Тема №»10. Правові засади обмеження монополізму в економіці України.
1. Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції
2. Зловживання монопольним становищем на ринку.
3. Антимонопольні органи та їх компетенція.
4. Відповідалність за порушення антимонополно-конкурентного законодавства.
|
Ї |
Ї ■ • • • •• •••
.Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції
Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачає створення дл суб'єктів господарювання рівних можлвостей, їх змагальність, тобто здорову конкуренцію, яка належним чином впливає на стимулювання виробництва саме тих товарів, яких потребує споживач.
Закон України «Про захист економічної конкуренції»» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 12, ст.64 ) визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції обмеження монополізму в господарській дільності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
Законодавство про захист економічної конкуренції грунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається із Господарського кодексу України, Закону «Про захист економічної конкуренції», законів України "Про Антимонопольний комітет України" , "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших норматив но-правових акті, прийнятих відповідно до цих законів.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі «Про захист економічної конкуренції»», то застосовуються правила міжнародного договору.
Особливості застосування законодавства про захист економічної конкуренції зокрема щодо певних галузей промисловості, можуть бути встановлені виключно шляхом внесення змін до даного Закону.
Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та пшої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю.
Суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних ді, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію
Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересі суб'єктів господарювання та споживачі від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.
Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно- господарського управління та контролю зобов'язані сприяти Антимонопольному комітет України у здпсненні його повноважень у сфері підтримки й захист економічної конкуренції, обмеження монополізму та контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції.
З метою однакового застосування норм законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, Антимонопольний комітет України дає рекомендаційні роз'яснення з питань застосування цього законодавства.
2. Зловживання монопольним становищем на ринку.
У відповпності до Господарського Кодексу України(ст.29), зловживанням монопольним становищем вважаються:
^нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту; ^обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарі з оборот з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; ^ іншії дії, вчинен з метою створення перешкод доступу на ринок (виход
З ринку) суб'єктів господарювання; ^встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачm або обмежує права окремих споживачів;
^встановлення монополно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.
3. Антимонопольні органи та їх компетенція.
Правове регулювання діяльності Антимонопольного комітету здійснює Закон України «Про Антимонополний комітет України»» і ряд інших нормативних актів. За даним Законом Антимонопольний комітет України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, метою діялності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Антимонопольний комітет України підконтролний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України.
Основними завданнями Антимонопольного комітету України є:
^здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;
^з апобігання, виявлення і припинення порушень антимонопольного законодавства;
^зонтроль за економічною концентрацією; ^зприяння розвитку добросовісної конкуренції. Антимонополний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України , Законів України: „Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції" , „Про Антимонопольний комітет України", та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Повноваження Антимонопольного комітету України закріплені в ст. 8 Закону України «Про Антимонополний комітет України»», до них відносяться:
♦ визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище суб'єктів господарювання на ньому;
♦ Видавати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень;
♦ Вносити до органів влади обов'язкові для розгляд подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної дhльності суб'єктm господарювання у разі порушення ними антимонопольного законодавства;
♦ Приймати нормативно-правові акти відповідно до його компетенції, зокрема, з питань антиконкурентних узгоджених дн, зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку, дискримінації органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, провадження у заявах про надання дозволу на економічну концентрацію суб'єктн господарювання, контролю за економічною концентрацією суб'єктн господарювання, провадження у справах про порушення антимонопольного законодавства, порядку виконання, перевірки, перегляду та оскарження рішень органів Антимонопольного комітет України, а також недобросовісної конкуренції, обов'язкові для виконання органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктами господарювання, контролювати їх виконання, надавати роз'яснення щодо їх застосування;
♦ Здійснювати інші дії передбачені законодавством про Антимонопольний комітет України.
Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітет України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції.
4. Відповідальність за по рушення антимонопольно-конкурентного законодавства.
