Державне регулювання економіки

Державне регулювання економіки має здійснюватися лише в межах функціональних дій самої держави на базі взаємозв'язаної системи управління для об'єднання волі всіх громадян країни. Ця система, з одного боку, має забезпечити незалежність держави від сваволі окремих людей, а з іншого — враховувати дії всіх громадян. Тобто йдеться про те, що держава охороняє права громадян, а кожна окрема людина має виконувати зобов'язання перед державою як єдиним цілим. 
Економіка країни може ефективно функціонувати під впливом, по-перше, об'єктивних законів самоналагоджувальної системи; по-друге, державного регулювання із застосуванням економічних, правових і адміністративних підойм; по-третє, індивідуальних намірів, думок, настроїв, довір'я і моральних обов'язків кожної людини щодо економіки і держави в цілому. Формування такого пливу є дуже важливою, найвищого порядку функцією держави. У цьому розділі розглядається економічне, правове та адміністративне регулювання економіки. 
Хоч якими ідеальними є ринкові відносини, вони не будуть створювати належних умов для всіх їх учасників, тому постійне втручання держави необхідне. Але надмірне втручання держави в економіку, як правило, стає причиною спаду її ефективності, про що свідчить вітчизняний і світовий досвід. Отже, втручання держави вкрай необхідне, але лише такою мірою, яка дає користь. 
Здійснюючи регулювання економіки, важливо усвідомити, що більшість соціально-економічних процесів починає формуватися ще задовго до того, як з'являються їх перші відчутні наслідки. Цими процесами треба навчитися управляти, починаючи ще з того періоду, коли вони лише зароджуються. А для цього їх необхідно пізнавати, вивчати і спрямовувати в потрібне русло, щоб пристосувати все другорядне чи допоміжне до основного процесу, спираючись на науково обгрунтований прогноз його розвитку. 
Методи, що використовуються при цьому, залежать від системи управління, яка діє в той чи інший період,— адміністративно-командної, що передбачає безпосереднє управління підприємствами і особами, чи демократично-правової, в основі якої лежить управління процесами. Остання вимагає переходу від регламентації виробничо-господарської та фінансової діяльності юридичних ї фізичних осіб до регулювання соціально-економічних процесів за допомогою економічних і правових підойм. 
Управління складними, а часто й суперечливими процесами економічного розвитку, потребує опрацювання чутливого економічного механізму регулювання, здатного активно впливати на соціально-економічні процеси. Тут важливо усвідомити ту закономірність, що держава і сфера функціонування суспільства мають бути чітко розмежовані. Зв'язок між ними здійснюється тільки на економічній і правовій основі. Держава, як і інші суб'єкти суспільства, ресурси для виконання своїх функцій має не одержувати, а купувати. 
І Економічними процесами держава управляє в межах своїх функцій за допомогою економічних і правових підойм, а не директив. У своєму розпорядженні держава має цілий арсенал вивірених світовою і вітчизняною практикою економічних і правових засобів — податки, ціни, кредити, тарифи, інвестиції, цінні папери, проценти, резерви, амортизаційні відрахування, бюджет, програми, пільги, державні замовлення, субсидії,, мито і т. д. 
Усі ці засоби можуть застосовуватися як в умовах адміністративно-командної, так і демократично-правової системи управління. Істотна різниця використання економічних підойм у різних системах управління полягає у методах їх застосування в економічному розвитку. Якщо у першому випадку ці підойми використовуються для обгрунтування директивних завдань юридичним і фізичним суб'єктам, то в другому випадку вони застосовуються як економічні і правові прямі і непрямі підойми соціально-економічних процесів розвитку суспільства. 
Кожна підойма має застосовуватися у відповідних межах: адміністративні — щоб не формувати командно-розподільчі процеси; економічні — щоб не нашкодити вільному розвиткові господарських одиниць; правові — щоб створювати правову основу для вільного підприємництва. 
Адміністративні методи можуть застосовуватися в таких сферах, які не охоплюються ринком, але залежать від нього. Це використання національного багатства — корисних копалин, землі; боротьба з монополізмом в усіх його проявах, коли економічні методи не дають результатів; розв'язання проблем екології, бо завдана природі шкода ніякими економічними заходами не компенсується; допомога по безробіттю, виплати багатодітним, гарантований мінімальний заробіток; захист національних інтересів у зовнішньоекономічних зв'язках; забезпечення дотримання правил підприємництва і фінансово-кредитної діяльності; виконання регіональних та державних програм. 
