Тема 5. Основи технічного нормування праці.

 Зміст і завдання нормування праці

Структура технічної норми часу

Методи нормування праці

Способи вивчення витрат робочого часу

 

5.1. Зміст і завдання нормування праці

 

На продуктивність праці впливає цілий ряд факторів: організа­ційні, технічні, матеріальні та соціальні. Серед організаційних факто­рів важливе значення має технічне нормування праці.

До функцій, які здійснює держава в умовах ринкової еконо­міки, не належить централізований контроль над мірою праці шляхом установлення норм трудових витрат на міжгалузевому і галузевому рівнях. Уся робота з нормування праці перекладається на рівень під­приємств, відповідно, її успіх цілком залежить від традицій, що сформу­валися на них, ініціатив і ставлення до цієї проблеми їх керівників. Роль держави у сфері нормування обмежується в основному законо­давчим регулюванням, а також тарифним нормуванням, включаючи положення кваліфікаційних довідників, переліків професій (посад), класифікаторів. Незалежно від прийнятих умов господарювання нор­мування праці є єдиним інструментом, за допомогою якого можна об­ґрунтовано визначати необхідну кількість працівників і кількість ро­бочих місць, планувати використання робочого часу, оцінювати до­сягнутий рівень продуктивності (ефективності) праці робітників та наявних резервів його зростання, забезпечувати адекватність рівня оп­лати праці кількості та якості виконуваних робіт чи функцій.

Технічне нормування праці – науковий метод вивчення трудо­вих процесів, розробка заходів щодо їх вдосконалення та встановлення на цій основі науково обґрунтованих норм праці.

Норма праці являє собою конкретну міру праці. Головна мета трудових норм полягає в тому, що вони дають змогу встановлювати та регулювати відповідність між трудовим внеском, результатом праці та винагородою за неї, яка виступає у вигляді заробітної плати. Отже норма праці є основою раціональної організації заробітної плати.

Під нормуванням праці розуміють методи і прийоми для визна­чення технічно обґрунтованих норм часу і норм виробітку для вико­нання тих або інших робіт на підприємстві.

При розробці технічно обґрунтованих норм проводиться ста­ранний аналіз організації праці на кожному робочому місці, дільниці, цеху, виробництві, після чого вибираються найбільш прогресивні тех­нологічні режими обладнання, найкращі способи і послідовність ви­конання кожного конкретного виду робіт.

У зміст робіт з нормування праці на підприємстві входять:

– аналіз технологічних процесів з точки зору забезпечення найбільшої продуктивності праці робітників, раціональної організації робочих місць і раціонального змісту трудового процесу;

– встановлення обґрунтованих норм праці, що точно відпові­дають організаційно-технічним умовам, в яких відбуваються трудові процеси;

– розширення сфери нормування праці, своєчасний перегляд застарілих норм, що стримують підвищення продуктивності праці;

– виявлення втрат робочого часу, їх причин та розробка захо­дів щодо їх усунення;

– забезпечення однакового навантаження норм, а отже, одна­кової інтенсивності праці, що дасть змогу на практиці забезпечувати однакову плату за однакову працю;

– оперативний контроль за виконанням та освоєнням норм праці;

– організація підготовки робітників та робочих місць до впро­вадження прогресивних трудових норм;

– залучення членів трудових колективів до пошуку резервів зростання продуктивності праці.

При розробці і встановленні технічно обґрунтованих норм про­водять розподіл виробничого процесу на його складові частини: опе­рації, проходи, робочі прийоми, трудові дії, трудові рухи, переходи.

Під операцією розуміється частина виробничого процесу, що виконується над визначеним предметом праці одним чи бригадою робітників на одному робочому місці. Прохід – це повторювана дія над одним і тим же предметом праці на одному робочому місці. Робочим прийомом називається закінчена сукупність дій робітника, яка харак­теризується цільовим призначенням.

Технічно обґрунтовані норми витрат праці є основою наукової організації виробництва і праці, вони необхідні для різних сторін діяль­ності підприємства.

