Тема 3. Виробничий процес та основи його організації. Основні поняття про виробничий процес на підприємстві та принципи його організації. Тривалість і структура виробничого циклу. Види рухів предметів праці у виробництві. Типи виробництва та їх характеристика.

 

3.1. Основні поняття про виробничий процес

на підприємстві та принципи його організації

 

На сучасному виробничому підприємстві проходить складний процес перетворення предметів праці у готову продукцію, тобто має місце виробничий процес. Він являє собою вплив живої праці, а саме – цілеспрямовану діяльність людини на предмети праці за допомогою ви­значених предметів праці. Таким чином, виробничий процес – це сукуп­ність взаємопов’язаних процесів праці та натуральних процесів, на­правлених на створення певних предметів, послуг або робіт.

Під виробничим процесом розуміють сукупність здійснюва­них за допомогою засобів праці трудових дій робітників, внаслідок яких предмети праці (матеріали, сировина) перетворюються у готову продукцію. Виробничий процес проходить у просторі і протягом часу. До елементів виробничого процесу належать:

– жива праця людей, як найефективніша частина процесу ви­робництва. Саме робітники, працівники є головними творцями мате­ріальних багатств;

– предмети праці – матеріали, заготовки, напівфабрикати, тобто все те, на що спрямована праця людей;

– засоби праці – верстати, машини, устаткування, тобто все те, за допомогою чого людина впливає на предмети праці.

Виробничий процес на промисловому підприємстві склада­ється з багаточисельних поодиноких процесів, які мають різні форми та різноманітний характер. Всі ці процеси можна поділити на основні та допоміжні.

Основні процеси направлені безпосередньо на виготовлення виробів або відновлення певних властивостей та параметрів виробів (ремонтні види робіт). При їх виконанні змінюються внутрішні влас­тивості, зовнішній вигляд, взаємне розташування деталей, вузлів тощо. До таких процесів відносяться: розкрій матеріалу при пошитті одягу та взуття, безпосередній пошив, розбір виробу для його ремонту, віднов­лення або виготовлення окремих деталей шляхом різання, штампу­вання, термічної обробки тощо.

Основні процеси, в свою чергу, діляться на трудові та при­родні. В трудовому процесі працівник активно діє на предмет праці. У природних процесах предмети праці змінюють свої фізичні або хімічні властивості не під впливом процесу праці, а під впливом сил природи, до них можна віднести, наприклад, природне висихання.

Допоміжними процесами називаються такі процеси, які на­правлені на обслуговування та забезпечення безперебійного перебігу основних процесів. До них відносять: ремонт обладнання та догляд за ним, виготовлення та ремонт технологічної оснастки, транспортування та зберігання матеріальних цінностей, контроль якості виконаних ро­біт тощо. І основні, і допоміжні процеси можна розділити на операції. Операцією називається частина процесу, яка виконується одним робіт­ником або групою робітників над одним або декількома виробами без­перервно, на одному робочому місці та на одному устаткуванні.

Виділяють декілька ознак класифікації виробничого процесу, зокрема:

1) за роллю в процесі виробництва:

– основні – в результаті яких утворюється продукція, яка ви­значає виробничий профіль підприємства;

– допоміжні – це процеси виготовлення продукції, яка спожи­вається самим підприємством і сприяє випуску основної продукції (ре­монт устаткування, виробництво інструменту тощо);

– обслуговуючі, в результаті яких нова продукція не утворю­ється, а вони забезпечують нормальні умови здійснення основних і до­поміжних процесів (контроль якості продукції, транспортування, скла­дування продукції);

2) за стадіями:

– заготівельні – виробництво заготовок різними методами;

– оброблювальні, тобто змінювання форми, стану поверхні ви­робів механічним, хімічним та іншими способами;

– складальні, тобто змінювання взаємного розміщення дета­лей, вузлів тощо, а також випробування та пакування продукції;

3) за видами застосування засобів праці:

– ручні, тобто виконуються без застосування машин і механізмів;

– машинно-ручні, тобто виконуються із застосуванням машин при безпосередній участі робітника;

– автоматичні, коли робітник здійснює лише функцію нагляду за виробничим процесом;

– апаратурні – які здійснюються в спеціальних агрегатах під наглядом робітника;

