Тема 1. Предмет, зміст і завдання дисципліни Суть і завдання організації виробництва Історія розвитку науки про організацію виробництва 1.1. Суть і завдання організації виробництва

 

Поняття “організація” може мати такі смислові значення:

- організація або союз держав (наприклад, ООН);

- група осіб, які утворюють колектив, єдине ціле і об’єднаних загальними цілями (різноманітного роду партії та об’єднання);

- налагодження, упорядкування, приведення чогось до системи (наукова організація праці);

- одна з найголовніших функцій управління в суспільстві, на виробництві;

- встановлений взаємозв’язок елементів системи, частина ці­лого, узгодженість відповідно до структурної системи.

Наука про організацію виробництва вивчає умови найбільш раціонального поєднання виробничого процесу, колективних дій лю­дей на підприємстві із знаряддями виробництва та предметами праці. У процесі виготовлення тих або інших речей, знарядь, благ і предметів особистого користування на промислових підприємствах приймає участь велика кількість робітників, праця яких повинна бути взаємопов’язана та узгоджена у часі та просторі. Організація промислового вироб­ництва визначає умови узгодженої високопродуктивної праці окремих робітників, бригад, колективів виробничих дільниць, цехів, підприємств.

Організація виробництва – це комплекс заходів, спрямованих на раціональне поєднання процесів праці з речовинними елементами виробництва в просторі й часі з метою підвищення ефективності ви­робництва, тобто досягнення поставлених завдань у найкоротший строк за найкращого використання виробничих ресурсів.

Організація виробництва охоплює проектування, здійснення на практиці, удосконалення виробничого процесу, тобто – це діяльність, пов’язана з розробкою, використанням і удосконаленням виробничих систем, на основі яких виробляються основна продукція або послуги підприємства. Організацію виробництва можна також розглядати як сукупність дій із планування, координації та виконання виробничо-технологічного циклу для створення продуктів і сервісу.

Промислові підприємства, крім основного, мають ще допо­міжні та обслуговуючі господарства: інструментальне, ремонтне, енерге­тичне, складське, транспортне. Правильна організація цих господарств є важливим напрямом робіт з організації на підприємстві.

Організація праці робітників, а саме: розподілення та коопе­рування праці, вдосконалення трудових процесів, застосування раціо­нальних методів і прийомів праці, вдосконалення організації та обслу­говування робочих місць, встановлення технічно обумовлених норм часу, вдосконалення оплати праці тощо має також важливе значення.

Таким чином, робота з організації діяльності підприємства включає:

- структурування виробничого процесу;

- розробку і вдосконалення виробничої структури;

- розробку і вдосконалення структури та функцій управління;

- організацію технічної підготовки виробництва;

- організацію контролю за якістю продукції;

- організацію та нормування праці;

- організацію праці та заробітної плати;

- організацію допоміжних господарств: ремонтного, інстру­ментального, енергетичного, транспортного та складського.

Виходячи із загальних задач, які стоять перед національним господарством, організація виробництва повинна забезпечувати систе­матичне зростання продуктивності праці на основі використання нової техніки та технології, постійне зниження собівартості продукції, покра­щення її якості та конкурентоспроможності, сприяти поширенню пере­дових методів роботи, які забезпечували б краще використання ви­хідних сировини та матеріалів, енергії, устаткування, виробничих площ, прискорення обіговості оборотних засобів, покращення інших показ­ників діяльності підприємства.

Кожна з цих задач в окремому випадку розв’язується в за­водській практиці не окремо, а разом з іншими. Так, збільшення обсягів виробництва та зростання продуктивності праці досягається на основі кращого використання основних фондів, устаткування та виробничих площ. Зростання продуктивності праці, як правило, знижує собівар­тість продукції. Таким чином, усі задачі взаємопов’язані.

 

1.2. Історія розвитку науки про організацію виробництва

 

Наука про організацію виробництва виникла та обґрунтувалась на відповідному етапі розвитку людського суспільства в результаті становлення та розвитку капіталізму і бурхливого зростання суспіль­ного виробництва.

Історія розвитку організації виробництва бере свій початок з ХVІІІ ст., коли англійським механіком Р. Аркрайтом був створений “фабричний кодекс”, який регламентував відносини між робітниками та підприємцями.

