Держава в ринковій економіці
Ринкова економіка, що передбачає вільну конкуренцію, містить сукупність ознак
системи, куди входить:
— велика кількість учасників;
— вільний доступ усіх учасників до ринку;
— наявність в учасників ринку комерційної інформації;
— абсолютна мобільність усіх видів ресурсів;
— вільне підприємництво, ціноутворення;
— оптимальний рівень інфляції, безробіття і монополізму.
Проте такого ідеального ринкового господарства (середовища) в повному обсязі не
існує. Однак і з певними недоліками ринок діє — поєднує інтереси споживачів і
виробників, змушує їх діяти, орієнтуючись один на одного. Відбувається це природним
шляхом, без команд І наказів. Звільняючись від розподільчих відносин з
юридичними і фізичними особами і переходячи до регулювання
соціально-економічних процесів, держава докорінно змінює свої функції.
Механізм ринку стимулює освоєння науково-технічних досягнень, зниження затрат,
підвищення якості, Орієнтує потоки інвестицій і ресурсів, здійснює селекцію,
«відбраковку» "тих, хто не вміє або не може вести на належному рівні
справу.
Але й при цьому є ряд проблем, які не розв'язуються за допомогою механізмів,
через що виникає необхідність у державній інтервенції (втручанні, регулюванні).
До таких проблем належать:
1. Постачання економіці необхідної кількості центральних грошей. Держава є
монополістом і протистоїть великій кількості покупців, що створюють попит на
гроші. Тому тут велика роль відводиться Національному (центральному) банку, а
також контролю за його діяльністю.
2. Задоволення потреб населення у благах і послугах, які при цьому кожен
повинен одержати в рівній кількості, а споживання колективних благ мав бути
рівноправним. У світовій економічній, науці такі блага і послуги іменуються
чистими суспільними товарами. До них належать: національна оборона, державне
управління, охорона громадського порядку, єдина енергетична система,
фундаментальна наука і т. ін. Витрати на чисті суспільні товари передбачаються
в центральному і місцевих бюджетах.
Чистих суспільних товарів не так багато, але приватних товарів, виробництво і
продаж яких забезпечуються ринковою системою (хліб, одяг,, автомобілі, цегла і т.
ін.), дуже багато. Зауважимо, що є товари, які мають ознаки загальносуспільних
і приватних товарів. Наприклад — вища освіта, котра може бути і державною, і
приватною. Це може стосуватися і охорони здоров'я.
3. Частина економічних процесів, що залишилися за межами ринкової економіки.
Мова йде про забруднення навколишнього середовища, соціальний захист та
забезпечення окремих верств населення, перерозподіл фінансових ресурсів через
бюджетний механізм. Тут можливі директивні заходи: експертиза інвестиційних
проектів на їх екологічну безпеку, припинення застосування технологій шкідливих
для здоров'я людини, закриття шкідливих виробництв; консервація частини
національних ресурсів 1 заборона їх комерційного освоєння тощо. Це не
суперечить принципам ринку, оскільки створює можливість зробити те, що йому не
під силу, але в чому є потреба у людей.
Для виконання перелічених функцій необхідне збільшення державних витрат, а це
означає зростання економічної ролі держави. Разом з тим, збільшення колективних
витрат — це лише один бік справи. Поряд із зростанням прямої участі держави в
національному виробництві розширюється й непряма участь у регулюванні
економічного життя шляхом застосування економічних підойм
Історія доводить, що економічні функції держави постійно змінюються. При цьому
крихким економічним системам (наприклад, директивним), які не спроможні
еволюційним шляхом пристосуватися до зростаючих труднощів І соціальних перемін,
загрожує загасання.
Кожна економічна система має бути гнучкою щодо змін. Це означає, що при
застосуванні економічних, правових, адміністративних підойм слід виходити з
конкретної ситуації. В окремі періоди розвитку капіталістичних країн державному
регулюванню підлягали ті чи інші сфери. Наприклад, у США підприємства
комунального обслуговування і залізниці передавались під контроль штатів,
антитрестівські закони використовувалися для боротьби з об'єднаннями, що
ставали монополістами; жорстко регулювалася банківська діяльність, створена для
цього федеральна резервна система здійснювала контроль за діяльністю
комерційних банків і надавала їм допомогу. Зловживання фінансових ділків дали
привід для введення більш суворого контролю над фінансовими ринками з боку
держави.