4) за характером впливу на предмети праці виробничі процеси можуть бути спрямовані:

– на змінювання форми і стану поверхні заготовок (тканина – форма деталей виробу, шкіра – деталі верху);

– змінювання фізичних і хімічних властивостей предметів;

– складання механізмів і їх демонтаж. Всі ці процеси безпосе­редньо пов’язані з впливом на предмети праці і разом з процесами, що при­родно відбуваються (сушіння тощо) утворюють технологічний процес;

– самостійно виділяються процеси контролю якості продукції,

– транспортування і складування;

5) за рівнем організації виробничі процеси поділяються на:

– звичайні (прості), тобто ті, що послідовно здійснюються над одним предметом праці;

– складні, що являють собою сукупність узгоджених звичай­них процесів.

Основними факторами, які визначають характер виробничого процесу, є такі: призначення готової продукції, вид фізичного стану та форма вихідного матеріалу, обсяг та кооперація виробництва, конст­рукція засобів праці, які використовуються у виробництві (устатку­вання, інструменти, пристрої), види енергії, яка використовується, та характер її використання.

Побудова виробничого процесу повинна задовольняти потребі неухильного зростання продуктивності праці. Основою такої організа­ції на будь-якому виробничому підприємстві є раціональне поєднання у просторі і у часі всіх основних, допоміжних і обслуговуючих процесів.

Основною структурною одиницею виробничого процесу є опе­рація. Операція – закінчена частина виробничого процесу, яка вико­нується на одному робочому місці, над одним і тим же предметом праці без переналагодження устаткування.

Із усіх операцій виділяють технологічні операції, сукупність яких утворює технологічний процес. Технологічна операція – це ос­нова для нормування праці на підприємстві, організації обліку, мате­ріального стимулювання тощо.

Для правильної організації виробничого процесу в просторі необхідно знати принципи його побудови. Застосування цих принци­пів повинно сприяти раціональному поєднанню в просторі і протягом часу всіх здійснюваних виробничих процесів і їх складових частин; досягненню найбільш можливого результату при найменших витратах ресурсів і часу. Організація виробничих процесів повинна відповідати таким основним принципам: спеціалізації, концентрації, пропорцій­ності, паралельності, прямоточності, безперервності, ритмічності, авто­матизації, профілактики.

Принцип спеціалізації полягає в обмеженні номенклатури ви­робів, близьких за призначенням і конструкцією, в обмеженні номенкла­тури технологічних процесів виготовлення продукції, у випуску одно­рідної продукції. Обмеження номенклатури продукції повинно мати місце на робочих місцях, дільницях, у цехах. Спеціалізація забезпечує високу ефективність виробництва. Підвищення рівня однорідності ви­робництва на робочих місцях, дільницях, у цехах сприяє покращенню використання основних фондів, зниженню собівартості та підвищенню якості і конкурентоспроможності продукції, спрощує організацію вироб­ництва та створює умови для підвищення рівня механізації і автомати­зації виробництва. Рівень внутрішньозаводської спеціалізації можна підвищити шляхом проведення конструктивної, технологічної та орга­нізаційної уніфікації. Під уніфікацією розуміють приведення продук­ції, способів та методів її виробництва або їх елементів до єдиної форми, розмірів, структури та складу. Уніфікація дозволяє знизити но­менклатуру деталей та вузлів, доцільно обмежити технологічні методи ведення виробництва, типів та марок обладнання, технологічних мар­шрутів виготовлення деталей. Все це сприяє збільшенню обсягів ви­пуску однорідної продукції на робочих місцях, зниженню трудоміст­кості, поглибленню спеціалізації та підвищенню ефективності вироб­ництва. На рівні виробничих об’єднань рівень спеціалізації можна під­вищити шляхом перерозподілу номенклатури продукції між окремими виробничими підрозділами, створення великих спеціалізованих вироб­ництв, цехів, дільниць.

Принцип концентрації виражає збільшення об’єму продукції у межах виробничих одиниць. При цьому більш поширене використання має концентрація операції шляхом використання багатосторонньої, ба­гатошпиндельної обробки та системи комбінованих інструментів. Це значно підвищує продуктивність праці.

