Тема 10.2. Завдання, функції та операції центральних банків.

Призначення центрального банку і його специфічне місце в банківській системі обумовлюють основні напрями діяльності банку. Центральний банк є:

• емісійним центром готівкового обороту;

• банком банків;

• органом банківського регулювання та нагляду;

• банкіром і фінансовим агентом уряду;

• провідником монетарної політики.

Емісійний центр готівкового обороту. Емісія банкнот в істо­ричному плані — найдавніший вид діяльності центрального бан­ку. Саме ця діяльність, а точніше потреба в централізації банкнот­ної емісії, спричинила надання одному з банків статусу емісійно­го і започаткувала формування центрального банку.

У XX ст. емісійна діяльність центрального банку зазнала істо­тних змін, зумовлених, по-перше, переходом від системи золото­монетного стандарту до системи обігу грошей, нерозмінних на золото, по-друге, модифікацією грошового обороту — розши­ренням сфери використання депозитних грошей.

Центральний банк у процесі розроблення і реалізації монетарної політики регулює загальну суму грошової пропозиції, а що стосується банкнотної (готівкової) емісії, то він її обмежує відповід­но до зміни реального обсягу попиту на готівку.

Сьогодні в країнах з ринковою економікою готівка становить у . загальній грошовій масі (пропозиції) незначну частку — 5—10%. Незважаючи на це, вона посідає особливе місце в грошовій систе­мі. Комерційні банки пропонують своїм клієнтам замінники готів­ки у формі депозитів, якими можна розпоряджатися з допомогою чеків, карток, переказів тощо, але в кінцевому підсумку комерційні банки залежать від емісійного банку, тому що клієнти можуть за­жадати перетворення своїх банківських депозитів на готівку.

Центральний банк, як правило, має монопольне право емісії банкнот і розмінної монети. Він зазвичай організовує виготов­лення грошей, регулює їх оборот, вилучає з обігу фальшиві та зношені гроші, здійснює їх утилізацію.

 Готівка, що емітується центральним банком, у багатьох краї­нах є єдиним законним платіжним засобом на території країни. Згідно з умовами створення Європейського економічного і валю­тного союзу з 1 січня 2002 р. на території країн, які запровадили євро, емітовані в готівковий обіг євробанкноти і євромонети. Євро стала єдиною валютою на території країн Європейського союзу.

В Україні емісійним центром готівкового обороту виступає Національний банк України, який із завершенням у 1996 р. гро­шової реформи емітує в обіг національну валюту — гривні та ко­пійки. Як емісійний центр країни, він має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обороту.

 Банк банків. Центральний банк як банк банків забезпечує касо­ве, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків.

 Враховуючи монопольне право центрального банку на забез­печення платіжного обороту готівкою, комерційні банки зберіга­ють частку своїх резервів у безготівковій формі на рахунках у цен­тральному банку. Коли у комерційних банків виникає потреба у підкріпленні каси готівкою, вони звертаються до центрального банку, який видає їм готівку в обмін на їх безготівкові резерви. Надлишки готівки комерційні банки здають до центрального бан­ку для зарахування на їхні рахунки. Операції центрального банку щодо касового обслуговування комерційних банків не приводять до зміни обсягів грошової бази, але вони змінюють її структуру, зокрема частку готівкового компонента грошової бази.

Участь центрального банку у розрахунковому обслуговуванні комерційних банків може мати різні форми, що залежить переду­сім від характерного для даної банківської системи поєднання цен­тралізованої платіжної системи і децентралізованої. Централізована система передбачає здійснення міжбанківських розрахунків че­рез рахунки комерційних банків, відкриті в центральному банку. Децентралізована система передбачає два варіанти розрахунків:

• через приватні розрахунково-клірингові центри з проведенням остаточних розрахунків (сальдо взаємних міжбанківських вимог та зобов'язань) через центральний банк;

• через кореспондентські рахунки, які комерційні банки відкривають один у одного.

У багатьох країнах світу, крім централізованої платіжної сис­теми, функціонують децентралізовані системи. Наприклад, у США поруч із централізованою платіжною системою Fed Wire, що на­лежить ФРС і за якою кожний федеральний резервний банк є вод­ночас розрахунковою палатою для банків свого округу, функціо­нує децентралізована система міжбанківських клірингових розрахунків — СНІРS (Сlearing House Interbahk Payments System).

Незалежно від характеру і структури платіжної системи цент­ральний банк в її організації та функціонуванні відіграє ключову роль, яка проявляється у різних напрямах його діяльності, а саме:

* розробленні нормативних документів, що регламентують порядок функціонування платіжної системи;

* організації і проведенні міжбанківських розрахунків;«наданні комерційним банкам надкоротких кредитів (внутрішньоденних — (daylight overdrafts і нічних — overnignts) на за­вершення міжбанківських розрахунків; .

* ліцензуванні спеціальних видів діяльності у сфері міжбан­ківських розрахунків, наприклад проведення міжбанківського клірингу;

* проведенні остаточних розрахунків за операціями між учасниками розрахунково-клірингових центрів.