Анти монопольний комітет України накладає штрафи на суб'єктів господарювання - юридичних осіб за:
■ Вчинення дій, передбачених статтями 29, 30 і 32 Господарського Кодексу України, ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету України чи його територіальних відділень про припинення порушень антимонополно-конкурентного законодавства, відновлення первинного стану або зміну угод, що суперечать антим онопо л ьн о-конку р ентному з акон о да вству;
■ Створення, реорганізацію (злиття, приєднання), ліквідацію суб'єктів господарювання, вступ одного або декількох суб'єктів господарювання в об'єднання, придбання чи набуття будь-яким іншим способом у власність, одержання в управління (користування) часток (акцій, паїв) та активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів підприємств чи їх структурних підрозділів, а також в оренд цілісних майнових комплексів підприємств чи їх структурних підрозділів без згоди на це Антимонопольного комітету України чи його органів у випадках, якщо законом передбачено необхідність одержання такої згоди;
■ Неподання чи несвоєчасне подання передбаченої законом інформації або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальним відділенням.
Вчинення дій, визначених ГКУ як недобросовісна конкуренція, юридичними особами, що не є суб'єктами господарювання, тягне за собою накладення на них Антимонопольним комітетом України або його територіалними відділеннями штрафу в розмірі, передбаченому законом.
Посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, а також громадяни, зареєстровані як підприємці, несут адміністративну відповідальність згідно із законом за:
> Вчинення дій, передбачених статями 29-32 ГКУ;
> Неподання чи несвоєчасне подання передбаченої законом інформації, або подання завномо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальним віддненням;
> Ухилення від виконання чи несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітет України, його територіальних відділень.
Вчинення дій, визначених Господарським Кодексом України як недобросовісна конкуренцн, громадянами-пнприємцями, а також вчинення в нтересах треті осіб зазначених дій громадянами, які не є підприємцями, тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену законом. Штрафи за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства стягуються в судовому порядку.
Прибуток (доход), незаконно одержаний суб'єктами підприємницької днльності в результаті порушення статей 29, 30 і 32 ГКУ, стягується за рішенням суду до Державного бюджет України.
У разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначен, рекламних матеріалів, упаковки або факту копіювання виробів, заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітет України, його територіальних віднень із заявою про вилучення в судовому порядку товарів з неправомірно використаним позначенням або копії! Виробів іншого суб'єкта господарювання як у виробника, так і у продавця. Вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб'єкта господарювання застосовується у разі якщо можливість змішування з діяльністю ншого суб'єкта господарювання не може бути усунена іншим шляхом.
Збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем, антиконкурентними узгодженими діями, дискримінацією суб'єктн господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених ГКУ як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, встановленому законом.
Рекомендовані л-ра та джерела:
Господарський кодекс України - ст.ст. 25-41
Закон України «Про Антимонопольний комітет України»» від 26.11.93 ( Відомості Верховної
Рада (ВВР), 1993, № 50, ст.472 із змінами та доповненнями.
Закон України „Про захист економічної конкуренції»» від 11 січня 2001 року N 2210-Ш
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 12, ст.64 ) із змінами та доповненнями.
Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції від 07.06.1996 , ( Відомості
Верховної Ради (ВВР), 1996, № 36, ст. 164 із змінами та доповненнями.
Підприємницьке право під ред. Н.О. Саніахметової// Київ, «АСК»», 2004
Тема №№ 11. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
11.1. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.
Зовнішньоекономічна діяльність - одна з сфер господарської діяльності, пов'язана з міжнародною виробничою і науково-технічною кооперацією, експортом та імпортом товарів і послуг, виходом підприємств і організацій на зовнішній ринок.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється згідно з принципами, визначеними Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», з метою:
- Забезпечення збалансованості економіи та ріноваги внутрішнього ринку Україні;
- Стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної дільності України;
- Створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється:
• Україною як державою в особі її органів в межах їх компетенції;
• Недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціми, спілками та іншими організаціями координацнного типу), що діють на підставі їх статутних документів;
• самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповнних координаційних угод, що укладаються між ними.
