Тема 2. Загальні засади організації діяльності підприємств Підприємство – основна ланка промисловості Підприємство як система. Його особливості. Виробнича структура підприємства. Організаційна структура підприємства. 2.1. Підприємство – основна ланка промисловості.

 

Промислове підприємство (об’єднання) є основою, початко­вою ланкою національного господарства. Воно розвивається за тими ж законами, що й національне господарство країни. Підприємство – це самостійний об’єкт господарювання, який має право юридичної особи і здійснює свою виробничу комерційну, науково-дослідну діяльність з метою одержання прибутку.

Діяльність промислових підприємств в Україні регламентується законом “Про підприємства в Україні”. Необхідною умовою ефектив­ного функціонування промислового підприємства в умовах ринкової економіки є економічна свобода у виборі видів діяльності та ринків збуту своєї продукції, партнерів (постачальників, страхових компаній, банків тощо), найму робочої сили та встановлення цін.

Промислові підприємства працюють в умовах конкуренції, яка є необхідною властивістю ринкової економіки. Конкуренція – це зма­гання підприємств і підприємців у виробництві та реалізації товарів на ринку і стимулювання виробництва тих товарів, яких потребує спо­живач. Конкуренція між підприємствами ведеться, насамперед, за спо­живача, тобто за завоювання, розширення та утримання своєї позиції на ринку. Цього можна досягти лише за умови повнішого задоволення потреб споживачів у порівнянні зі своїми конкурентами. Тому конку­ренцію слід розглядати як важливу умову підвищення життєвого рівня людей, удосконалення виробництва, зростання продуктивності праці та прибутковості підприємства. Конкуренція між підприємствами супрово­джується конкуренцією між найманими працівниками як власниками своєї робочої сили. Вона впливає на ефективність їхньої праці, породжує почуття відповідальності за доручену ділянку роботи і збереження ро­бочого місця. Роль підприємства в економіці насамперед полягає в тому, що в них здійснюється поєднання засобів виробництва з робочою силою. Підприємства виступають основними суб’єктами господарської діяльності; вони забезпечують зайнятість для переважної частини населення і ви­робляють для людей і народного господарства товари і послуги.

Важлива і соціальна роль підприємства. На підприємствах формуються трудові навички людей, підвищується їхня кваліфікація, виховується організаційна культура (дисциплінованість, відповідальність за доручену справу, колективізм тощо), відбувається реалізація здіб­ностей працівників. Підприємства беруть на себе функцію задоволення значної частини соціальних потреб своїх працівників (часткове забез­печення житлом, безплатними та пільговими путівками, створення мережі дошкільних закладів для дітей своїх працівників тощо). Підприємства відіграють вирішальну роль у формуванні державного і місцевих бюдже­тів, оскільки є об’єктами оподаткування. Тому держава, місцеві органи влади зацікавленні в ефективній роботі підприємств, зростанні прибут­ків, створюючи для цього через законодавчі акти необхідні умови.

 

2.2. Підприємство як система. Його особливості

 

Ідеї системності у природі, системної методології виникли ще в Античні часи. Носіями цих ідей були давньогрецькі філософи Платон та Аристотель. Ідею створення загальної теорії систем як наукового напряму у 30–40 роках ХХ ст. запропонував австрійський вчений – біолог Л. фон Берталанфі. За його концепцією загальна теорія систем є універсальною наукою про системи будь-якого типу. Слово “система” походить від грецького susthma, що в перекладі означає ціле, скла­дене із частин. Таким чином, система – це сукупність взаємопов’я­заних елементів, що становлять певну цілісність, єдність.

Згідно з основними положеннями теорії систем будь-який об’єкт, явище чи процес (включаючи підприємство) можна розглядати як систему.

Існують різноманітні системи: природні, технічні, соціальні (соціально-економічні).

Вплив на процеси живої природи і зміни, які в ній відбува­ються, вивчають природничі науки. Управління технічними системами, наприклад, окремо взятою машиною, механізмом чи системою машин вивчають технічні науки. Вплив на колективи людей – предмет ви­вчення суспільних наук.

