Тема 8. Господарсько-договірні зобов'язання. Господарсько-правова

8.1. Поняття господарського зобов'язання.

За ст. 173 ГКУ, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

8.2. Підстави виникнення господарського зобов'язання. Класифікація господарських зобов'язань.

Господарські зобов'язання можуть виникати:

Безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

З акту управління господарською діяльністю;

З господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

Внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

У результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єкті, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Основними видами господарських зобов'язань є:

Майново-господарські зобов'язання ;

Організаційно-господарські зобов'язання.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської дільності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 ГКУ, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь ішлих учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здіснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:

• Між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;

• Між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;

• Між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;

• В інших випадках, передбачених ГКУ, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.

Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору.

Суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську дільцсть для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спмьну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керіництво спіьною дільнстю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.

Суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх кошітів віповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.

Суб'єкти господарювання відповідно до частини четвертої статті 175 ГКУ можуть, незалежно ві статутної мети своєї діяльності, брати на себе зобов'язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, подавати іншу господарську допомогу з метою розв'язання місцевих проблем. Суб'єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом, та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку території!.

Суб'єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов'язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єкт господарювання, який безпідставно ухиляється від виконання публічного зобов'язання, повинен відшкодувати другії! Стороні завдані цим збитки в порядку, визначеному законом.

7.3. Порядок укладання господарського договору. Зміст та форма господарського договору.

Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо ві заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єкті господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

• Вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

• Примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

• Типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати ві змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

• Договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продкції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповіно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо мі сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного вид, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються віповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 ГКУ, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист мтересів кінцевих споживачі товарів і послуг.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного вид договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другі стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій сторон або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другй сторон два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти дні розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмові формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на піставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суд розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких ді визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання стрі та регулюються відносини замовника з Ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену ГКУ та іншими законами. Спори, пов'язані з укладенням договору за державним замовленням, в тому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку. Виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладення державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.

При укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторі у стоки, погоджені самими сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може вібуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 Господарського кодексу України.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другі стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повіомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суд.

8.4. Загальна характеристика окремих видів господарських договорів:

Договір купівлі-продажу. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві)), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

Договір купі лі--продажу повинен укладатися письмовій формі, а для договорів на продаж земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна передбачена письмова форма, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.

Право продажу товару, крі випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купі лі--продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповіно до договору або актів цивільного законодавства.

Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі- продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.

У випадку, коли асортимент товару не встановлений договором купівлі- продажу але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого віповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі вісутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купілі-продажу.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, що відповмає умові договору купівлі--продажу щодо комплектності. Якщо договором купівлі-продажу не встановлено умов щодо комплектності товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, комплектність якого визначається звичаями ділового оборот або іншими вимогами, що звичайно ставляться.

За невиконання чи неналежне виконання сторони несут відповідальність відповіно до вимог, встановлених Цивільним кодексом України та іш. Законодавчими актами.

До вимог у зв'язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недолікі у межах стоків, встановлених статтею 680 ЦКУ, а якщо на товар встановлено гарантіний строк (строк придатності)), - від дня виявлення недоліів у межах гарантійного стоку (стоку придатності).

Договір поставки. За договором поставки(ст.ст. 265-270ГКУ) одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповіно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс".

Реалізація суб'єктами господарювання товарі негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До віносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Предметом поставки є визначені родовими ознаками продкція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфіацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Договір поставки може бути укладений на один рік, на строк біьше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його ді не визначений, ві вважається укладеним на один рік. Стоки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо іше не передбачено законодавством.

У договорі поставки за згодою сторі може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарі покупцем. Договором може бути передбачено вівантаження товарі вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарі платником, що не є покупцем.

Якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарі остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного ріня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.

Договір контрактації Державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції.

За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (далі - виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі - контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

У договорах контрактації повинні передбачатися:

• Види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вмісту продукції шкідливих речовин;

• Кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;

• Ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції;

• Обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства;

• Взаємна майнова віповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору;

• Інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сіьськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника.

За нездачу сільськогосподарської продкції у стоки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом.

