52. Порядок розрахунку обсягу діяльності, необхідного для отримання бажаного прибутку і планування прибутку при певному обсязі діяльності.

Для віповіді на питання, скільки продукції необхідно реалізувати підству для отримання запланованої величини прибутку, застосовують такі формули:

Обсяг реаліз в одиницях = обсяг реал в грн. : Ціна

Обсяг реал в грн.=(ПВ+заплан прибуток) : [Ціна-ЗВна1шт : Ціна]

МаржДох — основний об'єкт управління та уваги керівництва підства.

КоефМД означає, яку величину марж доходу приносить кожна гривня доходу від реалізації для покриття ПВ та отримання прибутку. Він характеризує величину, на яку змінюється прибуток за зміни обсягу реалізації:

КоефМД=МД : Ціна =(Ціна-ЗВ на 1шт):Ціна

Звідси:

Обсяг реал в грн.=(ПВ+Заплан прибуток):коевМД

Визначення величини прибутку у разі запланованого обсягу реалізації. Трансформуючи форму:

Опер приб=Кільк продажу*(ціна-ЗВна1шт)-ПВ, одержуємо формулу для розрахунку прибутку у разі запланованого обсягу реалізації продукції

Опер приб=Дохід від заплан обсягу продажу*коефМД -ПВ

Зазначимо:

ЧистПриб=Опер приб*(1-ставка податку на прибуток)

Вплинути на прибуток при визначеному обсязі виробництва можна: збільшивши ціну;зменшивши ЗВна 1шт.

46. Порядок розрахунку собівартості еквівалентної одиниці при застосуванні методу середньозваженої оцінки та методу ФІФО.

Якщо незавершене виробництво має місце також на початок звітного періоду, то для калькуляції собівартості одиниці продукції необхідно зробити припущення щодо розподілу цього виробництва на даний період. Існує 2 альтернативних методи:

1.можна припутити, що незавершене виробництво, яке є на початок періоду, неможливо відрізнити від незавершеного виробництва, яке виникло протягом звітного періоду. В цьому випадку застосовується середньозважений метод їх оцінки – метод середньозваженої собівартості);

2. можна припустити, що незавершене виробництво, яке існує на початок періоду, складає першу партію продукції, яка у процесі цього періоду була піддана обробці аж до повної готовності. Тоді застосовується метод ФІФО (перший надійшов – перший вибув).

У першому випадку для визначення собівартості одиниці продукції слід розділити витрати поточного періоду разом із собівартістю незавершеного виробництва на початок періоду на еквівалентне число одиниць випуску продукції. При цьому розрахунки здійснюються по кожній складовій собівартості (статті витрат) окремо.

Етапи визначення собівартості продукції при калькулюванні методом середньозваженої оцінки:

1.аналіз потоку фізичних одиниць (обчислення одиниць до обліку й облікованих одиниць). Одиниці до обліку = незав.виробництво на поч..періоду + одиниці, що було розпочато протягом періоду. Обліковано одиниць = завершені і випущені (передані) одиниці + незав.виродництво на кін.періоду.

2 розрахунок умовних одиниць випуску. Умовні одиниці випуску = завершені і випущені (передані) одиниці + незав.виробництво на кін.періоду * ступінь (процент) завершеності.

3. розрахунок собівартості умовної одиниці продукції (передбачає визначення витрат до обліку і питомої собівартості). Усього витрат до обліку = незав.виробництво на поч.періоду + витрати, додані (понесені) протягом періоду. Собівартість умовної одиниці = заг.витрати до обліку / кількість умовних одиниць.

4. оцінка запасів (передбачає визначення собівартості завершеної (випущеної) продукції і продукції в незавершеному виробництві на кінець періоду). Собівартість випущеної продукції = собівартість умовної одиниці * кількість завершених (переданих) одиниць. Собівартість незав.виробництва на кін.періоду = собівартість умовної одиниці * число умовних одиниць незавершеного виробництва. Усього облікованих витрат = собівартість випущеної продукції + собівартість незав.виробництва на кін.періоду.