У виробничій діяльності підприємства беруть участь різні його підрозділи, елементи, тобто складові цілого. Поєднуючись за визначе­ними правилами і принципами, вони створюють різні функціональні, організаційні, виробничі, управлінські системи. При поєднанні їх у єдину загальну інтегровану систему утворюється цілісне підприємство. Тому, з погляду філософії системного підходу, система – сукупність взаємопов’язаних елементів, які складають її ціле з новими якостями, які відсутні у її елементів. Елементи системи – це відносно самостійні, відокремлені частини системи, які, не будучи системами цього типу, при їх безпосередній взаємодії створюють систему певного функціо­нального призначення.

Елемент системи – це неділиме ціле. Таким чином – будь-яка система:

- складається з двох або більшої кількості елементів;

- кожний її елемент має характерні лише для нього власти­вості;

- між її елементами існують зв’язки, за допомогою яких вони впливають одне на одного;

- не може існувати поза часом і простором.

Звідси випливає, що не всіляка сукупність елементів є сис­тема, наприклад, група основних цехів сама по собі ще не складає під­приємство як систему. З такої системи можна виключити той чи інший цех або, навпаки, збільшити кількість цехів, які входять у цю групу, од­нак від цього система не зміниться якісно.

Інша справа, якщо ця група цехів взаємопов’язана між собою певним чином, наприклад, разом приймають участь у виготовленні якої-небудь продукції. У цьому випадку вони представляють систему, яка має нові якості, порівнюючи з тими, які були у цехів до об’єд­нання. Якщо тепер виключити який-небудь цех, то це знайде відобра­ження на функціонуванні всієї системи.

Окремі складові системи (її підсистеми), такі як виробнича дільниця, цех, самі виступають як системи. Вони, в свою чергу, мо­жуть складатися із дрібніших підсистем (бригада, ланка, робоче місце). Отже, підсистема – це сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів, які реалізують певну групу функцій системи. Належність підсистеми до того чи іншого рівня зумовлює наявна сукупність ви­значених властивостей. Вони визначають рівень (ступінь) ієрархії ок­ремих підсистем як складових компонентів тієї чи іншої системи.

Структура системи – сукупність внутрішніх сталих зв’язків між елементами системи, яка визначає її основні властивості. Відрізня­ють ієрархічну структуру системи. Ієрархічною вважають таку струк­туру, у якій взаємозв’язки між елементами організовані лише від ви­щого рівня до нижчого і навпаки.

Суто ієрархічні структури зустрічаються дуже рідко, тому на практиці під ієрархічною структурою розуміють і таку структуру, де між іншими зв’язками ієрархічні зв’язки мають головне значення.

За класифікацією систем підприємство є імовірною, відкри­тою, штучною системою.

Імовірні (перша особливість) системи – в яких майбутнє можна передбачити з деякою помилкою. При цьому використовується статистичний аналіз поведінки системи в минулому та характеристика її на сьогодні. Стан роботи будь-якого виробничого підрозділу, ос­новні результати його діяльності мають імовірний характер.

Друга особливість підприємства як системи полягає у тому, що підприємство – це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з оточуючим середовищем. Такі системи не є самозабезпечувальними, вони залежать від енергії, інформації, мате­ріалів, які надходять зовні. Крім того, відкрита система має здатність пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі і повинна це ро­бити для того, щоб продовжити своє функціонування.

Підприємство сприймає з проміжного середовища (споживачі, постачальники, банки, конкуренти) та загального зовнішнього середо­вища (економічне, політико-правове, екологічне, міжнародне тощо) ос­новні фактори виробництва та перетворює їх на виходи (товари, пос­луги, відходи) у зовнішнє середовище.

Третя особливість підприємства як системи – воно являє со­бою штучну систему, яка створена людиною заради її власних інтересів, перш за все, спільної праці. Штучні системи завжди цілеспрямовані, раціональні. З поміж штучних важливе місце займають економічні, у т. ч. та виробничі системи.

Підприємство – це складна, досить цілісна система, головною функцією якої є виробнича діяльність із випуску продукції, тобто функціонування виробничої системи.