Економічні і правові методи регулювання використовуються в різних сферах управління з метою створення сприятливих умов розвитку господарських (інституціональних) одиниць усіх форм власності; забезпечення інфраструктури; підтримки підприємництва, стимулювання організації та ефективного функціонування ринкової ділової активності, створення умов мотивації виробництва і недопущення його спаду; зміцнення фінансово-кредитної системи; здійснення заходів щодо недопущення розвитку інфляційних процесів; створення механізму переходу одних форм власності в інші і навпаки; стимулювання науково-технічного прогресу, інвестицій і структурної перебудови; регулювання демографічних процесів, міграції робочої сили; визначення валютних курсів і переливання капіталів; реалізації платіжних балансів; здійснення перерозподільних функцій для забезпечення потреб оборони, охорони порядку, державного управління, розвитку фундаментальної науки, енергетики тощо. 
На всі ці сфери ринкові відносини можуть впливати негативно, завдаючи шкоди економіці і національним інтересам країни, що об'єктивно вимагає регулюючого втручання держави. В цілому необхідно забезпечити контроль держави за сукупними витратами, грошовою га кредитною емісією та запобігання негативним процесам ринкових відносин. Однак, тут знову слід застерегти, що надмірне втручання держави в економічні процеси може призвести до спаду виробництва, інфляції та інших негативних наслідків. 
Регулювання за допомогою економічних підойм — це спосіб досягнення економічних і соціальних цілей шляхом науково обгрунтованого впливу на формування напрямів розвитку економіки. Цілі економічного розвитку визначаються для країни в цілому, окремих її регіонів, господарських (інституціональних) одиниць, груп населення, виходячи з нагальної необхідності задоволення потреб, наявних для цього ресурсів та обєктивного існування ієрархії пріоритетів. Цілі мають бути конкретними, кількісно визначеними. До них не входять постійні функції держави. Пріоритети — це найважливіші соціально-економічні процеси, на стимулювання яких направляється у певний період переважна частина ресурсів за допомогою відповідних регуляторів-і методів управління. 
Наприклад, у цілому по країні державними цілями можуть бути: забезпечити через два роки темпи росту цін не вище 3 % за рік; рівень безробіття має не перевищувати 5 %. На таку ціль, як «рівень цін», впливає дуже багато факторів: грошова політика; попит і пропозиція; витрати виробництва; стан ринків і т. д. Впливаючи на ці фактори, держава досягає в кінцевому підсумку певного рівня цін. Зокрема, для цього використовуються податкове стимулювання еконмічного зростання; бюджетні витрати на сукупний попит; політика Національного банку щодо руху грошової маси. 
Цілі і пріоритети в соціально-економічному розвитку становлять основу об'єктів регулювання. Залежно від конкретних умов застосовуються відповідні методи регулювання. Регулюючі дії спрямовуються на стримування і недопущення негативних явищ, викликаних порушенням стабільності виробництва, нерівномірністю розвитку окремих регіонів, майновою і соціальною диференціацією, а також на запобігання монопольним діям, заохочення конкуренції, захист споживачів і навколишнього природного середовища. Таким чином, державний регулюючий механізм є досить складним і включає об'єкти, методи та підойми регулювання. Лише в тому випадку, коли в планах і програмах буде визначено, чого ми хочемо досягти і на які процеси та виробництва будуть направлені ресурси, а також дано відповідь на те, як і за якими методами досягатимуться ті або інші цілі,— план або програма працюватимуть. 
У кожному економічному механізмі є перемінна, що має бути зв'язана з іншими перемінними, за якими стоять або політичні інструменти, або ринкові фактори. Ці зв'язки відбиваються в рівняннях, які дають змогу кількісно оцінити механізм, і які грунтуються на теорії Дж. Кейнса та інших теоретиків макроекономічного напрямку. Такі рівняння покажуть, що відбудеться з метою при нескінченно малих змінах перемінних, тобто дає уявлення про ефективність економічної політики. Ці показники названі мультиплікаторами. Кожен мультиплікатор виражається у вигляді певного числа від функції цілі та інструмента. Функції, що зв'язують цілі та інструменти, як правило, статистично визначені. Якщо Дж. Кейнс дав описання лише зв'язку інвестицій і доходів, то тепер йдеться про взаємозв'язки багатьох інструментів. Якщо знаємо ціль, то можемо визначити, в чому полягає економічна політика і як слід змінити рівні податків, розміри державних витрат, ставки за кредитами Національного банку і т. д., щоб досягти наміченого. 
