Тема 5. Основи технічного нормування праці.
Зміст і завдання нормування праці
Структура технічної норми часу
Методи нормування праці
Способи вивчення витрат робочого часу
5.1. Зміст і завдання нормування праці
На продуктивність праці впливає цілий ряд факторів: організаційні, технічні, матеріальні та соціальні. Серед організаційних факторів важливе значення має технічне нормування праці.
До функцій, які здійснює держава в умовах ринкової економіки, не належить централізований контроль над мірою праці шляхом установлення норм трудових витрат на міжгалузевому і галузевому рівнях. Уся робота з нормування праці перекладається на рівень підприємств, відповідно, її успіх цілком залежить від традицій, що сформувалися на них, ініціатив і ставлення до цієї проблеми їх керівників. Роль держави у сфері нормування обмежується в основному законодавчим регулюванням, а також тарифним нормуванням, включаючи положення кваліфікаційних довідників, переліків професій (посад), класифікаторів. Незалежно від прийнятих умов господарювання нормування праці є єдиним інструментом, за допомогою якого можна обґрунтовано визначати необхідну кількість працівників і кількість робочих місць, планувати використання робочого часу, оцінювати досягнутий рівень продуктивності (ефективності) праці робітників та наявних резервів його зростання, забезпечувати адекватність рівня оплати праці кількості та якості виконуваних робіт чи функцій.
Технічне нормування праці – науковий метод вивчення трудових процесів, розробка заходів щодо їх вдосконалення та встановлення на цій основі науково обґрунтованих норм праці.
Норма праці являє собою конкретну міру праці. Головна мета трудових норм полягає в тому, що вони дають змогу встановлювати та регулювати відповідність між трудовим внеском, результатом праці та винагородою за неї, яка виступає у вигляді заробітної плати. Отже норма праці є основою раціональної організації заробітної плати.
Під нормуванням праці розуміють методи і прийоми для визначення технічно обґрунтованих норм часу і норм виробітку для виконання тих або інших робіт на підприємстві.
При розробці технічно обґрунтованих норм проводиться старанний аналіз організації праці на кожному робочому місці, дільниці, цеху, виробництві, після чого вибираються найбільш прогресивні технологічні режими обладнання, найкращі способи і послідовність виконання кожного конкретного виду робіт.
У зміст робіт з нормування праці на підприємстві входять:
– аналіз технологічних процесів з точки зору забезпечення найбільшої продуктивності праці робітників, раціональної організації робочих місць і раціонального змісту трудового процесу;
– встановлення обґрунтованих норм праці, що точно відповідають організаційно-технічним умовам, в яких відбуваються трудові процеси;
– розширення сфери нормування праці, своєчасний перегляд застарілих норм, що стримують підвищення продуктивності праці;
– виявлення втрат робочого часу, їх причин та розробка заходів щодо їх усунення;
– забезпечення однакового навантаження норм, а отже, однакової інтенсивності праці, що дасть змогу на практиці забезпечувати однакову плату за однакову працю;
– оперативний контроль за виконанням та освоєнням норм праці;
– організація підготовки робітників та робочих місць до впровадження прогресивних трудових норм;
– залучення членів трудових колективів до пошуку резервів зростання продуктивності праці.
При розробці і встановленні технічно обґрунтованих норм проводять розподіл виробничого процесу на його складові частини: операції, проходи, робочі прийоми, трудові дії, трудові рухи, переходи.
Під операцією розуміється частина виробничого процесу, що виконується над визначеним предметом праці одним чи бригадою робітників на одному робочому місці. Прохід – це повторювана дія над одним і тим же предметом праці на одному робочому місці. Робочим прийомом називається закінчена сукупність дій робітника, яка характеризується цільовим призначенням.
Технічно обґрунтовані норми витрат праці є основою наукової організації виробництва і праці, вони необхідні для різних сторін діяльності підприємства.
