Методи розрахунку валового національного продукту (ВНП) і валового внутрішнього продукту (ВВП)

Введення до нашої економічної теорії та практики категорії валового національного продукту (ВНП) і валового внутрішнього продукту (ВВП) базується на переосмисленні багатьох усталених уявлень про внутрішній зміст процесів, що відбуваються в ринковій економіці. На основі цих показників приймаються найважливіші рішення щодо розвитку суспільства: формується державний бюджет, розробляється грошово-кредитний план, визначаються витрати на споживання і нагромадження, встановлюються взаємовідносини з світовим співтовариством тощо. 
Обчислювані до останнього часу такі показники, як сукупний суспільний продукт і національний доход, відображали величину доданої вартості тільки у виробничій сфері народного господарства, ігноруючи тим. самим його невиробничу частину. Вважалося, що робітник за верстатом створює додану вартість, а той же працівник у сфері охорони здоров'я — ні. Не бралися до уваги лікарі, вчені, управлінці, домашні господарства, тобто вся нематеріальна сфера. Таким чином, до розрахунку не включався продукт, створений у невиробничих галузях і видах діяльності (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення, транспорт, зв'язок і водне господарство в частині обслуговування населення і невиробничої сфери, охорона здоров'я, фізична культура, соціальне забезпечення, народна освіта, культура і мистецтво, наука і наукове обслуговування, кредитування, страхування, управління та ін.). Нині ж у невиробничій сфері України створюється 1/5 національного продукту. 
Розрахунок нового показника передбачає перехід від використання категорії матеріальних виробничих витрат при обчисленні національного доходу в методології БНГ (баланс народного господарства) до застосування широкої категорії проміжного споживання при обчисленні валового національного продукту методології системи національних рахунків (СНР). Згідно з розрахунками на 1993 рік, кількісна різниця в розроблюваних макроекономічних показниках має такий вигляд: валовий суспільний продукт —317155-млрд, крб., валовий внутрішній продукт — 141477 млрд, крб., національний доход — 118237млрд. крб. 
Перехід до методології в системі національних рахунків в Україні набув першорядного значення і вимагає вивчення методологічних підходів до розрахунків валового національного продукту (ВНП), валового внутрішнього продукту (ВВП), чистого національного продукту (ЧНП) і чистого внутрішнього продукту (ЧВП). 
Щоб не допустити плутанини в цих показниках, у викладенні їх загальної характеристики застосовується поняття «національний продукт». Розрахункам національного продукту, а також показникам, безпосередньо зв'язаним з ним (національний доход, національний наявний доход, національне заощадження), в СНР присвячено групу поточних рахунків, які складаються з показників виробництва, розподілу і використання доходів. 
Показник національного продукту було запроваджено в статистику як вимірник усього того, що вироблене в економіці країни за певний проміжок часу (наприклад, за рік, квартал), що становить багатство їх резидентів, тобто фізичних осіб, підприємств і організацій, які беруть участь в економічній діяльності на економічній території країни протягом року або більш тривалого строку. Підкреслимо, що національний продукт має більше відношення до поточної економічної діяльності. 
Отже, ВНП оцінює результати поточного виробництва в країні за певний проміжок часу. Саме тому національний продукт зв'язаний, головним чином, з групою поточних рахунків СНР. Операції ж по продажу або купівлі раніше вироблених товарів (наприклад, старий будинок) не дістануть відображення в національному продукті, оскільки не є частиною поточного виробництва, і будуть включені до складу нагромаджувальних та балансових рахунків СНР. Одночасно вартість послуг посередника (наприклад, брокера, з продажу старих будинків належить до поточної економічної діяльності е частиною національного продукту. 
Залежно від того, обчислюється кінцевий продукт у рамках національної економіки країни чи тільки її території, можна виділити або ВНП, або ВВП. ВНП характеризує кінцеві результати діяльності національної економіки, що складається з інституціональних одиниць, які є резидентами економічної території країни. ВВП характеризує кінцеві результати діяльності «внутрішньої» економіки, що охоплює операції як між резидентами географічної території країни, так і між резидентними нерезидентними інституціональними одиницями. Необхідність виділення, поряд з показником ВНП, також показника ВВП пов'язана з тим, що частина ВНП може бути зароблена за кордоном (наприклад, коли частина громадян країни тимчасово працюють за кордоном, або коли фірми, резиденти країни, частину своїх доходів від економічної діяльності одержують на території інших країн). Водночас «чисті» доходи з-за кордону (тобто за вирахуванням аналогічних доходів, переданих іншим країнам) не є частиною ВВП, оскільки одержані за межами території країни. 