Регулювання зовнішньоекономічної днльності в Україні здійснюється за допомогою:
> Законн України;
> Передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;
> Економічних заходн оперативного регулювання (валютно- фнансового, кредитного та іншого) в межах законів України;
> Рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України;
> Угод, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і які не суперечать законам України.
Забороняється регулювання зовнішньоекономічної днльності прямо не передбаченими у цій частин актами і діями державних і недержавних органів.
На території України згідно з Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" запроваджуються такі правові режими для ноземних суб'єктів господарської днльності:
- Національний режим, який означає, що іноземні суб'єкт господарської діяльності мають обсяг прав та обов'язків не менший нік суб'єкт господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їх інвестицнми на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів;
- Режим найбільшого сприяння, який означає, що ноземні суб'єкт господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися ноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в рамках спеціального режиму, визначеного нижче. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської днльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгвш^
- Спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згнно з міжнародними договорами за участю України.
Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території
Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності забезпечують :
• Цивільний кодекс України ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356 );
• Господарський кодекс України ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, 21-22, ст.144 );
• Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" в і 16.04.91, (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 29, ст. 377 ) із змінами та доповненнями;
• Закон України "Про нвестиційну діяльність" від 18.09.91. ( Відомості Верховної Ради (ВВР) 1991, N 47, ст.646 ) із змінами та доповненнями;
• Закон України "Про захист іноземних інвестицн на Україні" (Відомості Верховної Ради (ВВР) 1991, N 46, ст.616 );
• Закон України «Про міжнародний комерційний арбітражний суд» вн 24.02.94 № 4002-ХІІ;
• Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.96 ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 19, ст. 80 ), із змінами та доповненнями;
• Закон України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних(вільних) економічних зон" від 13.10.92 ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 50, ст.676 );
• Закон України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" від 04.10.2001 р. ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 6, ст.40 );
• Закон України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної днльності" від 23.12.98, ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 5-6, ст.44 ) із змінами та доповненнями;
• Закон України « Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»»( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 40, ст.364 із змінами та доповненнями;
• Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.01 № 201 «Про затвердження Положення про форму зовнілiньоекономічних контактів»»
Та ряд інших нормативних актів
11.2.Поняття зовнішньоекономічної діяльності. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності.
У відповідності до Закону „Про зовнішньоекономічну діяльність" зовнішньоекономічна діяльність це діяльність суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.
Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:
- Фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згдно з законами України і постійно проживають на території України;
- Юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;
- Об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;
- Структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діялності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;
- Спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;
- Інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.
Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право
Здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.
Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згдно з законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Цивільним і Господарськими кодексами України. Фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є. Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.
До суб'єктів зовнішньоекономічної діялності може бути застосовано санкцію у вигляді тимчасового зупинення права здійснення такої діяльності у випадках порушення чинних законів України, що стосуються цієї діяльності, згідно із статтею 37 цього Закону.
Суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, який одержав від цієї діяльності у власність кошти, майно, майнові і немайнові права та інші результати, має право володіти, користуватися і розпоряджатися ними за своїм розсудом.
Вилучення результатів зовнішньоекономічної діяльності у власника у будь- якій оплатній або неоплатній формі без його згоди забороняється, за винятком випадків, передбачених законами України.
Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати свої представництва на території інших держав згідно з законами цих держав.
Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на участь у міжнародних неурядових економічних організаціях.
Іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Реєстрацію зазначених представництв здійснює центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики протягом шістдесяти робочих днів з дня подання іноземним суб'єктом господарської діяльності документів на реєстрацію. Для реєстрації представництва іоземного суб'єкта господарської діяльності на території України необхідно подати:
- Заяву з проханням про реєстрацію представництва, яка складається у довільнії! Формі;
- Виписку з торговельного (банківського) реєстру країни, де тоземний суб'єкт господарської діяльності має офщійно зареєстровану контору;
- Довідку від банківської установи, в якій офщійно вікрито рахунок подавця;
- Довіреність на здійснення представницьких функцій, оформлену згідно з законом країни, де офіційно зареєстровано контору іноземного суб'єкта господарської дільності.
