Тема 5.4 Інструменти грошово-кредитної політики в Україні

Сьогодні всі визнають, що для реалізації свого впливу на еко­номіку держава повинна розробляти відповідну економічну полі­тику. Зблизились позиції і щодо цілей цієї політики. Ними ви­знаються:

— забезпечення певного рівня економічного зростання;

— забезпечення максимальної зайнятості;

— контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабіліза­ції цін;

—урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.

Для досягнення вказаних цілей економічна політика передба­чає широкий спектр заходів, які впливатимуть на економічне життя суспільства. Умовно їх можна розділити на чотири групи:

— структурна політика;

— політика конкуренції;

— соціальна політика;

— кон'юнктурна політика.

Особливе місце в економічній політиці займають заходи, що належать до кон'юнктурної політики, яка реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон'юнктуру, на спів­відношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалі­зується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і ви­користання національного доходу, кон'юнктурна політика за­безпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.

Через регулювання окремих грошових потоків, маси грошей, рівня процента, швидкості обігу грошей держава має можливість впливати не тільки на зміну попиту, а й на зміну пропозиції на товарних ринках. Наприклад, при збільшенні пропозиції грошей знижується рівень процента, що стимулює зростання інвестицій і розширення виробництва. А переорієнтація коштів завдяки зни­женню рівня оподаткування з потоків чистих податків і державних закупівель у потоки інвестицій скорочує шлях надходження їх у сферу реальної економіки і теж сприяє розширенню виробництва. Подібними регулятивними заходами в грошовому обороті держава має можливість активно впливати на всі процеси в економіці — на виробництво, розподіл, обмін і споживання, що робить кон'юнк­турну політику універсальним, глобальним способом досягнення цілей загальноекономічної політики.

За способом та характером впливу на поведінку економічних суб'єктів усі заходи кон'юнктурної політики, що спирається на регулювання грошового обороту, можна розділити натри групи:

— заходи фіскальної політики;

— заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;

— заходи прямого впливу.

Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізо­ваних фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця полі­тика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукуп­ний попит, так і на сукупну пропозицію. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що пригнічує сукупну пропозицію та економічну активність. Якщо ж зростають витрати на фінансу­вання державного споживання, то це веде до збільшення номі­нального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активізує їх кон'юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва. Проте якщо державне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не всти­гають відреагувати збільшенням товарної пропозиції, що прово­кує зростання цін та інфляцію.

Заходи фіскальної політики базуються на прямих, безеквіва-лентних вилученнях фінансових коштів у економічних суб'єктів чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фінансових коштів. Тому стимулюючий вплив цих заходів на поведінку економічних суб'єктів низький, що вимагає досить обережного, добре виваже­ного їх застосування.

Пряме втручання держави в економічне життя допускається тоді, коли заходи еккономічної та грошової політики не діють.

Грошово-кредитна (монетарна)політика – це сукупність взаємопов”язаних, зорієнтованих на досягнення суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк. Грошово-кредитна політика зводиться до економічного ре­гулювання через механізм зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценти) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції гро­шей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон'­юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва.

Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рі­вня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:

— експансійна;

— рестрикційна.

При експапсійпій політиці допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко «дешевіють». Наслідком такої політики неминуче стає інфляція, темпи якої швидко зростають, у зв'язку з чим її ще називають політикою інфляції. Такий результат експансійної політики має негативний вплив на економіку. Більш доцільною і широко застосовуваною є політика повільно­го, контрольованого зростання грошової маси і м'якого зниження процента, завдяки чому інфляція підтримується на заданому рів­ні, стає контрольованою і перетворюється у дійовий стимулятор економічного зростання, збільшення зайнятості. Цю політику, на відміну від політики інфляції, називають політикою дезінфляції.

При політиці грошово-кредитної рестрикції допускається різке скорочення пропозиції гро­шей, внаслідок чого гроші стрімко «дорожчають», сукупний по­пит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і різке падіння економічної активності. Цю політику називають політикою де­фляції. Зважаючи на її негативні наслідки, уряди стараються уникати відвертої політики дефляції, а допускають лише повіль­не і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, що м'яко гальмує економічну активність, без глибокого спаду виробництва. Така політика дістала назву політики рефляції.