Таким чином, основна відмінність між ВНП і ВВП зумовлена різною широтою охоплення цими показниками сфери поточних економічних операцій, які включаються до кінцевого продукту. При розрахунку ВНП усі поточні економічні операції обмежено рамками національної належності агентів, які здійснюють їх. При розрахунку ж ВВП враховуються лише ті операції, що не виходять за межі географічної території країни. Якщо для ВНП ніякого значення не має місце створення продукту всередині країни чи за кордоном), то для ВВП неістотним є те, ким створено продукт — резидентом чи нерезидентом). Тому суто кількісно всі відмінності між ВНП і ВВП зводяться до величини «чистих доходів» з-за кордону, рівної різниці між доходами, одержаними з-за кордону, і доходами, сплаченими за кордон: якщо до ВВП додати «чисті» доходи з-за кордону, то одержимо ВНП. Залежно від використання того чи іншого методу складання ВНП (ВВП) величина «чистих» доходів з-за кордону складається з сальдо експортно-імпортних операцій (перевищення експорту над імпортом); величини перевищення оплати праці громадян — резидентів, які працюють за кордоном, над величиною оплати праці громадян — нерезидентів, які працюють всередині країни; величини перевищення доходів від власності, що надійшли з-за кордону, над величиною аналогічних доходів, переданих за кордон. 
Обчислення кінцевого продукту країни на основі як національного, так і внутрішнього продукту має велике аналітичне значення. Якщо, наприклад, ВНП перевищує ВВП, то це означає, що резидентні одиниці даної країни заробляють за кордоном більше, ніж нерезидентні одиниці заробляють на її території. Отже, перевищення ВНП над ВВП свідчить про позитивне сальдо платіжного балансу країни, зокрема — про позитивне сальдо поточного рахунку платіжного балансу. Залежно від конкретних цілей економічного аналізу можуть використовуватися показники як ВНП, так і ВВП. Так, при аналізі виробництва продукції в країні найбільш прийнятним є показник ВВП, оскільки виробнича діяльність завжди має матеріальну прив'язку. При аналізі ж потоку доходів більш прийнятим є показник ВНП, оскільки він дає уявлення про те, які доходи має національна економіка. 
У СНР національний продукт та інші агреговані показники можуть обчислюватися на «валовій» основі, або на очищеній основі. В останньому випадку ВНП або ВВП «очищуються» від величини споживання основного капіталу (амортизації), що дає змогу одержати показники ЧНП і ЧВП. Концептуально поняття «доданої вартості», що лежить в основі національного продукту, не повинне включати споживання основного капіталу, оскільки воно не є елементом новоствореної вартості, а являє собою елемент проміжного споживання, без якого процес виробництва не може бути здійснений. Проте з практичних міркувань у СНР фігурують як валова додана вартість, так і чиста додана вартість, представлена в СНР «чистими» балансуючими статтями. Останні мають переважно аналітичне значення. Водночас валова додана вартість, як й інші агреговані показники СНР, шо побудовані на «валовій» основі, значно легше піддаються обчисленню порівняно з показниками, побудованими на «чистій» основі. Щоб знайти компроміс між двома видами рішень у СНР, введено двояке подання балансуючих статей і агрегованих показників: як на «валовій», так і на «чистій» основі. 
В основі обчислення національного продукту лежить постулат про рівність виробленого і кінцевого суспільного продукту проданому продуктові. Цю тезу слід розуміти таким чином. По-перше, якщо в економіці вироблено кінцевий продукт, то він обов'язково кимось купується. По-друге, в результаті «купівлі-продажу» кінцевого продукту одні економічні одиниці одержують доходи від продажу продукту («факторні доходи»), інші ж — зазнають витрат для його придбання. Все це дає підставу стверджувати, що національний продукт можна одночасно розглядати з трьох різних позицій: з точки зору його виробництва (національний продукт); з точки зору утворення доходів (національний продукт як сукупність «факторних доходів»); з точки зору витрат і його кінцевого використання. Це знайшло відображення Із обчисленні національного продукту за допомогою трьох методів — виробничого, розподільного і кінцевого використання. Перевагу слід надавати тому методові, розрахунки за яким забезпечуються найбільш надійною інформаційною базою. Але суто методологічно всі три методи мають бути узгоджені між собою. 