Таким чином, є тріада: цілі, інструменти, мультиплікатори, які використовуються при розробці планів і програм. Інструменти вибираються залежно від наміченої цілі. Так, одні інструменти краще використовувати для регулювання динаміки цін, а інші — для стимулювання економічного зростання. Досвід показує, що коли метою є рівень, інфляції, то краще за все грошовий мультиплікатор, але не бюджетний. Зокрема, при інфляції уряд повинен більше концентрувати увагу на обмеженні грошової та кредитної емісії, аніж на обмеженні бюджетних витрат, хоч і це потрібно робити. 
Про стан цілей, дію інструментів і мультиплікаторів буде потрібна вірогідна інформація, що характеризує досить важливу проблему організації державного регулювання.
Йдеться про ряд визначальних факторів, котрі слід враховувати в процесі здійснення державного регулювання: визнання, прийняття рішень, ефективність економічної системи, ієрархія політичних цілей, вплив підойм на об'єкти регулювання і його наслідки в окремі періоди. 
Усі фактори важливі, але перше місце за значенням — це вплив. Так, коли держава стимулює економічний розвиток через зростання бюджетних витрат, то спочатку все йде за планом, але після цього може наступити інфляційний період, як наслідок ефекту бюджетної експансії. Інфляція ж народжує кілька механізмів стримування економічного зростання. Звідси випливає, що лаги часу, які потрібні для досягнення цілей, е. досить важливі. 
Приклад. Мультиплікатор як взаємодія грошової бази і М2. 
Роки __________________Грошова_________________ М2____________________Грошовий 
________________________база_________________________________________мультиплікатор 
1992р.__________________1525__________________2296___________________________1,51 
1993 р._________________28221_________________38028__________________________1,35 
1994 р._________________123439________________160982__________________________1,30 
Для того, щоб держава ефективно виконувала свою цільову функцію, необхідно практично розв'язати ряд проблем і дотримуватися важливих умов. 
Насамперед, це забезпечення сприятливих умов для розвитку ринкової економіки та постійне вивчення економічної кон'юнктури. Для створення сприятливих умов розвитку ринкової економіки, зокрема, необхідно: здійснити приватизацію в усіх галузях народного господарства; розмежувати фінанси держави і підприємств; забезпечити ефективну роботу фінансово-кредитної і податкової систем; делегувати ширші права і більші обов'язки регіонам у здійсненні економічної політики; встановити контроль за платіжним балансом, курсом валют, бюджетним дефіцитом. 
Другою важливою умовою забезпечення ефективного виконання регулюючої функції держави є визначення цілей, що їх необхідно досягти, і об'єктів регулювання на основі зваженої економічної політики. 
У цьому разі поряд з механізмом реалізації регулюючих функцій держави необхідно ставити конкретні завдання і визначати реальні цілі на пріоритети, що їх необхідно досягти і які відповідають сучасним потребам І можливостям економіки. Не можна ставити неконкретні і всеохоплюючі цілі; вихід з кризи взагалі, платіжної кризи зокрема, подолання перевиробництва або недовиробництва, розвиток ринкових відносин і т. д. План і програми мають бути зосереджені передусім на подоланні таких негативних тенденцій, як низькі темпи оновлення основних виробничих фондів; відставання в розробці і впровадженні прогресивних ресурсозберігаючих технологій; зменшення забезпечення власними природними і сировинними ресурсами; припинення приросту населення у працездатному віці; деформовані пропорції у розвитку основних галузей народного господарства — промисловості і сільського господарства; катастрофічна екологічна обстановка. В сучасних умовах для розв'язання цих проблем у планах і програмах на найближчу і віддалену перспективу розвитку економіки України мають формуватися цілі і пріоритети, які складатимуть основні об'єкти державного економічного регулювання. 
