюджету та виконання кошторису.

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах коштори­су, затвердженого Радою НБУ. У разі перевищення доходів над витратами різниця вноситься до державного бюджету, а переви­щення витрат над доходами покривається за рахунок державного бюджету, наступного за звітним роком. Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконання банком його функцій. Одержання прибутку не є метою діяльності банку.

Принцип централізації системи НБУ означає, що система ор­ганізована таким чином, щоб забезпечити реалізацію єдиної дер­жавної монетарної політики в усіх регіонах України під загаль­ним централізованим керівництвом. Територіальні управління є структурними підрозділами НБУ без статусу юридичної особи і від його імені здійснюють діяльність на визначеній території. Ді­яльність усіх структурних підрозділів та установ, що входять до системи НБУ, контролюється і напрямляється із єдиного центру, який очолює Голова НБУ.

Закон України «Про Національний банк України» визначає ос­новні напрями діяльності (функції) банку. НБУ як емісійний центр готівкового обороту започаткував емісію українського карбованця у 1992 p., коли Україна вийшла із співдружності держав, які вико­ристовували у грошовому обороті рубль, і почала проведення грошової реформи. По завершенні грошової реформи у 1996р. НБУ здійснює емісію національної валюти — гривні і копійок.

Для виготовлення грошей в Україні створені Банкнотно-мо­нетний двір і Фабрика банкнотного паперу. НБУ розробляє ди­зайн грошових знаків, установлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Як емісійний центр країни він має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обороту на території України. НБУ прогнозує готівковий оборот, установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій.

Тенденції розвитку готівкового грошового обороту відбива­ють економічні процеси, що мають місце в Україні (табл. 10.3.1).

Таблиця 10.3.1. Динаміка готівкової грошової маси в обігу України

кінець року)

1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 Готівка — гроші поза банками (МО), млн. грн. 128 793 2623 4041 6132 7158 9583 12799 19465 Темпи зростання до попереднього періоду, % 2560 620 331 154 152 117 134 134 153 Питома вага готівки у  грошовій масі (МЗ), % 27 25 38 43 49 46 43 40 43 Індекс цін споживчого ринку, % 10256 501 282 140 110 120 119 126 106

У період зростання інфляційних процесів (1992—1993 pp.) готівкова маса зростала високими темпами. З початком стабілізаційних » процесів і зниженням темпів інфляції намітилась позитивна тенден­ція, зокрема скорочення темпів зростання готівки, проте її частка у загальній грошовій масі все ще залишається високою. На початок 2002 р. вона становила 43%, що значно перевищує цей показник у країнах з розвинутою ринковою економікою (5—10%).

Перспективи скорочення готівкової грошової маси пов'язані зі:

• стабілізацією економіки;

• удосконаленням системи оподаткування;

• скороченням тіньового сектора економіки;

• підвищенням рівня надійності банків і зростанням довіри до них;

• запровадженням високоефективних банківських технологій у сфері розрахунків, зокрема Національної системи масових елект­ронних платежів, розробленої НБУ.

У 1993 р. НБУ запропонував систему елект­ронних платежів (СЕП).

СЕП — це загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на всій території України. У межах цієї системи міжбанківські розрахунки здійснюються таким чином:

• через рахунки, відкриті банківським установам у НБУ;

• із застосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захисту інформації;

• за кожним платіжним документом (трансакцією) окремо, тобто це система валових розрахунків (система брутто);

• з ініціативи платника — банку, який дебетує свій рахунок;

• у межах наявних коштів на рахунку банку-платника, тобто система не передбачає надання кредиту-овердрафту для урегулювання розрахунків.

СЕП працює у файловому режимі обміну інформацією — у ре­жимі оф-лайн. Це режим, за якого існує певний часовий проміжок між моментами списання коштів із коррахунку банку-відправника та зарахування їх на коррахунок банку-отримувача. Цей проміжок часу і визначає швидкість перерахунку коштів через СЕП.

Принципові здобутки, пов'язані з упровадженням СЕП:

• прискорення розрахунків та обігу грошових коштів;

• зменшення документообігу та здійснення переходу до безпаперової технології;

• зменшення вірогідності фальсифікації міжбанківських пла­тіжних

документів і підвищення рівня безпеки розрахунків;

• мінімізація банківських ризиків (усунення кредитного

ризику, зниження ризику ліквідності та обмеження системного ризику);

• підвищення можливостей НБУ щодо регулювання грошового ринку.

