Тема 3.5 Закон грошового обігу

Грошовий обіг підпорядковується своєму специфічному закону. Сутність його полягає в тому, що протягом даного періоду для безінфляційного обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: Мф = Мн, де Мф — фактична маса грошей в обігу, а Мн — об'єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Мф перевищує Мн -- значить обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн їх нестача.

Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці. Цю залежність можна виразити формулою:

де Р • Q — сума цін товарів, що реалізуються за певний період;

V — середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період.

Проте не всі товари, які реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх продається в кредит, і для їх реалізації гроші в даний момент не потрібні, що відповідно зменшує величину Мн. Вод­ночас в обігу гроші обслуговують не тільки реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й забезпечу­ють погашення різних боргових зобов'язань, передусім щодо ку­півлі товарів у кредит, виконуючи функцію платіжного засобу. Для цього в обігу необхідна додаткова маса грошей понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і послуг. Однак не всі боргові зо­бов'язання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер, то можуть взаємно зараховуватися без учас­ті реальних грошей.

Якщо врахувати всі ці додаткові фактори, що діють на грошо­ву масу, то величину Мн можна виразити так:

де K — сума продажів товарів і послуг у кредит;

П — загальна сума платежів, строк оплати яких настав;

ВП - - сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.

Величина Мн як об'єктивний центр, навколо якого змінює­ться Мф, за всіх умов (при різних економічних системах і різ­них формах грошей) визначається одними й тими ж фактора­ми, що надає закону грошового обігу загального значення. Скрізь, де є гроші і грошовий обіг, об'єктивно діє і цей за­кон — закон вирівнювання Мф до рівня Мн. Проте зі зміною економічних умов та форм грошей у механізмі дії закону ви­никають певні особливості.

Закон грошового обігу діє за функціонування різних форм грошей. Однак. механізм його дії за різних умов має певні особливості.

В умовах золотого стандарту вирівнювання Мф і Мн забезпе­чувалося автоматично. Якщо Мф > Мн мінова вартість золотих грошей повинна знизитися порівняно з реальною вартіс­тю, і власники їх, щоб не мати втрат, вилучали зайві суми грошей з обігу і спрямовували їх у скарби. І навпаки, за нерівності Мф < Мн, коли в обігу відчувався брак грошей власники скарбів спрямовували золото в обіг до­ти, доки не досягалося рівняння Мф = Мн.

Зі скасуванням золотого стандарту зміна вели­чини Мф набуває тенденції випереджаючого зростання порівняно з Мн, оскільки випуск грошей без внутрішньої субстанціональної вартості дає значний дохід емітенту. Це провокує бажання збільшувати пропозицію грошей за межі Мн. Автоматичне вирівнювання Мф і Мн обмежується вузькими paмками уповільнення обігу грошей. Вирішального значення у вирівнюванні набувають інструменти зовнішнього впливу на обіг грошей, передусім на їх масу.

Якщо сферу обігу обслуговують казначейські гроші, то порушення закону (Мф > Мн) стає хронічним, оскільки держава випускає їх відповідно до своїх потреб, а не потреб обігу, які визначають величину Мн. Поступове знецінення грошей набуває постійного характеру і є зовнішнім проявом порушення закону грошового обігу. Отже, хронічне порушення закону Мн — закономірність обігу казначейську грошей. Таким чином, знецінення грошових знаків є наслідком порушення закону Мн і проявом об'єктивності його дії в умовах обігу казначейських грошей.

Стримування зростання маси таких грошей з метою вирівнювання Мф з Мн можливе лише як тимчасове явище і може здійснюватися державними заходами, спрямованими на ліквідацію чи зменшення його дефіциту до прийнятного рівня. Якби це завдання було вирішено остаточно і державі не потрібно було емітувати казначейські гроші для покриття своїм витрат, то це створило б передумови для забезпечення рівності Мф = Мн. Але водночас можна було б відмовитись і від казначейського механізму емісії і перейти до банківського механізму емісії, що надає грошам іншої якості.

При обслуговуванні обігу банківськими грошима розши­рюються можливості для вирівнювання Мф і Мн у разі збере­ження сталості грошей. Вони зумовлені тим, що кредитний механізм емісії цих грошей містить у собі передумову повер­нення їх з обігу через погашення позичок. Якщо випуск гро­шей у країні прямо не використовується для покриття бюджет­них витрат, а здійснюється виключно на основі банківського кредитування, то вимоги закону Мн можуть бути забезпечені завдяки дотриманню принципів і закономірностей кредитного процесу. Розширенням кредитування можна збільшити Мф до рівня Мн, оскільки обсяг виданих позичок певний час переви­щуватиме обсяг погашених. Обмеженням кредитування вели­чину Мф можна зменшити до необхідного рівня, бо випере­джаюче погашення позичок виключає частину грошей з обігу. Тут також діє певний автоматизм пристосування грошової ма­си до потреб обігу, проте він базується на економічно обґрун­тованій кредитній політиці.

Отже, специфікою дії закону Мн в умовах обігу банківських грошей є те, що вже під час випуску таких грошей створюються передумови для вилучення їх з обігу і підтримання грошової ма­си в обігу на об'єктивно необхідному рівні.

Закон грошового обігу був і є об'єктом активного дослідження науковій літературі з теорії грошей. У сучасній західній літературі проблема ба­лансування Мф і Мн взагалі не аналізується. В розвинутих країнах ринкової економіки центральною є проблема дослідження шляхів забезпечення стабільності грошей. Однак, вирішується вона із суто ринкових по­зицій — через регулювання співвідношення між попитом і про­позицією грошей на грошовому ринку.