40 Порядок розрахунку собівартості готової та реалізованої продукції.

Відповідно до П(С)БО 16 Витрати:

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг)
складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

 До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

 прямі матеріальні витрати;

 прямі витрати на оплату праці;

 інші прямі витрати;

 змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

 Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

 До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що
змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на
кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи
з фактичної потужності звітного періоду.

 До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються
незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт
витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній
потужності. Нерозподілені постійні
загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та
нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Виробничі витрати протягом періоду накопичються на рахунку 23, загальновиробничі-на рах.91;

Піся здійснення розподілу загальновиробничих витрат змінні та постійні розподілені заг-вир.витрати віднос. На рах 23, а нерозподілені постійні заг-вир.витрати-до собівартості реаліз.прод. (рах.90).

Синтетичний облік наявності і руху готової продукції за фактичною собівартістю ведеться на активному рахунку 26 «Готова продукція». Оприбуткування випущеної з виробництва продукції відображається по дебету рахунка 26 «Готова продукція» і кредиту рахунка 23 «Виробництво»

41 Характеристика і сфера застосування простого (однопередільного) методу обліку витрат.

Одним із різновидів попередільного методу є простий , або однопередільний метод.

Сутність цього методу полягає в тому, що фактичні витрати обліковують за встановленими статтями витрат на весь випуск продукції. Середню собівартість одиниці продукції визначають діленням усіх виробничих витрат (витрат за кожною статтею) на кількість готової продукції. Такий порядок обліку витрат і визначення собівартості одиниці продукції можливий у масових виробництвах, які випускають просту однорідну продукцію, що не має складових або напівфабрикатів, а залишки незавершеного виробництва вкрай незначні або стабільні чи їх взагалі немає.

Цей метод застосовується на більшості підприємств добувної та в деяких галузях обробної промисловості, які виготовляють (добувають) один вид продукції (підприємства за видобування нафти, вугілля, газу, рудної та нерудної сировини, гідроелектростанції), а також у ряді допоміжних виробництв підприємств будь-яких галузей з виробництва електроенергії, пару, холоду тощо.

Відповідно, неодмінними умовами застосування простого методу є однорідність і водночас масовість продукції, що добувається або виготовляється, можливість не поділяти витрати на прямі та непрямі, оскільки всі вони пов'язані з випуском одного виду продукції (через відсутність або стабільність залишків незавершеного виробництва).

У деяких галузях, для яких характерний випуск одного виду продукції, сировина до того як стати готовою продукцією проходить кілька стадій виробництва. На таких підприємствах облік витрат організовують безпосередньо за переділами (наприклад, на цегляних заводах облік ведуть за такими переділами (процесами), як добування сирцю, формовка і сушка сирцю, обпалювання цегли), але без калькулювання собівартості напівфабрикатів кожного продукту, тобто собівартість товарної цегли та її калькуляційної одиниці (1 тис. шт. цегли) визначають як складові витрат кожного переділу в розмірі, який припадає на фактичний випуск готової продукції. Такий варіант простого методу визна­чають іноді як попроцесний, або однопередільний.

42 Характеристика і сфера застосування позамовного методу обліку витрат.

Сутність позамовного методу полягає в тому, що прямі ви трати обліковуються за окремими виробничими замовленнями, які видаються на заздалегідь визначену кількість виробів одного виду. Решта витрат (непрямі) обліковуються по місцях виник нення і включаються у собівартість окремих замовлень відповід но до бази розподілу. До повного виконання замовлення всі ви трати, що відносяться до нього, вважаються незавершеним ви робництвом.

Таким чином, обов'язковою умовою застосування позамовно го методу є система виробничих замовлень, які відкриваються відповідними службами підприємства. Після закінчення виготов лення виробу чи виконання роботи замовлення закривається, ні якого відпуску матеріалів та нарахування зарплати по ньому не відбувається. При позамовному методі визначається не середня, а індивідуальна собівартість одиниці продукції (замовлення або роботи).

Із сутності позамовного методу виходить, що основною сфе рою його застосування є індивідуальні виробництва з механізо ваними процесами обробки матеріалів, де виготовляються непов-торювальні або рідко повторювальні екземпляри продукції склад них видів (турбіни, блюмінги, літаки, судна й т. ін.), а також ви робництва, що випускають дослідні зразки продукції, і допоміжні виробництва (виготовлення спецінструментів, ремонтні роботи). Порядок і послідовність обліку витрат та калькулювання собівартості продукції позамовним методом :

1 Документування й облік прямих витрат виробництва (матеріали, зарплата, інші)

2 Документування, облік і групування непрямих витрат виробництва

 3 Групування та нагромадження прямих витрат виробництва за замовленнями

4 Розподіл непрямих витрат виробництва за за­мовленнями

5 Визначення загальної величини витрат вироб- ництва за кожним замовленням з моменту його виготовлення (незавершене виробництво)

6. Визначення фактичної собівартості виконаного замовлення

Разом з тим, відносна простота данного методу сприяла йо го поширенню за межі індивідуальних виробництвах. Зокрема, він широко застосовується у дрібносерійному, серійному і на віть крупно-серійному виробництвах. При цьому в дрібносерій ному виробництві після закриття замовлення фактична собіва ртість одиниці продукції обчислюється шляхом ділення суми витрат виробництва на кількість виготовленої за цим замовле­нням продукції, тобто визначається середня собівартість оди­ниці продукції.

