25.Сутність, зміст та завдання обліку витрат і калькулювання.

Під обліком витрат, який часто називають калькуляцією ви­трат, розуміють процес, в якому витрати виробництва аналізу­ються і подаються у вигляді, придатному для прийняття рішень або контролю. Основною метою калькуляції витрат є вимірюван­ня й облік витрат на виробництво і порівняння цих витрат із за­здалегідь визначеними показниками, встановленими керівницт­вом. У цьому значенні калькуляція (облік) витрат — надто важ­ливий інструмент контролю. Зокрема, виробничі підприємства ведуть облік витрат не тільки для вимірювання прибутку і скла­дання зовнішніх фінансових звітів, але й для того, щоб надати корисну інформацію, необхідну менеджерам для прийняття рі­шень. При цьому, щоб задовольнити вимоги фінансового обліку, не завжди слід точно відстежувати, як витрати розподіляються між окремими видами продукції. Тут важливо визначити, яка час­тина витрат має бути віднесена на реалізовану продукцію, а яка — на запаси. Точність же розподілу по видах продукції тут не така важлива. Тобто розподіл можна здійснити з певною мірою наб­лиженості.

29.Об’єкти витрат і об’єкти калькулювання, визначення та приклади.

Відправним пунктом обліку витрат і калькулювання є виявлення цілей та об’єктів витрат.

Об'єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Об’єкт калькулювання – одиниця продукції чи послуги, яку виробляє організація і яка потребує визначення її собівартості.

 

Об’єкт витрат	Цілі калькулювання
Одиниця продукції чи послуги	Оцінка запасів, основа визначення ціни реалізації, бюджетне планування і контроль, окремі рішення
Організаційні підрозділи	Затрати по відділах, специфічні рішення, оцінка результатів діяльності, окремі рішення
Конкурентні товари, послуги	Скорочення витрат, порівняння з власними витратами
Інше(особливі пропозиції)	Окремі рішення, бюджетне планування і контроль

 

26.Порівняльна характеристика вітчизняних і зарубіжних методів обліку і калькулювання повної собівартості продукції.

У вітчизняній практиці, яка традиційно налаштована на облік повних витрат, застосовуються позамовний, попередільний і попроцесний (простий) методи.

Сутність позамовного методу полягає в тому, що всі прямі основні витрати обліковують у розрізі встановлених статей за окремими виробничими замовленнями, які видають на заздалегідь визначену кількість даного виду продукції. Решту витрат обліковують за місцями їх виникнення і включають до собівартості окремих замовлень відповідно до встановленої бази їх розподілу.

Попередільний метод застосовується на підприємствах з однорідною за вихідною сировиною і характером технології масовою продукцією, яка виготовляється в результаті послідовних процесів, кожний з яких (або група яких) складає окремий самостійний переділ (фазу, стадію) виробництва. Це підприємства таких галузей промисловості, як нафтопереробна, металургійна, хімічна, скляна, фарфоро-фаянсова, виробництво будівельних ма­теріалів, текстильна, шкіряна, хутрова

Нормативн метод попереднє визначення нормативної собівартості одиниці продукції на початок звітного періоду, яка береться за основу обчислення фактичної собівартості;Облік відхилень від норм організовують так, щоб можна було своєчасно визнати їх причини і осіб, від яких вони залежали, місце виявлення відхилень та їх вплив на собівартість продукції.Така організація обліку дає можливість суттєво підвищити конт­рольну функцію обліку порівняно з позамовним чи попередільним методом.

Наведена характеристика вітчизняних методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції дозволяє зробити висновок про певну тотожність позамовного і попередільного методу зарубіжним аналогом попроцесного і позамовного калькулювання , а нормативного – методу стандарт костинг.

Метод стандарт-косту полягає в тому, що для прийняття рішень краще мати інформацію про нормативні витрати, ніж про фактичні, оскільки перші являють собою майбутні, цільові витрати, а другі — минулі витрати, на які вже не можна вплинути.

Калькулювання за замовленнями застосовується в ситуаціях коли продукція виробляється за конкретним замовленням покупця . Ключовою особливістю калькулювання собівартості продукції продукції за замовленнями є те, що витрати на одне замовлення відрізняються від витрат на інше.Собівартість одиниці – прямі мат і оплата праці і накладні.

Попроцесна калькуляція де в масовій кількості випускаються однакові види продукції. Собівартість – з усіх нагромаджених витрат.

28.Класифікація методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

Сутність попередільного методу полягає в тому, що всі або деякі прямі витрати відображають в поточному обліку не за видами продукції, що виготовляється, а за переділами виробництва (навіть якщо з одного переділу можна отримати кілька видів продукції).

На підприємствах де облік витрат організовують безпосередньо за переділами, але без калькулювання собівартості напівфабрикатів кожного продукту, тобто собівартість товарної продукції та її витрат кожного переділу в розмірі, який припадає на фактичний випуск готової продукції такий визначають як попроцесний, або однопередільний.