За невиконання зобов'язання щодо приймання смьськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі вімови від приймання продукції, пред'явленої виробником у стоки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі п'яти відсоткі вартості неприйнятої продкції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшікодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, яка швидко псується, - повну її вартість.

У договорі контрактації можуть бути передбачені також інші санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язань відповідно до вимог Господарського кодексу України.

Договір оренди майна та лізинг. За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві)) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Об'єктом оренди можуть бути:

• Державні та комунальні піприємства або їх структурні підроздіи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продкції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;

• Нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

• Інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Оренда структурних підрозділів державних та комунальних підприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність даного підприємства.

Законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об'єктом оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Істотними умовами договору оренди є:

> Об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її ідека!^);

> Строк, на який укладається договір оренди;

> Орендна плата з урахуванням її індексації

> Порядок використання амортизаційних відрахувань;

> відновлення орендованого майна та умови його повернення або

Викупу.

Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.

Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторш. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Орендар має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди.

Орендар може бути зобов'язаний використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду.

Орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповіно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Орендар вішкодовує орендодавцю вартість орендованого майна у разі відчуження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які ві не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об'єкта оренди. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі.

Орендодавцями щодо державного та комунального майна є:

1) Фонд державного майна України, його регіональні віддіення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом;

2) Органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, - відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності;

3) Державні (комунальні)) підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна, а з дозволу орендодавців, зазначених у пункті 2 цієї статті, - також щодо цмісних майнових комплексів, їх структурних пмроздмів та нерухомого майна.

Орендар має право передати окремі об'єкти оренди в суборенд, якщо інше не передбачено законом або договором оренд. Передача в суборенд цмісних майнових комплексів не допускається.

Одностороння відмова ві договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі:

• Закінчення стоку, на який його було укладено;

• Викупу (приватизації)) об'єкта оренди;

• Ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря;

• Загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму.

За Господарським кодексом України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (ліингоодержувачу) на визначений строкмайна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обіу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Договір міни(бартер) .

За договором міни (ст. 293 ГКУ) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар.

Сторона договору вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін. За погодженням стрі можлива грошова доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості, якщо це не суперечить законодавству.

Об'єктом міни (бартеру) не може бути майно, віднесене законодавством до основних фонді, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповіно державним чи комунальним підприємством. Законодавством можуть бути встановлені також іші особливості здійснення бартерних (товарообмінних) операці, пов'язаних з придбанням і використанням окремих видів майна, а також здійснення таких операцій в окремих галузях господарювання.

До договору міни (бартеру) застосовуються правила, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству і відповідає суті відносин сторін.

Договір підряду. За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо іше не встановлено договором. Підрядник відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб.

Якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов'язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок.

Якщо робота виконується з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відході, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків.

Підрядник відповідає за невиконання або неналежне виконання роботи, спричинене недоліками матеріалу, наданого замовником, якщо не доведе, що ці недоліки не могли бути ним виявлені при належному прийманні матеріалу.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) матеріалу до настання строку здачі підрядником визначеної договором підряду роботи несе сторона, яка надала матеріал, а після настання цього строку - сторона, яка пропустила строк, якщо інше не встановлено договором або законом.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає вішкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу. Цна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповіно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником.

Підрядник зобов'язаний своєчасно попередити замовника:

1) про недоброякісність або непридатність матеріалу, одержаного від замовника;

2) Про те, що додержання вказіок замовника загрожує якості або придатності результат роботи;

3) Про наявність інших обставин, що не залежать ві пірядика, які загрожують якості або придатності результат роботи.

Замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

Замовник зобов'язаний прийняти робот, виконану підрядником відповіно до договору підряд, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів ві умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконані роботі.

Якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряд, які шшршщш робот, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповіно до договору або для звичайного використання робот такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати ві підрядника:

1) Безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк;

2) Пропорційного зменшення ціни роботи;

3) Вішкодування своїх витрат на усунення недолікі, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.

До вимог щодо неналежної якості роботи, виконаної за договором піряду, застосовується позовна давність в один рік, а щодо будівель і споруд - три роки від дня прийняття роботи замовником.