Під принципом пропорційності ми розуміємо рівномірну від­носну пропускну здатність всіх виробничих підрозділів підприємства. Рівномірна пропускна здатність досягається тоді, коли продуктивність обладнання на всіх операціях технологічного процесу пропорційна трудомісткості обробки виробів на цих операціях При порушенні принципу пропорційності виникають “вузькі місця” і диспропорції у виробничих потужностях спряжених підрозділів, простої устаткування на цих дільницях і перевантаження його на інших.

Принцип паралельності передбачає одночасне, паралельне ви­конання окремих операцій виробничого процесу з виготовлення пев­них видів продукції. Цей принцип має велике значення при вироб­ництві складних виробів, що складаються з великої кількості деталей, вузлів, агрегатів. Послідовне виготовлення цих деталей призвело б до значного збільшення тривалості виробничого циклу. Паралельність до­сягається за рахунок розчленування виробів на складові частини, сумі­щення часу виконання різних операцій над виробами одного наймену­вання, але різних порядкових номерів, а також одночасним виготов­ленням різних виробів. Паралельність виконання робіт на окремому робочому місці досягається багатоінструментною обробкою заготовок, суміщення часу виконання основних і допоміжних операцій.

Принцип прямоточності забезпечує найкоротший шлях прохо­дження виробом всіх стадій і операцій виробничого процесу від за­пуску сировини до випуску готової продукції. При цьому рух предметів праці по окремих виробничих підрозділах здійснюється за ходом техно­логічного процесу без зворотних та петльових рухів. Дотримання цього принципу досягається розміщенням цехів, дільниць та робочих місць за ходом технологічного процесу. Відповідно допоміжні цехи і склади необхідно розміщувати ближче до основних цехів, які вони обслуговують.

Принцип безперервності вимагає, щоб у процесі виготовлення продукції перерви між технологічними операціями були зведені до мі­німуму або зовсім ліквідовані. Цей принцип дозволяє ліквідувати або зменшити перерви в обробці конкретного виробу, його негайну пере­дачу на наступні операції, які йдуть після завершення попередніх. Скороченню або ліквідації перерв сприяє рівність або кратність трива­лості операцій і кількість закріплених за робочими місцями операцій. Чим більше закріплення за робочими місцями операцій при некрат­ності їх тривалості, тим триваліші перерви у виробничому процесі і навпаки. Принцип безперервності повністю реалізується лише в техно­логічно безперервних виробництвах – у хімічній, металургійній, харчо­вій промисловості. У дискретних виробництвах, наприклад у машино­будуванні, повністю виключити перерви при виготовленні продукції не­можливо. В цьому випадку ставиться задача мінімізації часу пролежу­вання деталей, величини незавершеного виробництва. Проблема міні­мізації часу пролежування вирішується різними шляхами, а саме – впровадженням безперервно-потокових та автоматичних ліній.

Принцип ритмічності означає, що робота всіх підрозділів та випуск готової продукції повинні підкорятись визначеному ритму, тобто повторюваності. Принцип ритмічності передбачає за рівні від­різки часу випуск однакової кількості продукції на всіх стадіях і опе­раціях виробничого процесу. За рівний проміжок часу у виробничому процесі повинні рівномірно повторюватись роботи, які забезпечують ритмічний випуск якісної готової продукції. Ритмічність випуску про­дукції характеризується коефіцієнтом ритмічності.

Принцип автоматизації передбачає максимально можливе та економічно обґрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні виробничого процесу.

Принцип профілактики передбачає організацію постійного об­слуговування техніки, машин, устаткування з метою запобігання ава­рій, поломок, браку тощо.

Розглянуті принципи раціональної організації виробничого про­цесу тісно між собою пов’язані, доповнюють один одного і різною мі­рою реалізуються на практиці в конкретних умовах.

При проектуванні виробничого процесу, його організації треба їх врахувати, але вибрати оптимальні організаційно-технічні рішення за критерієм економічної ефективності.

 

3.2. Тривалість і структура виробничого циклу

 

Тривалість виробничого циклу – це період між запуском вхід­них матеріалів у виробництво та випуском готової продукції. Трива­лість виробничого процесу значною мірою залежить від ефективності його організації у часі, тобто від того, наскільки раціонально взаємо­пов’язані при виконання виробничі операції, а також наскільки синхро­нізований виробничий процес.

Тривалість виробничого циклу складається з таких складових (див. рис. 3.1).