Документи, зазначені вище, мають бути нотаріально засвідчені за місцем їх видачі і легалізовані належним чином в консульських установах, які представляють Україну, якщо міжнародними договорами України не передбачено іше. За реєстрацію представництв іноземних суб'єктів господарської дільності з них стягується плата у розмірі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України і який не повинен перевищувати фактичних витрат держави, пов'язаних з цією реєстрацією.
У разі відмови центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики зареєструвати представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності або неприйняття рішення з цього питання у встановлений шістдесятиденний строк, іноземний суб'єкт господарської діяльності може оскаржити таку відмову в судових органах України.
Господарська, в тому числі зовнішньоекономічна діяльність іноземних суб'єкті господарської діяльності на території України, регулюється законами України щодо порядку здійснення іноземними особами господарської дільності на території України. У разі, якщо зазначена діяльність пов'язана з іноземними івестиціями, вона регулюється відповіними законами України.
11.3. Види зовнішньоекономічної діяльності.
До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:
• Експорт та імпорт товарі, капіталів та робочої сили;
• Надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України;
• Надання вищезазначених послуг шоземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;
• Наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;
• Навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;
• Міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;
• Кредитні та розрахункові операції' між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської дільності;
• Створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України;
• Створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;
• Спільна піприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення стьних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;
• Підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензії!, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності;
• Аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;
• Організація та здійснення дільності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
• Організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;
• Товарообмінні (бартерні)) операції та інша діяльність, побудована на формах зустічної торувлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
• Орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
• Операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;
• Роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами;
• Роботи іноземних фізичних осіб на контрактні сплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;
• Інші види зовнішньоекономічної днльності, не заборонен прямо і у виключній формі законами України.
В Україні забороняється:
- Експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народ, що визначається згідно із законами України;
- Імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров'ю або становити загрозу життю населення та тваринного світу, або призвести до руйнування навколишнього середовища;
- Імпорт продкції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду і т. П., які суперечать відповідним нормам Конституції (Основного Закону) України;
- Експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав нтелектуальної власності.
Конкретний перелік товарів, що підпадають під дію цієї статті, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінет Міністрн України.
11.4. Поняття інвестиційної діяльності. Основні форми здійснення іноземних інвестиції! В Україні.
Інвестиційною діяльністю, за Законом України „Про інвестиційну днльність", є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.
Визначає особливості режиму іноземного інвестування на території України закон України „Про режим іноземного інвестування'^ Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 19, ст. 80 ). За даним закон ом іноземні інвестори це суб'єкти, які провадять нвестиційну діяльність на території України, а саме:
> юридичні особи, створен внповідно до законодавства іншого, ніс законодавство України;
> Фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності;
> Іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;
> Інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповіно до законодавства України;
Іноземні інвестиції можуть здіснюватися у вигляді:
0 іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;
0 валюти України - при реівестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповіно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);
0 будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових
Прав;
0 акцій, обліаці, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповіно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертовані валюті;
0 грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згдно з законами (процедрами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;
0 будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертовані валюті підтверджена згідно з законами (процедрами) країни івестора або міжнародними торговелними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалзовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послг, ноу-хау тощо;
0 прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедрами) країни івестора або міжнародними торговельними звичаями;
0 інших цінностей віповідно до законодавства України.
Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:
• Часткової участі у підприємствах, що створюються спіьно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;
• Створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філі та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;
• Придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та іші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
• Придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсі на територі України;
• Придбання інших майнових прав;
• Господарської (підприємницької)) дільності на основі угод про розподіл продукції;
• В інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської дільності.
