Лекція 4. Інженерно-захисна фітомеліорація

 

4.1. Загальні положення інженерно-захисної фітомеліорації

 

Людина фітомеліоративною діяльністю може досить ефективно запобігати впливам несприятливих природних явищ – ерозійним процесам, суховіям та піщаним бурям, заметілям тощо.

Для боротьби з ґрунтовою ерозією розробляють зональні комп­лекси взаємодоповнюючих агротехнічних, лісомеліоративних, гідротехнічних заходів. Протиерозійна організація території розглядається як су­купність науково-обґрунтованих та перевірених практичною діяльністю організаційних, фітомеліоративних та інших заходів, направлених на раціональне використання земельних ресурсів з попередженням розвитку ґрунтової ерозії.

Протиерозійна організація території передбачає як розробку і впровадження технічної меліорації для попередження водної ерозії, так і розробку проекту ефективної системи фітомеліоративних насаджень.

 

4.2. Види фітомеліоративних насаджень

у інженерно-захисній фітомеліорації

 

В інженерно-захисній фітомеліорації використовують види фітомеліоративних насаджень, що тією чи іншою мірою впливають на зниження негативного прояву градієнтів середовища.

Розробляючи проекти фітомеліоративних заходів, беруть до уваги такі види культурфітоценозів: сільво-, агро-, прато-, помолого-, віто-, флоро-, стрипо-, фруто- та акваценози. Це зумовлено тим, що той чи ін­ший тип культур фітоценозу може формуватись на різних земельних фондах.

Агроценози – належать до групи сільськогосподарських культур, які вирощують на конкретних земельних фондах. Розміщення, порядок чергування у сівозміні, агротехніка склалися в процесі господарювання.

Акваценози – рослинні угруповання штучних озер, ставків господарського, рекреаційного та декоративного призначення. Основною вимогою при фітомеліорації водойм є розміщення, створення та догляд за акваценозами в різних зонах водойми. Цим досягається ефективне виконання ними таких функцій: захист берегів, формування ландшафту, скорочення обсягу робіт з догляду за рослинними угрупованнями тощо.

Вітоценози – тип сільськогосподарських угідь у районах виноградарства. Під виноградники відводять землі берегів давньої гідро­графічної мережі, в основному південно-східної, східної та південної експозицій. Ці схили сильніше прогріваються, а при наявності лесових відкладів на глибині не менше 1,5–2,0 м є найбільш сприятливими для виноградарства.

Пратоценози – культурні луки та пасовища. Під них відводять площі гідрографічного фонду. При невеликій площі ценозу, коли влаштування полезахисної сівозміни неможливе, а ґрунти сильно змиті, проектується посів багаторічних трав. Трав’яна рослинність утворює потужну розгалужену кореневу систему і густу надземну частину, скріплює верхні горизонти, значно ослаблює швидкість води, що стікає, і, як наслідок, зменшує ерозійні процеси та поступово відновлює родючість змитих ґрунтів.

Помологоценози – сади, які як фітомеліоранти проектуються в таких випадках: в умовах серединної частини берегів гідрографічної мережі крутизною 8–12° при переважанні середньозмитих ґрунтів; на верхів’ях балочної мережі, де переважають береги крутизною 6–8° з середньо- та слабозмитими ґрунтами на лесовидних відкладах; у південних районах на широких днищах балок з родючими намитими ґрунтами, що відводяться під створення пальметних садів.

Сільвоценози – відведені під лісові насадження ділянки берегів гідрографічної мережі, крутіші ніж 20°; дельти, береги суходолів, балок або ж круті ділянки корінних берегів річкових долин з близьким виходом на донну поверхню або ж оголеними кам’яними породами; ділянки берегів крутизною 12–20°, що мають сильнозмиті ґрунти з частими промоїнами; дно гідрографічної мережі, густо порізане донними розмивами, де від давнього днища лишились невеликі ділянки, що приля­гають до підніжжя берегів тіньових експозицій; піщані землі.

Стрипоценози – фітомеліоративні насадження у вигляді смуг різного призначення, де визначальним компонентом є деревні породи та чагарники. Залежно від основного призначення, місцерозташування в конкретному функціональному типі ландшафту, стрипоценози можуть виступати у вигляді смуг:

- полезахисних;

- водо- або снігорегулюючих – для захисту полів від водної та вітрової ерозії;

- прибалочних – для попередження утворення ярів;

- прияружних – для закріплення берегів яру;

- захисних вітроломних;

- захисних – уздовж ставків, водойм, берегів річок;

- та куртин на гірських схилах;

- та куртин на землях, що не використовуються у сільському гос­подарстві;

- лісових – на осушуваних землях;

- лісових – навколо населених пунктів;

- лісових – уздовж доріг;

- пилопоглинаючих;

- шумопоглинаючих;

- санітарно-захисних.

Фрутоценози – чагарникові насадження декоративного, захисного або ж помологічного характеру, що створюються в різних типах функціональних ландшафтів. Фрутоценози можуть складатися як з однієї породи, так і з декількох порід.

Комплекс фітомеліоративних заходів повинен не лише ослабити чи зупинити негативні процеси природних явищ, але й сприяти відновленню родючості ґрунтів та оздоровленню навколишнього природного середовища.

 

4.3. Санітарно-гігієнічна фітомеліорація

 

Санітарно-гігієнічна фітомеліорація, разом із інженерно-захис­ною, вирішує проблеми оздоровлення водойм, водостоків і джерел шляхом створення протиерозійних і водозахисних насаджень.

Значна роль в оздоровленні довкілля покладається на створення санітарно-захисних смуг. Підбір рослин для створення зелених насаджень на територіях санітарно-захисних смуг здійснюють з урахуванням природно-географічного районування породи, екологічних умов території та призначення насаджень.

Залежно від аераційної дії захисних смуг, ступеня забруднення повітря та віддаленості від джерела виробничих викидів, створюють смуги продувної, щільної та ажурної конструкції.

Смуга продувної конструкції – це щільні у верхній і середній частині насадження з великими кронами, що мають значні просвіти в нижній частині. Ширина смуги складає 15–18 м і має 5–6 рядів деревно-чагарникової рослинності

Смуга щільної конструкції являє собою зімкнуте і вгорі, і внизу насадження. Ширина смуги щільної конструкції складає 27–39 м і має 9–13 рядів.

Смуга ажурної конструкції – насадження, що не має наскрізних дрібних просвітів, які б рівномірно розподілялися у верхньому напрямку. Ширина смуги складає 21–24 м і нараховує 5–7 рядів.

У санітарно-захисних смугах рекомендують створювати мішані насадження, які відзначаються найвищою біологічною стійкістю.