Виробничий цикл є важливим календарно-плановим нормати­вом організації виробничого процесу у часі. Виходячи з його тривалості:

– визначають термін запуску продукції у виробництво;

– складають календарні плани її виготовлення на всіх стадіях виробничого процесу;

– узгоджують роботу суміжних підрозділів (дільниць, цехів);

– обчислюють величину незавершеного виробництва – важли­вого елемента обігових коштів підприємства;

– визначають потреби в матеріалах, трудових ресурсах.

Час виконання технологічних операцій – основний складник виробничого циклу, що означає тривалість виконуваних технологічних операцій. Скорочення тривалості операцій можливе завдяки застосуванню більш прогресивного устаткування, підвищення продуктивності праці.

Подпись: Технологічних 
операцій
Подпись: Підготовчо-
заключний час
Подпись: КонтрольнихПодпись: ТранспортнихПодпись: Між операціямиПодпись: ОчікуванняПодпись: КомплектуванняПодпись: Вихідні та святкові дніПодпись: Між змінамиПодпись: Перерви на обідhttp://library.tup.km.ua/EL_LIBRARY/vidavn/metod/mtd2012_1/41/t3.files/image011.gif

 

Рис. 3.1 – Структура виробничого циклу

 

Підготовчо-заключний час – виділяється робітнику для ознайом­лення із завданням, здавання готової продукції. Його тривалість за­лежить від кваліфікації робітників, типу виробництва. Так, на підпри­ємствах одиничного типу виробництва підготовчо-заключний час пла­нується на кожну окрему операцію, а в масовому – цей час взагалі не планується через те, що постійно виконується одна і та сама робота і ознайомлюватися з нею нема потреби. У серійному виробництві підго­товчо-заключний час виділяється на кожну партію деталей.

Сума підготовчо-заключного часу та виконання технологічних операцій складає операційний цикл Тоц.

Тривалість проходження природних процесів Тпр визначається особливостями технологій, що застосовуються. Скорочення цієї час­тини виробничого процесу можна досягти за рахунок введення більш прогресивної технології, наприклад, заміну природного сушіння – штучним.

Тривалість обслуговуючих процесів Тобсл складається з часу виконання контрольних і транспортних операцій. Скоротити їх можна за рахунок поєднання контрольних і транспортних операцій з основ­ними, наприклад, обробка деталей виробів на конвеєрі, автоматизація контролю якості тощо.

Сукупність всіх раніше названих складників виробничого про­цесу утворює його робочий період, який становить: для одиничного виробництва – 10; серійного – майже 15; масового – біля 25–35 %. Тому зрозуміло, що нашу увагу не може не привернути друга частина виробничого циклу – час перерв (Тпер), що є на сьогодні головним дже­релом скорочення тривалості виробничого циклу.

Перерви між партіями – виникають при обробці партії виробів, адже всі вироби за винятком одного, який у цей час обробляється, ле­жать. Скорочувати перерви між партіями можна завдяки зменшенню розмірів партії виробів. Але чим менше партія виробів, тим тривалі­шим підготовчо-заключний час, який виділяється на кожну партію. Тому вибір оптимального розміру партії – це одне з головних завдань оперативного планування виробництва.

Перерви очікування – виникають у результаті порушень ходу проходження технологічного процесу, коли попередня технологічна операція закінчилась, а робоче місце ще не звільнилось від виконання визначеної роботи.

Перерви комплектування – виникають на складних операціях, коли на складання надходять не всі найменування деталей. Тому всі ті, що надійшли, лежать, поки надійде решта.

Перерви на обід, між змінами, вихідні і святкові дні є не­від’ємним складником виробничого процесу. Їх скорочення обмежене соціальними факторами.

Загальний вигляд тривалості виробничого циклу:

 

Тц = Тоц. + Тпр + Тобсл + Тпер.     (3.1)

 

Скорочення тривалості виробничого циклу – важливе госпо­дарське завдання. Чим коротший виробничий цикл, тим більше про­дукції можна виготовити за один і той же час.

Конкретна структура виробничого циклу залежить від особ­ливостей продукції; технологічних процесів її виготовлення та типу виробництва.

У безперервних виробництвах (хімічному, металургійному) най­більшу частку у виробничому циклі займає робочий період.