Застосування різних методів обчислення національного продукту вимагає певного перегляду наших усталених стереотипів у розумінні економічних процесів. Особливо це стосується виробничого методу. 
Виробничим методом ВВП обчислюється як сума доданої вартості, створеної в галузях народного господарства, а також «чистих» (тобто за вирахуванням субсидій) податків на виробництво та імпорт (у разі, коли ці податки не включаються до оцінки вартості продукції). Доданням до ВВП, розрахованого виробничим методом, «чистих» (сальдо) доходів, одержаних від інших країн («іншого світу»), визначається показник ВНП. Сальдо доходів обчислюється на основі доходів від власності та інших доходів, одержаних від інших країн або переданих іншим країнам. Додана вартість, використовувана при розрахунках ВВП виробничим методом, являє собою різницю між валовим випуском (валовою продукцією) і величиною проміжного споживання. Складовими частинами доданої вартості є заробітна плата (включаючи відрахування на соціальне страхування), прибуток, доходи від індивідуальної та приватної діяльності, споживання основних фондів (амортизація), перевищення непрямих податків над субсидіями. З термінологічної точки зору, додана вартість як поняття СНР вживається тільки в тому разі, коли йдеться про виробничий метод обчислення національного продукту. Якщо з ВВП вирахувати величину спожитого основного капіталу (амортизацію основних фондів і чисті податки), то одержимо чистий національний доход, обчислений у відповідності з методологією СНР. 
Вироблений національний продукт відображає вартісну оцінку тих товарів і послуг, які потрапляють до сфери кінцевого споживання. Тому застосування даного методу вимагає, по-перше, визначення кола товарів і послуг, які необхідно віднести до кінцевого споживання, по-друге — їх оцінки. Проблема визначення кола товарів і послуг, які належать до кінцевого споживання, якнайтісніше зв'язана з межами економічного виробництва. 
Економічне виробництво охоплює ті різноманітні види виробничої та невиробничої діяльності, в результаті яких створюються різні види товарів і послуг, які задовольняють потреби окремої людини або суспільства в цілому. Тому під економічним слід розуміти таке виробництво, яке здійснюється на платній основі. При цьому можуть існувати різноманітні форми «купівлі» товарів, їх можна купити прямо, заплативши гроші за товар товаровиробникові. Але можливими є й непрямі форми «купівлі» товарів і послуг — наприклад, коли все суспільство оплачує адміністративні послуги уряду. Такі послуги не мають ринкової ціни. Але вони мають економічну «ціну», оскільки їх надання «оплачується» суспільством у вигляді оплати праці службовців, матеріалів тощо. Економічну ціну матимуть також послуги різних фондів і добродійних організацій, які «оплачуються» або всім суспільством, або окремою його частиною у вигляді внесків чи пожертвувань. Економічну ціну мають і поточні послуги деяких матеріальних благ тривалого користування (таких, як земля, будівлі), чия цінність для споживачів може вимірюватися рентою, яка або прямо виплачується за користування цими благами, або «приписується». Так, рента може «приписуватися» у тому разі, коли домовласник мешкає у власному будинку І платить її нібито сам собі. На відміну від економічного, неекономічне виробництво охоплює виробництво товарів і послуг, які, хоча і задовольняють людські потреби, але не мають вартості. Корисність цих товарів і послуг визначається їх духовною, соціальною, психологічною і політичною цінностями. До, категорії неекономічного виробництва можна віднести" різні захоплення людей, їх діяльність з самообслуговування (вмивання, одягання, гоління, приготування їжі, прибирання, догляд за дітьми тощо), послуги, що надаються людьми один одному на не-платній основі. Таким чином, неекономічне виробництво відображає неекономічні сторони людського життя, де панують неекономічні цінності. 
Межі між економічним і неекономічним виробництвом є дуже умовними і рухливими. З часом продукти праці переходять з категорії неекономічного виробництва до категорії економічного, стаючи товарами і набуваючи економічної ціни. Наприклад, нині пральні, хімчистки і перукарні на економічній основі виконують роботу з прання, чищення і стриження, що раніше виконувалася домашніми господарствами на неекономічній основі. 