 Інструменти грошово-кредитного регулювання економічних процесів можна поділити на дві групи:

- інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси;

- інструменти прямого впливу.

До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання норм обов’язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти.

До другої групи відносять: встановлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; введення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків; встановлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.

Регулювання за допомогою опосередкованих інструментів належить до економічних методів державного управління, воно має істотні переваги перед застосуванням інструментів прямої дії, вплив яких має переважно директивний характер.

Операції на відкритому ринку—найбільш застосовується в країнах з високорозвинутими ринковими відносинами.

Сутність операцій полягає у тому, що центральний банк, купуючи цінні папери на ринку, додатково спрямовує в оборот відповідну суму грошей і цим збільшує банківські резерви, а потім і загальну масу грошей за інших незмінних умов. Продаючи цінні папери зі свого портфеля, він вилучає на відповідну суму банківські резерви, а згодом зменшується і загальна маса грошей в обороті. У результаті цих операцій відповідно збільшується чи зменшується пропозиція грошей на ринку, що впливає в кінцевому підсумку на кон’юнктуру товарних ринків.

Операції на відкритому ринку бувають динамічні й захисні. Динамічні операції використовуються для збільшення чи зменшення загальної пропозиції грошей за умови, що інші чинники не впливають на масу грошей. Захисні операції полягають у підтриманні загальної пропозиції грошей на незмінному рівні в умовах впливу на масу грошей інших чинників, проведення захисних операцій на відкритому ринку.

Регулювання норми обов'язкових резервів. Механізм цього інструменту полягає в тому, що «центральний банк установлює для всіх банків та інших депозитних установ норму обов'язкового зберігання залучених коштів на кореспондентських рахунках без права їх використання і без виплати процентів по них. Збільшуючи норму обов'язкового резервування, центральний банк скорочує обсяг надлишкових резервів банків зменшує їх кредитну спроможність. Відповідно зменшується обсяг пропозиції грошей. Якщо потрібно збільшити пропозицію грошей, то необхідно знизити норму обов'язкового резервуванням/відповідно зросте обсяг вільних резервів, підвищується кредитна спроможність банків і рівень мультиплікації депозитів.

Процентна політика. Механізм його полягає в тому, що центральний банк встановлює ставки процентів за позичками, які він надає комерційним банкам у порядку їх рефінансування. Для України – це облікова ставка НБУ. Збільшуючи рівень облікової ставки, НБУ стримує попит комерційних банків на свої позички, стримує мультиплікацію депозитів і зростання пропозиції грошей.

Зниження облікової ставки збільшує попит комерційних банків на позички та їх надлишкові резерви, як наслідок – пропозиція грошей зростає.

Рефінансування комерційних банків. – Центральний банк може регулювати попит на свої позички з боку комерційних банків зміною інших умов надання цих позичок – зміною їх асортименту, обмеженням цільового призначення, лімітуванням обсягів окремих позичок тощо.

Регулювання курсу національної валюти. Якщо центральний банк планує зменшити масу грошей в обороті, то він продає на ринку відповідну масу іноземних валютних цінностей, що призведе до скорочення банківських резервів і пропозиції грошей. І навпаки, за необхідності збільшити масу грошей в обороті центральний банк купує відповідну масу іноземної валюти. Ці операції називають валютною інтервенцією.

Основними індикаторами ефективності функціонування грошової системи та правильності монетарної політики є стабільність вартості грошей та забезпеченість економічних суб’єктів достатньою масою платіжних засобів. Стабільність вартості грошей – це відносна стабільність купівельної спроможності і валютного курсу національних грошей.

Забезпеченість економічних суб’єктів достатньою масою платіжних засобів виражають через коефіцієнти монетизації, зокрема через показники монетизації бюджтеного дефіциту та монетизації вавлового внутрішнього продукту.