У крупно-серійних виробництвах застосування позамовного методу базується на використанні постійних, частіше річних замовлень. При цьому витрати на виготовлення окремих видів продук ції протягом усього року збираються на окремих замовленнях, а собівартість випущених за звітний період виробів визначається шляхом ділення суми витрат виробництва (за вирахуванням вартості залишків незавершеного виробництва) на кількість випущених одиниць продукції.

43 Відмінності в методиці оцінки собівартості напівфабрикату (готової продукції) та залишків НЗВ при використанні попередільного та попроцесного методів обліку витрат.

Сутність попередільного методу полягає в тому, що всі або деякі прямі витрати відображають в поточному обліку не за видами продукції , що виготовляється, а за переділами виробництва. У зв’язку з тим, що у таких вир-вах процес вигот-ня гот.прод. складається з кількох послідовних технологічно закінчених переділів, виникає необхідність визначення собівартості не тільки гот.продукту, а й напівфабрикатів, особливо за умови, коли їх частина має бути реалізована на сторону.

Тобто у зв’язку з тим, що напівфабрикати , отримані на одному переділі, служать вихідним матеріалом на наст. Переділі, виникає необх. Їх варт.оцінки для включення у собівартість продукції наступного переділу . В таких випадках собівартість кінцевої продукції складається з собівартості напівфабрикатів попередніх переділів та витрат останнього переділу (напівфабрикатний варіант методу) .

Якщо у підприємства немає необхідності визначати собівар­тість напівфабрикатів, застосовують безнапівфабрикатний варіант попередільного методу, за якого собівартість кінцевого продукту визначається як сума витрат усіх переділів з урахуванням залиш­ків незавершеного виробництва по кожному з них. Контроль за наявністю і рухом напівфабрикатів у виробництві при цьому ва ріанті здійснюється шляхом оперативного обліку їх руху в нату ральному виразі.

Попроцесний метод , коли витрати обліковуються по кожному процесу підприємства окремо, який співпадає з організац. підрозділами підприємства(цехами). Витати в подальшому можуть розподілятися за 3 варіантами:

1.      Розподіл витрат вир-ва між випуском і НЗВ: у галузях з трив.циклом вир-ва, де на кін.періоду утв-ся НЗВ .Облік витрат тоді ведеться по процесах, але без калькулювання соб-сті продукції кожного процесу ( відмітна риса попроц.м-ду). Відповідно розподіл витрат зд-ся шляхом оцінки залишків НЗВ на кінець місяця за нормат. витратами або плановими , а решту витрат спис. на випуск продукції.

2.      Розподіл витрат виробництва між декількома видами продукції. Витрати розподіляються пропорційно до обсягу випуску кожного виду прод.

3.      Якщо виробляється 1 вид прод. І немає зал.НЗВ, то витрати додаються і відносяться на аг. Обсяг Гот.прод. без будь-якого розподілу.

44. Сутність та сфера застосування калькулювання на основі діяльності (метод АВС).

АВС-метод (activity based costing) – результат удосконаленого традиційного методу, при якому накладні витрати розподіляються спочатку між основними підрозділами, а потім відносяться на обєкти калькуляції пропорційно одній попередньо обраній базі. Метод націлений на більш точний розподіл накладних витрат на визначення факторів, що випливають на їх рівень. Підприємство розглядається як сума робочих операцій, що визначає його специфіку. Робоча операція повинна мати індекс – вимірник результату (фактор витрат).

Метод орієнтований на скорочення тривалості процессу виробництва. При цьому виходять не з пприпущення, що продукція споживає ресурси, а з припущення, що продукція споживає процеси, а вже процеси споживають певні ресурси.

Калькулюванням передбачається спочатку групування накладних витрат за основними видами діяльності, а потім розподіл їх між видами продукції (виходячи з того, які види діяльності і які розміри необхідні для виготовлення кожного виду продукції).

Калькулювання на основі діяльності включає такі стадії:

1.ідентифікацію і визначення видів діяльності (з визначенням по кожному з них чинників діяльності);

2.віднесення витрат до видів діяльності (якщо ресурс є унікальним для данного виду діяльності – застосовується прямее спостереження, якщо ресурс є спільним для кількох видів діяльності – використовується простеження за допомогою чинників);

3.віднесення витрат на продукти. Після того, як витрати основних видів діяльності визначено, вони відносяться на продукти пропорційно до використання ними діяльності або вимірюється за допомогою факторів діяльності. Витрати, віднесені на продукт, обчислюються таким чином:

Витрати на продукт= нормативна ставка * фактичне використання дільності.

Отже, підхід фокусується на підзвітності про види діяльності, а не про витрати і наголошує на максимізації результатів діяльності всієї системи. Можливість використання АВС-методу як засобу контролю витрат випливає з того, що коли є можливість виявити основні види діяльності і відповідні носії витрат, будь-які дії по скороченню тих чи інших або обох одразу повинні спричинити зменшення витрат.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19  Наверх ↑