Трудові норми широко застосовують у плануванні господар­ської діяльності підприємств. Вони становлять значну частину норма­тивної бази виробничих завдань і використовуються для обґрунтування виробничої програми та потужності підприємства, чисельності праців­ників, фондів їх заробітної плати, необхідної кількості обладнання.

 

5.2. Структура технічної норми часу

 

Технічна норма часу – це кількість робочого часу, що необ­хідно витратити на обробку одиниці продукції чи виконання одиниці обсягу робіт на певній операції при найбільш ефективному використанні всіх засобів виробництва.

У серійному виробництві технічна норма часу складається із підготовчо-заключного часу tп.з. та поштучного часу tшт. на партію ви­робів п:

Нч.= tп.з + tшт.× п.       (5.1)

 

Підготовчо-заключним називається час, який використовує ви­робник на підготовку цієї роботи і на виконання дій, необхідних для її закінчення. До них належать: одержання і здача технічної документа­ції, матеріалів і запасних частин, інструментів і пристроїв тощо; ознайом­лення з роботою; підготовка робочого місця до виконання цієї роботи; налагодження устаткування; встановлення і зняття пристроїв та інстру­ментів; здача виконаних робіт.

Особливістю підготовчо-заключного часу є те, що він витрача­ється один раз на всю партію деталей. Чим більше деталей у партії, тим менша частка підготовчо-заключного часу витрачається на один виріб. Тобто, формулу для розрахунку технічної норми часу ще можна записати таким чином (у розрахунку на один виріб чи операцію, тобто на одну штуку):

Nч .= (tп·з/п) + tшт.          (5.2)

 

Поштучний час складається з операційного часу tоп., часу об­слуговування робочого місця tоб, часу відпочинку і природних потреб tвід.:

 

tшт. = tоп + tоб. + tвід       (5.3)

 

Операційний час – це час, який витрачається безпосередньо на виконання заданої роботи або операції. Операційний час повторюється з кожною одиницею виробу або через визначене число цих виробів. Він складається з основного tосн. (технологічного) часу і допоміжного часу tдоп.:

tоп = tосн + tдоп        (5.4)

 

Основний (технологічний) час являє собою частину операцій­ного часу, протягом якого здійснюється технологічна дія, внаслідок чого змінюється форма, розміри, властивості чи зовнішній вигляд пред­метів праці. Зміна форми і розмірів предмета, що обробляється, може здійснюватись при холодному та гарячому штампуванні, куванні, об­робці різанням. Зміна структури, фізико-механічних та механічних властивостей металу відбуваються при термічній обробці; зміна зов­нішнього вигляду і якості поверхні предметів праці досягається при фарбуванні, металопокритті поверхні, з’єднання і кріплення деталей – при паянні, зварюванні та складанні.

Основний час залежно від засобів праці, що використовуються у виробничому процесі, і участі робітника у виконанні операції може бути ручним, якщо робота виконується робітником без застосування машин і механізмів, машинно-ручним, коли робота виконується із за­стосуванням механізмів (машин, верстатів та іншого обладнання). Прикладом основного машинно-ручного часу може бути свердління з ручною подачею. Машинно-автоматичним вважається час, витрачений на процеси, які виконуються без безпосередньої участі робітника. На­решті основний час може бути апаратним, якщо зміни в предметі праці, який обробляється, відбуваються в спеціальних апаратах (печах, ваннах) шляхом впливу на предмет тепловою, хімічною та електрич­ною енергією при нагляді робітника за роботою агрегату.

Допоміжний час – це час, який витрачається робітником на різні прийоми, що забезпечують виконання основної роботи і які по­вторюються або з кожним оброблювальним виробом, або через деяке їх число. Допоміжний час витрачається на встановлення або зняття ви­робу (деталі), управління механізмом (агрегатом, верстатом) і прове­дення необхідних вимірювань у процесі виконання основної роботи.

Тривалість окремих прийомів залежить від декількох факто­рів, наприклад, час на встановлення і зняття виробу залежить від ваги і конфігурації виробу, конструкції пристроїв чи стенда, в який він вста­новлюється при обробці, характеру і точності встановлення виробу, відстані, на якій розташовуються вироби від місця обробки (верстата).