Виробнича система – частина загальної системи підприємства, яка здатна самостійно або у взаємодії з іншими виробничими, еконо­мічними системами створювати продукцію чи послуги для задоволення потреб суспільства. Будь-яку виробничу систему треба розглядати як живу, динамічно функціонуючу в просторі й часі систему виробництва продукції, а також як сукупність виробничих процесів, об’єктів і суб’єк­тів виробництва, що створює складну інтегровану систему зі своїми функ­ціональними, організаційними ознаками, які поєднані однією метою, що виражається в місії підприємства.

Виробниче підприємство – це складна соціально-економічна система виробничого призначення, елементи якої взаємодіють в єди­ному процесі, створюють корисний ефект і завдяки цьому беруть участь у функціонуванні інших соціально-економічних систем.

 

2.3. Виробнича структура підприємства

 

Основу діяльності кожного підприємства становлять вироб­ничі процеси, що виконуються у відповідних підрозділах. Виробничий процес – це сукупність трудових і природних процесів, спрямованих на виробництво товару заданої якості, кількості, асортименту та в за­дані терміни. Виробнича структура підприємства складається з підроз­ділів, де виконуються виробничі процеси створення продукції.

Розрізняють загальну, виробничу та організаційну структури.

Загальна структура підприємства утворює сукупність усіх ви­робничих, невиробничих та управлінських підрозділів.

Виробнича структура виробничого об’єднання – це склад під­приємств, наукових закладів, конструкторських та технологічних орга­нізацій, що утворюють його. Виробнича структура підприємства – це склад цехів, виробничих дільниць, служб. Виробнича структура цеху – це склад дільниць, форми зв’язку між ними.

Наприклад, орієнтовна виробнича структура машинобудівного підприємства може виглядати наступним чином (рис. 2.1).

Виробнича структура будь-якого підприємства наочно відоб­ражається в його генеральному плані, де визначається розташування будівель, споруд, інших об’єктів на місцевості, підходів і під’їздів, рельєфу, рози вітрів. Генеральний план дає тільки наочне уявлення про підпри­ємство, а конкретну його виробничу структуру становлять підрозділи та зв’язки між ними.

 

Рис. 2.1 – Виробнича структура машинобудівного підприємства

 

Існує декілька принципів класифікації виробничих структур.

1. Залежно від підрозділу, на основі якого будується структура, розрізняють: цехову, безцехову, корпусну (їх орієнтовний вигляд зобра­жено на рис. 2.2).

За цеховою виробничою структурою основним виробничим підрозділом є цех, тобто адміністративно відокремлена частина під­приємства, в якій виконується певний комплекс робіт згідно спеціалі­зації підприємства.

Цехи можуть бути:

- основні, в яких виконуються технологічні процеси з виго­товлення продукції, що визначає профіль і спеціалізацію підприємства;

- допоміжні, в яких виробляється продукція, що споживається самим підприємством;

- побічні – займаються переробкою та виготовленням про­дукції з відходів основного виробництва;

- обслуговуючі – виконують роботи, які забезпечують необ­хідні умови для нормального перебігу основних і допоміжних вироб­ничих процесів.

Рис. 2.2 – Види виробничих структур:

а – цехова; б – безцехова; в – корпусна

 

У структурі деяких підприємств існують експериментальні (дослідні) цехи, які займаються підготовкою та випробуванням нових виробів, розробкою нових технологій, проведенням різноманітних експериментальних робіт.

На невеликих підприємствах з відповідно простими виробни­чими процесами застосовується безцехова виробнича структура. Струк­турним підрозділом є виробнича дільниця – це сукупність терито­ріально відокремлених робочих місць, на яких виконуються техно­логічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.

На великих підприємствах декілька однотипних цехів можуть бути об’єднані у корпус, що є основним структурним підрозділом під­приємства. Така виробнича структура називається корпусною.

На підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництва, які зв’язані послідовністю процесів переробки сировини, використовується комбінатська виробнича структура.

2. За формою спеціалізації основних цехів розрізняють: техно­логічну; предметну та змішану виробничі структури.

