Лекція 5. Лісогосподарська фітомеліорація

 

5.1. Фітомеліоративні особливості лісу

 

Лісогосподарська фітомеліорація здійснюється шляхом створення лісових культур.

Лісові культури – штучно створені посівом або посадкою деревних порід лісові насадження. Вирощування лісових культур на площах, раніше покритих лісом, називають штучним лісовідновленням, а на пло­щах, де ліс раніше не ріс, – лісорозведенням. Фітомеліоративна особливість лісу полягає в тому, що він здатний “завойовувати” нові території.

Лісова фітомеліорація може мати, як природний характер, тобто самозаростання безлісних територій деревно-чагарниковою рослинністю, так і штучний характер – створення лісових культур. Лісові культури створюються тоді, коли природне відновлення лісу з позиції часу є неефективним, або ж ліс, що відновлюється, є низькопродуктивним та біологічно нестійким.

Створення і вирощування лісових культур – активний фіто­меліоративний процес, що забезпечує формування оптимального складу майбутніх деревостанів. Лісові культури створюють трьома методами – посівом, садінням і комбінованим методом, які здійснюють за спеціальними технологіями. Під час садіння використовують вирощені в розсадниках сіянці та саджанці дерев і чагарників.

 

5.2. Лісові культури та основні принципи їх створення

 

Використання лісових культур (лісорозведення) виходить далеко за межі лісового господарства, забезпечуючи водночас вирішення середовищетвірних завдань у сільському господарстві, на транспорті, у містобудуванні, промисловості тощо. Найважливіші з них такі:

- штучне відновлення лісів на вирубках;

- реконструкція та заміна малоцінних і малопродуктивних насаджень високопродуктивними;

- створення лісових культур на девастованих землях – кар’єрах, відвалах, териконах, звалищах тощо;

- створення спеціалізованих плантацій (наприклад, горіхових, фруктових, ягідних, технічних тощо);

- створення меліоративних насаджень, що виконують ґрунтозахисну роль;

- створення і реконструкція зелених зон міст, курортних зон, промислових центрів.

При створенні лісових культур необхідно дотримуватись наступ­них принципів:

- взаємного впливу лісових культур і зовнішнього середовища;

- взаємного впливу різних деревних і чагарникових видів;

- відповідність видового складу лісових культур умовам місцезростання та природно-кліматичним районам;

- послідовність та узгодженість лісокультурних заходів;

- максимальна ефективність та естетичність в ландшафті.

Основними перевагами створення лісових культур перед природ­ним поновленням є:

- забезпечення оптимального складу майбутніх деревостанів;

- запобігання небажаній зміні деревних порід;

- можливість введення в насадження цінних порід-інтродуцентів;

- забезпечення біологічної взаємодії між породами шляхом спря­мованого добору і розміщення.

Технологія створення фітомеліоративних лісових культур залежить від умов і виду порушень ґрунтового покриву, його фізико-хіміч­них і хімічних властивостей та водного режиму.

Тип лісової ділянки (тип умов місцезростання) об’єднує лісові і нелісові ділянки з подібними ґрунтово-гідрологічними умовами.

За едафічною сіткою Є.В. Алєксєєва і П.С. Погребняка їх поділяють на чотири трофотопи:

- А – бори. Найбідніші місцезростання з переважанням піщаних і супіщаних ґрунтів. У горах представлені малопотужними суглинистими ґрунтами скельних оголень. В умовах надмірного зволоження – оліго­трофними болотами. Едафікаторний вид корінних асоціацій – сосна звичайна. Трав’яний покрив представлений оліготрофами;

- В – субори. Відносно бідні місцезростання з супіщаними ґрун­тами, на Півночі в умовах заболочення – з суглинистими ґрунтами. У горах представлені малопотужними або сильно скельними ґрунтами. У лісостеповій зоні інколи трапляються піщані ґрунти із похованими супіс­ками і суглинками. Деревостани із сосни і модрини в першому ярусі, ялини і дуба – в другому. Продуктивність насаджень вища, ніж у борах. У трав’яному покриві оліготрофні і, частково, мезотрофні види;

- С – сугруди. Відносно багаті місцезростання з суглинками. У теплому кліматі представлені супіщаними ґрунтами, в горах – середньої потужності та скелетності. Крім сосни, модрини, дуба і смереки, які рос­туть у суборах, тут трапляються ялиця, бук, граб, клен, липа. Трав’яний покрив складається в основному з мегатрофів. Насадження більш високої продуктивності, ніж в суборах;

- D – груди. Багаті місцезростання переважно в районах теплого клімату. Едифікаторами корінних асоціацій є дуб, бук, ялина, ялиця. Часто в деревостанах зустрічаються ясен та ільм. Трав’яний покрив мега­трофний. Насадження найвищої продуктивності.

