Тема №№1. Господарське законодавство. Учасники відносин у сфері
1.1. Поняття господарського законодавства.
Норми господарського права, як загальні обов'язкові правила господарювання, приймаються і застосовуються у формі нормативних актів. Господарське законодавство - це система нормативних актів, які регулюють правовідносини у народному господарстві. Основними джерелами господарського права є Господарський кодекс України, закони та інші нормативні акти.
1.2. Учасники відносин у сфері господарювання.
Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації', які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
1.3. Господарська діяльність та господарські відносини.
Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти піприємництва - піприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська дільність).
Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Господарсько-виробничими є майнові та іші віносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської дільності.
До організаційно-господаськими вяносинами належать відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно- господарських повноважень у процесі управління господарською ділністю.
Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються мі структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.
1.4. Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання.
Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання закріплені у
Ст. 5 Господарського кодексу України.
Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою дшльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять:
Справо власності Українського народ на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської)) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народ органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України;
Справо кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народ відповідно до закону;
Сзабезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкод людині і суспільству;
Справо кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності;
Сзкономічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантії підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькі дільності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом;
Сзабезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів;
С взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і діяв Україні принципу верховенства права.
1.5. Загальні принципи господарювання.
Загальними принципами господарювання в Україні є:
• Забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;
• Свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
• Вільний рух капіталів, товарів та посуг на території України;
• Обмеження державного регулювання економічних процесі у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;
• Захист національного товаровиробника;
• Заборона незаконного втручання органі державної влади та органі місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини
1.6. Нормативно-правове регулювання господарської діяльності.
Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, Господарським кодексом України, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно- правовими актами шших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Господарське законодавство України відповідно до проведеної держави курсом економічної політики повинне визначати правові основи господарської (підприємницької, комерційної) діяльності в умовах формування змішаної економіки, що спирається на різноманіття конкуруючих між собою суб'єктів господарювання різних форм власності.
1.7. Участь держави у сфері господарювання.
Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання. Рішення органів державної влади та органі місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з адміністративних та іших відносин управління, крім організаційно- господарських, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень.
У сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.
Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповіних законодавчих актах.
Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою,
Є:
С структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують
Конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення;
Сінвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;
С амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі;
Сполітика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію буд-яких протизаконних економічних структур;
Сцінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продкту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;
Сантимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища дільності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продкції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;
Сбюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фіансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доход;
Сподаткова політика, спрямована на забезпечення економічно обгрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхіної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;
^грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення кошті суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;
Свалютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;
^зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єкті господарювання з іоземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.
Секологічна політика, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.
Ссоціальна політика захисту прав споживачів, політика заробітної плати і доходів населення, політика зайнятості, політика соціального захисту та соціального забезпечення.
Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єкті господарювання є:
* Державне замовлення, державне завдання;
* Ліцензування, патентування і квотування;
* Сертифікація та стандартизація;
* Застосування нормативів та лімітів;
* Регулювання цін і тарифів;
* Надання інвестиційних, податкових та інших піьг;
* Надання дотацій, компенсацій, ціьових інновацій та субсидій.
Рекомендовані література і законодавчі акти:
Господарське право//Щербина В.С. Київ, Юрінком Інтер, 2003 Господарське право//Жук Л.А., Жук ІЛ..,Неживець О.М. Київ, Кондор. 2003. Підприємницьке право під ред. НО. Саніахметової// Київ, «АСК», 2004 Хозяйственное право// Мамутов В.К.,Київ. Юрінком Інтер, 2002 Господарський Кодекс України. К, Парламенське видавництво.-2003.