Держава може застосовувати різні методи — економічні, правові, адміністративні,
але вони не повинні завдавати шкоди ринковим відносинам, використання цих
методів не повинно руйнувати ринковий механізм і, скажімо, впроваджувати
всеосяжне планування, всеохоплюючий контроль за цінами. Слід обов'язково
враховувати те, що економіка є самоналагоджувальним механізмом, і вплив на неї
має здійснюватися переважно економічними методами непрямим шляхом.
Адміністративні методи можуть застосовуватись лише щодо таких факторів, як
монополізм, захист навколишнього природного середовища, забезпечення
нормального функціонування ринку, підтримка мінімально допустимих параметрів
життя населення, захист національних інтересів у зовнішньоекономічній
діяльності, реалізація цільових програм.
Економічними методами треба користуватися дуже обережно. Адже грошова або
податкова політика може бути зведена до директивного планування. Невміле
користування відповідними підоймами спричинить збільшення безробіття,
неконтрольованої інфляції, руйнування грошової і фінансової системи, труднощів
з оновленням структури виробництва, призупинення руху до нової якості
зростання.
Тут необхідно враховувати, що практично всі економічні підойми є недосконалі.
Так, коли держава стимулює освоєння нових технологій, це водночас прямо впливає
на зростання безробіття. Інший приклад: держава намагається обмежити кредитну і
грошову емісію, знижує приріст грошової маси і стримує інфляцію, але паралельно
це призводить до подорожчання кредитів, створює труднощі для фінансування
інвестицій, що стримує економічний розвиток. Такі подвійні результати дій —
позитивні й негативні — слід постійно мати на увазі.
Держава повинна виконувати лише ті функції, здійснення яких не може забезпечити
ринок. Так, не можна ставити перед державою завдання кожного нагодувати,
одягнути, дати йому квартиру; і таке інше, але, приміром, справедливий розподіл
— це саме її постійна функція.
Завжди е питання, що час від часу ставляться перед державою у вигляді разових
завдань: зниження темпів інфляції, скорочення безробіття і т. д. Наприклад, в
антиінфляційній грошовій політиці головна дійова особа — Національний банк,
який має не прямо регулювати рівень цін, а впливати на грошову масу за
допомогою відповідних заходів.
Виконуючи свої функції, держава має виходити з того, що економіка може
розвиватися як самоналагоджувальна система і це об'єктивно визначає загальний
характер настанов і рекомендацій урядових рішень. Водночас, як уже зазначалося,
урядові установи для досягнення державних цілей і забезпечення пріоритетів
мають у своєму розпорядженні великий набір економічних, правових та
адміністративних підойм, їх використання дає змогу державі, гарантуючи
незалежність окремого громадянина, скріплювати суспільство економічними і
правовими відносинами, сприяти єдності дій, забезпечувати розвиток освіти,
культури, збереження традицій, національних особливостей.
Протягом багатьох десятиліть функції держави з ринковою економікою, як
юридичного суб'єкта, постійно змінювалися і розширювалися, їх можна згрупувати
за трьома видами діяльності.
Перший — прямий державний контроль. Оскільки економіка країни є змішаною
системою, в ній елементи державного контролю переплітаються з елементами впливу
ринку на організацію виробництва і споживання. Держава, приймаючи закони,
створює сприятливі правила гри для учасників ринкових відносин: не обраховувати
і не обважувати при торгівлі; не застосовувати дитячу працю; не випускати
шкідливий дим з фабричних труб, не займатися наркобізнесом; не продавати
продукцію за цінами, що вищі максимальних, і т. ін.
Одночасно з прямим контролем держава застосовує економічні, правові і
адміністративні підойми.
Другий — суспільне споживання. Збільшення державних витрат свідчить, що нація
споживає дедалі більшу частину національного продукту не індивідуально, а як
суспільство в цілому. Все це здійснюється шляхом мобілізації ресурсів через
податки, фінансово-бюджетну систему.
Третій — державне виробництво. Безпосереднє управління виробництвом у різних
країнах має свою специфіку. В США пошта і поштово-посилкова служба тривалий час
була у віданні держави, тоді як телеграф і залізничні перевезення належали
приватному сектору. На відміну від Канади, Швеції, Англії, в США залізниці,
вугільні шахти, сталеливарні заводи, лінії повітряного сполучення, радіо і
телебачення ніколи не були державною власністю. Отже, виходячи з політики щодо
державної власності, здійснюється безпосереднє управління виробництвом.