Тема 8. Основи банківського кредитування та характеристика окремих видів кредиту.

Тема 8.1. Система та принципи банківського кредитування

Система банківського кредитування - це модель, що відпо­відає характеру ринкових відносин, тобто добі переходу від централізованих до децентралізованих методів кредитування економічних суб'єктів. Вона охоплює принципи, об'єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, а також банківський контроль у процесі кредитування.

Сучасну систему кредитування побудовано на ліберальній основі: клієнт не змушений триматися якогось певного банку, а сам вибирає кредитну установу, послугами якої він хотів би скористатися; йому надано право відкривати позичкові рахунки не в одному, а в кількох банках. Лібералізація системи кредитування розширює можливості клієнта отримати кредит та створює умови для розвит­ку міжбанківської конкуренції. У свою чергу, комерційні банки, про­водячи кредитну політику, виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів, вкладників та клієнтів з урахуванням загальнодержавних інтересів.

Сучасну систему кредитування побудовано на договірній основі, коли всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішую­ться безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожна зі сторін бере на себе певні зобов'язання щодо виконання умов договору. За ринкових умов змінився характер кредитних до­говорів, активну роль стали виконувати обидва суб'єкти цих догорів на паритетних засадах у межах правового поля діяльності кре­дитора й позичальника.

Сучасну систему кредитування побудовано на комерційній основі. Комерційні банки здійснюють кредитні операції за рахунок власних і залучених коштів, тобто в межах наявних кредитних ресурсів. Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банку (фонди банку, нерозподілений прибуток), за­лишки на розрахункових та поточних валютних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запи­тання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, отримані від випуску цінних паперів. Установи банку мають право продавати (купувати) кредитні ресурси в банків інших систем за умови більшого зиску, але з дозволу вищого органу управління банком.

Важлива умова кредитування - це пріоритетність надання кредитів, яка визначається тільки ефективністю проектів (заходів) кредитування, мірою кредитного ризику та розміром очікуваного банком прибутку.

У процесі кредитування рекомендується віддавати перевагу позичальникам, які забезпечують своєчасне та повне виконання договірних зобов'язань і зберігають свої кошти на депозитах та інших рахунках в інвестиційному банку.

Обов'язковою умовою кредитування має бути використання вла­сних коштів позичальника у фінансуванні комерційного контракту (цільової програми, технічного проекту). Отже, бажано, щоб позичальник і кредитор брали спільну участь у фінансуванні проекту чи контракту на паритетних засадах, хоч, як правило, банк бере на себе більшу суму (у межах 70-90% вартості контракту чи проекту). Але жоден з виданих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку, а загальний обсяг наданих кредитів не може переви­щувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

Чинна система кредитування залежить не тільки від ресурсів, а й від встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових та резервних фондів. Ці нормативи регламентують максимально допустимий обсяг залучених коштів, розмір резервних фондів, граничну суму видачі кредиту, що робить кредитний механізм залежним від ліквідності балансів комерційних банків.

Сучасна система кредитування в Україні базується на нових ме­тодах та формах кредитування. Нині принципово змінився підхід банків до організації кредитних відносин: відбувся перехід від пооб'єктного кредитування до кредитування суб'єкта, тобто креди­тування юридичної або фізичної особи; до уніфікації методів кредитування клієнтів незалежно від їхнього галузевого підпорядкування та форм власності. Зараз кредити беруть участь у процесі приватизації державних організацій та управлінні державним боргом. Склалась система багатоваріантного кредитування, коли позичальники й банки, користуючись своїм правом, вибирають найбільш прийнятну для них форму: кредити, що постійно перебувають в обороті позичальника, або разові, що покривають тимчасовий розрив у платіжному обороті.

Водночас сучасна система кредитування не відмовляється і від традиційних загальних принципів, які гарантують повернення банківської позики. У світовій практиці й досі найбільш надійним уважають заставне право (в тім числі іпотека, застава, поручництва й гарантії, система страхування), яке дає змогу банкові мінімізувати кредитний ризик.