У проекті переглянутої ООН системи національних рахунків виділяються два типи «факторних доходів»: компенсація за трудову діяльність і «чисте» перевищення від економічної діяльності. Компенсація за трудову діяльність являє собою винагороду, одержувану найманими працівниками в обмін на виконану роботу. «Чисте» перевищення від економічної діяльності є залишком коштів, який надходить власникові підприємства після вирахування з вартості виробленої продукції всіх затрат, зв'язаних з виробничою діяльністю, а також податків на виробництво. 
Компенсація за трудову діяльність складається з двох компонентів: 
1) платежів у вигляді заробітної плати і доходів з інших джерел в грошовій або натуральній формах); 
2) фактичних або умовних платежів, які вносяться підприємцями від імені найманих працівників до фонду соціального страхування і пенсійного фонду. 
В проекті розрізняються два головних типи доходів від власності: 
1) доходи, одержувані власниками землі та коштів завдяки тому, що ці види активів передано у розпорядження іншим інституціональним одиницям, до яких тимчасово переходять і права власності на ці види активів — за умови їх оренди або позики, а також підписання контракту на право користування ними («чиста» рента землі, проценти, дивіденди тощо); 
2) доходи, які власники певних прав одержують від інших інституціональних одиниць в обмін на надання їм дозволу на участь у певних специфічних видах діяльності або на виробництво певних специфічних товарів і послуг, що за інших умов цим одиницям було б заборонене (в цьому разі власники прав одержують ліцензійні платежі за право використання нематеріальних активів). 
Слід зазначити, що сума всіх первинних доходів трактується в СНР як поняття національного доходу і відрізняється від ВВП на величину «чистих» податків на виробництво та імпорт, а від ВНП — крім цього, ще й на величину «чистих» доходів від «решти країн світу». Тому поняття національного доходу вживається в СНР, головним чином, тоді, коли йдеться про суму всіх первинних доходів в економіці. Це вносить істотні понятійні відмінності між національним доходом, обчисленим у такий спосіб, і показником національного доходу, застосовуваним нині, де, як ми зазначали, не враховано частину доходу, створену в сфері послуг. 
Величина доходів, одержаних від «решти країн світу», відображає рух доходів між країнами у зв'язку з купівлею і продажем товарів і послуг, а також переказами трансфертного (передавального) характеру, переказами процентів, дивідендів та інших доходів (у тому числі пенсій, зарплати, аліментів тощо). У цьому зв'язку в СНР у складі рахунків «решти країн світу» передбачено рахунок поточних операцій, що включає балансуючу частину «Сальдо поточних операцій з «рештою країн світу». 
Послідовність проведення розрахунків національного продукту розподільним методом показана на схемі 1. 
У нашій країні методика обчислення національного продукту розподільним методом є найменш розробленою. Це помітно навіть на поверховому порівнянні схеми його обчислення, побудованої на основі рекомендацій проекту переглянутої СИР (див. схему 1), з схемою, наведеною в діючій у нас «Методиці обчислення валового національного продукту СРСР». У цій методиці повністю випущено таку групу доходів, як доходи від власності, а замість непрямих податків до національного продукту пропонується включати податок з обороту, який являє собою тільки один з видів непрямих податків, нині вже скасований. У розрахунках національного продукту зовсім не визначене місце такого виду непрямих податків, як податок на додану вартість. У пропонованій схемі обчислення національного продукту ці нові компоненти враховуються. 
Для оцінки валової продукції використовують ринкові ціни. Ринкові ціни товарів, поряд з тією ціною, за якою товаровиробник реалізує свою продукцію, включають також непрямі податки на окремі товари та імпорт (податки з продажу, акцизні податки тощо), якщо вони не були включені до цих цін раніше. Причому величина таких непрямих податків зменшується на величину субсидій на виробництво. Але оцінка в ринкових цінах — це принцип, який не завжди застосований. Крім товарів і послуг, які мають свої ціни реалізації, існують і такі компоненти національного продукту, що не мають ринкової ціни, а купуються всім суспільством або його частиною «неринковим шляхом». Наприклад, не може існувати прямого способу оцінити послуги урядових установ, органів правопорядку тощо. Не застосовані прямі методи оцінки і щодо «приписуваних» компонентів національного продукту (наприклад, до послуг, надаваних самому собі). В таких випадках вдаються до використання непрямих методів оцінки «неринкових» складових ВНП. Урядові послуги, послуги бюджетних та інших організацій, продукція яких не реалізується, у СНР оцінюються на основі поточних витрат. Величина «приписуваних» компонентів ВНП (таких наприклад, як умовно обчислювані доходи власників будинків від мешкання у власних будинках) обчислюється на базі оцінки аналогічних товарів або послуг, які реалізуються на ринках. У даному випадку умовно обчислювані доходи власників будинків від мешкання у власних будинках визначаються шляхом обчислення ренти на еквівалентні будинки. 