Центральний банк як банк з особливим статусом, виступаючи у ролі посередника у міжбанківських розрахунках, забезпечує: » мінімізацію банківських ризиків;

* концентрацію, а водночас і оптимізацію надлишкових ре­зервів комерційних банків;

* належний рівень безпеки системи розрахунків;

* ефективне регулювання грошового ринку завдяки отриман­ню оперативної та точної інформації про переміщення грошових коштів і стан банківських рахунків;

* нагляд за функціонуванням банківської системи в цілому, а також за діяльністю кожного банку окремо;

* оперативне застосування превентивних заходів щодо стабілі­зації фінансового стану банків—учасників ринку платіжних послуг;

 * взаємодію системи міжбанківських розрахунків з процесинговими центрами системи масових електронних платежів, із сис­темою обігу цінних паперів тощо.

 В Україні Національний банк запровадив загальнодержавну Систему електронних міжбанківських розрахунків, що забезпе­чує здійснення розрахунків на всій території країни.

 Участь центрального банку в кредитному обслуговуванні ко­мерційних банків має багатогранне функціональне призначення.

По-перше, кредити центрального банку — це один із інстру­ментів впливу банку на грошовий обіг. Зростання обсягу наданих кредитів збільшує грошову базу і розширює пропозицію грошей, тоді як падіння обсягу кредитів зменшує грошову базу і звужує пропозицію грошей. Кредитна діяльність центрального банку впли­ває також на рівень ринкових процентних ставок.

По-друге, центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції і надає комерційним банкам короткостроковий кредит для підтримки їх ліквідності. Комерційні банки мають можливість регулювати свою ліквідність за рахунок кредитів міжбанківського ринку, проте цим кредитам притаманний високий системний ри­зик, зумовлений чутливістю банківської системи до крахів окре­мих банків, пов'язаних ланцюгом кредитних і розрахункових відносин.

По-третє, кредити центрального банку — це засіб урегулювання міжбанківських розрахунків і забезпечення таким чином безперебійного функціонування платіжної системи.

 Центральні банки використовують різні способи кредитування (рефінансування) комерційних банків:

* надання ломбардних кредитів;

* купівля цінних паперів у комерційних банків на умовах угоди РЕПО;

* редисконтування векселів.

 Нині основний спосіб кредитування — це надання ломбар­дних кредитів під заставу цінних паперів, насамперед держав­них цінних паперів, що обертаються на організованому ринку. Вартість застави повинна перевищувати суму ломбардного кредиту. Банк-позичальник зберігає право власності на депо­новані в центральному банку цінні папери, проте якщо кредит своєчасно не погашається, право власності переходить до цен­трального банку. Після реалізації цінних паперів центральний банк утримує із виручки суму основного боргу із нараховани­ми процентами.

Центральні банки використовують два методи надання лом­бардних кредитів:

* прямий метод. Центральний банк надає кредит безпосередньо банку, який подав кредитну заявку, під фіксовану процентну ставку;

* тендерний (аукціонний) метод. Банки — потенційні позичальники подають кредитні заявки центральному банку, який організовує торги. Тендери бувають кількісні та цінові. Проведення кількісних тендерів передбачає, що банки вказують у заявках тільки суму кредиту. Заявки задовольняються за фіксованою про­центною ставкою. Якщо попит на кредит з боку комерційних банків перевищує пропозицію центрального банку, то кредитні заявки задовольняються пропорційно.

В Україні Національний банк поступово освоює методи кре­дитування комерційних банків, що є загальноприйнятими у сві­товій банківській практиці.

Орган банківського регулювання та нагляду. Успішне ре­гулювання центральним банком грошового ринку потребує наяв­ності в країні стабільної та надійної банківської системи. Банки функціонують головним чином як недержавні, приватні структу­ри, мета діяльності яких — отримання максимального прибутку. Водночас вони виконують суспільне корисні й необхідні функції, що і робить регулювання та нагляд за їх діяльністю обґрунтованим і необхідним завданням держави.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють:

• використання монетарних інструментів з метою впливу на обсязі структуру банківських резервів, а також на рівень процентних ставок;

* ухвалення положень, що базуються на чинному законодавстві й регламентують діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив;

• застосування превентивних і протекційних заходів, які спрямовані на забезпечення стабільності функціонування банківської системи і на проведення центральними банками ефективної мо­нетарної політики.

Превентивні заходи застосовуються для уникнення можливих негативних наслідків від тієї чи іншої економічної ситуації. До превентивних заходів, зокрема, належать:

* вимоги щодо розміру, структури банківського капіталу та його адекватності банківським активам з урахуванням їх ризикованості;

* вимоги щодо ліквідної позиції банків;

* вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків (наприклад, установлення для банків нормативів, що регламентують максимальний розмір кредитів на одного позичальника, ризик «великих» кредитів);

* обмеження для банків на деякі види діяльності (наприклад, на інвестиції в корпоративні цінні папери) тощо.

