Тема 2.3. Пропозиція грошей та механізм її формування

Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб’єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть спрямувати в оборот.

На мікроекономічному рівні пропозиція грошей визначається попитом, тобто внутрішньоекономічними чинниками. Попит і пропозиція на цьому рівні постійно чергуються – при підвищенні рівня проценту (ціни) економічний суб’єкт виступає на ринку з пропозицією грошей, а при зниженні – з попитом на гроші.

На макроекономічному рівні фактична маса грошей в обороті є межею пропозиції грошей, адже всі економічні суб’єкти одночасно не можуть запропонувати на ринку грошей більше від наявного в них запасу. Якщо при зростанні сукупного попиту виникає потреба збільшити пропозицію понад цю межу, це можна зробити тільки додатковою емісією грошей в оборот. На макроекономічному рівні пропозиція грошей визначається чинниками, що лежать у сфері банківської діяльності (тобто поза сферою внутрішньоекономічних процесів). Банківська система управляє пропозицією грошей відповідно до зміни попиту на них. Таким чином, попит на гроші первинний по відношенню до пропозиції. Отже, ті чинники, що визначають величину попиту, визначають і межі зміни пропозиції грошей.

Центральний банк використовує різноманітні економічні важелі для формування пропозиції грошей та регулювання грошового обігу у країні. Основні з них: грошова база; банківські резерви; грошово-кредитний мультиплікатор.

Грошова база – це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей. Грошова база виконує функцію золотого резерву в минулому який був основою емісії паперових (кредитних) грошей.

Складові грошової бази можна представити формулою:

Mh= Rd + R t + R c + CY,

де Mh – грошова база;

Rd – сума обов’язкових резервів по вкладах до вимоги;

Rt - сума обов’язкових резервів по строкових вкладах;

Rc – наднормативні резерви;

CY – готівка в обігу.

Обов’язкові банківські резерви є часткою (нормою і процентах) банківських депозитів та інших пасивів яка (відповідно до нормативів) повинна зберігатись у формі касової готівки комерційних банків та інших депозитів у центральному банку. Якщо фактична сума резерву, включаючи залишок каси, менше суми обов’язкового резерву, банк повинен їх поповнити. Якщо фактична сума резерву більше суми обов’язкового резерву, утворюється вільний (наднормативний) резерв, в межах якого комерційний банк може здійснювати кредитну експансію.

Обов’язкові банківські резерви утримуються в двох формах:

а) касової готівки комерційних банків;

б) коштів на резервному рахунку в центральному банку.

Співвідношення між а) і б) регулюється відповідними нормативами. Нормативне значення обов’язкових резервів забезпечує захист інтересів клієнтів і надійності комерційних банків, їх ліквідності.

За допомогою грошово-кредитного мультиплікатора визначається взаємозв’язок між монетарною базою (банківськими резервами) та масою грошей в обігу.

Грошовий мультиплікатор – це величина коефіцієнта, на яку збільшується кількість грошей в обігу внаслідок операцій на монетарному ринку. Грошовий мультиплікатор показує максимальну кількість нових кредитних грошей, яку може утворити грошова одиниця від операцій на монетарному ринку.

Пропозиція на грошовому ринку визначається як

Ms = m*Mh,

де Ms – пропозиція грошей у вигляді готівки поза банками та депозитів на поточних рахунках;

M - коефіцієнт грошово-кредитнрго мультиплікатора;

Mh, - грошова база.

Зміна Ms відбувається під дією чинників, які впливають на обсяг Mh та на m. Грошова база перебуває під певним контролем центрального банку. відповідно її обсяг може змінюватись внаслідок певних операцій центрального банку: операції на відкритому ринку; рефінансування комерційних банків; валютних операцій. Зміна m визначається центральним банком та також чинниками, що не залежать від центрального банку і можуть самостійно впливати на обсяг пропозиції грошей. Таких як: обсягу багатства економічних суб’єктів; тінізації економіки; стану довіри до банків та багато інш.

Пропозиція грошей, як уже зазначалося, визначається значною мірою емісією банкнот та депозитних грошей.

Емісія грошей в широкому розумінні здійснюється на двох рівнях:

Перший рівень – центральний банк ;

Другий – комерційні банки та прирівняні до них за функціональним призначенням фінансово-кредитні установи.

В Законі України “Про банки і банківську діяльність” зазначається: “Нацбанк – є центральним банком України , її емісійним центром…” Центральні банки в країнах ринкової економіки мають виняткове право здійснення банкнотної емісії.

Пропозиція грошей, що формується на державному рівні крім банкнотної емісії – це платіжні засоби державних скарбниць ( монети та деякі паперові грошові знаки).

Центральний банк в будь-який момент може випустити “свої гроші”, для нього немає обмеження емісії.

Провідна роль центрального банку полягає у перетворенні безготівкових грошей (що перебувають на рахунках у центральному банку) у банкноти для досягнення рівноваги на грошовому ринку.

Важливий канал формування пропозиції грошей – обслуговування державного боргу - базується на розміщенні на відкритому ринку державних боргових зобов’язань. Держава позичає гроші у суб’єктів фінансового ринку, продаючи їм цінні папери. Ці позички оформляються офіційно в державний борг країни. Емісію цінних паперів в Україні розпочато в 1995 р. (ОВДП).

Вплив розміщення на відкритому ринку боргових зобов’язань держави на пропозицію грошей залежить від того, де розміщуються цінні папери держави (скарбниці), наскільки ефективно використовуються отриманні через них фінансові ресурси.

Купуючи державні зобов’язання, центральний банк утворює базу для депозитно-чекової емісії комерційних банків, що призводить до зростання в обігу грошової маси. Якщо більшість поточної заборгованості скарбниці розміщають поза емісійними установами, то приріст державного боргу не збільшує пропозицію грошової маси.

Другий напрямок емісійної діяльності центрального банку є рефінансування комерційних банків (надання їх певної суми платіжних інструментів) наступними методами:

1. надання кредитів комерційним банкам під заставу ОВДП;

2. надання кредитів комерційним банкам під заставу інших цінних паперів (ломбардне кредитування);

3. проведення кредитних аукціонів.

Третій напрямок емісійної діяльності центральних банків – закупівля за національні гроші іноземної валюти, яка спрямовується в офіційні валютні резерви.

Таким чином, виділяють три напрямки емісійної діяльності центральних банків:

1. фінансування дефіциту державного бюджету через операції на відкритому ринку державних цінних паперів;

2. рефінансування комерційних банків;

3. купівля іноземної валюти.

Комерційні банки також є суб’єктами творення пропозиції банківських грошей. Коли розглядають механізм утворення грошей лише у функції обігу, а й у функції нагромадження, не лише готівки, а й безготівкових платежів, тоді поряд з центральним банком – емітентом грошові маси розглядаються комерційні банки та позичково-ощадні установи.

Випуск грошей комерційними банками – це банківська операція, пов’язана з перетворенням боргових зобов’язань у платіжні засоби. Цей процес називається монетизацією боргових зобов’язань.

Комерційні банки утворюють депозитні гроші, надаючи своїм клієнтам кредити. Банки надають кредити – пропозиція грошей збільшується, клієнти банків повертають кредити – пропозиція зменшується.

Здатність комерційного банку утворювати банківські гроші залежить від розміру ненормативної суми його резерву. Надаючи кредити, банки перетворюють пасивні гроші в активну грошову масу.