11.5. Державні гарантії захисту іноземних інвестиції! Встановлених законодавством.
Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Для окремих суб'єктів підприємницької дільності, які здійснюють швестиційні проекти із залученням іноземних інвестиції!, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим швестиційної та іншої господарської діяльності.
Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іоземних інвесторів та підприємств з іноземними івестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.
Якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні івестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в розділі II цього Закону, то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іоземних інвестицій, зазначені в цьому Законі.
До прав і обов'язків сторі, визначених угодою про розподіл продукції', протягом строку її дії застосовується законодавство України, чинне на момент її укладення. Зазначені гарантії не поширюються на зміни законодавства, що стосуються питань оборони, національної безпеки, забезпечення громадського порядку, охорони довкілля.
Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятіних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиці може бути проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України.
Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язкі щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповіно до законодавства України.
11.6. Поняття спеціальної (вільної)) економічної зони. Правовий режим вільних економічних зон .
У віповідності до закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (віьних) економічних зон»» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 50, ст.676 ) спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної)) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.
Метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є залучення іоземних івестицій та сприяння їм, активізація спільно з іноземними івесторами піприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послг, поставок на внутрішнії ринок високоякісної продкції та послг, залучення і впровадження нових технології, ринкових методі господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціално-економічного розвитку України.
Статус і територія спеціальної (вільної)) економічної зони, а також строк, на який вона створюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціалної (вільної)) економічної зони.
На території України можуть створюватись спеціальні (вільні)) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон, зазначених в цій статті. На території спеціальної (вільної)) економічної зони діє законодавство України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом або законом про створення конкретної спеціальної (вім^) економічної зони.
Спеціальні (вільні)) економічні зони створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Мжістрж України або місцевих рад та місцевої державної адміністрації.
На всі об'єкти та суб'єкти економічної ділності спеціальної (вільної)) економічної зони поширюється система державних гарантій захисту Жвестицій, передбачена законодавством України про інвестиційну діяльність та іноземні івестиції^ Держава гарантує суб'єктам господарської діяльності спеціальної (вжьної) економічної зони право на вивезення прибутків і капітал, інвестованого в спеціальну (вільну) економічну зону, за межі спеціальної (вільної) економічної зони і України.
Спеціальна (вільна) економічна зона вважається ліквідованою з момент закнчення стоку, на який її було створено, якщо його не буде продовжено Верховною Радою України.
Спеціальна (вільна) економічна зона може бути ліквідована Верховною Радою України до закінчення стоку, на який її було створено, за поданням Президент України або Кабінет Міністрів України.
11.7. Зовнішньоекономічний контракт: поняття, форма, зміст.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні текст зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.
Зовнішньоекономічний договір (контакт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмові формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та нших пнстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються вн імені ноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.
Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвн будь-якого органу державної влади, управління або вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Зовнішньоекономічний договір (контакт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо вн не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.
Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладання. Угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недодержання форми, якщо додержано вимог законів України.
Форма угод з привод будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.
Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше. Місце укладення угоди визначається законами України.
Права та обов'язки сторн зовнішньоекономічних договорів (контактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого погодження.
При внсутності погодження між сторонами відносно права, яке має застосовуватись до зовнілшьоекономічних договорів (контактів), застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце дмльності сторона, яка є:
- Продавцем - у договорі купівлі-продажу;
- Наймодавцем - у договорі майнового найму;
-лнензіаром - у ліцензійному договорі про використання виключних або аналоучних прав;
- Охоронцем - у договорі зберігання;
- Комітентом (консигнантом) - у договорі комісії (консигнації);
- Довірителем - у договорі доручення;
- Перевізником - у договорі перевезення;
- Експедитором - у договорі транспортно-експедиторського обс лугову в ання;
- Страхувачем - у договорі страхування;
- Кредитором - у договорі кредитування;
- Дарувальником - у договорі дарування;
- Поручителем - у договорі поруки;
- Заставником - у договорі застави.