 Протекційні заходи застосовуються для захисту від уже існуючої загрозливої для банку ситуації, яка може спричинити непла­тоспроможність, банкрутство банку. До протекційних заходів, зокрема, належить:

• рефінансування комерційних банків центральним банком;

• створення і функціонування систем гарантування банківських депозитів;

• вимоги щодо формування банками резервів для відшкодування можливих втрат від проведення активних операцій тощо.

Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце в банківській системі на різних стадіях функціонування банків — від моменту створення банків до моменту їх ліквідації, а також застосування до банків певних коригувальних заходів і засобів примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності.

До основних повноважень центрального банку, як регулятивно-наглядового органу, належать такі:

• регулювати доступ до банківської системи. Це означає, по-перше, можливість визначити певні вимоги й умови, що є обов'язковими для отримання ліцензії на право вести банківську діяльність, і, по-друге, здійснювати нагляд за дотриманням цих вимог та умов;

• забезпечувати розумне регулювання діяльності банків, тобто таке, яке, з одного боку, не обмежує їхньої самостійності в підтримуванні фінансової стійкості, а з іншого — передбачає певні вимоги до банків, спрямовані на мінімізацію банківських ризиків;

• регулярно отримувати від банків звітність для проведення безвиїзного нагляду;

• здійснювати інспекційні перевірки в банках;

• застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків;

• брати неплатоспроможні банки під особистий нагляд, призупиняти їхню діяльність, організовувати реорганізацію та ліквіда­цію банків.

В Україні органом банківського регулювання та нагляду є Національний банк.

Банкір і фінансовий агент уряду. Центральні банки, висту­паючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіють з фінансовими ор­ганами. Вони співпрацюють як при вирішенні загальних питань монетарної і фіскальної політики, так і під час повсякденного ви­конання фінансових операцій.

Центральні банки відіграють помітну роль у касовому вико­нанні державного бюджету. Суть касового виконання бюджету полягає в організації надходження грошових коштів до бюджету (податки збори, виторг від реалізації державних цінних паперів) І видачу бюджетних коштів у процесі виконання бюджету. Цент­ральний банк, як правило, веде рахунок міністерства фінансів (казначейства) і забезпечує таким чином розрахунково-касове об­слуговування уряду, що дає змогу, у свою чергу, уряду, врахову­ючи особливий статус банку, мінімізувати ризики, пов'язані з банківським обслуговуванням.

В умовах незбалансованості бюджету уряд стикається з проб­лемою вишукування джерел фінансування дефіциту державного бюджету. У світовій практиці відомі три методи фінансування дефіциту бюджету:

• податкове фінансування. В основі цього методу — підви­щення урядом податків, що веде до збільшення надходжень до бюджету. Податкове фінансування не впливає на грошову базу;

• боргове фінансування. В основі цього методу — випуск уря­дом боргових зобов'язань, виторг від розміщення яких спрямову­ється до бюджету. Боргове фінансування також не справляє пря­мого впливу на грошову базу, окрім випадків купівлі державних боргових зобов'язань центральним банком;

• фінансування шляхом емісії грошей. В основі цього методу —отримання урядом кредитів від центрального емісійного банку у формі купівлі банком державних боргових зобов'язань. Емісія грошей, яку таким чином здійснює центральний банк, прямо впливає на грошову базу, а отже і на пропозицію грошей, і можепризвести до небажаних наслідків у майбутньому.

Якщо дефіцит бюджету є великим відносно ВВП, має постійний характер і фінансується за рахунок емісії грошей — це спричиняє збільшення пропозиції грошей високими темпами, викликає подальше зростання рівня цін і провокує інфляцію.

Центральні банки, виконуючи роль фінансового агента уряду, як правило, беруть активну участь в організації випуску держав­них боргових зобов'язань, їх розміщенні і підтримці ринкового курсу, виплаті доходів та погашенні.

В Україні Національний банк здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду, виконує роль платіжного агента уряду з обслуговування державного боргу.

Провідник монетарної політики. Найважливішим у діяльно­сті центрального банку є визначення і реалізація монетарної по­літики. Взагалі всі напрямки діяльності центрального банку тісно переплітаються, вони взаємопов'язані і взаємообумовлені, проте, безумовно, проведення монетарної політики є вінцем діяльності центрального банку, оскільки саме в цій діяльності найповніше реалізується призначення центрального банку. Разом з тим моне­тарна політика центрального банку слугує ключовим елементом всієї грошової системи країни. На ній базується весь механізм державного регулювання грошового обороту, її цілі та інстру­менти були детально розглянуті в підрозділі 4.5;

В Україні провідником монетарної політики є Національний банк як центральний банк країни.

Крім розглянутих основних напрямів діяльності, центральні банки здійснюють аналіз і прогнозування економічної ситуації в країні на макрорівні, моніторинг стану реального сектору еконо­міки на мікрорівні, складають банківську та монетарну статисти­ку, інформують громадськість та дають роз'яснення щодо моне­тарної політики, представляють інтереси держави у взаємовідно­синах з центральними банками інших держав, з міжнародними валютно-фінансовими організаціями і банками.