Розподільним методом ВВП розраховується як сума всіх первинних доходів (тобто до їх розподілу) в економіці, а також «чистих податків» на виробництво та імпорт. Доданням до ВВП «чистих» (сальдо) доходів, одержаних від інших країн, визначається показник ВНП. Сума всіх первинних доходів в економіці являє собою сукупність «факторних доходів» і доходів від власності. Факторні доходи створюються безпосередньо в процесі виробництва і являють собою доходи, які одержують інстнтуціональні одиниці — власники «факторів виробництва» в обмін на їх вклад у процес виробництва. Доходи від власності створюються завдяки праву володіння активами за умови, що їх власники віддають їх у розпорядження інших інституціональних одиниць. 

Методом кінцевого використання ВНП визначається як сума витрат резидентів країни, домашніх господарств і урядових установ на кінцеве споживання товарів і послуг, а також інвестиційних витрат підприємницького сектора і сальдо експортно-імпортних операцій: 
V = C+1+G + NX, 
де V — вартість виробленого кінцевого продукту; С — витрати домашніх господарств на особисте споживання; 1 — витрати підприємницького сектора на інвестиції; G — державні закупки товарів і послуг; NX — «чистий» експорт (різниця між експортом та імпортом) товарів і послуг. 
Для обчислення ВНП методом кінцевого використання важливе значення має чітке розмежування витрат за такими групами, як споживчі витрати, інвестиції та урядові закупки товарів і послуг. У деяких випадках провести розмежування між споживчими витратами та інвестиціями досить складно. В окремих випадках таке розмежування має дуже умовний характер. Пов'язане це з тим, що як витрати на споживання, так і інвестиції є витратами приватного, тобто недержавного сектора. Тому в одних випадках витрати на одні й ті самі товари можуть бути інвестиціями, а в інших — споживчими витратами. Наприклад, якщо холодильник або автомобіль купується бакалійною крамницею, то витрати на їх придбання належать до інвестицій. Коли ж такий холодильник або автомобіль купуються домашніми господарствами, то витрати на їх купівлю будуть віднесені до споживчих витрат. Так само й щодо запасів. Запаси борошна або крупів у бакалійні крамниці вважатимуться Інвестиціями, а такі ж запаси в домашніх господарствах — споживчими витратами. 
Тому для виключення можливості подвійного тлумачення одних і тих самих витрат у СНР під інвестиціями прийнято розуміти всілякі додання до фізичних фондів капіталу. В практичному плані це означає, що до складу інвестицій включаються витрати на створення основних фондів, а також на збільшення запасів готової та незавершеної продукції в підприємницькому секторі. Таке тлумачення інвестицій грунтується на припущенні згідно якого до складу інвестицій включаються не всі затрати на придбання товарів тривалого користування, а тільки та їх частина, що має місце в підприємницькому секторі. Таке припущення не має строгої наукової основи, а вироблене з суто практичних міркувань. Якби ми, наприклад, включали до складу інвестицій придбання товарів тривалого користування домашніми господарствами, то наштовхнулися б на необхідність рівномірного списання їх вартості протягом усього строку служби. 
Такий шлях розв'язання проблеми, хоча теоретично він і правильний, є важкоздійсненним. на практиці. Саме тому в СНР усякий акт фізичного інвестування завжди належить до підприємницького сектора. Наприклад, будівництво будинку вважається частиною інвестицій підприємницького сектора. Коли ж будинок збудований і купується приватною особою або урядовим сектором, то в СНР таку операцію буде враховано як операцію з переміщення активів, але аж ніяк не включено до складу інвестицій домашніх господарств або урядового сектора. Навіть якщо власник будинку збудував його сам, то в СНР будівельник вважатиметься особою, найнятою власником будинку з метою здійснення акту інвестування для будівництва будинку. Інвестиції в даному разі теж будуть атрибутом підприємницького сектора. Таким чином, розуміння інвестицій у теоретичному і практичному планах не збігається. Теоретично під інвестиціями розуміється будь-яка поточна діяльність, що збільшує здатність економіки виробляти товари і надавати послуги в майбутньому. Виходячи з цього під ними має розумітися не тільки діяльність з фізичного інвестування, а й вкладення до людського капіталу (здобуття людьми освіти тощо). Проте в СНР, знову ж таки з практичних міркувань, у поняття інвестицій вкладається тільки смисл фізичного інвестування. 