Допоміжний час, який витрачається на виконання прийомів з управління механізмом, залежить від характеру обробки поверхні, конструкції механізму і особливостей органів управління ним, конст­рукційних особливостей інструменту, що застосовується. Допоміжний час на проведення вимірів залежить від розмірів і конфігурації вимі­рювальних поверхонь, точності вимірювань, конструкції вимірюваль­них пристроїв, що використовуються.

Час обслуговування робочого місця – це час, який робітник витрачає на догляд за обладнанням, пристроями, інструментом і в ці­лому за робочим місцем для підтримки його в робочому стані протя­гом робочої зміни.

Час на відпочинок та особисті потреби – це час регламенто­ваних перерв робітника.

Таким чином, норма поштучного часу в розгорнутому вигляді може бути представлена формулою:

 

tшт.= tо.+ tдоп.+ tо.тех.+ tо.орг.+ tвідп.    (5.5)

 

Норма виробітку – кількість одиниць продукції або обсягу ро­боти, які повинні бути виконані за одиницю часу при визначених умо­вах виробництва (за годину, зміну).

Норма виробітку – це величина обернена нормі часу. Зі змі­ною норми часу змінюється і норма виробітку. Залежність між зміною норми часу і зміною норми виробітку може бути виражена таким чином:

 

а = 100 × b / (100 + b),  b = 100 × а /(100 – а),  (5.6)

 

де а – зменшення норми часу, %; b – збільшення норми ви­робітку, %.

У тих випадках, коли основний та допоміжний час є ручним, його тривалість визначають за нормативами на окремі елементи ро­боти, одержані на основі даних хронометражу.

 

5.3. Методи нормування праці

 

При нормуванні праці використовуються два методи: аналітич­ний, який у свою чергу поділяється на аналітично-розрахунковий і аналітично-експериментальний, та дослідно-статистичний.

Основним з цих методів при встановленні технічно обґрун­тованих норм є аналітично-розрахунковий.

При аналітично-розрахунковому методі норму часу розрахову­ють на основі поглибленого аналізу технологічного процесу та розді­ленням його на елементи. При встановленні норм часу цим методом передбачають, що операція не повинна мати зайвих елементів, всі необхідні елементи операції повинні виконуватись в найкоротший час, щоб була можлива більша сумісність елементів операції у часі і по­слідовне виконання всіх елементів операції.

Рівень розподілу операції на елементи і деталізація при розра­хунку їх тривалості залежить від типу виробництва. В масовому, велико- і серійному виробництві нормування витрат здійснюється за окремими прийомами, в дрібносерійному та одиничному виробницт­вах – за комплексами прийомів; наприклад, встановлюєтьсязагальна тривалість допоміжних прийомів на встановлення і зняття деталі.

Аналітично-експериментальний метод технічного нормування відмінний від розрахунково-аналітичного тим, що при його застосу­ванні розрахована розрахунково-аналітичним методом норма часу про­ходить спеціальну дослідну перевірку і аналіз у виробничій обстановці шляхом проведення замірів фактичних витрат часу і вивчення порядку виконання елементів операції; при цьому норма часу спочатку уточню­ється, а лише потім впроваджується.

Суть дослідно-статистичного методу нормування полягає в тому, що норму часу розраховують на основі дослідних або звітно-статистичних даних за минулі періоди часу. Цей метод не досконалий, він не враховує змін у техніці та технології виробництва і організації праці на підприємстві. Застосування дослідно-статистичних норм часу не стимулює зростання продуктивності праці.

У практиці нормування цей метод повинен застосовуватись тільки у виняткових випадках.

 

5.4. Способи вивчення витрат робочого часу

 

У практиці нормування праці розрізняють чотири способи ви­вчення фактичних витрат робочого часу шляхом спостереження: хроно­метраж, фотографія робочого дня, фотохронометраж і метод миттєвих спостережень.