У дискретних виробництвах (циклічних) перерви становлять істотну частку виробничого циклу. Особливо тривалі перерви у оди­ничному виробництві, менші в серійному і мінімальні у масовому.

Визначення циклу здійснюється за його складовими елемен­тами. Для виробів з тривалим циклом величина циклу обчислюється в календарних днях, у цьому випадку враховуються всі перерви. Короткі цикли (до 5 днів) обчислюються у робочих днях і вихідні дні не врахо­вуються. У ряді випадків виконання допоміжних операцій збігається з часом перерв, особливо перерв чекання. Тоді тривалість виробничого циклу стає коротшою. Таким чином, виробничий цикл – це період пе­ребування предметів праці у виробничому процесі від першої вироб­ничої операції до одержання готової продукції. Виробничий цикл скла­дається з часу, потрібного для виконання технологічних операцій, під­готовчо-заключних робіт, природних процесів, технічного контролю, транспортування предметів праці (робочий період) і часу міжопера­ційних (міжопераційний період) та міжзмінних (наприклад, вихідні і святкові дні) і внутрішньозмінних (обід, відпочинок на важких роботах тощо) перерв. Скорочення виробничого циклу прискорює випуск про­дукції та сприяє кращому використанню виробничих фондів і приско­ренню оборотності оборотних засобів. Найважливішими факторами скорочення виробничого циклу є впровадження передової технології та автоматизація виробничих процесів.

 

3.3. Види рухів предметів праці у виробництві

 

Під рухом предметів праці розуміють спосіб передачі їх з однієї операції на іншу. Існують три види рухів предметів праці на ви­робництві: послідовний, паралельний та паралельно-послідовний.

1. Послідовний вид руху характерний тим, що на кожній опе­рації вироби обробляються по одному, але передаються з операції на іншу цілою партією. Передача партії на наступну операцію почина­ється не раніше, ніж буде закінчена обробка всіх виробів у партії на попередній. При цьому тривалість циклу технологічних операцій або обробки предметів праці на всіх операціях дорівнює добутку часу обробки одного виробу на всіх операціях на число виробів у партії.

Тривалість послідовного операційного циклу розраховується за формулою:

http://library.tup.km.ua/EL_LIBRARY/vidavn/metod/mtd2012_1/41/t3.files/image013.gif       (3.2)

 

де n – кількість деталей у партії, шт.; m – число операцій; ti – норма часу на і-й операції, хв; с – число робочих місць на операціях.

До позитивних якостей послідовного руху предметів праці слід віднести простоту організації виробництва та обліку. До нега­тивних – велику тривалість операційного циклу, неповне завантаження устаткування та велику переривчастість партій.

Оскільки при послідовному русі предметів праці у вироб­ництві операційний цикл пропорційний розміру партії і трудомісткості продукції на окремих операціях, то цей вид руху предметів праці до­цільно застосовувати тоді, коли перерви в обробці партій особливо не впливають на величину циклу, тобто коли відносно невелика партія і невисока трудомісткість. Якщо подібні передумови відсутні, то за­стосовують паралельний або паралельно-послідовний вид руху.

2. При паралельному виді руху кожний виріб після першої операції відразу передається на наступну тощо. У цьому випадку пов­ністю завантажена найбільш трудомістка операція з найбільш трива­лим операційним циклом, менш трудомісткі операції мають перерви.

Предмети однієї партії виготовляються паралельно на всіх операціях. Малогабаритні нетрудомісткі предмети можуть передава­тися не поштучно, а транспортними (передаточними) партіями.

Тривалість паралельного операційного циклу розраховується за формулою:

http://library.tup.km.ua/EL_LIBRARY/vidavn/metod/mtd2012_1/41/t3.files/image015.gif    (3.3)

 

Коли передача деталей можлива не по одній, а передаточними партіями (р), тоді:

http://library.tup.km.ua/EL_LIBRARY/vidavn/metod/mtd2012_1/41/t3.files/image017.gif    (3.4)

де http://library.tup.km.ua/EL_LIBRARY/vidavn/metod/mtd2012_1/41/t3.files/image019.gif– тривалість найдовшої операції, хв.

Паралельний вид руху найбільш ефективний в умовах масо­вого виробництва при розташуванні обладнання послідовно за ходом технологічного процесу і рівності тривалості операцій. Позитивні якості: найкоротший виробничий цикл та висока паралельність роботи.

