Лекція 8. Архітектурно-планувальна фітомеліорація

 

8.1. Загальні положення архітектурно-планувальної фітомеліорації

 

Архітектурно-планувальна фітомеліорація передбачає проектування і створення комплексних зелених зон великих міст та населених пунк­тів. Вона об’єднує усі напрями фітомеліорацій в єдину систему вирішення складних урбанізаційних проблем на рівні регіону чи навіть держави.

Основою архітектурно-планувальної фітомеліорації є районне пла­нування – проект організації території економічних чи адміністративних районів країни (міста). Планування території базується на широкому колі соціальних, економічних, санітарно-гігієнічних і містобудівельних заходів і здійснюється з врахуванням природно-кліматичних умов.

На основі проекту районного планування розробляють генеральні плани розвитку міст та інших населених пунктів із системами озеленення, складають плани земле- та лісовпорядкування, виділяють лісопаркові пояси та санітарно-захисні смуги. У кожному конкретному випадку зелені території виступають у ролі дезурбанізаційного фону, який своїми фітомеліоративними впливами забезпечує природну рівновагу перед­усім у великих містах та промислових агломераціях.

8.2. Системи планування зелених зон міста

 

Системи планування зелених зон міста поділяють за їх розміщеннями на такі види:

- рівномірний розподіл зелених насаджень на території міста;

- кільцевий спосіб створення зелених насаджень;

- радіальний або променевий спосіб створення великих площ зелених насаджень.

Схема рівномірного розподілу зелених насаджень на території міста передбачає просторово-рівномірне насичення території міста зеленими насадженнями, особливо в районах житлових кварталів.

Кільцеву систему озеленення використовують при переплануванні старих, середньовічних міст, де зелені зони створювалися на місці колишніх оборонних валів.

Радіальна система передбачає створення зелених насаджень, які звужуються з наближенням до центру міста. Часто цю систему ще називають системою натуральної вентиляції міста, оскільки при такому плануванні зелених зон у центр міста приходить повітря із лісів і полів, що знаходяться поза міською територією.

Вибір системи озеленення територій залежить від природної першо­основи, історичного розвитку та величини міста. У містобудівельній практиці сьогодні поширеними є комбіновані системи озеленення територій. У більшості проектів нових міст і систем озеленення використаний принцип гармонійного включення природного ландшафту в урбанізовані структури. Озеленення території міста та його приміської зони кількісно і якісно об’єднують в єдину нерозривну систему, що сприяє активному формуванню та оздоровленню міського середовища. Кожний елемент системи озеленення, в свою чергу, бере участь в організації території міста і формуванні його архітектурно-художнього образу, забезпечує рекреаційні потреби населення, захищає від шуму і пилу, регулює температурний і водний режим, сприяє поліпшенню умов праці і побуту.

 

8.3. Комплексна зелена зона міста та її структура

 

Незважаючи на нинішнє відчуження урбанізованих територій від природного середовища, зв’язки між містом і його природною приміською зоною залишаються досить значними. Зелені насадження міста та його приміська зона разом утворюють комплексну зелену зону міста (Кучерявий, 1981).

Комплексна зелена зона міста – це сукупність територій зелених насаджень, водних просторів та інших елементів природного ландшафту в межах міст та приміських зонах, які разом є своєрідним екологічним каркасом планувальної структури міста та забезпечуючи рекреаційні, санітарно-гігієнічні, естетичні та соціальні функції з метою створення здорового довкілля для праці та відпочинку.

Структуру комплексної зеленої зони міста за масштабом поділяють на макро-, мезо- та мікроструктуру.

Макроструктура – це єдина загальноміська система міських і заміських зелених масивів, лугів, полів і водойм, що обслуговує населення всього міста. Макроструктура комплексної зеленої зони міста представлена великими зеленими і водними просторами, що здатні впливати на клімат прилеглих територій і оздоровлення повітряного басейну, вирішувати структурно-функціональні й естетичні питання організації урбанізованого середовища.

Мезоструктура комплексної зеленої зони міста представлена невеликими за площею зеленими насадженнями мікрорайонів. Вони, на відміну від значних паркових, лісопаркових і лісових масивів, суттєво не впливають на клімат прилеглих територій, але створюють власне фітосередовище, яке позитивно діє на стан деревних, чагарникових та трав’яних рослин, а також створюють комфортні умови для відпочинку. У старих містах мезоструктура представлена міжквартальним та внутрішньоквартальним озелененням.

Мікроструктура – це окремі елементи озеленення: газони, квіт­ники, біогрупи дерев і чагарників, які не створюють власного фітосередовища, але впливають на працездатність і динамічну рівновагу міської екосистеми, підвищують естетичну якість урбанізованого архітектурного середовища, надають виразності архітектурно-планувальним рішенням.

Зростання чисельності міського населення, розвиток суспільного виробництва та територіальна потреба в нових рекреаційних ресурсах вимагають створення багатофункціональної комплексної зеленої зони міста, яка формує природний каркас, або природний стержень урбанізованого середовища.