Тема 4.2. Типи та види інфляції

У літературі зустрічаються десятки різних формулювань видів та типів інфляції. При цьому різні автори не завжди до­тримуються певних критеріїв для визначення того чи іншого ви­ду. Тому поряд можуть вживатися такі поняття інфляції, як інфляція цін, імпортована інфляція, інфляція попиту, інфляція податкова, інфляція витрат тощо.

Найбільш коректною є класифікація видів інфляції за трьома критеріями: темпами знецінення грошей, чин­никами інфляції, формами прояву.

За темпами знецінення грошей звичайно виділяють три види інфляції:

— повзучу, що характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін — до 5% на рік;

— помірну, відкриту, яка проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах 5—20% на рік. Така інфляція стає відчутною для економічних суб'єктів, і вони починають вживати адаптаційні заходи. Найбільше це вдається підприємствам монополізованих секторів економіки, особливо «природним монополістам». Зайняті тут підприємці починають прискорено підвищувати ціни на свої товари у відповідь на зростання попиту, їх покупці починають нести додаткові витрати, а тому підвищують ціни на свої товари. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки, порушуючи рівновагу всього ринку;

— галопуюча інфляція, коли зростання цін 20—50%, а інколи 100% на рік. Для цього виду інфляції характерне стрибкоподібне, вкрай нерівномірне зростання цін, яке важко передбачити і яке не піддається регулюванню. Від такої інфляції важко захиститися, і вплив її на економіку різко негативний;

— гіперінфляція, що характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін — більш як 100% на рік. На цій стадії гроші починають втрачати свої функції, купюри низьких номіналів та розмінна монета зникають з обігу, падає роль грошей в економіці, поширюється бартер. Порушується кредитний механізм, посилюються стихійні процеси в економіці тощо.

За чинниками, що спричинюють інфляційний процес, можна виділити багато видів інфляції. Проте на практиці всі ці чинники часто діють одночасно, накладаючись один на одного. Тому чітко вичленити такі види інфляції практично неможливо, і в літерату­рі за цим критерієм заведено виділяти лише два види інфляції:

— інфляцію витрат (пропозиції);

— інфляцію попиту.

Ці два види інфляції, по суті, виділені залежно від того, з яко­го боку здійснюється тиск на ціни — з боку пропозиції чи з боку попиту. Такий тиск на ціни з кожного боку може провокуватись багатьма чинниками, а відтак інфляція витрат і інфляція попиту є багатоскладовими її видами. Проте для розуміння суті інфляції та розроблення ефективної антиінфляційної політики такої узагаль­неної класифікації видів інфляції достатньо.

Інфляція витрат (пропозиції) спричинюється тиском на ціни з боку зрос­тання виробничих витрат. Це передусім зростання заробітної плати, витрат на енергетичні й (сировинні ресурси, а також падін­ня продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання в структурі виробництва галузей з уповільне­ними темпами підвищення продуктивності праці (наприклад, по­слуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низькою питомою вагою виробництва предметів споживання тощо. В усіх цих випадках, щоб зберегти обсяги виробництва і пропозиції на попередньому рівні, необхідно збільшувати грошові виплати, що призведе до зростання попиту, І отже і цін. Якщо грошові випла­ти не збільшувати, то вказані чинники призведуть до скорочення виробництва і пропозиції, що гри попередньому попиті теж під­штовхуватиме ціни вверх. Тут теж виникне «зайвий» попит, що провокуватиме зростання цін.

В умовах України в період гіперінфляції 1992—1994 рр. най­більш відчутними витратними чинниками тиску на ціни були:

— зростання цін на енергоносії, насамперед імпортні. У четвертому кварталі 1994 р. ціни на природний газ були вищими від цін четвертого кварталу 1992 р. у 1237 разів, на нафту — в 467 разів, на топковий мазут - в 313 разів. Таке зростання цін на енергоносії було пов'язане з переведенням на світові ціни імпортованих з Росії енергоносіїв;

— посилення страйкової боротьби окремих груп працівників (шахтарі, працівники електротранспорту та ін.) за підвищення заробітної плати.;

— розрив господарських зв'язків, падіння рівня організації виробництва, погіршення технологічної, трудової та фінансової дисципліни призвели до «шокового» скорочення реальних обсягів виробництва та товарної пропозиції: в 1992 р. — майже на 10%, у 1993 — більш ніж на 14%, у 1994 — майже на 23%, а за три роки в цілому — на 40,4%.

Інфляція попиту спонукається тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумов­леного цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках. Визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропо­зиції грошей, тому її ще називають монетарною інфляцією. Саме зростання пропозиції грошей може бути викликане використанням сеньйоражу для покриття бюджетного дефіциту чи переходом до ліберальної монетарної політики або обома чинниками одночасно.

На перший погляд, складається враження, що інфляція попиту розвивається цілком самостійно відносно інфляції витрат. Насправді вони між собою тісно пов'язані, по суті є двома проявами одного й того ж самого явища інфляції як глибокої і тривалої розбалансованості економіки. Адже бюджетний дефіцит спричи­нюється в кінцевому підсумку тими ж чинниками, що й зростання затратності виробництва, а лібералізація монетарної політики — спробами уряду та центрального банку підтримали неефективну, затратну економіку за рахунок «емісійного податку», що стягує­ться з усього суспільства. Більше того, лібералізація монетарної політики ще більше провокує економічних суб'єктів до затратно­го господарювання, посилення вимог щодо підвищення заробіт­ної плати, до нарощування доходів за рахунок підвищення цін при скороченні обсягів виробництва тощо. Тому поділ інфляції на два види — інфляцію витрат і інфляцію попиту — це скоріше прийом наукового аналізу, ніж реальність. Однозначно оцінити ту чи іншу інфляцію як інфляцію витрат чи інфляцію попиту над­звичайно складно, а то й просто неможливо.

За формами прояву інфляції можна виділити:

—цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін;

—інфляцію заощаджень, коли знецінення грошей проявляє­ться у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих дер­жавою цінах і доходах;

—девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют.

Основним видом інфляції в розвинутій ринковій економіці є цінова інфляція, оскільки в умовах лібералізованого ринку ви­мушені заощадження взагалі неможливі, а девальвація звичайно розглядається як відносно самостійне явище.