Тема 8.3. Механізм та методи банківського кредитування.

Процес кредитування можна умовно розділити на ряд етапів, кожний з яких окремо забезпечує розв'язання конкретних завдань, а всі вони в сукупності спрямовані на досягнення мети банківського кредитування-отримання банківського прибутку.

Процес кредитування складається з таких етапів:

- підготовка та подання пакета документів у банк для отриманнякредиту;

- оцінка кредитоспроможності клієнта й ризику, пов'язаного ізвидачею позички;

- підготовка кредитного договору: розробка умов кредитної угоди,визначення основних параметрів позички (структурування її), проведення переговорів про умови кредиту, прийняття рішенняпро надання позички й підписання кредитної угод й;

- контроль за виконанням договірних відносин та погашеннямкредиту, банківські санкції.

Для одержання кредиту позичальник звертається в банк із клопотанням, в якому зазначає цільове призначення кредиту, його суму, строк користування, включаючи конкретні строки погашення, форми забезпечення кредиту, а також додає коротку характеристи­ку заходу, що кредитується, і розрахунок економічної ефективності від його запровадження.

Разом із заявкою на кредит позичальник надсилає в банк для розгляду пакет документів.

1. Документи, що засвідчують право клієнта на отримання кредиту:

- засвідчені нотаріально копії установчих (засновницьких) документів (статутів, положень, реєстраційних посвідчень, свідоцтв або патентів); документів, що засвідчують право власності на землю,право оренди та інші документи, що підтверджують правомочність клієнта щодо одержання кредиту; якщо позичальника обслуговуєінший банк, то він зобов'язаний подати ще картку зі зразками під­писів керівника та головного бухгалтера; виписку (довідку) про наявність коштів на рахунку, довідку про кредитну заборгованість.

2.Техніко-економічне обгрунтування заходу, що кредитується:

- копії контрактів, договорів, включаючи договори оренди приміщень,обладнання та інші 'документи, що стосуються цього заходу, з розрахунками очікуваних надходжень від реалізації продукції(проведення робіт, надання послуг), які буде використано на погашення кредиту, а також розрахунки прибутку й рентабельності за­ходу, що кредитується.

3.Документи для визначення фінансового стану і кредитоспроможності позичальника:

- бухгалтерські та статистичні звіти, включаючи звіти про фінансовірезультати роботи та звіти про стан майна фірми, фінансові плани(бізнес-плани), декларації про доходи, а також висновки аудиторських організацій щодо фінансового стану позичальника;

- коли розглядається питання про видачу кредиту на придбання майна в процесі приватизації державних і муніципальних підпри­ємств, треба подати копію договору між продавцем і покупцем, що містить відомості про продавця, покупця, посередника, найменування підприємства і його місцезнаходження, склад і ціну активів підприємства, у тому числі ціну земельної ділянки (у разі її продажу) або умови її оренди, кількість і ціну акцій акціонерного товариства, порядок передавання підприємства у власність, форму й строки платежу, взаємні зобов'язання сторін стосовно дальшого використання підприємства.

Банк має право вимагати проведення експертизи проектних рішень щодо будівництва, розширення, реконструкції і технічного переозброєння об'єктів, які передбачається здійснити за участю кредитів банку, з метою недопущення інвестування в об'єкти, створення й використання яких не відповідає екологічним, сані­тарно-гігієнічним та іншим нормам, встановленим законодавством України.

4. Форми зобов'язань щодо забезпечення кредиту:

- угода про заставу, довідка-перелік (опис) майна, що пропонується позичальником як застава, документи, які засвідчують право власності позичальника на це майно, коли передбачається заставна форма забезпечення кредиту: гарантійний лист, договір поруч-ництва, договір страхування (страхове свідоцтво).

За необхідності банк може вимагати від позичальника інших до­кументів та відомостей стосовно забезпечення своєчасного й повно­го повернення кредиту. Для позичальників, які підтримують постій­ні кредитні стосунки з банком і мають добру репутацію, перелік документів, необхідних для оформлення кредиту, може бути скоро­чений банком.

Після одержання клопотання і необхідних документів для оформлення кредиту банк повинен проаналізувати та ретельно вивчити діяльність потенційного позичальника, визначити його кредитоспроможність, можливість і доцільність надання йому кредиту, оцінити перспективи своєчасного повернення кредиту.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичаль­ника можуть бути:

- репутація позичальника: кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни, своєчасність погашення раніше виданих позичок та інших зобов'язань;

- фінансовий стан позичальника: забезпеченість фінансовими ресурсами, ефективність використання фондів, рентабельність та ліквідність його балансу;

- прогноз розвитку господарства з урахуванням кон'юнктур ринку: оцінка продукції, що випускається, стан її реалізації,характер послуг, конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, обсяги експорту,здатність до інновацій тощо.

