Юридичні конфлікти: їх сутність та засоби подолання

Юридичний конфлікт є різновидом конфлікту соціального, відтворює всі його головні риси і ознаки, але з особливостями, при­таманними правовій сфері. Юридичний конфлікт в його «чистому» вигляді можна пред­ставити як протиборство суб’єктів  права з приводу застосуван­ня, порушення або тлумачення правових норм. Тому привід і об’єкт  юридичного конфлікту, його суб’єктивна  складова, учасники, моти­вація їх поведінки тощо повинні мати правові ознаки, а сам конфлікт, як правило, викликає юридичні наслідки. Можна стверджувати, що це найбільш цивілізована форма соціального протиборства, адже юридичний конфлікт здійснюється в межах певної процедури, його логічною основою є досить чітка і переконлива аргументація, а вирішення юридичного конфлікту, як правило, формалізовані санкціоноване волею держави або принципами і нормами міжнародного права (якщо йдеться про міжнародно-правові чи міждержавні конфлікти).

Сутність юридичних конфліктів досить яскраво розкривається через їх функції: виявлення та розв’язання  особливо антагоністичні суперечностей; пошук виходу із тупикових конфліктних ситуацій,  створення засад для взаємодії на новому рівні.

Природа юридичного конфлікту виявляється, по-перше, у мож­ливості співвіднесення його з державними інститутами і правом, а відтак, у розгляді конфлікту не в абстрактному соціальному просторі, а в реальному зв’язку  з діючими державно-правовими структурами та інструментами. По-друге, щоб конфлікт набув юридичного зна­чення, в його проблемі (привід, причина, об’єкт , суб’єкти ) мають прослідковуватися наявні правовідносини або ті чи інші юридичні ас­пекти, притаманні сторонам конфлікту, або їх взаємодії в цілому.

Предметом конфлікту слід вважати об’єктивно  існуючу (або уявлену в думках) проблему, що постає джерелом протистояння між сторонами. Об’єкт  конфлікту в галузі правовідносин, як і в інших соціальних сферах, — це завжди певний дефіцитний ресурс, що яв­ляє собою матеріальну чи духовну цінність, якою прагнуть володіти або користуватися конфліктуючі сторони. Щоб стати об’єктом  юри­дичного конфлікту, ця цінність (ресурс) повинна знаходитися в по­зиції перехрещення інтересів різних соціальних суб’єктів  права, тоб­то лежати у площин особистих, групових, громадських, державних посягань.

Отже особливості виникнення протікання вирішення юридичних конфліктів є досить актуальними на сьогоднішній день, адже знання їх дозволяє уникати суперечливих ситуацій не тільки у правовій сфері, але й у повсякденному житті.

Розгляд механізмів управління конфліктом з метою його розв’язання  передбачає враху­вання найбільш ймовірних версій його закінчення. В науковій літе­ратурі висуваються такі: припинення конфлікту внаслідок взаємного примирення сторін або його тимчасове призупинення з можливістю поновлення;  скасування конфлікту шляхом його симетричного розв’язання  («виграш — виграш» або «програш — програш»); закінчення конфлікту, але за асиметричною формулою розв'язання («виграш — програш»); переростання конфлікту в інше протиборство; поступове загасання конфлікту.

Отже, конфліктологія, визначаючи зміст і стратегії останньої стадії конфліктів, оперує здебільшого такими категоріями, як «зага­сання», «розв’язання», «врегулювання» чи «скасування» конфлікту.

Загасання — це, як правило, тимчасове припинення протидій, але зі збереженням головних ознак конфлікту, тобто суперечностей і напружених стосунків. Розв’язання  конфлікту є спільною діяльністю його учасників, спрямованою на вирішення проблеми, що привела до зіткнення. Врегулювання тим і відрізняється від розв’язання , що зняти суперечність між опонентами допомагає «третя сторона». Під скасуванням конфлікту розуміють вжиття таких дій щодо нього, які ліквідують головні структурні елементи і ознаки конфлікту. Зреш­тою, можливо й переростання в інший конфлікт, коли у відносинах між сторонами, виникає нова, більш гостра суперечність і відбу­вається зміна предмета і об'єкта протиборства.

Юридичні конфлікти практично можуть закінчитися за будь-яким з цих «сценаріїв», але що стосується засобів їх розв’язані,  то слід передбачити три: насильство, роз’єднання  чи примирення

Насильство є характерним для багатьох юридичних (особливо кримінальних) конфліктів, його застосовують у разі, коли протилежна  сторона наявне слабкіша і тому з’являється  шанс швидко скінчити боротьбу. Але це, мабуть, чи не єдина перевага насильства, адже стратегічно силове розв’язання  конфлікту частіше за все є малоефективним.

Виняток становить лише застосування «легітимного насильства» уповноваженими органами держави, що закріплено в законі, але вони беруть участь у конфлікті як так звана «третя сторона» і їх дії спрямовані на відновлення правопорядку, справедливості і миру.

Роз’єднання  сторін визначає, що конфлікт припинено шляхом скасування будь-якої взаємодії, розриву відносин між конфліктуючими сторонами (наприклад, розлучення подружжя, скасування угоди договору).

Шлях примирення, тобто мирного (політичного чи правового залагодження спорів, як правило, здійснюється за свідомою згодою обох конфліктантів ними самими або за участю «третьої сторони» Примирення досягається лише за умов переговорів між конфлікту­ючими сторонами, які мають закінчитися прийняттям узгодженого рішення, що задовольнило б обидві протилежні сторони. Отже, пе­реговори є головним і найбільш ефективним засобом розв'язання конфліктів (серед юридичних їх найчастіше застосовують у міжна­родно-правових і змішаних політико-правових конфліктах).