Проте, якщо тривалість операцій не рівна і не кратна, тобто, коли вони не синхронізовані, то на всіх операціях, крім операцій з макси­мальною тривалістю, виникають перерви у роботі, які необхідно лікві­дувати за допомогою синхронізації. При паралельно-послідовному виді руху вироби переходять на наступні операції не після закінчення об­робки всієї партії, а передаточними партіями за умови дотримування безперервності обробки виробу на кожній операції.

3. Паралельно-послідовний, або змішаний вид руху предметів праці відрізняється тим, що обробка предметів праці на наступній операції починається до закінчення обробки всієї партії на попередній операції; партія оброблялась на кожній операції безперервно.

Тривалість змішаного операційного циклу:

 

http://library.tup.km.ua/EL_LIBRARY/vidavn/metod/mtd2012_1/41/t3.files/image021.gif   (3.5)

де http://library.tup.km.ua/EL_LIBRARY/vidavn/metod/mtd2012_1/41/t3.files/image023.gif – менша тривалість з двох суміжних операцій.

При паралельно-послідовному поєднанні технологічний цикл триваліший за цикл при паралельному і менший ніж цикл при послі­довному поєднанні операцій. Застосовується цей метод при обробці предметів великими партіями, що відповідає умовам великосерійного виробництва. Позитивні якості змішаного виду руху – це коротший виробничий цикл та більше завантаження устаткування. Проте такий виробничий процес достатньо складно організувати.

 

3.4. Типи виробництва та їх характеристика

 

Тип виробництва – це техніко-економічна характеристики ви­робничого процесу, яка обумовлена його спеціалізацію, повторюва­ністю, ритмічністю і обсягом виробництва. Правильне визначення типу виробництва має винятково особливе значення через те, що безпосе­реднім чином впливає на побудову виробничої структури підпри­ємства, організацію обліку, планування, систему матеріального стиму­лювання, порядок розробки технологічної документації тощо.

Існує три основні типи виробництва, характерні ознаки яких наведені у таблиці 3.1.

 

Таблиця 3.1 – Порівняльна характеристика типів виробництва

Фактор

Тип виробництва

Одиничний

Серійний

Масовий

1. Номенклатура виробів

Необмежена

Обмежена

серіями

Один чи декілька виробів

2. Повторюваність

Відсутня

Періодична

Постійна

3. Устаткування

Універсальне

Універсальне та спеціалізоване

Спеціалізоване

4. Розробка технологічного процесу

На один виріб

Подетальна

Поопераційна

5. Інструменти,

що застосовуються

Універсальні

Універсальні

і спеціальні

Спеціальні

6. Закріплення деталей та операцій за устаткуванням

Не закріплені

Частково закріплені

Обов’язково закріплені всі операції

за устаткуванням

7. Кваліфікація робітників

Дуже висока

Висока

Середня, але

є робітники високої кваліфікації: інструментальники,

наладники та ін.

8. Собівартість одиниці продукції

Висока

Середня

Низька

1. Одиничний тип виробництва. Для нього характерні дуже широка спеціалізація виробництва, повна відсутність повторюваності випуску готової продукції, відсутність ритмічності, а також невеликі обсяги, які обчислюються одиницями чи десятками штук виробів.

Для організації підприємств одиничного типу виробництва необ­хідно мати універсальне устаткування, висококваліфіковану робочу силу, яка могла б виготовляти деталі, вузли без розроблених техноло­гічних процесів. Все це робить досить високою собівартість продукції. Крайнім видом одиничного виробництва є індивідуальний тип, який передбачає виготовлення будь-якого виробу в одному екземплярі.

Прикладом індивідуального виробництва може бути судно­будування, важке енергетичне машинобудування.

Форма одиничного виробничого процесу поширена на дослід­них і унікальних підприємствах, які виготовляють складні вироби й устаткування спеціального призначення.

2. Серійний тип виробництва. Для цього виду характерні ви­значена спеціалізація виробництва, періодична повторюваність ви­пуску готової продукції, більш–менш стійка ритмічність, а також обсяги виробництва, які обчислюються сотнями та тисячами штук виробів. Підприємства серійного типу виробництва – найпоширеніші з поміж всіх інших. Так, питома вага підприємств серійного типу становить 60–75 % загальної їх чисельності.