В період кризових явищ та перехідний період до ринкових відносин об'єктами регулювання можуть бути: природно-економічні райони; підприємства усіх форм власності, зокрема приватний та державний сектори; відтворювальна і галузева структура економіки, включаючи ресурси для її перебудови; пропорції між промисловістю і сільським господарством; соціальний захист населення; внутрішні і зовнішні ринкові відносини; фінансово-кредитна стабілізація; культура, наука і освіта. Щодо кожного з об'єктів пріоритетними можуть бути: зміцнення фінансово-кредитної і матеріальної бази територій; зміна форм власності і створення конкурентного середовища у сфері матеріального виробництва; структурна перебудова економіки в напрямі розвитку споживчого і експортного секторів; максимальне забезпечення сільського господарства засобами виробництва, а промисловості — сільськогосподарською сировиною; формування ринкової інфраструктури та створення умов для її функціонування; встановлення взаємовигідних торгівельних зв'язків з високорозвинутими країнами; зміцнення і стабілізація фінансових відносин, здійснення грошової реформи і введення національної валюти; створення необхідних умов для розвитку культури, науки, і освіти. 
Третьою важливою умовою державного регулювання є розумне і зважене використання економічних, правових і адміністративних підойм. 
При застосуванні економічних підойм необхідно враховувати, що економічні процеси, на які впливаємо, піддаються зміні не миттєво, а потребують відповідного часу і ресурсів. Тут також не можна забувати і про такі фактори, що не піддаються обчисленню, але впливають на ефективність економічних підойм: наявність стабільної і зваженої економічної політики, рівень довір'я народу до виконавчої і законодавчої влад, національне самовизначення і т. ін. 
Основне завдання полягає в тому, щоб навчитися правильно застосовувати економічні, правові й адміністративні підойми, не завдавши шкоди, приміром, співвідношенню попиту і пропозиції, підприємництву, діловим фірмам, секторам економіки аж до економіки в цілому. Від того, які підойми та методи їх використання будуть обрані для досягнення визначених у перспективі цілей, залежатиме їх сприйняття господарськими (інституціональними) одиницями, що зрештою визначатиме успіх у розв'язанні проблем. Адже одна справа — довести до областей, міст, районів, ділових фірм, домашніх господарств обсяги виробництва у вигляді держзамовлення, контрольних цифр, норм та нормативів, як це було в минулому і зовсім інша — створити умови в яких за допомогою прямих і непрямих економічних, правових та адміністративних методів забезпечуються державні, регіональні, колективні і особисті інтереси. 
Незадовільний рівень застосування цих підойм призводить до негативних явищ в економіці: високий рівень безробіття, неконтрольована гіперінфляція, розлад грошової системи і державних фінансів, недовіра до національних грошей і втеча від них, низька ефективність виробництва та його спад, труднощі з оновленням виробничого апарату і відтворювальними процесами, переливання валюти за кордон. 
Багато методів регулювання процесів ринкової економіки запозичується із зарубіжного досвіду. Однак специфіка соціально-економічних процесів, політична ситуація, особливості традицій не завжди сприяють ефективному використанню надбань розвинутих країн. Зокрема, мова йде про використання податку на додану вартість, формування банківської системи, організацію ціноутворення, застосування клірингових розрахунків, податкову систему, валютну, цінову та кредитну політику. Для кожної країни доцільніше, поряд із запозиченням світового досвіду, розробляти свою систему і методи регулювання економіки. 
Так, необгрунтоване утримування кількох курсів валют (офіційний, фіксований, комерційний, біржовий) призводить до скорочення експорту і зменшення продажу валюти державі підприємствами. Якщо в умовах недостатньої конкуренції (через відсутність ринкових умов і приватної власності) держава відпускає ціни, відмінивши будь-який контроль за ними, то це спричиняє усунення держави від контролю за сукупними витратами та емісією грошей. Внаслідок пріоритетності безготівкових попередніх розрахунків витрати виробництва здійснюються за рахунок незабезпечених боргових зобов'язань підприємств по взаємних поставках, створюючи штучні потреби в кредитній і грошовій емісії, бюджетних асигнуваннях, а це прямо підштовхує інфляцію. Одержуючи грошові аванси і кредити, підприємства підтягують до них зарплату і ціни, не пов'язуючи їх з обсягом виробництва. Водночас збереження низьких цін на товари та послуги в країні, за умов купування енергоносіїв за світовими цінами і при високих цінах на товари в сусідніх країнах, призводить до неконтрольованого вивезення товарів за кордон, зубожіння населення, спустошення бюджету, зниження платоспроможності, низької ефективності зовнішніх зв'язків.