Договір перевезення. Загальні положення про перевезення закріплені в Цивільному кодексі України, транспортних кодексах (статутах), інших нормативно-правових актах та правилах, що видаються відповідно до них..

За договором перевезення здійснюється перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошли. Умови перевезення вантажу, пасажирі і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено ЦКУ, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) та іншими

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу пітверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

За договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові)) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншоюметою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам.

Порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також форма цього договору встановлюються транспортними кодексами (статутами).

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти може здійснюватися кількома видами транспорту за єдиним транспортним документом (пряме змішане сполучення).

Перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір. За довгостроковим договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно- правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено Цивільним кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

8.5. Поняття та підстави господарсько-правово' відповідальності.

Суб'єкти господарювання несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на піставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі вішкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згдно з

Якими:

Потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продкції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

Сплат штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відлiкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;

У господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповіальності виробника (продавця) продукції

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій:

• Відшікодвання збитків;

• Штрафні санкції;

• Оперативно-господарські санкції.

До суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності можуть також застосовуватися адміністративно- господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за міціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповіає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського прав опору шення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповіальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внасліок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушіника, вісутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Стаття 219 ГКУ визначає межі господарсько-правової віповідальності. Так, за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил зді^^ня господарської дія л ності правопорушник віповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено Господарським кодексом України та іншими законами.

Сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвічення факту виникнення таких обставин.

Боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповіає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило ітерес для кредитора, ві має право вімовитися від прийняття виконання і вимагати вішкодування збитків.

Кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав ді, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із зміст зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшікодвання завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах.

Учасники господарських відносин, що порушіили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшікодвання збиткі або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересі має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

8.6. Види господарсько-правової відповідальності:

Відшкодування збитків. Учасник господарських відносин, який порушіив господарське зобов'язання або установлен вимоги щодо здійснення господарської дільності^ повинен відшкодвати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні ітереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До склад збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

> Вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповіно до вимог законодавства;

> Додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внасліок порушення зобов'язання другою стороною;

> Неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

> Матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Щодо окремих видів господарських зобов'язань законом може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збиткі, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суд відповідного позову про стягнення збитків. Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодванню, у тверді сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно ві обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх віповідальності, якщо розмір відповідальності для певного вид зобов'язань визначений законом.

Склад збиткі, що пілягають відшкодванню у внутрішньогосподарських відносинах, визначається віповідними суб'єктами господарювання - господарськими організацією з урахуванням специфіки їх діяльності.

Учасник господарських віносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збиткі завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодвати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збиткі в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заході щодо запобіання збиткам та вимагати відповіного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на вішкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збиткі своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено іше. Не підлягають відшкодванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання. У разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків. У разі невиконання зобов'язання виконати певну робот (надати послуг) управнена сторона має право виконати цю робот самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшікодвання збитків, завданих невиконанням зобов'язання. Відшікодвання збиткі, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняє зобов'язану сторону від виконання зобов 'язання в натурі, крім випадків, зазначених у частині третій статі 193 ГКУ.

Учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшжодвати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених ГКУ та іншими законами. Обчислення розміру збиткі здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведен розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом.

Штрафні санкції Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигяді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджет України чи за рахунок державного кредит, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

• За порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності)) товарі (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсоткі вартості неякісних (некомплектних) товарі (робіт, послуг));

• За порушення стоків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарі (робіт, послуг)), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять дні додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У разі якщо розмір) штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому віношенш до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). При недосягненні згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги:

Ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші ітереси сторі, що заслуговують на увагу. Оперативно-господарські санкції. За порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.

До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій:

1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її ві віповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною; відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відстрочення відвантаження продкції чи виконання робіт внасліок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

2) Вімова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку кошті, сплачених за неякісну продкі), тощо);

3) Встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гаранті належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміа порядку оплати продкції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплат продкції (робіт, послуг)) або на оплат після перевірки їх якості тощо;

4) Відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов 'язання.

Даний перелік оперативно-господарських санкцій не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також мші оперативно-господарські санкції.

Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно- господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушінику зобов'язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суд з заявою про скасування такої санкції та в і шкодування збитків, завданих її застосуванням. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшпсодванням збиткі та стягненням штрафних санкцій.

Адміністративно-господарські санкція За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єкті господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єкті господарювання такі адміністративно-господарські санкції:

• Вилучення прибутку (доход); адміністративно-господарський штраф;

• Стягнення зборів (обов'язкових платежі);

• Зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання;

• Застосування антидемпінгових заході;

• Припинення експортно-імпортних операцій;

• Застосування індивідуального режиму ліцензування;

• Зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності;

• Анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;

• Обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання; скасування державної реєстрації та лівіація суб'єкта господарювання;

• Іші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

У разі порушення суб'єктом господарювання встановлених правил обліку або звітності щодо сплати зборів (обов'язкових платежів) або їх несплати чи неповної сплати сума, яку належить сплатити, стягується до відповідного бюджету. Крім того, з суб'єкта господарювання у визначених законом випадках може бути стягнуто штраф у розмірі до п'ятдесяти відсотків належної до сплати суми збору (обов'язкового платежу).

У разі відмови органів управління або посадових осіб суб'єкта господарювання у проведенні документальної перевірки чи у допуску працівникі податкових органів для обстеження приміщень, що використовуються для здійснення господарської діяльності, ненадання податковим та іншим органам чи їх посадовим особам встановленої законом звітності, розрахунків, деклараці чи іших документі, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків, зборі (обов'язкових платежів), операції цього суб'єкта за його рахунками в установах банку зупиняються.

У разі здійснення окремими учасниками господарських відносин зовнішньоекономічної діяльності, пов'язаної з одержанням незаконної переваги на ринку України (здіснення демпінгового імпорту, субсидованого імпорту, а також іших дій, які визначаються законом як недобросовісна конкуренція, що завдало шкоди економі України або спричинило загрозу виникнення такої шкоди, до цих учасників відносин можуть бути застосовані антидемпінгові, компенсаційні або спеціальні заходи відповідно до закону. Порядок визначення розміру шкод (загрози шкоди) економіці України та застосування заходів, зазначених у ці статті, встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

У випадках недобросовісної конкуренції, розміщення валютних ціностей з порушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за межами України, а також в інших випадках, якщо дії учасникі зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди економіці України, експортно- імпортні операції таких суб'єктів господарювання припиняються на умовах і в порядку, передбачених законом. За порушення суб'єктами господарювання правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності щодо антимонопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції та інших правил, зазначених у частин першій цієї статті, якими встановлюються певні обмеження чи заборони у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, до таких суб'єктів може застосовуватися індивідуальний режим ліцензування. Порядок і стоки застосування індивідуального режиму ліцензування встановлюються законом. Здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється. У разі здійснення господарської дільник з порушенням екологічних вимог діяльність суб'єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрі України, Радою міністрів Автономної Республіи Крим, а також іншими уповноваженими органами в порядку, встановленому законом. До підприємств торгівлі, громадського харчування і сфери послуг, що неодноразово допустили реалізацію недоброякісних товарі або систематично порушують встановлені законодавством правила торувлі та надання послуг або умови зберігання і транспортування товарів, крім господарських та адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, можуть застосовуватися також спеціально передбачені законом про захист прав споживачів адміністративно-господарські санкції, включаючи вилучення недоброякісних товарів та зупинення діль^ті зазначених суб'єктів у встановленому законом порядку. Адміністративно- господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніші як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Господарське право//Щербина В.С. Київ, Юрінком Інтер, 2003

Господарське право//Жук Л.А., Жук І.Л..,Неживець О.М. Київ, Кондор. 2003

Підприємницьке право під ред Н.О. Саніахметової//Київ, «АСК», 2004.

Хозяйственное право// Мамутов В.К.,Київ. Юрінком Інтер, 2002.

Господарський Кодекс України. К., Парламенське видавництв о.-2003.

Цивільний Кодекс України. К., Парламенське видавництво.-2003.

Закон України «Про оренду державного та комунального майна»» від 14.03.95 , ( Відомості

Верховної Ради (ВВР), 1992, № 30, ст. 416 із змінами та доповненнями.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 Наверх ↑