До зовнішньоекономічних договорів (контактів) про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така дмльність або де створюються передбачені договором (контактом) результати, якщо сторони не погодили інше.
До зовнішньоекономічного договору (контракту) про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне пнприємство створюється і офіційно реєструється.
До зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного на аукціоні, в результаті конкурсу або на біржі, застосовується право країни, на території якої проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.
До прав і обов'язків за зовнішньоекономічними договорами (контактами), не зазначеними в цій статті, застосовується право країни, де заснована чи має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка здійснює виконання такого договору (контракту), що має вирішальне значення для його зміст.
Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції №2 201 від 06.09.2001 р. Затверджене Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів). До умов, які повинні бути передбачені в договорі (контракті)^, якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта, мети та інших істотних умов, відносяться:
1.1. Назва, номер договору (контракту), дата та місце його уклдення.
1.2. Преамбула.
У преамбулі зазначається повне найменування сторін - учасникі зовніїїньоекономічної операції, під якими вони офіційно зареєстровані, із зазначенням країни, скорочене визначення сторі як контрагентів ("Продавець", "Покупець", "Замовник", "Постачальник" тощо), особа, від імені якої уклдається зовніїїньоекономічний договір (контракт), та найменування документів, якими керуються контрагенти при уклденні договору (контракту) (установчі документи тощо).
1.3. Предмет договору (контракту).
У цьому роздіі визначається, який товар (роботи, послуги) один з контрагентів зобов'язаний поставити (здійснити) іншому із зазначенням точного найменування, марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується.
У разі бартерного (товарообміного) договору (контракту) або контракту на переробку давальницької сировини визначається також точне найменування (марка, сорт) зустрічних поставок (або назва товару, що є кінцевою метою переробки давальницької сировини).
Якщо товар (робота, послуга) потребує більш детальної характеристики або номенклатура товарів (робіт, послуг) досить велика, то все це зазначається у додатку (специфікації)), який має бути невід'ємною частиною договору (контракту), про що робиться відповіна відмітка в тексті договору (контракту).
Дл бартерного (товарообмінного) договору (контракту) згаданий додаток (специфікація), крім того балансується іще за загалною вартістю експорту та імпорту товарів (робіт, послг).
У додатку до договору (контракту) про переробку давальницької сировини зазначається відповідна технологічна схема такої переробки.
Технологчна схема переробки давальницької сировини повинна відображати:
Усі основні етапи переробки сировини та процес перетворення сировини в готову продкцію;
Кількісні показники сировини на кожному етапі переробки з обгрунтуванням технологчних втрат сировини;
Втрати виконавця переробки на кожному етапі переробки.
1.4. Кіькість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послг).
У цьому розділі визначається, залежно від номенклтури, одиниця виміру товару, прийнята для товарі такого виду (у тоннах, кілограмах, штуках тощо), його загальна кіькість та якісні характеристики.
У тексті договору (контракту) про виконання робіт (надання послуг)) визначаються конкретні обсяги робіт (послуг)) та термн їх виконання.
1.5. Базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг).
У цьому розділі зазначається вид транспорту та базисні умови поставки (у відповнності до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термнів чинної редакції ( 567/94 ), які визначають обов'язки контрагентів щодо поставки товару і встановлюють момент переход ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки товару (окремих партій товару).
У випадку укладення договору (контракту) про виконання робіт (надання послуг)) у цьому розділі визначаються умови та стоки виконаних робіт (послуг).
1.6. Ціна та загальна вартість договору (контракту).
У цьому розділі визначається цна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість виконаних робіт (наданих послуг)), що поставляються згнно з договором (контактом), крім випадків, коли ціна товару розраховується за формулою, та валюта контракту. Якщо згдно з договором (контактом) поставляються товари різної якості та асортимент, ціна встановлюється окремо за одиницю товару кожного сорту, марки, а окремим пунктом договору (контракту) зазначається його загальна вартість. У цьому разі цінові показники можуть бути зазначені в додатках (специфікаціях), на які робиться посилання в тексті договору (контракту).
