Характеристика романо-германської правової сім'ї.

Однієї з  основних  правових  систем  сучасності  є романо-германська правова родина.  Це яскравий приклад того,  як  усередині одного  історичного  типу  співіснують кілька різних правових систем.  Відмінною рисою романо-германської  правової  родини є  те,  що вона спочиває на нормативно-правових актах,  що, як  правило,  кодифіковані.  На  таких  кодифікованих  основах законодавства ґрунтується право Франції, Німеччини, Іспанії, Італії і т.д.  Право нашої країни також тяжіє до романо-германської  правової родини.

Право  в  країнах, що  відносяться  до романо-германської правової родини, виявляється у виді закону.

Економічний, соціально-політичний  розвиток  суспільства є основним  джерелом  становлення  національної  правової  системи.  У країнах  Європи,  що тяжіють до романо-германської правової родини, такими  умовами  розвитку  стали:  феодальна  роздробленість, формування централізованих держав,  становлення буржуазії,  як пануючого класу.  Тут стали керувати за  допомогою  законів  і кодексів,  у  яких  чітко  визначалося:  що  не  заборонено,  що дозволено.  У  цьому  полягають  особливості  права  континентальної Європи.

   Говорячи про романо-германське право,  ми говоримо про правову культуру, заснованої  на  юридичній  системі  Древнього  Рима.  Багато термінів з філософії права  і  юридичної  практики  узяті саме  з  римського права:  "юстиція",  "республіка",  "конституція", "мандат",  "казус", хоча їхнє дійсне значення найчастіше не збігається з їх первісним змістом.

   В усіх  країнах  романо-германської родини визнається розподіл права на публічне і приватне,  відоме ще з  часів  Римської  імперії  і яке стало класичним.

Найважливішим джерелом  романо-германського  права  виступає  закон. Закони  приймаються  парламентами  країн  системи,  володіють  вищою юридичною силою і поширюються на  всю  територію  держави, усіх  його  громадян.  Закону надається помітий  пріоритет стосовно всіх інших джерел  права.  Він  може  забороняти чи  легалізувати  звичаї, окремі положення судової практики, внутрішньодержавні договори. Закони  підрозділяються  на конституційні і звичайні. Крім законів  приймається безліч  підзаконних  актів:  декрети,  регламенти,  інструкції, циркуляри, інші документи, видавані виконавчою владою. Другим джерелом  романо-германського  права  є  звичай, що  виступає  як доповнення до закону. Третім джерелом  романо-германського  права  з  визначеними застереженнями може бути визнана судова практика.  Зміст цих застережень зводиться до того,  що відповідно до діючої доктрини, норми права можуть прийматися  тільки  самими  законодавчими  чи  уповноваженими органами.  Судові  практики  вірять  лише  закону чи яким-небудь іншим нормативним актам.

   У нормативно-правових актах закріплюються норми, що враховують інтереси  більшості  і  меншостей  у  цілому,  координують  їх  у залежності від конкретних економічних,  соціальних,  національних  і міжнародних відносин у даний історичний період.

   Але всі сфери громадського життя не відразу піддавалися нормативному регулюванню.  Спочатку  воно  захопило  лише  сугубо державні інтереси,  а  частки,  майнові  і  шлюбно-сімейні  продовжував регулювати  звичай  і  судова практика.  Але поступово нормативне регулювання поширилося  на  всі  сфери,  області  громадського життя: як державну, так і приватну, і стало єдиною формою правового регулювання.