Спеціалізація за технологічною ознакою або технологічна спе­ціалізація, тобто устаткування в цеху, підбирається так, щоб викону­вати однотипні технологічні операції. Позитивні сторони такої побу­дови – повніше використовується устаткування, вищий рівень кваліфі­кації робітників. Недоліками є те, що ускладнюються міжцеховізв’язки, порушується прямоточність виробництва (треба повертати вироби в цех для виконання наступних операцій), ускладнюється планування і облік, збільшується тривалість виробничого процесу.

Спеціалізація за предметною ознакою – тобто устаткування в цеху добирається так, щоб мати можливість забезпечити виробництво кінцевої продукції, отже застосовується різноманітне обладнання. По­зитивні сторони такої побудови – утворюються замкнуті технологічні цикли, спрощуються планування, облік, скорочується тривалість ви­робничого циклу, але виникають і негативні явища. Тут з’являється недовантаження устаткування, особливо дороговартісного.

Спеціалізація за змішаною ознакою – тобто частина устатку­вання в цеху добирається за технологічною ознакою, а частина – за предметною.

При формуванні виробничої структури цеху виникають як тех­нічні, так і економічні питання. Технічний підхід полягає в необхід­ності вибору прогресивної структури, тобто такої, яка б найбільш від­повідала потребам виробництва. Зрозуміло, що це передбачає розвиток предметної чи змішаної спеціалізації. Економічний підхід полягає в необхідності вибору оптимальної структури, яка б забезпечувала до­сягнення найкращих економічних показників діяльності підрозділів.

Формування виробничої структури здійснюється під впливом багатьох факторів: виробничого профілю підприємства; обсягів вироб­ництва продукції; рівня спеціалізації; місця знаходження підприємства.

Виробничий профіль підприємства, тобто характер і особли­вості продукції, що виробляється, визначають виконання виробничого процесу та склад відповідних підрозділів, що здійснюють ці техноло­гічні процеси. Чим складніша технологія виготовлення, тим більша кількість підрозділів, що приймають участь у виробничому процесі, тим більше розгалужена система зв’язків між ними.

Обсяги виробництва продукції визначають кількість виробни­чих підрозділів підприємства та їх розміри. Якщо обсяги виробництва незначні, то увесь виробничий процес можна зосередити в межах не­великої кількості підрозділів із спрощеною схемою зв’язків.

З розвитком та поглибленням спеціалізації зменшується кіль­кість виробничих підрозділів підприємства, спрощується його струк­тура і навпаки. Чим більш універсальним є підприємство, тим склад­ніша його структура.

Виробнича структура підприємства залежить і від місця його знаходження. Якщо воно розташоване у віддалених від промислових центрів регіонах, то воно, як правило, більш універсальне і автономне. Для таких підприємств характерна розвинута виробнича структура.

Загалом оптимальний варіант виробничої структури повинен задовольняти мінімум зведених витрат на виробництво та транспорту­вання продукції. З одного боку, збільшуючи розміри підприємства ми маємо можливість ефективніше застосовувати техніку і технологію, скорочувати умовно-постійні витрати (наприклад, на керівництво тощо). Але водночас зростають і проблеми: збільшується дальність транспор­тування вантажів, втрачається гнучкість керівництва. Тому вибір ви­робничої структури, яка б найбільшою мірою відповідала особливос­тям виробництва, є одним із актуальних завдань науки організації виробництва.

Формування виробничої структури підрозділу треба починати з розрахунку чисельності робочих місць, які необхідні для виконання виробничого завдання. Так, необхідна кількість та режимний фонд часу роботи устаткування розраховується за формулою:

 

       (2.1)

Фреж = (Фк – Фв)nзмТзм(1 – a/100),    (2.2)

 

де Ср – чисельність робочих місць; Тi – трудомісткість об­робки виробу (нормо-год), яка визначається з технологічного процесу; Ni – кількість виробів, що треба обробити; Фреж – режимний фонд часу роботи устаткування; Кв.н. – коефіцієнт виконання норм часу; m – число найменувань виробів; Фк – число календарних днів у році; Фв – число вихідних і святкових днів; nзм – число змін; Тзм – тривалість зміни, год; a – коефіцієнт втрат робочого часу на ремонт і обслугову­вання устаткування, a = 1 – 2 %.