Однакові за родючістю ділянки в різних кліматичних зонах зай­няті різними породами, а отже, і типами лісу. Проте всі вони належать до одного типу умов місцезростань.

В основу розподілу ділянок на групи трофності покладена лісівнича шкала вимогливості порід до ґрунту. Від борів (А) і до груд (D) до складу корінних і похідних насаджень входять більш вимогливі породи дерев, а разом з ними і більш вимогливі до родючості чагарники та трав’яні види. Об’єднуючи лісокультурні ділянки в групи ґрунтової вологості (гігротопи), за основу беруть шкалу вимогливості порід до ґрунтової вологи.

Тип лісу об’єднує лісові та безлісні ділянки, подібні не лише за ґрунтово-гідрологічними, але й за кліматичними умовами, тобто відображає кліматичну різноманітність едафотопів.

Найменування типу лісу випливає з назви едафотопу і породи-едифікатора корінного насадження. Наприклад, свіжа грабова діброва, мокра грабово-дубова бучина, вологий дубовий субір, сухий бір. В одно­рідних кліматичних умовах тип умов місцезростання відповідає типу лісу.

Тип деревостану – найнижча класифікаційна одиниця лісової типології, яка являє собою сукупність ділянок лісу, подібних за корінною породою деревного ярусу, ґрунтово-гідрологічними і кліматичними умовами. Типи деревостанів можуть бути корінними, які сформувалися в умовах непорушеного господарською діяльністю лісу, і похідними, що формуються на місці корінних (внаслідок їх вирубування, вітровалу, пожеж) шляхом природного заростання або ж створення лісових культур. Кожний тип лісу представлений одним корінним і багатьма похідними (природними і штучними) деревостанами. Найменування деревостанів ведеться за панівною породою верхнього ярусу (дубняк свіжої букової діброви, сосняк вологого дубового субору). Створюючи лісові культури, передусім дбають про формування деревостану – дубняка, сосняка чи модрини або ж їхньої суміші.

 

5.3. Біоценотичні взаємостосунки

 

Поряд з абіотичними факторами (ґрунтово-гідрологічним та кліматичним) на лісові культури впливають біотичні, особливо внутрівидова і міжвидова конкуренції та тварини, що заселяють заліснену ділянку. Саме тому, розробляючи проект лісових культур, лісівник чи озеленювач має брати до уваги біоценотичні фактори.

Серед найважливіших біоценотичних факторів виділяють і обґрунтовують такі:

- взаємодія деревних і чагарникових порід на лісокультурній ділянці;

- вплив чагарникової, трав’яної, мохової та лишайникової рослинності на приживання рослин культури;

- значення мікрофлори ґрунту, в тому числі ґрунтових грибів;

- значення тваринного населення і передусім ґрунтової фауни.

Залежно від біотичних особливостей порід, які підбирають для створення лісової культури, а також тих, які вже ростуть на лісокультур­ній ділянці, взаємини рослин можуть бути різними – корисними і негативними.

Негативну роль можуть відігравати другорядні дерева та чагарники при таких обставинах:

- жорстка конкуренція рослин за вологу, що спостерігається в сухих і дуже сухих типах місцезростання;

- жорстка конкурентна боротьба за “площу живлення”, в яку вступають з головними породами підріст і поросль супутніх порід, вклю­чаючи потужні механізми кореневих систем;

- жорстка боротьба підросту та чагарників за світло, особливо коли сіянці чи саджанці світлолюбних порід попадають під намет тіневитривалих рослин.

Позитивна роль природної деревної і чагарникової рослинності, яка заселяє запроектовану в лісокультурну ділянку, полягає у наступному:

- самосів, підріст і поросль другорядних порід відіграють роль підгону для головних порід, забезпечуючи їх швидкий ріст і правильне формування стовбурів;

- чагарники, особливо у вигляді порослі, виконують протиерозійну роль, забезпечуючи краще водопоглинання та ґрунтовий захист лісокультурної ділянки;

- залишені на лісокультурній ділянці другорядні породи використовують як захист культивованих порід від заморозків, надмірного випаровування, вижимання морозом, сонячних опіків. Такого захисту потребують бук, ялиця, смерека, кедрова сосна та інші породи.