Трудові норми широко застосовують у плануванні господарської діяльності підприємств. Вони становлять значну частину нормативної бази виробничих завдань і використовуються для обґрунтування виробничої програми та потужності підприємства, чисельності працівників, фондів їх заробітної плати, необхідної кількості обладнання.
5.2. Структура технічної норми часу
Технічна норма часу – це кількість робочого часу, що необхідно витратити на обробку одиниці продукції чи виконання одиниці обсягу робіт на певній операції при найбільш ефективному використанні всіх засобів виробництва.
У серійному виробництві технічна норма часу складається із підготовчо-заключного часу tп.з. та поштучного часу tшт. на партію виробів п:
Нч.= tп.з + tшт.× п. (5.1)
Підготовчо-заключним називається час, який використовує виробник на підготовку цієї роботи і на виконання дій, необхідних для її закінчення. До них належать: одержання і здача технічної документації, матеріалів і запасних частин, інструментів і пристроїв тощо; ознайомлення з роботою; підготовка робочого місця до виконання цієї роботи; налагодження устаткування; встановлення і зняття пристроїв та інструментів; здача виконаних робіт.
Особливістю підготовчо-заключного часу є те, що він витрачається один раз на всю партію деталей. Чим більше деталей у партії, тим менша частка підготовчо-заключного часу витрачається на один виріб. Тобто, формулу для розрахунку технічної норми часу ще можна записати таким чином (у розрахунку на один виріб чи операцію, тобто на одну штуку):
Nч .= (tп·з/п) + tшт. (5.2)
Поштучний час складається з операційного часу tоп., часу обслуговування робочого місця tоб, часу відпочинку і природних потреб tвід.:
tшт. = tоп + tоб. + tвід (5.3)
Операційний час – це час, який витрачається безпосередньо на виконання заданої роботи або операції. Операційний час повторюється з кожною одиницею виробу або через визначене число цих виробів. Він складається з основного tосн. (технологічного) часу і допоміжного часу tдоп.:
tоп = tосн + tдоп (5.4)
Основний (технологічний) час являє собою частину операційного часу, протягом якого здійснюється технологічна дія, внаслідок чого змінюється форма, розміри, властивості чи зовнішній вигляд предметів праці. Зміна форми і розмірів предмета, що обробляється, може здійснюватись при холодному та гарячому штампуванні, куванні, обробці різанням. Зміна структури, фізико-механічних та механічних властивостей металу відбуваються при термічній обробці; зміна зовнішнього вигляду і якості поверхні предметів праці досягається при фарбуванні, металопокритті поверхні, з’єднання і кріплення деталей – при паянні, зварюванні та складанні.
Основний час залежно від засобів праці, що використовуються у виробничому процесі, і участі робітника у виконанні операції може бути ручним, якщо робота виконується робітником без застосування машин і механізмів, машинно-ручним, коли робота виконується із застосуванням механізмів (машин, верстатів та іншого обладнання). Прикладом основного машинно-ручного часу може бути свердління з ручною подачею. Машинно-автоматичним вважається час, витрачений на процеси, які виконуються без безпосередньої участі робітника. Нарешті основний час може бути апаратним, якщо зміни в предметі праці, який обробляється, відбуваються в спеціальних апаратах (печах, ваннах) шляхом впливу на предмет тепловою, хімічною та електричною енергією при нагляді робітника за роботою агрегату.
Допоміжний час – це час, який витрачається робітником на різні прийоми, що забезпечують виконання основної роботи і які повторюються або з кожним оброблювальним виробом, або через деяке їх число. Допоміжний час витрачається на встановлення або зняття виробу (деталі), управління механізмом (агрегатом, верстатом) і проведення необхідних вимірювань у процесі виконання основної роботи.
Тривалість окремих прийомів залежить від декількох факторів, наприклад, час на встановлення і зняття виробу залежить від ваги і конфігурації виробу, конструкції пристроїв чи стенда, в який він встановлюється при обробці, характеру і точності встановлення виробу, відстані, на якій розташовуються вироби від місця обробки (верстата).