Після розрахунку кількості устаткування проводиться його планування, тобто розміщення на виробничій площі діючого цеху чи цеху, що будується. Треба пам’ятати, що планування робочих місць має суттєвий вплив на техніко-економічні показники роботи підрозділу, тому що визначає протяжність транспортних шляхів, обсяг вантажообігу.

 

2.4. Організаційна структура підприємства

 

Організаційна структура підприємства – це сукупність відділів і служб та система взаємозв’язків між ними і виробничими підрозді­лами у виробничому процесі. Організаційна структура повинна забез­печувати здійснення функцій управління підприємством.

Основними факторами, що визначають тип, складність та число рівнів ієрархії організаційної структури, є наступні:

- обсяги виробництва та продаж;

- номенклатура продукції, що випускається;

- складність та рівень уніфікації продукції;

– рівень спеціалізації, концентрації, комбінування та кооперу­вання виробництва;

- міжнародна інтегрованість підприємства.

Структура організації залежно від розглянутих факторів може бути лінійною, функціональною, лінійно-функціональною, матричною (штабною), бригадною, дивізійною або проблемно-цільовою. Розгля­немо коротко суть цих структур.

1. Лінійна структура. Планування робіт та контроль за їх вико­нанням здійснюється по вертикалі від керівника (нульовий рівень) до виробничих підрозділів, що виконують управлінські функції. Керів­ництво підприємства часто перевантажене, накази виконуються і пере­даються дуже повільно, тому що воно не має змоги самостійно розро­бити до дрібниць усі рішення і повинне передати визначені повнова­ження нижчим інстанціям або надати їм значну свободу щодо прий­няття рішень.

Недоліків лінійної системи можна уникнути, якщо скоротити проміжні інстанції під час передачі розпоряджень з регулювання ви­значених процесів і зберегти їх тільки для передачі доручень і вказівок.

2. Функціональна структура. Планування робіт та контроль за їх виконанням здійснюється функціональними підрозділами. Роботи виконуються виробничими підрозділами по кожній функції. Прикла­дом функціональних служб є планово-економічний відділ, бухгалтерія, відділ праці та заробітної плати, фінансовий відділ, відділ маркетингу тощо. Для кожного функціонального підрозділу на підприємстві роз­робляються типові положення, в яких зазначаються задачі, структура, функції відділу з переліком функцій окремих працівників. Але при цьому принципи єдності керування і розподілу завдань порушуються, що призводить до дублювання функцій і повноважень. Така система керування прийнятна для підприємства середнього розміру.

Перевагами функціональної структури організації підприємства є стимулювання ділової і професійної спеціалізації; зменшення дуб­лювання функцій і споживання матеріальних ресурсів у функціональ­них сферах; поліпшення координації у функціональних сферах. До не­доліків функціональної структури належать: збільшення можливості конфліктів між функціональними сферами, подовження ланцюга ко­манд від керівника до безпосереднього виконавця.

3. Лінійно-функціональна структура. Планування робіт здійс­нюється функціональними підрозділами, а роботи виконуються вироб­ничими підрозділами. Всі підрозділи підпорядковуються керівнику.

4. Матрична (штабна). До лінійно-функціональної структури добавляються генеральні конструктори або менеджери з проектів, які відповідають за конкурентоспроможністю об’єктів. Перевага – чітке дотримання передачі завдання поєднується з одночасним використан­ням знань фахівців. Недоліком є те, що така організаційна структура не виключає виникнення конфліктів. Це пов’язане з підготовкою рі­шення в штабі та його прийнятті лінійним керівником, при цьому штаб, готуючи рішення, не може проконтролювати його і в такий спосіб не несе відповідальності за його виконання.

5. Бригадна структура. На підприємстві (в організації) форму­ються комплексні бригади із 10–15 чол., в які входять конструктори, технологи, економісти, робітники тощо для виконання окремих видів робіт та виготовлення складових частин продукції, наприклад, у ком­панії “Боїнг” сформовано більше 200 основних та 5 координуючих “го­ризонтальних” бригад.