При розрахунках ціни договору (контракту) за формулою зазначається орієнтовна вартість договору (контракту) на дату його укладення.
У договорі (контакті)) про переробку давальницької сировини крім того зазначається її заставна вартість, ціна та загальна вартість готової продкції, загальна вартість переробки.
У бартерному (товарообмінному) договорі (контакті)) зазначається загальна вартість товарів (робіт, послуг)), що експортуються, та загальна вартість товарів (робіт, послуг)), що імпортуються за цим договором (контактом), з обов'язковим вираженням в іноземній валюті, віднесеній Національним банком України до першої групи Класифікатора іноземних валют .
1.7. Умови платежів.
Цей розділ визначає валют платежу, спосіб, порядок та стоки фнансових розрахункм та гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) зазначаються:
Умови банківського переказу до (авансового платежу) та/або після відвантаження товару або умови документарного акредитива, або інкасо (з гарантією), визначені відповнно до постанови Кабінет Міністрів України і Національного банку України від 21 червня 1995 р. N 444 "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті";
Умови за гарантією, якщо вона є або коли вона необхіна (вид гарантії: на вимогу, умовна), умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов договору (контракту) без зміи гаранті.
1.8. Умови приймання-здавання товару (робіт, послуг)
У цьому розділі визначаються строки та місце фактичної передачі товару, перелік товаросупровідних документів.
Приймання-здавання проводиться за кіькістю згідно з товаросупровідними документами, за якістю - згідно з документами, що засвічують якість товару.
1.9. Упаковка та маркування.
Цей розділ містить відомості про упаковку товару (ящики, мішки, контейнери тощо), нанесене на неї відповідне маркування (найменування продавця та покупця, номер договору (контракту), місце призначення, габарити, спеціальні умови складвання і транспортування та інше), а за необхідності також умови її повернення.
1.10. Форс-мажорні обставини.
Цей розділ містить відомості про те, за яких випадків умови договору (контракту) можуть бути не виконані сторонами (стихійні лиха, воєнні дії, ембарго, втручання з боку влади та інше). При цьому сторони звільняються від виконання зобов'язань на строк дії цих обставин, або можуть вімовитися від виконання договору (контракту) частково або в ціому без додаткової фінансової відповіальності. Строк дії форс-мажорних обставин підтверджується торгово- промисловою палатою відповідної країни.
1.11. Санкції та рекламації.
Цей розділ встановлює порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збиткі та пред'явлення рекламаці у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням одним із контрагентів своїх зобов'язань.
При цьому мають бути чітко визначені розміри штрафних санкцій (у відсотках від вартості недопоставленого товару (робіт, послг) або суми неоплачених коштів, строки виплати штрафів - від якого терміну вони встановлюються та протягом якого часу діють, або їх граничний розмір), строки, протягом яких рекламації можуть бути заявлені, права та обов'язки сторі договору (контракту) при цьому, способи врегулювання рекламацій.
1.12. Урегулювання спорі у судовому порядку.
У цьому роздіі визначаються умови та порядок вирішення спорів у судовому порядку щодо тумачення, невиконання та/або неналежного виконання договору (контракту) з визначенням назви суд або чітких критеріїв визначення суду будь-якою зі сторін залежно від предмета та характеру спору, а також погоджений сторонами вибір матеріального і процесуального права, яке буде застосовуватися цим судом, та правил процедри судового урегулювання
1.13. Місце знаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізит
Сторін.
При цьому зазначаються місцезнаходження (місце проживання), повні пошітові та платіжні реквізити (Ы рахунку, назва та місцезнаходження банку,) контрагентів договору (контракту).