У 2001 р. НБУ запровадив Систему термінових переказів, що працює в режимі он-лайн. Це режим, за якого кошти миттєво переказуються на коррахунок банку - отримувача. Подальший роз­виток електронних міжбанківських розрахунків НБУ має намір здійснювати за онлайновими технологіями, орієнтуючись на новітні програмно-технічні засоби. -----------------------------

Починаючи з 2001 р. НБУ здійснює короткострокове (до 14 днів) та середньострокове (до 6 місяців) рефінансування комер­ційних банків шляхом проведення щотижня кредитних тендерів. Рефінансування (кредитування) здійснюється під забезпечення державними цінними паперами або врахованими банками вексе­лями. Процентна ставка рефінансування, що встановлюється під час проведення тендера, визначається залежно від попиту банків на кредит і можливої пропозиції з боку НБУ. Вона не може бути нижчою, ніж облікова ставка НБУ.

Для підтримки миттєвої ліквідності комерційних банків НБУ за­провадив постійно діючу лінію рефінансування. Через цю лінію він НБУ згідно з Законом «Про Національний банк України» здійс­нює регулювання діяльності банків та банківський нагляд. Значну роль у виконанні цієї діяльності відіграє служба банківського на­гляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та територіальних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату ця служба представлена комісією з питань нагляду та регу­лювання банківської діяльності та Генеральним департаментом бан­ківського нагляду. До складу Генерального департаменту входять:

• Департамент реєстрації та ліцензування банків;

• Департамент інспектування та моніторингу банків;

• Департамент реорганізації та ліквідації банків;

• кілька управлінь.

Спираючись на світовий банківський досвід, НБУ використовує різні форми і методи банківського регулювання та нагляду, а саме:

— визначає порядок і здійснює реєстрацію банків та видачу їм ліцензій на здійснення банківської діяльності;

— визначає положення, що регламентують різні аспекти дія­льності банків, принципи та стандарти бухгалтерського обліку, правила складання звітності;

— установлює для банків обов'язкові економічні нормативи, що регламентують достатність капіталу, ліквідну позицію банків, кредитний ризик, ризик інвестування і ризик відкритої валютної позиції, і контролює дотримання цих нормативів;

— здійснює нагляд за діяльністю банків у формі безвиїзного нагляду і виїзного інспектування банків. За результатами інспек­ційної перевірки НБУ визначає рейтингову оцінку діяльності банку за системою CAMEL;

— визначає порядок формування резервів на покриття ризи­ків. Здійснює контроль за формуванням резервів для відшкодування можливих втрат від кредитної діяльності, розміщення коштів на коррахунках та депозитах в інших банках, операцій з цінними паперами і дебіторської заборгованості;

— визначає порядок гарантування банківських депозитів фі­зичних осіб;

— застосовує до банків певні заходи впливу з метою реагу­вання на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків, аж до реорганізації та ліквідації банків.

За період з 1992 до 2001 р. кількість банків, зареєстрованих НБУ, зросла з 133 до 189. За цей же період 87 банків було лікві­довано у зв'язку з порушенням банківського законодавства та з інших причин.

НБУ як банкір уряду і провідник монетарної політики проводить консультації з Кабінетом Міністрів з питань монетарної по­літики, валютної, фіскальної та інших напрямів загальноекономі­чної політики держави.

НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду. Відповідно до Закону «Про Національний банк України» кошти державного бюджету та позабюджетних фондів повинні зберіга­тися в НБУ, на рахунках Державного казначейства. Для створен­ня оптимальних умов ефективного управління коштами бюджету НБУ запровадив систему обслуговування коштів державного бю­джету через консолідований рахунок Державного казначейства, що діє на зразок кореспондентського рахунку комерційного бан­ку. Державному казначейству надана можливість проводити роз­рахунки за коштами державного та місцевих бюджетів через Си­стему електронних платежів НБУ.