Принципи кредитування - це основні положення банківської системи, що визначають процес кредитування. До основних принципів кредитування, яких повинні дотримуватися як кредитори, так і позичальники, належать такі: цільовий принцип, строковий прин­цип, принципи обов'язкового повернення, оплачування та забезпе­чення кредиту.

Цільовий принцип означає, що виданий кредит може бути використаний тільки на цілі, обумовлені в кредитному договорі. Цілі визначаються на підставі поданих позичальником господарських договорів (контрактів), бізнес-планів, цільових програм чи проектів. Крім того, надаючи кредит клієнту, банк повинен переконатися, що цілі використання позики передбачені статутом фірми-позичальника.

Принципи цільового використання тісно пов'язані із ризиком надання кредиту. Щоб оцінити кредитний ризик, банк аналізує реальність проекту, під який береться позика, рівень очікуваної рентабельності, здатність позичальника реалізувати проект і отримати прибуток, за рахунок якого і повертатиметься кредит.

Розглядаючи питання про надання кредиту під комерційну угоду, банк вивчає характеристику (сертифікацію) товару, який буде куплено, можливість його реалізації на ринку, економічний ефект від використання товарів, придбаних за рахунок кредиту.

Принципи обов'язкового повернення та оплачування кредиту. Вони є невід'ємними атрибутами кредиту, які відрізня­ють його як економічну категорію від інших вартісних категорій. Особливість кредитного методу інвестування полягає в тім, що він не тільки передбачає повернення одержаної позики, а й сплату позичкового процента. Тому повернення кредиту зумовлене як кредитоспроможністю позичальника, так і наявністю в нього документально підтверджених (перевіряється на етапі надання заяви на отримання позики) і фактично наявних (що з'ясовується протягом кредитного періоду) джерел надходження грошових доходів, які залишаються після покриття поточних витрат і можуть використовуватись для погашення заборгованості та виплати процентів за користування кредитом. Окрім прибутку, кредити можуть погашатися за рахунок інших джерел: виторгу від реалізації майна, узятого банком у заставу, гарантії або поручництва третьої особи, страхових відшкодувань.

За ринкових умов позичковий процент є об'єктивним атрибутом кредиту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція - це акт комерційного продажу на певний термін грошових засобів. За рахунок процентів банки покривають свої витрати й одержують прибуток.

Визначаючи загальну суму витрат на обслуговування кредиту, необхідно розрахувати його повну вартість. Вартість кредиту складається:

—з головних елементів - суми, які виплачуються безпосередньокредитору, проценти, витрати на оформлення застави, комісії;

—додаткових елементів - гроші, які виплачуються позичальником третім особам, зокрема за гарантію або поручництво;

—прихованих елементів, тобто елементів, пов'язаних із одержанням і використанням кредиту, що не входять до кредитноїугоди (вимушені депозити у певному проценті від позики; втрати, спричинені вимогою страхування кредиту, тощо).

У свою чергу, винагорода банку за кредит складається з двох головних елементів: процента за користування позикою та комісії за відкриття кредитної лінії (commitment fee), яка враховує витрати, пов'язані з оформленням позики, перевіркою її забезпечення, аналізом кредитоспроможності та індексацією платежів.

Вартість кредиту це сума, яку позичальник платить кредитору за користування кредитом. Вартість кредиту можна розрахувати за формулою:

де Клім - сума наявних грошей, що перебувають в обігупротягом певного періоду;

 Тсер - середній термін кредиту;

 r_o - загальна річна ставка процента, тобто основна ставка за кредитом плюс комісії (у процентах річних), а також інші витрати, пов'язані з отриманням кредиту, наприклад, страхові внески, плата за юридичні та інші послуги.

 За користування кредитом позичальник вносить плату у вигляді процентів річних від суми позики. Ставка процентів встановлюється кожним банком індивідуально так, щоб покривалися витрати банку для залучення кредитних ресурсів. Маржа - різниця між ставкою, за якою банк нараховує проценти на суму виданих клієн­там кредитів, і ставкою, за якою банк сам сплачує проценти за залучені кредитні ресурси.