Якщо продукт вироблений, то він обов'язково має бути кимось куплений. Але ж відомо, що не вся продукція купується. Частина її залишається у товаровиробників у вигляді виробничих запасів, а частина може бути не куплена з тієї причини, що на неї немає попиту, і тому «осідає» на складах товаровиробників у вигляді непланових запасів. У СНР величина як планових так і непланових запасів включається до складу інвестицій. 
До складу загальних витрат і загального попиту в економіці входить і вартість експорту (тобто закупки вітчизняних товарів зарубіжними економічними агентами), вона має бути приплюсована до сукупних витрат. Водночас загальний попит і загальні витрати в економіці мають бути зменшені на вартість імпорту (тобто тієї частини сукупних доходів резидентів країни, що витрачається за кордоном і тим самим збільшує попит за кордоном). З цієї причини в складі сукупних витрат в економіці враховується тільки перевищення експорту над імпортом — «чистий» експорт. 
Послідовність проведення розрахунків ВНП методом кінцевого використання наведено в схемі 2. 

Серйозною і малорозробленою проблемою є одержання оцінок національного продукту, порівнянних у часі. Основою порівнянності ВНП у часі є використання показника ВНП у порівнянних цінах. Для цього фізичний випуск товарів і послуг, який включається до ВНП, перераховується в цінах базового року, які й приймаються як порівнянні ціни. Метою обчислення показника ВНП у порівнянних цінах є визначення темпів зміни цін (інфляції). Один з найбільш універсальних методів вимірювання інфляції в країні, що називається дефлятором ВНП, якраз і грунтується на вимірюванні інфляції за певний період за співвідношенням оцінок ВНП у поточних і порівнянних цінах. 
Проте для одержання оцінок ВНП, порівнянних у часі, не досить привести його до порівнянних цін. Тут виникає цілий ряд проблем не стільки кількісної, скільки якісної порівнянності ВНП у часі. Як уже зазначалося, межі між економічним і неекономічним виробництвами є дуже рухливими. З часом деякі продукти праці переходять з категорії неекономічного виробництва до категорії економічного виробництва. Тому для забезпечення якісної порівнянності ВНП у часі необхідним є його «до-рахунок» на ту величину, що являє собою вартісну оцінку продуктів праці, які перейшли за порівнюваний період з категорії неекономічного виробниицтва до категорії економічного виробництва. Але це — не єдиний вид «дорахунків», який необхідно зробити для забезпечення порівнянності ВНП у часі. Слід врахувати і ту обставину, що в різні періоди для створення ВНП потрібні були різні за часом затрати праці. Саме з цієї причини обов'язковими є «дорахунки» ВНП на величину, пропорціональну зміні кількості робочих годин, яка мала місце за порівнюваний період. 
Таким чином, теза про рівність виробленого національного продукту проданому продуктові дає змогу розглянути національний продукт з трьох точок зору, що грунтуються на поняттях «доданої вартості» (вироблений ВНП), «факторних доходів» (розподілений ВНП) і «кінцевого використання національного продукту» (використаний ВНП). Якщо при розрахунку національного продукту будь-яким з цих трьох .методів використовуються вірогідна інформація, то вони повинні привести до однакових результатів. При складанні національного продукту будь-яким з названих методів слід виходити з того, що він являє собою оцінку кінцевих результатів поточного економічного виробництва в країні за певний проміжок часу. При цьому вартість товарів і послуг, що вироблені за рік і мають ринкові ціни, оцінюється за. їх ринковими цінами, а вартість товарів і послуг, що не мають ринкової ціни, оцінюється непрямим шляхом. Зарубіжний досвід підтверджує доцільність розрахунку національного доходу трьома методами. Але, враховуючи можливості інформаційної бази і умови періоду реформування економіки в нашій країні, поки що є змога розраховувати національний продукт лише виробничим і розподільним методами, причому не ВНП, а ВВП. 
У практичній діяльності, застосовуючи різні методи, можна одержати єдиний показник валового внутрішнього продукту, виходячи з фактичної інформаційної бази (схеми 3, 4).