Хронометражем називається спостереження і вивчення витрат елементів оперативного часу, які проводяться безпосередньо на робо­чому місці шляхом вимірів витрат часу і аналізу умов виконання ок­ремих елементів операції, що повторюються. На основі хронометраж­них спостережень розробляються нормативи допоміжного, машинно-ручного та ручного основного часу; вивчаються прийоми і методи праці новаторів і передовиків виробництва з метою передачі і впрова­дження їх досвіду; перевіряються та уточнюються технічні норми часу, встановлені розрахунково-аналітичним методом.

Вивчення витрат робочого часу методом хронометражних спостережень поділяється на чотири етапи:

- підготовка до спостереження;

- спостереження повторюваних елементів операції та заміри їх тривалості;

- обробка результатів спостереження і встановлення трива­лості окремих елементів операції, що вивчається;

- проектування структури операції, послідовності виконання її елементів і визначення тривалості операції у цілому.

Хронометраж може проводитись двома методами: вибірковим або суцільним (за поточним часом). При вибірковому методі виміри тривалості елементів операції проводяться окремо по кожному еле­менту. Цей метод застосовується тоді, коли вивчається тривалість не всієї операції, а окремих її елементів. При проведенні хронометражу за поточним часом виміри часу проводяться по всіх елементах операції, від початку і до кінця.

Одержані хроноряди опрацьовують у наступному порядку:

- з хроноряду виключають хибні виміри, тривалість яких має значне відхилення від середньої тривалості елемента операції;

- перевіряють стійкість хронорядів;

- розраховують нормативну тривалість елементів операції та операції у цілому.

Хроноряд буде стійким, якщо коефіцієнт стійкості даного хро­норяду менший або рівний нормативному. Коефіцієнтом стійкості хроноряду називається відношення максимальної тривалості елемента операції до мінімальної тривалості того самого елемента.

Якщо після знищення хибних (дефектних) вимірів хроноряд виявиться не стійким, він не підлягає обробці, а хронометражне спос­тереження слід повторити. Стійкі хроноряди підлягають кінцевій об­робці, яка полягає у визначенні середньоарифметичної величини три­валості окремих вимірів і загальної тривалості операції.

Фотографія робочого дня – спостереження, запис і аналіз всіх без винятку витрат часу працівника протягом повного робочого дня (зміни) або його частини. Фотографія робочого дня дозволяє встано­вити тривалість різних видів зайнятості робітника і виявити можли­вість покращення робочого часу.

Проведення фотографії робочого дня має наступну мету:

- виявлення втрат робочого часу і причин, що їх викликають;

- визначення раціональних шляхів використання робочого часу;

- розробку організаційно-технічних заходів, направлених на покращення використання робочого часу;

- одержання матеріалів для розробки нормативів підготовчо-заключного часу, часу обслуговування робочого місця, часу на відпо­чинок та особисті потреби;

- вдосконалення організації праці на робочому місці.

При самофотографії робочого часу, робітник безпосередньо сам відмічає простої не з своєї вини, а саме простої, викликані організаційно-технічними неузгодженнями, і вносить пропозиції щодо їх ліквідації.

Метод миттєвих спостережень отримав широке розповсю­дження на підприємствах промисловості. Він ґрунтується на застосу­ванні методів математичної статистики. Його суть полягає в тому, що використання робочого часу вивчається за допомогою коротких, рапто­вих і нерегулярних спостережень. Спостерігач обходить робочі місця по заздалегідь розробленому маршруту і відмічає у листі спостережень явища, які відбуваються на робочих місцях за допомогою умовних по­значень. Після цього визначає кількість випадків повторення окремих елементів витрат часу, абсолютні розміри витрат часу за елементами та їх питома вага. Переваги методу: його простота, швидкість і оператив­ність здійснення, можливість одержання результатів з наперед заданою точністю.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Що таке технічне нормування праці? Які роботи воно включає?

2. Склад технічної норми часу. Визначення підготовчо-заключ­ного часу.

3. Охарактеризуйте сутність основного та допоміжного часу.

4. Які є методи нормування праці? У чому вони полягають?

5. Характеристика хронометражу, порядок його проведення.

6. Сутність фотографії робочого дня.