6. Дивізійна структура. Цей тип структури придатний для ди­версифікацій тих концернів, які поділяються на виробництва (дивізіони) за типами продукції. Функціональні підрозділи є як у виробництв, так і в концерні у цілому.

Функції управління підприємством розподіляються між дирек­тором (генеральним директором) підприємства, головним інженером, замісниками директора з економічних питань, збуту та постачання, в підпорядкуванні яких знаходяться функціональні підрозділи.

Загальне керівництво підприємством та роботами з плану­вання, фінансування, обліку, капітального будівництва, підбору та під­готовки кадрів, організації праці та заробітної плати, технічного конт­ролю якості продукції здійснює його директор. На директора покла­дена відповідальність за зберігання та раціональне використання ви­робничих фондів, матеріальних, трудових, енергетичних і фінансових ресурсів, за здійснення технічного прогресу та неухильного зростання продуктивності праці.

Технічне керівництво здійснює головний інженер – перший за­місник директора. Він відповідає за розробку планів технічного розвитку підприємства, впровадження нової техніки і вдосконалення технології, впровадження передових методів організації виробництва та праці, за технічну підготовку виробництва та його регулювання. Головний ін­женер керує науково-дослідною роботою на підприємстві та визначає основні напрямки розвитку техніки і організації виробництва.

Планово-економічний відділ на основі договорів на постачання і вивчення попиту на продукцію підприємства розробляє планові по­казники підприємства та цехів, складає стратегічні плани розвитку під­приємства, організує роботу інших функціональних підрозділів з скла­дання планів, контролює виконання планів, аналізує всю виробничо-господарську діяльність заводу, складає статистичні звіти, розробляє методики організації і планування госпрозрахункових цехів.

Зовнішньоекономічними зв’язками керує заступник дирек­тора, головною функцією якого є забезпечення підприємства і його ви­робничих підрозділів матеріалами, запасними частинами, паливом, інструментами.

Облік матеріальних та грошових цінностей, розрахунки з ро­бітниками та службовцями, облік виробництва, балансовий облік, складання бухгалтерської звітності, контроль за зберіганням матері­альних та грошових цінностей входить до функцій бухгалтерії.

Контроль якості матеріалів, запасних частин, інструментів, які надходять на підприємство, контроль якості виробленої продукції, ро­біт та послуг, облік браку та його попередження входить до обов’язків відділу технічного контролю.

Прийом та звільнення кадрів, керівництво системою підго­товки та підвищення кваліфікації кадрів веде відділ кадрів.

На підприємстві, крім названих структурних підрозділів, за­лежно від виробничої спеціалізації та розміру підприємства, можуть бути такі управлінські структури як відділ головного конструктора, відділ головного технолога, механіка, енергетика, теплотехніка, мета­лурга тощо.

Розглянута організаційна структура в основному має місце на державних підприємствах. На підприємствах з колективною формою власності, акціонерних підприємствах вищим органом управління під­приємством є збори акціонерів, на яких обирають голову правління ак­ціонерного підприємства. На таких підприємствах також існують реві­зійні комісії, які контролюють виробничо-господарську діяльність ак­ціонерних підприємств.

Структурні підрозділи у своїй діяльності керуються функціо­нальними положеннями, в яких регламентовані права та обов’язки цих структур. Деякі керівники у своїй діяльності керуються посадовими інструкціями, в яких регламентовані їх службові обов’язки та права.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Дайте визначення поняття “підприємство”. Як впливає на діяльність підприємств конкуренція?

2. Чому підприємство – це система?

3. Які бувають системи? До яких систем відноситься підпри­ємство?

4. Які види структур існують? Що таке виробнича структура підприємства?

5. Які фактори впливають на формування виробничої структури?

6. Як розрахувати необхідну чисельність робочих місць?

7. Що таке організаційна структура? Під впливом яких факто­рів вона формується?

8. Які бувають види організаційних структур? Зазначте, для яких підприємств вони характерні.