Допоміжний час, який витрачається на виконання прийомів з управління механізмом, залежить від характеру обробки поверхні, конструкції механізму і особливостей органів управління ним, конструкційних особливостей інструменту, що застосовується. Допоміжний час на проведення вимірів залежить від розмірів і конфігурації вимірювальних поверхонь, точності вимірювань, конструкції вимірювальних пристроїв, що використовуються.
Час обслуговування робочого місця – це час, який робітник витрачає на догляд за обладнанням, пристроями, інструментом і в цілому за робочим місцем для підтримки його в робочому стані протягом робочої зміни.
Час на відпочинок та особисті потреби – це час регламентованих перерв робітника.
Таким чином, норма поштучного часу в розгорнутому вигляді може бути представлена формулою:
tшт.= tо.+ tдоп.+ tо.тех.+ tо.орг.+ tвідп. (5.5)
Норма виробітку – кількість одиниць продукції або обсягу роботи, які повинні бути виконані за одиницю часу при визначених умовах виробництва (за годину, зміну).
Норма виробітку – це величина обернена нормі часу. Зі зміною норми часу змінюється і норма виробітку. Залежність між зміною норми часу і зміною норми виробітку може бути виражена таким чином:
а = 100 × b / (100 + b), b = 100 × а /(100 – а), (5.6)
де а – зменшення норми часу, %; b – збільшення норми виробітку, %.
У тих випадках, коли основний та допоміжний час є ручним, його тривалість визначають за нормативами на окремі елементи роботи, одержані на основі даних хронометражу.
5.3. Методи нормування праці
При нормуванні праці використовуються два методи: аналітичний, який у свою чергу поділяється на аналітично-розрахунковий і аналітично-експериментальний, та дослідно-статистичний.
Основним з цих методів при встановленні технічно обґрунтованих норм є аналітично-розрахунковий.
При аналітично-розрахунковому методі норму часу розраховують на основі поглибленого аналізу технологічного процесу та розділенням його на елементи. При встановленні норм часу цим методом передбачають, що операція не повинна мати зайвих елементів, всі необхідні елементи операції повинні виконуватись в найкоротший час, щоб була можлива більша сумісність елементів операції у часі і послідовне виконання всіх елементів операції.
Рівень розподілу операції на елементи і деталізація при розрахунку їх тривалості залежить від типу виробництва. В масовому, велико- і серійному виробництві нормування витрат здійснюється за окремими прийомами, в дрібносерійному та одиничному виробництвах – за комплексами прийомів; наприклад, встановлюєтьсязагальна тривалість допоміжних прийомів на встановлення і зняття деталі.
Аналітично-експериментальний метод технічного нормування відмінний від розрахунково-аналітичного тим, що при його застосуванні розрахована розрахунково-аналітичним методом норма часу проходить спеціальну дослідну перевірку і аналіз у виробничій обстановці шляхом проведення замірів фактичних витрат часу і вивчення порядку виконання елементів операції; при цьому норма часу спочатку уточнюється, а лише потім впроваджується.
Суть дослідно-статистичного методу нормування полягає в тому, що норму часу розраховують на основі дослідних або звітно-статистичних даних за минулі періоди часу. Цей метод не досконалий, він не враховує змін у техніці та технології виробництва і організації праці на підприємстві. Застосування дослідно-статистичних норм часу не стимулює зростання продуктивності праці.
У практиці нормування цей метод повинен застосовуватись тільки у виняткових випадках.
5.4. Способи вивчення витрат робочого часу
У практиці нормування праці розрізняють чотири способи вивчення фактичних витрат робочого часу шляхом спостереження: хронометраж, фотографія робочого дня, фотохронометраж і метод миттєвих спостережень.
