Тема 4. Інфляція та грошові реформи.

Тема 4.1 Суть інфляції, її причини, форми прояву та закономірності розвитку

Інфляція — це знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. При цьому стрімке зростання грошо­вої маси може бути як абсолютним, так і відносним. Так, збільшення маси грошей за місяць на 15% протягом двох-трьох років неминуче викличе інфля­ційне знецінення грошей, оскільки економіка жодної країни не в змозі забезпечити відповідне збільшення фізичних обсягів пропозиції на товарних ринках. Та­ким же буде результат, коли грошова маса залишається незмінною, а фізичні обсяги виробництва товарів і послуг скорочуються щорічно на 10—15% протягом кількох років, тобто постійно грошова маса буде швидко зрос­тати відносно спадаючих обсягів виробництва у нату­ральному виразі.

Незважаючи на очевидність зв'язку інфляції зі зне­ціненням грошей, сутність цього явища не знайшла однозначного трактування в економічній літературі.

Найчастіше її трактують як знецінення грошей через зростання цін або просто як процес зростання цін.

Проте, ін­фляцію не правомірно ототожнювати з простим підвищенням цін, це складніше соціально-економічне явище. Досить сказа­ти, що інфляція можлива і без зростання цін, якщо знецінення грошей набуває форми хронічного товарного дефіциту при фік­сованих державою цінах. У цьому разі знецінюються в цілому гро­шові доходи економічних суб'єктів через так звані «примусові» заощадження, оскільки вони не мають можливості витратити їх на купівлю дефіцитних товарів. Коли такі заощадження набува­ють великих розмірів, виникає так званий інфляційний навіс», під тиском якого держава планово підвищує ціни, як це неодно­разово було в СРСР. Найрадикальнішим заходом проти «інфля­ційного навісу» є лібералізація цін без індексації заощаджень, унаслідок чого вони просто «згоряють» від інфляції, як це стало­ся в Україні в період гіперінфляції 1992—1994 рр.

Розглядаючи сутність інфляції, необхідно також зрозуміти чи за всяких причин зростання цін можлива інфляція. Одні еко­номісти вважають, що тільки те зростання цін може розглядатися як інфляційне, яке спричинене надмірним випуском неповноцінних грошей. Визначаючи сутність інфляції, вони роблять наголос на переповненні каналів обігу паперовими грошима, на його роз­буханні, а зростання цін розглядають як наслідок і прояв інфляції.

Найбільш послідовно цей підхід до визначення сутності інфляції розвивають представники монетаристської теорії. Зокрема, М. Фрідман стверджує, що «інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом». Сутність інфляції він ототожнює з високими темпами зростання пропозиції грошей, яке провокує зростання попиту і цін, а в зростанні цін убачає її прояв.

Об'єктивне з'ясування причин інфляції має важливе значення для правильного розуміння самої її сутності, а також для розроб­лення ефективної антиінфляційної політики, яка повинна бути спрямована насамперед на подолання причин інфляції.

У найбільш загальному вигляді причини інфляції можна виве­сти з формули відомого «рівняння І. Фішера» М*V = Q* Р. Сере­дній рівень цін (Р) за цією формулою матиме вигляд:

,

тобто зростання цін може бути спровокованим зростанням маси грошей (М), швидкості обігу грошей (V) і скороченням фізичного обсягу виробництва (Q). З огляду на те, що швидкість грошей визнається відносно стабільною, основними причинами зростання цін можуть бути збільшення М, зменшення Q, чи обидва чинники одно­часно. Амплітуда коливання Q визначається більш об'єктивними чинниками і тому є значно меншою, ніж амплітуда коливання М. Звідси ключовим, найбільш результативним чинником впливу на динаміку рівня цін є зміна маси грошей в обороті. Оскільки зміна М залежить від динаміки пропозиції грошей, то вважається, що вирі­шальним чинником інфляції є нарощування пропозиції грошей. Ці положення покладені в основу так званої грошової теорії інфляції.

Деякі економісти вважають, що зростання пропозиції грошей не завжди призводить до інфляції, і шукають більш глибокі її причини, наприклад, у зростанні витрат виробництва. Джерела інфляції вони переміщують углиб економіки, а розбу­хання пропозиції грошей з причини перетворюють у наслідок ін­фляції. Таку інфляцію називають інфляцією витрат і надають їй відносно самостійного статусу як явища об'єктивного і навіть прогресивного, а по суті заперечують її як загально­визнане економічне явище.

Інфляція — явище досить складне за формою її прояву та за сукупністю чинників, що її спричинюють. Зовні вона виявляється в зростанні цін на товари і тарифів на послуги, у падінні валют­ного курсу національних грошей, у поглибленні товарного дефіциту. Усі ці явища є проявом знецінення грошей. Як відомо, поступове зростання цін спостерігається протягом усієї історії розвитку товарного виробництва і ринку. В епоху функціонування повноцінних грошей воно зумовлювалося псу­ванням монет або зниженням вартості золота, чи першим і дру­гим одночасно.

Помітного суспільного «звучання» зростання цін набувало в умовах запровадження нерозмінних паперових грошей, коли пе­реставав діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей. Якраз у ці періоди виникали стрімкі злети цін і падіння вартості грошей.

Уперше термін «інфляція» почав вживатися в 70-ті роки XIX ст. стосовно до грошового обігу в Північній Америці, переповненого паперовими знаками, які випускалися для ведення громадянської війни. Його часто вживають для характеристики грошового обігу і більш ранніх епох — докапіталістичної і домонополістичного ка­піталізму, коли встановлювався обіг не­розмінних банкнот чи просто паперових грошей. Як правило, це були періоди війн та внутрішніх політичних і соціальних потрясінь.

Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвит­ку грошових систем та самих грошових форм. На початку виникнення паперових грошей, коли на руках у суб'єктів обігу були ще повноцінні монети, першою ознакою інфляції став лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті мо­нети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю.

Відповідно до зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вартості грошової одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, який називається дизажіо.

У сучасних умовах головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, серед яких опинилося й золото, тобто падіння їх купівельної спроможності. Якщо цей процес спричиняє поглиблення роз­риву між рівнями цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому, то виникає знецінення на­ціональних грошей відносно іноземної валюти, тобто зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції. Після демонетизації золота інфляція перетворилася в хронічне, властиве, по суті, всім країнам явище. Відмінності спостерігаються лише в рівнях інфляції, її причинах та наслідках.

 Інфляція не виникає ра­птово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на кілька стадій. Відрізняються ці стадії співвідношен­ням темпів зростання пропозиції грошей і темпів їх знецінення.

На першій стадії темпи зростання пропозиції грошей випере­джають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. Таке співвідно­шення і його тенденції зумовлюються кількома причинами.

Одна з них полягає в тому, що надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу. Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірності в обігу грошей і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово відволікає зайві гроші з обігу, послаблює інфляційний тиск на товарні ціни, і вони деякий час залишаються незмінними чи підвищуються повільніше, ніж зростає маса грошей.

На другій стадії інфляції темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції. Це зумовлюється наступними чинниками:

— власники грошових нагромаджень починають розуміти їх надмірність і пред'являють на ринок для купівлі товарів. Це прискорює швидкість руху та збільшує платоспроможний попит порівняно з поточною емісією;

— одночасно зменшується відплив у нагромадження нових пропозицій грошей, унаслідок чого ще більше зростає швидкість обігу грошової маси;

— виникають і швидко поширюються бартерні операції, звужуючи товарну основу грошової маси в обігу;

— знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили зі сфери виробництва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння виробництва і товарообороту, через що зменшується попит на гроші.

Унаслідок дії зазначених чинників з'являються так звані інфляційні очікування, коли економічні суб'єкти починають усві­домлювати неминучість майбутнього підвищення цін. Щоб уни­кнути пов'язаних з ним майбутніх втрат, вони починають негайно купувати товари не тільки для поточного споживання, а й для майбутнього. Для цього на ринок «викидаються» не тільки всі поточні доходи, а й заощадження попередніх періодів. Неми­нучим наслідком стає випереджаюче зростання рівня цін порів­няно зі зростанням, грошової маси і падіння рівня монетизації ва­лового внутрішнього продукту.

Вимірювання інфляції. Інфляція вимірюється динамікою цін. Точно виміряти відкриту цінову інфля­цію можливо за допомогою індексу цін за певний період. Для вимірювання інфляції найчастіше засто­совується три види індексів цін:

— індекс цін споживних товарів (індекс споживчих цін);

— індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників);

— індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміну в часі за­гального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Цей показник найчастіше використовує­ться для характеристики інфляції, оскільки він досить точно ви­ражає не тільки економічні, а й соціальні аспекти інфляції, зо­крема її вплив на рівень життя населення, а тому його називають ще індексом вартості життя.

Визначається ІСЦ за вартістю певного законодавчо зафіксова­ного набору товарів і послуг («споживчого кошика»), визначеного у ринкових цінах базового і поточного періоду. Розрахувати ІСЦ можна за такою формулою:

де Р0, Р1ціни одиниці товарів (послуг) базового і звітного періодів відповідно;

g0— кількість товарів у «споживчому кошику» базового періоду.

Якщо ІСЦ =2, то це означає, що в цілому ціни зросли за певний період у два рази, відповідно, у два рази знизилась купівельна спроможність грошової одиниці. Показник купівельної спроможності - величина, обернена до індексу вартості життя.

 

Індекс цін на засоби виробництва (цін виробника) характе­ризує зміну в часі загального рівня цін на засоби виробництва. які купують юридичні особи для виробничого споживання. Цей індекс виражає зростання оптових цін, темпи якого не завжди збігаються з темпами зростання роздрібних цін, за якими визна­чається ІСЦ. Індекс цін виробника чутливіший до зміни витрат на виробництво, ніж до зміни попиту. Тому його часто використо­вують при характеристиці інфляції витрат, особливо коли зростання оптових цін відбувається в часі попереду зростання роздрі­бних цін. Цей індекс застосовується більш обмежено, ніж ІСЦ.

Визначається індекс цін виробника за формулою агрегатного індексу цін Ласпейреса:

ІЦВ=,

де Р01 — рівень цін одиниці товару (послуги) поточного і базового періодів відповідно;

g0— кількість товарів (випадків надання послуг) у базовому періоді, що взяті в розрахунок.

Дефлятор ВВП характеризує зміну в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам. Це найбільш широкий показник, який характеризує інфляційні зміни всіх цін. Тому дефлятор ВВП може помітно відхилятися від ІСП та В, оскільки він точніше враховує реальну структуру особистого і виробничого споживання, ніж попередні індекси. Визначається дефлятор ВВП теж за формулою агрегатного індек­су цін Ласпейреса.

Для вимірювання інфляції обчислюють темп інфляції. Темп інфляції для даного року можна обчислити таким чином: відняти індекс цін минулого року від індексу цін поточного року, поділити цю різницю на індекс минулого року, а після цього помножити на 100%.

 Індекс цін поточного року - Індекс цін минулого року * 100%

Темп інфляції = Індекс цін минулого року

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60  Наверх ↑