Економічні закони та їх використання

Без використання економічних законів неможливе вивчення і дотримання в практичній діяльності стійких причинно-наслідкових зв'язків, що діють в економіці. Економічні закони — це істотні зв'язки в економіці, що обов'язково відбуваються, постійно відтворюються в багатьох явищах і процесах розвитку суспільства. 
Існують універсальні закони, які притаманні економічним процесам різних формацій. 
Основний економічний закон, який вимагає найбільш повного задоволення матеріальних і духовних потреб всіх членів суспільства. Його конкретизація і дія реалізуються, виходячи з економічної політики держави на конкретний проміжок часу. 
Закон пропорційності—це кількісне співвідношення пропорцій між частинами економіки в умовах об'єктивного стану ринкових відносин. Ці співвідношення встановлюються між: 
— виробництвом і споживанням; 
— І і II підрозділами суспільного виробництва; 
— виробничою і невиробничою сферами; 
— галузями народного господарства і секторами економіки; 
— регіонами і районами; 
— споживанням і нагромадженням; 
— трудовими ресурсами і робочими місцями; 
— кількістю населення і наявністю житла і т. д. 
Підтримання існуючих і створення більш ефективних пропорцій, які не під силу ринковим відносинам, здійснюються в процесі державного регулювання економіки за допомогою економічних, правових та адміністративних підойм. 
Закон вартості проявляється виключно в процесі товарно-грошових відносин, тобто ринкової економіки. Закон вартості — це попит і пропозиції, як основний регулятор: ринкових відносин, вимірювання, розподілу і стимулювання суспільного виробництва. Закон вартості визначає умови: 
— господарського розвитку; 
— рівня цін і тарифів; 
— фінансів і кредитів; 
— процента на кредит; 
— грошовий обіг; 
— зовнішня і внутрішня торгівля; 
— заробітна плата; 
— використання науково-технічного прогресу тощо. 
Закон нагромадження відбиває співвідношення нагромадження і споживання створеного національного продукту. 
Закон економії часу відбиває співвідношення робочого часу, витраченого на різні види людської суспільне «корисної» діяльності. Цей закон передбачає, що чим менше витрачається часу на виробництво, тим більше його залишається на задоволення соціальних, культурних потреб і навпаки. 
Закон грошового обігу визначає кількість грошей, необхідних у конкретний період для забезпечення товарного обороту. Необхідну кількість грошей можна визначити за допомогою такої формули: Д = Р-К+П-ВП /Со, де 
Д — кількість необхідних грошових одиниць для обігу; 
Р — сума цін товарів, що підлягають реалізації; 
К — сума цін товарів, платежі за якими виходять за рамки даного періоду; 
П — сума цін товарів, строки платежів за якими наступили; 
ВП — сума взаємопогашуваних платежів; 
Со — швидкість обігу грошових одиниць. 
У країні ще не закінчено формування підходів до використання економічних законів, які відбивають об'єктивні процеси ринкової економіки, не виявлено і обгрунтовано суперечності та єдність цих законів, не розроблено методів усунення суперечностей та розв'язання інших проблем, зв'язаних з дією об'єктивних економічних законів. 
При економічному прогнозуванні і плануванні бажано не допускати, під впливом суб'єктивних факторів, переваг одних економічних законів над іншими — наприклад, закону вартості над законом пропорційності. Ці два закони мають спільне і протилежне, що стає основою їх практичного використання. 
Спільність законів вартості і пропорційності полягає в тому, що вони здійснюють регулюючу роль розвитку економіки і суспільства. 
Протилежність полягає в тому, що закон вартості породжує анархію і конкуренцію, а закон пропорційності — узгодженість економічних і соціальних процесів. Породження законом вартості анархії при відсутності здорової конкуренції проявляється в умовах розвитку ринкових відносин і усунення від впливу на них держави. В цьому разі переважає природний розвиток економіки і суспільства. Узгодженість економічних і соціальних процесів на основі дії закону пропорційності, але при згортанні ринкових відносин, відбувається в умовах, коли всі виробничі і розподільні функції суспільства переходять до державного централізованого директивного планування. Тут проявляється переважно штучний розвиток економіки. Таким чином, об'єктивно неможливо і вкрай шкідливо надавати перевагу одному, ігноруючи інший економічний закон. 
Протилежна єдність цих двох економічних законів полягає у тому, що економічні плани на мікро і макрорівнях, як носії елементів пропорційності, не можуть існувати поза ринковими відносинами, які також не можуть ефективно функціонувати без плану. Відтак закон вартості через ринкові відносини і закон пропорційності через економічні плани доповнюють один одного, створюючи одне ціле. Це — їх об'єктивна дія, а використання їх в розриві завдає економіці шкоду. 
Отже, природний розвиток економіки вимагає створення на основі об'єктивних економічних законів планово-ринкового механізму, який поєднує регулювання і саморегулювання економічних процесів на усіх рівнях управління.