На підставі оцінки кредитоспроможності потенційного пози­чальника банк прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту. Необхідні відомості про позичальника та інформація, отримана банком у процесі оформлення кредиту, систематизуються у кредитній справі (досьє) позичальника.

Дуже важливо правильно визначити оптимальний розмір кредиту, інакше банку обов'язково доведеться розглядати прохання про збільшення позички, коли в клієнта виникатимуть кризові ситуації. Небезпека полягає в тім, що в процесі-кредитування банку доводиться вибирати між двома однаково неприємними альтернативами: надати додатковий кредит чи втратити ті гроші, які вже були надані. Ось чому банк, отримавши від клієнта техніко-економічне обгрунтування кредиту, повинен сам оцінити необхідну суму позички. При цьому банк має виходити з того, що розмір кредиту залежить від:

- рівня ризику кредитованого заходу;

- наявності у банку кредитних ресурсів;

- обсягів майбутніх витрат позичальника;

- кредитоспроможності позичальника;

- економічного нормативу НБУ - максимального розміру ризику на одного позичальника.

У результаті аналізу банк готує висновок про можливість і доцільність надання позички, очікувані терміни та ймовірність її повернення, розмір процентної ставки, який відповідає проекту кредитування, рівень цільового використання позички з пере­ліком головних чинників ризику.

Прийняття рішення та розробка положень кредитне угоди. За умов комерційної діяльності банків усі питання, пов'язаь з кредитуванням, розв'язуються позичальником і установою банк на договірній основі. Підставою для надання банком кредиту підписаний між ним і позичальником кредитний договір.

У кредитному договорі (угоді) передбачаються: мета, сума термін кредиту, умови та порядок його видачі й погашення форми забезпечення зобов'язань, процентні ставки, порядої виплати процентів, зобов'язання й економічна відповідальністі сторін за дотримання договірних умов, перелік документів т; періодичність їх подання у відділення банку. Термін дії договору - до повного погашення позички. Сучасний кредитний договір, яі правило, складається з таких розділів:

 І. Загальні положення (преамбула).

II. Права та обов'язки позичальника.

III. Права та обов'язки банку.

IV. Відповідальність сторін.

V. Порядок вирішення суперечок.

VI. Юридичні адреси сторін.

Пропозиції банку можуть суттєво відрізнятися від умов, указа­них у кредитній заяві клієнта. Представник банку, який веде переговори з клієнтом про укладення кредитної угоди, повинен визначити ті обов'язкові умови кредитного договору, без виконання яких кредит не може бути наданий, і ті, які можуть підлягати обговоренню. Зближення позицій банку і клієнта є кінцевою метою переговорів. Щоб зменшити ймовірність помилки та полегшити прийняття об'єктивних рішень, банк встановлює межі повноважень окремих посадових осіб щодо укладання кредитних угод.

Потім кредитну справу розглядають юристи банку, звертаючи особливу увагу на вірогідність документів кредитного досьє та їх відповідність чинному законодавству. За наявності позитивного висновку юристів пакет документів перевіряється службою безпеки банку, котра викладає свої міркування щодо кредитного ризику. На підставі висновків усіх спеціалістів банку рада банку ухвалює остаточне рішення.

Процедура надання та погашення кредитів.

Кредити надаються після укладення кредитної угоди, що в ній для кожного позичальника індивідуально визначено конкретні умови кредитуван­ня з тим, щоб забезпечити мінімальний ризик. Для здійснення бан­ківського контролю за вчасним погашенням кредиту, а також нара­хуванням процентів кожна конкретна позичка видається з окремого позичкового рахунка на підставі спеціального банківського розпорядження.

Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності переваж­но у безготівковій формі:

- оплатою платіжних документів з позичкового рахунка;

- переказом коштів на розрахунковий рахунок позичальника в

- іншому банку.

Для розрахунків із населенням домашніми господарствами мо­жуть бути передбачені й готівкові видачі.

Вибір варіанта надання кредиту здійснюється банком, виходячи з особливостей проекту кредитування, за домовленістю з позичальником, а за потреби - з його банком.

Видача кредиту здійснюється разово або поступово за графіком, обумовленим у кредитному договорі. Довгострокові інвестиційні кредити можуть надаватися в міру виконання будівельно-монтаж­них робіт (поетапно).