НБУ є кредитором уряду. До 1996 р. НБУ надавав уряду прямі кредити на покриття дефіциту державного бюджету, а з 1996 р. він кредитує уряд шляхом купівлі державних боргових зо­бов'язань (облігацій внутрішньої державної позики). Закон «Про Національний банк України», як уже зазначалося, обмежує опе­рації банку з державними цінними паперами тільки вторинним ринком, тобто дозволяє їх здійснювати тільки з метою регулювання грошового ринку. Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на макроекономічних показниках розвитку економіки України, які визначає уряд, а саме:

• реальний та номінальний обсяг внутрішнього валового продукту (ВВП);

• обсяг дефіциту державного бюджету та джерела його фінансування або профіциту бюджету);

*рівень інфляції

НБУ відповідно до макроекономічних показників загальноекономічної політики держави встановлює цільові орієнтири монетарної політики:

• рівень інфляції;

• зміна грошової бази;

• зміна грошової маси;

• зміна обмінного курсу гривні до долара США.

Для регулювання грошової маси в обігу НБУ застосовував та­кі інструменти:

* підвищення норм обов'язкових резервів до 17% і посилення контролю за дотриманням норми комерційними банками;

* введення мораторію на рефінансування комерційних банків;

* розміщення серед комерційних банків депозитних сертифікатів НБУ з метою вилучення надлишкової ліквідності банківської системи.

Валютна політика НБУ у 1999 р. була спрямована на послаб­лення, а потім і скасування валютних обмежень і визначалась го­ловним чином сподіваннями на отримання кредитів від МВФ. Однією з умов кредитування була лібералізація валютного ринку.

У 2000 р. Україна нарешті вийшла на стадію зростання реаль­ного обсягу ВВП (5,9%). Проте, незважаючи на підвищення по­питу на гроші завдяки економічному зростанню, темпи інфляції суттєво підвищились: за рік замість запланованих 16% інфляція зросла до 26%. Водночас девальвація гривні відносно долара США знизилась до 4,2% порівняно із 52,5% у 1999 р.

Стабільність об­мінного курсу гривні визначали в основному такі чинники:

* проведення урядом України реструктуризації зовнішнього боргу;

* зростання валютних надходжень в Україну у зв’язку із збільшенням експорту;

* збільшення обсягу іноземних інвестицій в Україну. Здійснюючи регулювання грошового ринку, НБУ використовував такі інструменти:

* процентну політику. Упродовж року облікова ставка була знижена НБУ з 45% до 27% річних;

« політику обов'язкового резервування. Норму обов’язкових резервів НБУ знизив з 17% до 15%;

* розміщення депозитних сертифікатів з метою вилучення («стерилізації»)' грошової маси з обігу.

У 2001 р в Україні спостерігалася позитивна динаміка основних макроекономічних показників. Реальний валовий внутрішній продукт зріс за рік на 9,1% при відносно низьких тем­пах інфляції (6%). Номінальний обмінний курс гривні відносно долара США ревальвував на 2,5%. Піднесення економіки, сповільнення темпів інфляції, курсова стабільність сприяли підвищенню рівня реальних грошових доходів населення і зниженню рівня безробіття.

Основною визначальною рисою розвитку грошового ринку у 2001 р. було значне збільшення грошової маси за низьких значень інфляції, продовження процесу ремонетизації економіки України, тобто зростання рівня монетизації ВВП. Ситуація, що склалася на грошовому ринку впродовж 2001 p., дала змогу НБУ знизити рівень облікової процентної ставки до 12% річних, за­провадити новий механізм рефінансування комерційних банків знизити норму обов'язкового резервування і внести її диференціацію.

Аналіз монетарної політики, яку НБУ проводив протягом 1991—200Ірр., дає підстави для висновку, що забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін заходами тільки монетарної політики неможливо. Для вирішення таких макроекономічних завдань держава насамперед повинна забезпечити:

• прискорення реструктуризації реальної економіки;

• реалістичний державний бюджет на бездефіцитній основі.

У свою чергу, діяльність НБУ як центрального банку країни має бути спрямована на:

* забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні, як необхідної (але не єдиної і недостатньої) передумови економічного зростання та підвищення добробуту населення;

• забезпечення фінансової стійкості банківської системи;

«стимулювання кредитно-інвестиційної діяльності комерційних банків, з тим щоб вони більш інтенсивно підтримували реальну економіку,