5. звірка собівартості передбачає порівняння загальних витрат до обліку (3.1) із загальною сумою облікованих витрат (4.3).

Особливості методу середньозваженої собівартості є:

1)     метод об’єднує частково завершені одиниці в запасах незавершеного виробництва на початок періоду з одиницями продукції, виробництво якої розпочато і завершено в поточному періоді;

2)     при цьому методі об’єднуються також витрати попереднього періоду в залишках незавершеного виробництва на початок періоду з виробничими витратами, понесеними протягом поточного періоду.

Основною перевагою методу середньозваженої собівартості є його простота.

Етапи визначення собівартості продукції при калькулюванні методом ФІФО:

1.      аналіз потоку фізичних одиниць (здійснюється так само, як і при застосуванні середньозваженого методу).

2.       розрахунок умовних одиниць випуску. Умовні одиниці випуску = розпочато і завершено одиниць + одиниці в незав.виробництві на поч..періоду * відсоток незавершеності + одиниці в незав.виробництві на кін.періоду * відсоток завершеності.

3.      обислення собівартості умовної одиниці продукції (виробленої в поточному періоді). Собівартість одиниці продукції = витрати, понесені (додані) в поточному періоді / умовний випуск поточного періоду.

4.      оцінка запасів. Собівартість випущеної продукції = незав.виробництво на поч.періоду + собівартість продукції, розпочатої і завершеної протягом періоду + собівартість незав.виробництва на кін.періоду, де відповідно: 4.1)Незав.виробництво на поч.. періоду = собівартість переданих одиниць, що містились у незав.виробництві на поч..періоду + витрати поточного періоду на їх завершення. 4.2)Собівартість продукції розпочатої і завершеної протягом періоду = собівартість одиниці продукції поточного періоду * кількість одиниць, розпочатих і завершених у поточному періоді. 4.3)Собів.незав.виробництва на кін.періоду = собів. Одиниці продукції пот.періоду * кільк. Умовних одиниць незав.виробництва.

5.      звірка собівартості здійснюється порівнянням суми витрат, що підлягають обліку (5.1) і загальною сумою облікованих витрат (5.2). 5.1) витрати, що підлягають обліку = незав.виробництво на поч.. періоду + витрати, понесені протягом періоду. 5.2) загальна сума облікованих витрат = 4, тобто дорівнює собівартості випущеної протягом періоду продукції.

Коли величина запасів і ціни на використані у процесах ресурси не піддаватимуться різним коливанням з місяця в місяць, то різниця в розрахунках при вокористанні метода ФІФО та методу середньозваженої собівартості буде незначною.

48 Порядок оцінки та обліку браку та визначення втрат від браку

Оцінка браку

Методи оцінки в забракованої продукції бухгалтерському обліку залежать від ступеня її придатності та місця виявлення браку.

Оскільки бракована продукція є одним з видів запасів підприємства, при її оцінці слід керуватися нормами П(С)БО 9 «Запаси», в пункті 10 якого чітко визначено: «Первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається собівартість їх виробництва, яка визначається згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

У свою чергу пунктом 11 П(С)БО 16 встановлено, що до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

– прямі матеріальні витрати;

– прямі витрати на оплату праці;

– інші прямі витрати;

– загальновиробничі витрати.

собівартість внутрішнього остаточного браку визначається, як правило, виходячи з фактичних витрат (основних витрат, включаючи відповідну частку загальновиробничих витрат). В окремих випадках з метою спрощення калькуляційних розрахунків на підприємствах з великою номенклатурою виробів і напівфабрикатів (деталей) допускається оцінювання забракованої продукції виходячи з нормативних (планових) витрат, що не суперечить нормам П(С)БО.

На відміну від собівартості остаточного браку собівартість внутрішнього поправного браку складається з:

– вартості сировини, матеріалів і напівфабрикатів, витрачених на виправлення дефектної продукції;

– витрат на заробітну плату, нараховану виробничим робітникам за операції з виправлення браку, з відрахуваннями на соціальні заходи;

– відповідної частки загальновиробничих витрат.