Суб'єктам господарської діяльності з безперервним циклом ви­робництва, а також позичальникам з бездоганною репутацією мо­жуть бути відкриті кредитні лінії. Розмір кредитної лінії, строки її використання, періодичність погашення і відновлення обумовлюю­ться у кредитному договорі на її відкриття. За зміни умов виробниц­тва й реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг) та че­рез інші об'єктивні причини банк може задовольнити додаткову потребу позичальника у кредиті в межах наявних кредитних ресур­сів на умовах, передбачених у додатковій кредитній угоді. За обслу­говування кредитної лін* позичальник сплачує банку-кредитору комісію, що нараховується на всю суму відкритого кредиту.

У разі, коли банк не має можливості задовольнити повністю кредитну заявку позичальника через недостатність кредитних .

ресурсів, а відмова в кредиті економічно невигідна обом сторонам, банк може надати позичку спільно з іншим банком на підставі угоди про спільне кредитування.

Порядок погашення позики. Основне фінансове зобов'язан­ня позичальника, яке випливає з кредитної угоди, полягає у своєчасному поверненні боргу.

Порядок погашення бажано встановлювати, виходячи з доходів від інвестиційного проекту. Банки здебільшого віддають перевагу періодичному внесенню коштів на погашення, оскільки він посту­пово зменшує кредитний ризик протягом періоду кредитування. «Амортизаційний» порядок пов'язаний з меншим ризиком для бан­ку, тому ці позички можуть надаватися під менший процент, ніж позички з разовим погашенням.

Порядок повернення позички визначається у кредитному догово­рі та здійснюється з дотриманням календарних строків платежів. За домовленістю з позичальником, виходячи з особливостей проекту кредитування і джерел надходження виторгу, погашення позички може здійснюватися списанням коштів з розрахункового (поточно­го) рахунка позичальника на підставі платіжного доручення пози­чальника або ордера-розпорядження банку.

Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкрито в іншому банку, погашення кредитного боргу та сплата процентів здійснюється платіжними дорученнями позичальника, а за умови визнання боргу позичальником - платіжною вимогою (інкасовим дорученням) його банку. У разі неможливості позичальника сплатити борг його стягують з гарантів (поручителів) у порядку, встановленому чинним законодавством.

Коли позичальник не може повернути борг у встановлений кредитною угодою термін, він зобов'язаний заздалегідь (до настання терміну погашення) повідомити банк про це, обгрунтувавши при­чини невиконання умов договору, і вказати новий термін погашення позички.

Після розгляду отриманої інформації банк може відстрочити по­гашення позички, як правило, зі збільшенням процентної ставки за користування кредитом. Банк може вимагати від позичальника додаткової інформації, необхідної для прийняття рішення про пролон­гацію позички чи віднесення її на прострочку. За результатами ана­лізу поданої інформації банк готує висновок про доцільність надан­ня відстрочки. При цьому відстрочення погашення позички за відсу­тності «форс-мажорних» обставин та об'єктивних причин, визнаних банком, має надаватися тільки під підвищений процент.

Рішення про відстрочення повернення кредиту оформлюється у вигляді додатка до кредитного договору. Строкове зобов'язання позичальника переоформлюється на новий термін погашення спеціальним написом із зазначенням нової дати та обгрун­туванням такої зміни.

За деякими видами кредиту (наприклад револьверним) переоцін­ка простроченого платежу може бути виконана тільки наприкінці терміну дії угоди.

До інших фінансових зобов'язань позичальника, які випливають з кредитної угоди, належать сплата процентів за користування кре­дитом, комісійні платежі банку, пеня за прострочені виплати тощо. Якщо переказаної суми коштів не вистачає для виконання всіх про­строчених і строкових зобов'язань, то платежі, здійснюються у такій послідовності:

- прострочені зобов'язання з виплати процентів та погашенняпозички;

- пеня на проценти та на позичкову заборгованість;

- строкові платежі процентів;

- комісійні;

- строкові платежі на погашення позичкової заборгованості.

Якщо позичальник не повернув кредити у строк, визначений угодою, або порушив інші її умови, банк має право:

• припинити дальшу видачу кредиту;

• використати заставне право;

стягнути заборгованість з гаранта у повному обсязі; достроково стягнути суму заборгованості;

порушити (відповідно до статті 5 Закону України «Про банк­рутство») у судових органах справу щодо неплатоспроможних боржників.

Безнадійна кредитна заборгованість погашається за рахунок ре­зервного фонду банку.