Основні економічні категорії в системі національних рахунків (СНР)

Перед економічною наукою поставлене завдання розроблення методології створення системи Національних рахунків (СНР) України для переходу на загальноприйняту в міжнародній практиці систему обліку і статистики. 
У методологічному плані СНР, з одного боку, дає ключ до розуміння взаємозв'язку мікроекономіки (діяльність малих економічних одиниць — таких, як сімейні господарства, ділові фірми, урядові установи) і макроекономіки (інфляція, зайнятість, економічне зростання, що включає створення національного і внутрішнього продукту), а з іншого — створює основу для оцінки управлінських рішень, що приймаються, окремих законодавчих актів з точки зору їх впливу на великомасштабні економічні явища в їх взаємозв'язку. Це, природно, потребує кардинальних змін нашого розуміння всього економічного обороту, економічних категорій, якими оперує система національних рахунків. 
В системі національних рахунків (СНР) економічна діяльність — це сукупність операцій з продуктами, послугами, доходами та фінансовими відносинами, що здійснюються шляхом взаємодії між інституціональними одиницями або в рамках самих одиниць. 
Економічні об'єкти, інституціональні одиниці та операції між ними в національних рахунках групуються для того, щоб висвітлювати стан економіки відповідно до вимог ринкових відносин. 
У СНР оперують поняттями ринкові товари і послуги, які забезпечують одержання прибутку, та неринкові, які надаються органами державного управління і некомерційними організаціями для задоволення індивідуальних потреб населення і колективних потреб суспільства. 
Інституціональні (господарські) одиниці — це економічні одиниці або спільності, які можуть самостійно мати активи і відповідати за своїми зобов'язаннями. Вони мають право від свого імені приймати рішення, що стосуються економічної діяльності та проведення операцій з іншими інституціональними одиницями. Економічні потоки, що відповідають діям інституціональних одиниць, називаються операціями. У СНР виділяється три види інституціональних одиниць: домашні господарства; юридичні та соціальні спільності у вигляді корпорацій і неприбуткових установ; центральні, окружні та місцеві урядові установи, а також фонди соціального страхування. 
Об'єднання інституціональних одиниць згідно з тим чи іншим типом економічної поведінки дає змогу поділити економіку на економічні сектори, їх назви не відповідають назвам трьох видів інституціональних одиниць. 
Усі інституціональні одиниці, що діють в країні та за її межами, поділяються на резиденти і нерезиденти. 
До складу резидентних інституціональних одиниць України входять: 
— фізичні особи (члени домашніх господарств), якщо вони мають постійне місце проживання на території України; 
— юридичні особи та суб'єкти підприємницької діяльності без статусу юридичної особи з місцезнаходженням на території України; 
— дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном. 
Інституціональні одиниці зарубіжних країн, які не відповідають цим ознакам, е нерезидентні. 
В національних рахунках резидентні інституціональні одиниці групуються відповідно до своїх функцій за секторами: 
— нефінансові корпорації; 
— фінансові корпорації; 
— сектор загального державного управління; 
— домашні господарства; 
— некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства. 
Сектор нефінансових корпорацій охоплює інституціональні одиниці, зайняті виробництвом ринкових товарів і послуг для одержання прибутку. До цього сектора також включено некомерційні організації, які засновані групами виробників і фінансуються за рахунок внесків їх членів (асоціації підприємців, торгові палати тощо). Сектор фінансових корпорацій охоплює інституціональні одиниці, зайняті фінансовим посередництвом: фінансові, кредитні, страхові компанії. 
Сектор загального державного управління охоплює інституціональні одиниці, що є відповідальними за прийняття політичних рішень, економічне і правове регулювання, а також надають неринкові послуги для особистого і колективного споживання та здійснюють перерозподіл національного продукту і багатства. До складу загальноурядового сектора входять центральні, окружні та місцеві органи управління, фонди соціального страхування і неприбуткові установи, підконтрольні урядовим Органам. До цього сектора включаються Державний пенсійний фонд, Державний фонд сприяння зайнятості населення, які утворюються з обов'язкових внесків. 
Сектор домашніх господарств становлять фізичні особи, які здійснюють в економіці функцію споживання, а також некорпоровані підприємства, що виробляють на ринковій основі товари, надають нефінансові послуги та перебувають у володінні членів домашніх господарств, яких неможливо відокремити від останніх ні з юридичної, ні з економічної точки зору. Йдеться про підсобні господарства населення, дрібні промислові виробництва, індивідуальне будівництво, капітальний ремонт житла, іншу індивідуальну трудову діяльність. 
Сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, охоплює інституціональні одиниці, які створені окремими групами домашніх господарств за рахунок власних внесків для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних інтересів, а також надання соціально-культурних послуг. 
У перехідний період до ринкової економіки має місце створення некомерційних організацій як соціально-культурних підрозділів підприємств, що утримуються за рахунок основної діяльності (житлові, оздоровчі, медичні тощо). 
Рахунки «решти країн світу», які узагальнюють всі операції зарубіжних економічних одиниць з резидентами України, формують так званий нерезидентний сектор економіки.