Для організації підприємств серійного типу виробництва треба мати як універсальне, так і спеціалізоване устаткування, достатньо кваліфіковану робочу силу. Собівартість продукції нижча, ніж при одиничному типу виробництва.

Всі підприємства серійного типу виробництва поділяються на три види: дрібносерійний, який наближається до одиничного, середньо серійний, тобто найхарактерніший, і великосерійний, що наближається до масового типу виробництва.

Цей тип виробничого процесу розповсюджений на підпри­ємствах, що випускають складні вироби і системи спеціального при­значення, конструкції яких швидко змінюються.

3. Масовий тип виробництва. Для цього типу характерні вузька спеціалізація виробництва, постійна повторюваність випуску готової продукції, повна ритмічність виробництва, а також великі обсяги виробництва. Підприємства масового типу виробництва становлять 20–25 % загальної кількості всіх підприємств.

Для організації підприємств масового типу виробництва треба мати спеціалізоване устаткування, робочу силу середньої кваліфікації. Собівартість продукції при масовому типі виробництва найнижча. Такий тип виробничого процесу характерний для підприємств, що ви­готовляють вироби широкого вжитку (автомобілі, телевізори, електро­бритви тощо).

Досвід засвідчує, що важко знайти підприємство, яке б мало чітко визначений тип виробництва. Тому віднесення підприємства до будь-якого типу виробництва викликає певну складність. Для розв’я­зання цього питання можна скористатися методикою, в основі якої є розрахунок коефіцієнта спеціалізації:

 

Ксп. = Fн/t × N,       (3.6)

 

де Fн – номінальний фонд часу роботи на даному робочому місці, год; t – час виготовлення однієї технологічної операції, год; N – кількість виробів, що обробляється на даному робочому місці, шт.

Якщо Ксп = 1–2, то таке робоче місце належить до масового виробництва, Ксп = 2 – 10 – великосерійного; Ксп = 10 – 20 – серійного; Ксп = 20 – 30 – дрібносерійного; Ксп > 30 – одиничного типу.

За більшістю робочих місць цього типу виробництва визнача­ється тип виробництва дільниці, а далі – відповідно цеху і підприємства в цілому. Окрім типу виробництво може характеризуватися й іншими показниками, які визначають його технічні, виробничі, організаційні, економічні можливості. До таких показників належать розмір виробни­чої потужності, вартість основних фондів, рівень механізації, фондо­віддача тощо. Тип виробництва істотно впливає на його організаційно-технічну побудову та ефективність. Від типу виробництва залежить виробнича структура підприємства і його підрозділів, вибір техноло­гічних процесів, устаткування і оснащення, методів організації вироб­ництва та управління.

Найбільш ефективним є масове виробництво, в умовах якого легко застосовувати високопродуктивне спеціалізоване устаткування і максимально реалізувати принципи раціональної організації виробни­чого процесу. Технічно і організаційно складне і найбільш ефективне одиничне виробництво. Тому важливою передумовою підвищення ефективності виробництва є збільшення його серійності, перехід при можливості від одиничного до серійного, а від серійного до масового виробництва. Досягається це різними шляхами, в т. ч. розширенням ринку збуту і збільшенням серій виробів, уніфікацією їх деталей і агре­гатів, особливо складних машин і приладів, впровадженням групових методів обробки тощо.

 

Питання для самоконтролю

 

1.  Що таке виробничий процес? Які елементи входять до його складу?

2.  Які види виробничих процесів існують?

3.  Охарактеризуйте принципи організації виробничих процесів.

4.  Дайте визначення тривалості виробничого циклу. На що вона впливає?

5.  Які складові формують тривалість виробничого циклу?

6.  Які процеси включають у робочий період?

7.  Які є види перерв?

8.  Що таке рух предметів праці? Які види руху предметів праці існують у виробництві? Охарактеризуйте їх.

9.  Перерахуйте переваги та недоліки кожного з видів руху предметів праці.

10. Як розраховується тривалість операційного циклу при кож­ному з видів руху предметів праці?

11. Назвіть основні типи виробництва, охарактеризуйте їх.

12. На основі чого підприємство відносять до певного типу ви­робництва?

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12  Наверх ↑