 Спроможність клієнта своєчасно повертати позики банку оцінюється в процесі аналізу балансу господарської організації щодо ліквідності, ефективності використання виробничих фондів, а також вивчення перспектив розвитку господарства та здатності клієнта до інновацій.

Строковий принцип. Кредит надається на певний термін, обумовлений у кредитному договорі. Строковий принцип означає, що кредит необхідно не тільки повернути, а й повернути у точно визначений термін. Дотримання строків - це та обов'язкова умова, за порушення якої кредит починає втрачати своє реальне значення. Ця умова може бути сформульована в кредитному оговорі як:

 1) встановлення терміну повного повернення позики;

2) встановлення графіка повернення позики;

3) встановлення тривалості періоду користування позикою.

Термін кредиту залежить від багатьох факторів:

* цільового призначення кредиту;

співвідношення попиту на кредити і кредитної пропозиції;

*суми кредиту;

*національного законодавства;

*традиційної практики кредитування;

*кредитної політики банку;

*характеру виробничої діяльності позичальника та швидкості обороту оборотного капіталу. Кредити на технічне переозброєння й розширення діючих підприємств та їх реконструкцію надаються в межах нормативних строків будівництва, освоювання й окупності об'єкта.

Для визначення ефективності кредиту розраховують його повний та середній терміни.

Повний термін кредиту розраховується за формулою

Тп = Ппід.+ Ппіл + Ппог.

Де :

Т_п - повний термін кредиту;

П_вик. — період використання;

П_піл. — пільговий (граційний) період;

П_пог.. — період погашення.

Під пільговим періодом розуміють відкладання погашення позики.

Проте певний термін не показує, протягом якого часу в розпорядженні позичальника була вся сума позики. Виходячи у цього, з метою порівняння ефективності різних кредитів застосовується поняття середнього терміну, що показу,на який період у середньому припадає ця сума позики.

Т _сер.=1/2 П_Вик.+Ппіль+1/2П_пог.

Середній термін кредиту за нерівномірного використанння чи погашення розраховується за формулою

де НЗ - непогашена заборгованість (на певну дату).

Середній термін кредиту, як правило, є меншим за повний. Вони збігаються, якщо кредит надається відразу в повному обсязі й погашається одноразово. Якщо використання й погашення кредиту відбувається нерівномірно, то визначити середній термін можна лише приблизно.

Фактична тривалість періоду користування позикою встановлює­ться від дати її видачі до дати повного повернення включно.

У зобов'язаннях банку щодо умов надання кредиту зазначається або термін одноразового надання кредиту, або період, протягом яко­го позику буде видано, або графік поступового надання кредиту.

У світовій практиці застосовуються такі методи розрахунку моменту початку погашення кредиту на фінансування інвестицій­них проектів:

1)дата першої поставки обладнання;

2)дата кожної поставки обладнання;

3)дата останньої поставки обладнання;

4)середньозважена дата поставки;

5) дата закінчення шефмонтажних робіт або дата пуску обладнання в експлуатацію.

Банки можуть відстрочити повернення позики, стягуючи за це підвищений процент. Від дотримання строкового принципу кредитування залежить можливість надання банком нових кредитів, оскільки одним із важливих кредитних ресурсів є повернуті пози­ки. Порушення строкового принципу позичальником призводить до переростання його строкової кредитної заборгованості у прострочену. Нові кредити таким фірмам, як правило, не надаються.

Принцип забезпечення. Комерційні банки переважну більшість кредитів надають під забезпечення. Це означає, що для гарантії повернення позики використовується застава майна (майнових прав).

Розмір позики під заставу визначається у процентах від ринкової вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Перевищення ціни застави над сумою кредиту є гарантією компенсації ризику втрати, пов'язаного зі зміною ціни застави. Вартість майна (майнових прав) позичальника, оформлених для застави, має бути не меншою за розмір кредитної заборгованості і вільною від зобов'язань позичальника щодо інших кредиторів.

Зауважимо, що забезпечення - це тільки остання лінія захисту для банку, відтак рішення про надання кредиту завжди має виходити з переваг проекту, що фінансується, а не тільки з привабливості забезпечення.