Сутність позамовного методу полягає в тому, що всі прямі основні витрати обліковують у розрізі встановлених статей за окремими виробничими замовленнями, які видають на заздалегідь визначену кількість даного виду продукції. Решту витрат обліковують за місцями їх виникнення і включають до собівартості окремих замовлень відповідно до встановленої бази їх розподілу.

Повна собівартість – повні+змінні, неповна – тільки змінні.

Фактична собівартість-фактично витрачено, Нормативна – собівартість за скільки заплановано

27.Характеристика і сфера застосування попередільного методу обліку витрат і калькулювання.

Попередільний метод застосовується на підприємствах з однорідною за вихідною сировиною і характером технології масовою продукцією, яка виготовляється в результаті послідовних процесів, кожний з яких (або група яких) складає окремий самостійний переділ (фазу, стадію) виробництва. Це підприємства таких таких галузей промисловості, як нафтопереробна, металургійна, хімічна, скляна, фарфоро-фаянсова, виробництво будівельних ма­теріалів, текстильна, шкіряна, хутрова, цукрова, хлібопекарська, пивоварна, м’ясна, молочна тощо. Сутність попередільного методу полягає в тому, що всі або деякі прямі витрати відображають в поточному обліку не за видами продукції, що виготовляється, а за переділами виробництва (навіть якщо з одного переділу можна отримати кілька видів продукції).
У зв’язку з тим, що у таких виробництвах процес створення готової продукції складається з кількох послідовних технологічно закінчених переділів, виникає необхідність визначення собівартості не тільки готового продукту, а й напівфабрикатів, особливо за умови, коли частина їх має бути реалізована на сторону.

В багатьох галузях промисловості, які застосовують попереділь­ний метод, виробничі витрати обліковують у кожному переділі, включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому переділі. У зв’язку з цим калькулюють фактичну собівартість напівфабрикатів кожного переділу. Відповідно, напівфаб­рикати власного виробництва входять до собівартості окремих видів продукції комплексною статтею, тобто собівартість продук­ції кожного наступного переділу складається із здійснених ним витрат і собівартості отриманих напівфабрикатів.

При цьому в багатьох випадках передача напівфабрикатів з переділу на переділ або на склад відображується на рахунках бух­галтерського обліку за фактичною собівартістю. Відповідно, витрати в незавершеному виробництві відображуються за місцями їх знаходження. Такий варіант попередільного методу отримав назву напівфабрикатного

У деяких галузях промисловості, незважаючи на те що облік витрат ведуть за переділами, собівартість кінцевої (готової) продук­ції визначають по виробництву в цілому, тобто без калькулюван-
ня собівартості проміжної продукції (напівфабрикатів). Це, в основ­ному, стосується виробництв, де напівфабрикати використову­ються лише всередині підприємства і на сторону не реалізуються.

Відповідно, передача напівфабрикатів з переділу на переділ здійснюється без списання (передачі) витрат, пов’язаних з їх виробництвом, у системі бухгалтерських рахунків. Такий варіант попередільного методу отримав назву безнапівфабрикатного.

Одним із різновидів попередільного методу є простий, або однопередільний метод.

Сутність цього методу полягає в тому, що фактичні витрати обліковують за встановленими статтями витрат на весь випуск продукції. Середню собівартість одиниці продукції визначають діленням усіх виробничих витрат (витрат за кожною статтею) на кількість готової продукції. Такий порядок обліку витрат і визначення собівартості одиниці продукції можливий у масових вироб­ництвах, які випускають просту однорідну продукцію, що не має складових або напівфабрикатів, а залишки незавершеного виробництва вкрай незначні або стабільні чи їх взагалі немає.

Цей метод застосовується на більшості підприємств добувної та в деяких галузях обробної промисловості, які виготовляють (добувають) один вид продукції (підприємства за видобування нафти, вугілля, газу, рудної та нерудної сировини, гідроелектростанції), а також у ряді допоміжних виробництв підприємств будь-яких галузей з виробництва електроенергії, пару, холоду тощо.

Відповідно, неодмінними умовами застосування простого методу є однорідність і водночас масовість продукції, що добувається або виготовляється, можливість не поділяти витрати на прямі та непрямі, оскільки всі вони пов’язані з випуском одного виду продукції (через відсутність або стабільність залишків незавершеного виробництва).

У деяких галузях, для яких характерний випуск одного виду продукції, сировина до того як стати готовою продукцією проходить кілька стадій виробництва. На таких підприємствах облік витрат організовують безпосередньо за переділами (наприклад, на цегляних заводах облік ведуть за такими переділами (процесами), як добування сирцю, формовка і сушка сирцю, обпалювання цегли), але без калькулювання собівартості напівфабрикатів кожного продукту, тобто собівартість товарної цегли та її витрат кожного переділу в розмірі, який припадає на фактичний випуск готової продукції. Такий варіант простого методу визначають іноді як попроцесний, або однопередільний.