За домовленістю сторін у договорі (контакті)) можуть визначатися додаткові умови:
Страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок, порядок сплати податків, митних зборів, різного род захисні застереження, з якого момент договір (контакт) починає діяти, кількість підписаних примірників договору (контракту), можливість та порядок унесення змн до договору (контракту) та ін.
При укладенні договорм у зовнішньоторговельній практиці широко використовуються типові контракти. Типовий контакт - це примірний договір або ряд уніфікованих правил, викладених в письмовій формі, сформульованих раніше з врахуванням торгової практики і звичаїв та прийняті сторонами, що домовляються, після узгодження відповнно до вимог конкретної угоди.
Найпростіший контакт купівлі-продажу містить такі основні умови, як предмет та обсяг поставки (найменування та кількість товару), строк та місце поставки, базисні умови поставки, ціна та загальна вартість поставки, умови платежу, порядок здачі-приймання товару, умови про гарантії та санкції, про арбітраж, форс-мажор, транспортні умови, юридичні адреси сторін, підписи продавця та покупця. Сторони договору купівлі-продажу - продавець та покупець
- Беруть на себе конкретні обов'язки, які містяться у всіх умовах договору. Основними для продавця є: поставити товар, передати належні до нього документи і передати право власності на товар; для покупця - оплатити вартість товару і прийняти поставку. В контакт, як правило, вносяться також положення, спільні для обов'язків продавця та покупця, зокрема з таких важливих питань, як:
- Поняття та порядок розрахунку збитків, відшкодування яких може вимагатися внаслідок порушення обов'язків однією із сторін;
- Право на отримання процентів при прострочці платежу;
- Принцип звільнення від відповідальності,
- Наслідки розірвання договору;
- Право на призупинення виконання договору;
- Обов'язок по зберіганню товару, що належить іншій стороні та інлiі.
Перед тим, як укладати зовнілiньоекономічний договір, необхідно вибрати спосіб встановлення контакту з потенційними партнерами.
Експортер може використовувати такі способи встановлення контактів з контрагентами:
• Направити пропозицію (оферт) безпосередньо одному або кільком ноземним покупцям (замовникам);
• Прийняти та підтвердити замовлення покупця;
• Направити пропозицію у відповідь на запит із зазначенням конкретних умов майбутнього контракту або з проформою контракту;
• Взяти участь у торгах, подавши тендер організаторам торгів;
• Взяти участь у торгово-промислових виставках та ярмарках. Імпортер може скористатися одним з таких способів:
♦ Направити потенцнному або вже відомому продавцю (постачальнику) замовлення;
♦ Направити запит виробнику товарів, що цікавлять імпортера;
♦ Оголосити торги з запрошенням до участі пнприємств, які можуть прийняти і виконати умови організаторів торгв;
♦ Направити можливому виробнику комерційний лист про наміри вступити у переговори у відповідь на його пропозицію;
♦ Направити експортеру безумовний акцепт його пропозиції. Ініціативу встановлення контакту може виявити як покупець (замовник),
Так і продавець (виконавець).
Рекомендовані література і законодавчі акти:
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91, ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 29, ст. 377 ) із змінами та доповненнями.
Закон України «Про інвестиційну діяльність»» від 18.09.91. ( Відомості Верховної Ради (ВВР) 1991, N 47, ст.646 ) із змінами та доповненнями.
Закон України «Про захист іноземних інвестицій на Україні»» ( Відомості Верховної Ради (ВВР) 1991, N 46, ст. 616 ).
Закон України «Про режим іноземного інвестування»» від 19.03.96 ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 19, ст. 80 ) із змінами та доповненнями.
Закон України «Про загльні засади створення і функціонування спеціальних(вільних) економічних зон»» від 13.10.92 ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 50, ст.676 ) Закон України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" від 04.10.2001 р. ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 6, ст.40 ) Закон України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної днльності" від 23.12.98, ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 5-6, ст.44 ) із змінами та доповненнями.
Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»»( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 40, ст.364 ) із змінами та доповненнями.