Творцем науки організації виробництва вважається амери­канський інженер Ф. Тейлор (1856–1911). У 1903 р. він видав книгу ”Управління виробничою дільницею”, а в 1911 р. – “Принципи науко­вого управління”, в яких виклав свої експериментальні методи органі­зації праці. У своїй роботі “Принципи наукового управління” Ф.Тей­лор писав, що найголовнішою метою управління підприємством по­винно бути забезпечення максимального прибутку для підприємця. Ф. Тейлор вперше виробив основні принципи управління; він виділив у процесі управління основні та підготовчо-завершальні операції, дифе­ренціював процес праці, закріпивши за кожним робітником, як пра­вило, одну операцію, що повторюється; запровадив хронометраж як засіб вивчення витрат робочого часу для усунення зайвих і незручних прийомів праці; розробив систему обліку та контролю виробництва; запропонував апарат функціональних керівників-майстрів та інструк­торів, кожний із яких завідували однією стороною трудової діяльності робітників. Ф. Тейлор виробив наукові основи інтенсифікації праці ро­бітників, розробивши відрядно-диференційовану систему заробітної плати, суть якої полягає у подвійному тарифі: оплата за “низькою шка­лою” при невиконанні норм виробітку і за “високою шкалою” – при їх виконанні. Норма виробітку встановлювалась за допомогою хрономет­ражу для самих досвідчених, фізично сильних та натренованих ро­бітників. Потім Тейлор вимагав такого ж темпу праці від інших робіт­ників, дещо підвищуючи їм заробітну плату за “високою шкалою”. При досягненні всіма іншими робітниками потрібного рівня продуктив­ності праці, їм знижували заробітну плату до попереднього рівня. Та­ким чином, капіталіст отримував величезний прибуток, частину якого отримував і сам Тейлор. Дроблення та розчленування операцій до най­простіших, одноманітних рухів, безнадійна погоня за оплатою за “ви­сокою шкалою” привело до інтенсифікації та підвищення продуктив­ності праці на американських підприємствах.

Пізніше американський капіталіст Г. Форд (1863–1947) широко використовуючи принципи розчленування роботи на окремі операції та прийоми, у 1913 р. на своєму автомобільному заводі запровадив конвеєрне виробництво на примусовому ритмі, доводячи працю робіт­ників до дуже високої інтенсивності. Запровадження конвеєрного ви­робництва дозволило скоротити тривалість циклу складання автомо­біля з півтора дня до 93 хв. Винятково високий ступінь диференціації операції підвищував поділ та спеціалізацію праці, значно інтенсифіку­вав працю до межі людських можливостей. Такий напрям організації виробництва з використанням конвеєра одержав назву “фордизм”. Фор­дизм поряд з посиленням експлуатації робочої сили вніс у вироб­ництво ряд технічних, технологічних і особливо організаційних новин, а саме розробив основи організації масового потокового виробництва у частині організації предметних дільниць та ліній з прямоточним харак­тером виробництва. Запровадження таких дільниць і ліній забезпечило можливість автоматизації виробничих процесів. Крім того, фордизм запровадив у виробничий процес високий рівень стандартизації та уні­фікації деталей та вузлів, організацію системи внутрішньозаводського транспорту тощо. Системи Тейлора та Форда широко використову­ються у теорії та практиці промислового виробництва.

Інший представник американської наукової школи про управ­ління Гамільтон Черч (1866–1936) на відміну від попередніх амери­канських вчених (зокрема Тейлора, Форда та ін.), які доводили свої наукові дослідження до конкретних пропозицій щодо покращення ор­ганізації праці на тих, чи інших ділянках виробництва, намагався ви­вчити та сформулювати найбільш загальні принципи управління про­мисловим підприємством. Основні теоретичні висновки досліджень Черча викладені у його праці “Основи управління виробництвом”.

Пізніше широке розповсюдження отримали різні системи за­робітної плати: системи Хелсі, Роуена, Ганта, Бедо, Рефа та ін. Всі вони мали мету підвищення інтенсивності праці робітників за допомо­гою найбільш дешевих для капіталіста засобів.

Серед інших вчених та організаторів промислового вироб­ництва, що зробили значний вклад у розвиток теорії та практики його організації, необхідно відмітити Гарісона Емерсона (1853–1931), який запропонував 12 принципів продуктивності праці у будь-якій сфері ви­робничої діяльності; Франка Джільберта (1868–1924), автора книги “Вивчення рухів як засіб підвищення продуктивності праці”; Анрі Фа­йоля (1841–1925) – французького інженера та науковця, який працю­вав генеральним директором на великому металургійному об’єднанні, на якому розробив і запровадив струнку систему управління вироб­ництвом. Основні теоретичні висновки Файоля щодо проблем удоско­налення управління викладені в його книзі “Загальне і промислове управління”, а також у відомих його роботах “Наукова організація праці” та “Позитивне управління”.

