55. Психологічна культура юриста

Юрист, формуючи правомірну поведінку людини, обо­в'язково повинен враховувати те, як психологічні чинники впливають на неї у правовому полі. Загалом правник має постійно перебувати у психологічній готовності діяти в рам­ках закону й етики. Незнання законів психології призводить до того, що результат досягається будь-яким способом. Позаяк нехтуються психологічні основи творчості, зневажаю­ться загальнолюдські цінності та об'єктивні закони розвитку суспільства.

Зміст психологічної культури правника полягає в тому, що він повинен уміти володіти такими психологічними категоріями, як мотивація, бажання, спонукання, захоплення, натхнення, нахили та ін. Саме вони характеризують психо­логію юридичної праці та управління. Важливу роль наразі відіграє професійне навчання та наукова організація профе­сійних дій. З психологічного погляду це означає, що юрист повинен вміти знімати напруженість чи долати психологічні бар'єри, на основі власних сформованих позитивних емоцій виявляти професійну зацікавленість, вміло застосовувати владні повноваження. Завдяки цьому збільшується творчий потенціал, з'являється натхнення, підвищується працездат­ність, саморегульованість та спостережливість, активізуються пізнавальні процеси та гострота почуттів у професійній дія­льності.

Психологічна культура юриста — це ор­ганічна єдність психологічної освіченості (знань, навичок, прийомів автотренінгу, саморегуляції тощо), волі, відповідних професійно-психологічних якостей, які чинять ефективний вплив на розв'язання правових ситуацій.

Говорячи про психологічну культуру, якою повинен во­лодіти юрист, можна сказати, що вона передбачає розвиток високих особистісних душевних якостей. Юристові треба постійно вдосконалювати свої знання з психології з тим, щоб забезпечувати рівновагу між внутрішніми і зовнішніми пси­хічними процесами, що, звичайно, впливає на зміст про­фесійної діяльності. Проте цього недостатньо. Адже юрист як особа може характеризуватися високими душевними яко­стями, але не вміти втілювати їх у практичну діяльність. У результаті не буде забезпечений ефективний психологічний вплив на громадян, що своєю чергою негативно позначиться на правовій діяльності. Коли йдеться про психологічну куль­туру, важливо поєднувати теорію і практику.

Зрозуміло, що психологічна культура юриста не існує аб­страктно. Вона виявляється у сукупності видів. Так, при кла­сифікації психологічної культури за юридичними спеціаль­ностями, відповідно виділяються: культура судді, культура слідчого, культура адвоката, культура прокурора, культура працівника міліції тощо як психологічні культури. Ці їх різ­новиди за змістом мають багато спільного, проте існують й істотні відмінності, які пояснюються специфікою обов'язків.

Психологічна культура юриста ґрунтується на відповід­них принципах та виконує певні функції у юридичній прак­тиці. Так, основними принципами може бути: родова комп­лексність і професійна необхідність, а провідними функціями - своєчасне вироблення психічної адаптації, форму­вання професійно-правового мислення юристи.

Родова комплексність як принцип означає, що всі куль­тури психологічного спрямування — інтелектуальну, внутрі­шню, емоційну - об'єднує психологічна культура. Тобто ін­телектуальна, внутрішня, емоційна є субкультурами щодо психологічної культури юриста, вони співвідносяться як ча­стина до цілого. Тому всі принципи та функції цих субкультур є одночасно принципами і функціями психологічної культури особи.

Принцип професійної необхідності застерігає юристів від зловживань психічними прийомами у процесі службової дія­льності. Йдеться про недопущення приниження честі та гід­ності громадян, обману чи корисливості. Цьому покликана сприяти психологічна культура, яка грунтується на справед­ливості, правовому почутті, чесності і головне — доцільності. Юрист має бути впевнений у професійній необхідності пси­хічного впливу на громадян і не зловживати психологічними прийомами.

Психологічна культура виконує таку важливу функцію, як своєчасне вироблення психічної адаптації юриста до різноманітних несподіванок. Правник повинен бути гото­вий до будь-яких вказівок, умов праці і при цьому не пови­нен панікувати, гарячкувати. Наразі йдеться не про будь-яку, а саме про своєчасну адаптацію, з проявами швидкого реагування, приведення себе у стан професійної готовності. Психологічна культура передбачає також уміння юриста - виробляти необхідну адаптацію у громадян. Наприклад, коли є потреба повідомити сумну звістку про близьку лю­дину чи певні службові факти про учасника юридичної справи. Уміння підготувати людину до подальшої співпраці - це результат психічної адаптації і вияв психологічної куль­тури юриста взагалі.

Не викликає сумніву те, що висока психологічна куль­тура формує справжній, професійно-правовий характер юриста. Професійний досвід дає змогу йому бути готовим до будь-яких ексцесів. Професійна холоднокровність допо­магає не витрачати дорогоцінного часу (іноді й секунди) на емоції чи якісь розмірковування. Саме правовий характер спрямовується на пошук істини, на оперативність про­фесійних дій, на логіку обгрунтування різних аспектів пра­вового явища. Тобто психологічна культура впливає на юриста так, як вимагає правова ситуація чи суспільство в цілому.