Важливо зауважити, що собівартість власне виробів і напівфабрикатів, які є поправним браком, не включається до витрат на виправлення браку і на рахунку 24 «Брак у виробництві» не відображається.

Що стосується вартості зовнішнього браку, то вона складається з виробничої собівартості продукції (виробів, робіт), остаточно забракованої споживачами, суми відшкодування покупцям витрат, понесених ними у зв'язку з придбанням цієї продукції, витрат на демонтаж забракованих виробів, а також транспортних витрат, спричинених заміною забракованої продукції. Якщо брак поправний, то до вартості зовнішнього браку включаються тільки витрати споживача на виправлення забракованої продукції.

Облік втрат від браку

Бухгалтерський облік і визначення втрат від браку здійснюються бухгалтерською службою підприємства, а оперативно-технічний облік – відділом технічного контролю. При цьому для організації належного обліку втрат від браку і систематизації відомостей про брак на підприємствах установлюється типовий перелік причин браку і його винуватців.

У бухгалтерському обліку для обліку виробничого браку і визначення сум втрат від браку у виробництві призначений рахунок 24 «Брак у виробництві».

По дебету цього рахунка накопичуються витрати:

– щодо виявленого внутрішнього і зовнішнього браку (вартість непоправного, тобто остаточного браку, а також витрати на виправлення браку);

– витрати на гарантійний ремонт і утримання гарантійних майстерних в обсязі, що перевищує норму.

По кредиту рахунка 24 «Брак у виробництві» відображаються суми, що відносяться у зменшення витрат від браку, і втрати від браку продукції, списувані на витрати діяльності підприємства.

До сум, які відносяться на зменшення втрат щодо браку, відносяться:

– вартість остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю (на нашу думку, такою є чиста вартість реалізації непоправного браку);

– суми, що підлягають утриманню з працівників, які допустили брак;

– суми відшкодувань, отриманих від постачальників недоброякісних матеріалів і напівфабрикатів, що зумовили брак продукції.

Втрати від браку розподіляються щомісяця, тому рахунок 24 «Брак у виробництві» не має сальдо на кінець місяця.

39. Побудова картки аналітичного обліку витрат та її призначення

Картка аналітичного обліку витрат – це регістр бухгалтерського обліку, що за зовнішньою формою є окремим аркушем з відповідними реквізитами, в данному випадку витратами виробництва. З метою зберігання карток та контролю за їх наявністю вони в обов’язковому порядку реєструються. Картка аналітичного обліку витрат відкривається на кожен вид продукції, що виробляється, та на кожний місяць. В картці містяться чотири графи:

    Незавершене в-во на початок місяця (заповнюється перенесенням відповідних даних по статтях калькуляції із відповідної картки аналітичного обліку за попередній період). Графа розділяється на НЗВ за нормою та відхиленням від норм

    Витрати на в-во за місяць (сума фактичних прямих витрат в-ва, із розбивкою витрат на нормативсні та відхилення від норм)

    Списано за місяць на випуск (включає витрати на брак, на товарний випуск, що розраховується по нормативній вартості при врахуванні відхилень). Графа заповнюється за формулою: НЗВпоч+Витрати за міс-НЗВкін.

    НЗВ на кіцець (встановлюється за даними цехів та підрозділів).

За іншим методом, графа „списано на випуск” заповнюється за нормативними цінами а графа „НЗВ на кінець” за формулою: НЗВпоч+Витрати за міс- Списано на товарний випуск. Кожна графа заповнюється в розрізі витрачених матеріалів, прямої оплати праці, загальновробничих витрат, втрат від браку та зворотних відходів. Резельтатом заповнення картки є калькуляція виробничої собівартості.

Картка призначена для деталізації інформації по виробничим витратам за статтями калькуляції та видами продукції. Картка дає можливість проаналізувати нормативні НЗВ та нормативні витрати, і порівняти їх із відхиленнями, а також отриманим результатом.