Хронометражем називається спостереження і вивчення витрат елементів оперативного часу, які проводяться безпосередньо на робочому місці шляхом вимірів витрат часу і аналізу умов виконання окремих елементів операції, що повторюються. На основі хронометражних спостережень розробляються нормативи допоміжного, машинно-ручного та ручного основного часу; вивчаються прийоми і методи праці новаторів і передовиків виробництва з метою передачі і впровадження їх досвіду; перевіряються та уточнюються технічні норми часу, встановлені розрахунково-аналітичним методом.
Вивчення витрат робочого часу методом хронометражних спостережень поділяється на чотири етапи:
- підготовка до спостереження;
- спостереження повторюваних елементів операції та заміри їх тривалості;
- обробка результатів спостереження і встановлення тривалості окремих елементів операції, що вивчається;
- проектування структури операції, послідовності виконання її елементів і визначення тривалості операції у цілому.
Хронометраж може проводитись двома методами: вибірковим або суцільним (за поточним часом). При вибірковому методі виміри тривалості елементів операції проводяться окремо по кожному елементу. Цей метод застосовується тоді, коли вивчається тривалість не всієї операції, а окремих її елементів. При проведенні хронометражу за поточним часом виміри часу проводяться по всіх елементах операції, від початку і до кінця.
Одержані хроноряди опрацьовують у наступному порядку:
- з хроноряду виключають хибні виміри, тривалість яких має значне відхилення від середньої тривалості елемента операції;
- перевіряють стійкість хронорядів;
- розраховують нормативну тривалість елементів операції та операції у цілому.
Хроноряд буде стійким, якщо коефіцієнт стійкості даного хроноряду менший або рівний нормативному. Коефіцієнтом стійкості хроноряду називається відношення максимальної тривалості елемента операції до мінімальної тривалості того самого елемента.
Якщо після знищення хибних (дефектних) вимірів хроноряд виявиться не стійким, він не підлягає обробці, а хронометражне спостереження слід повторити. Стійкі хроноряди підлягають кінцевій обробці, яка полягає у визначенні середньоарифметичної величини тривалості окремих вимірів і загальної тривалості операції.
Фотографія робочого дня – спостереження, запис і аналіз всіх без винятку витрат часу працівника протягом повного робочого дня (зміни) або його частини. Фотографія робочого дня дозволяє встановити тривалість різних видів зайнятості робітника і виявити можливість покращення робочого часу.
Проведення фотографії робочого дня має наступну мету:
- виявлення втрат робочого часу і причин, що їх викликають;
- визначення раціональних шляхів використання робочого часу;
- розробку організаційно-технічних заходів, направлених на покращення використання робочого часу;
- одержання матеріалів для розробки нормативів підготовчо-заключного часу, часу обслуговування робочого місця, часу на відпочинок та особисті потреби;
- вдосконалення організації праці на робочому місці.
При самофотографії робочого часу, робітник безпосередньо сам відмічає простої не з своєї вини, а саме простої, викликані організаційно-технічними неузгодженнями, і вносить пропозиції щодо їх ліквідації.
Метод миттєвих спостережень отримав широке розповсюдження на підприємствах промисловості. Він ґрунтується на застосуванні методів математичної статистики. Його суть полягає в тому, що використання робочого часу вивчається за допомогою коротких, раптових і нерегулярних спостережень. Спостерігач обходить робочі місця по заздалегідь розробленому маршруту і відмічає у листі спостережень явища, які відбуваються на робочих місцях за допомогою умовних позначень. Після цього визначає кількість випадків повторення окремих елементів витрат часу, абсолютні розміри витрат часу за елементами та їх питома вага. Переваги методу: його простота, швидкість і оперативність здійснення, можливість одержання результатів з наперед заданою точністю.
Питання для самоконтролю
1. Що таке технічне нормування праці? Які роботи воно включає?
2. Склад технічної норми часу. Визначення підготовчо-заключного часу.
3. Охарактеризуйте сутність основного та допоміжного часу.
4. Які є методи нормування праці? У чому вони полягають?
5. Характеристика хронометражу, порядок його проведення.
6. Сутність фотографії робочого дня.