Файоль виклав та обґрунтував шість функцій управління – це операції:

- технічні (виробництво, виготовлення, переробка);

- комерційні (купівля, продаж, обмін);

- фінансові (залучення капіталів та управління ними);

- з охорони (охорона майна та осіб);

- облікові (інвентар, баланс, витрати, статистика);

- адміністративні (передбачення, організація, розпорядництво, узгодження, контроль).

Необхідно відмітити також роботи Е. Мейо “Хотториський експеримент” 20–30-х років ХХ ст., в яких зроблено висновок про примат психологічних і соціальних факторів у продуктивності праці та необхідності глибокого дослідження “людських відносин”, теорія яких була розроблена Д. Макгрегором (“теорія ІКС”, яка випливає із безіні­ціативності виконавців і необхідності у зв’язку з цим жорсткого регла­ментування роботи та строгого контролю їх виконання, і “теорія ІГРЕК”, що випливає із творчої ініціативи виконавців, а звідси – необхідності забезпечення достатньої свободи дій виконавців у межах їх функцій).

Відомий представник американської науки з проблем “лю­динознавства” Дейл Карнегі (1888–1955) стверджував, що кожна лю­дина може досягти поставленої мети, якщо зуміє належним чином організувати працю. Основні положення своїх досліджень Карнегі ви­клав у книзі “Як здобувати друзів і впливати на людей”, написаній у 1929–1931 рр., та в книгах “Як виробити впевненість у собі і впливати на людей, виступаючи публічно” та “Як перестати непокоїтись і по­чати жити”.

Ще більш напруженими стали норми праці у розвинутих капі­талістичних країнах після розробки у 40-х роках ХХ ст. проф. Г.Б. Мей­нардом та його співробітниками системи мікроелементного норму­вання (МТМ), основи якої були закладені на початку ХХ ст. Ф.Б. Гіль­бертом (1868–1924).

Важливу роль у розвитку сучасних систем планування науко­вих досліджень та робіт з підготовки виробництва і освоєння нових видів продукції відіграли створені у 1950-х роках системи мережевого планування та управління М. Уолкером, Д. Келлі та математиком Д. Малькольмом (системи СРМ та PERT). Представляє такожінтерес “теорія Z”, висунута на початку 80-х років ХХ ст. професором У. Оучі (США) про можливість перенесення японських методів організації виробництва в інші країни.

На початок ХХ ст. припадають роботи Богданова О.О. (1873–1928) – російського економіста, філософа, політичного діяча, ученого-природо­знавця. Богданов – один із засновників тектології – науки про загальні закони організації. Основні ідеї щодо створення такої науки Богданов виклав у своїй праці “Загальна організаційнанаука” (1913–1917), в якій передбачив деякі ідеї кібернетики (принцип зворотного зв’язку, ідеї моделювання тощо).

У 1920 р. був створений Центральний інститут праці при ВЦРПС, яким керував до 1938 р. Гастєв О.К. (1882–1941) – один із зачинателів наукової організації праці (НОП) у колишньому СРСР. Гастєв – автор ряду праць з наукової організації праці: “Як треба працювати” (1921), “Виховання культури” (1923), “Трудові установки”(1924), “Установка виробництва методом ЦІП” (1927), “Нормування та організація праці” (1929). Деякі ідеї Гастєва пізніше були розвинуті в науці про управ­ління – кібернетиці.

У 20-х роках ХХ ст. активно працював у галузі наукової орга­нізації праці радянський державний діяч, історик Керженцев П.М. (1888–1940), автор близько 80-ти наукових праць. Найбільш відома праця з проблем наукової організації виробництва – “Принципи орга­нізації” (1922).

Відомий російський економіст Єрманський Й.А. (1866–1941) значну частину наукової діяльності присвятив питанням наукової орга­нізації праці, які виклав у роботах “Наукова організація праці та сис­тема Тейлора”, “Теорія і практика раціоналізації”, “Легенди про Форда”.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Що вивчає наука про організацію виробництва?

2. Які заходи включає робота з організації діяльності підпри­ємства?

3. Які завдання вирішує організація виробництва?

4. Хто вважається творцем науки про організацію виробництва?

5. Що таке фордизм? Що змінив він у виробництві?

6. Назвіть вчених, які здійснили помітний вклад у розвиток науки про організацію виробництва?