75 Аналіз типових варіантів альтернативних рішень: прийняття або відмова від спеціального замовлення

Рішення тако­го типу, як правило, пов'язані з виконанням замовлення для рин­ку, який звичайно не обслуговується. Для прийняття рішення сто­совно спеціального замовлення необхідно визначити собівартість виробництва одиниці продукції, яка базується на релевантних ви­тратах, та порівняти її з ціною, що пропонується. При цьому релевантними витратами виступають змінні витрати, оскільки, збільшення обсягу продажу зумовлює одночасне зростання цих витрат. Відповідно постійні витрати для рішення такого типу найчастіше розглядаються як нерелевантні, оскільки, по-перше, це рішення стосується короткого проміжку часу, протягом якого неможливо різко змінити виробничі потужності, а по-друге, діяльність про­довжує відбуватися в релевантному діапазоні. Крім того, як указувалося вище, питання про можливість виконання спеціаль­ного замовлення ставлять переважно за наявності на підприєм­стві незадіяних виробничих потужностей. Таким чином, якщо ціна спеціального замовлення більша, ніж релевантні виробничі витрати на одиницю продукції, спеціальне замовлення слід прийняти. Це дозволить підприємству отримати додатковий при­буток.

Проте за певних умов ознака релевантності надається саме по­стійним витратам, тоді як змінні переходять до розряду нерелевантних. Так, за наявності у підприємства вільних виробничих потужностей та при застосуванні погодинної форми оплати праці основного виробничого персоналу для прийняття спеціального замовлення прямі витрати на оплату праці будуть нерелевантними. Це стосується і деяких змінних витрат невиробничого харак­теру. Наприклад, збутові витрати, пов'язані з доставкою готової продукції покупцям, для рішення щодо спеціального замовлення також будуть нерелевантними, оскільки замовник може самос­тійно перевозити продукцію. В свою чергу, якщо розглядати спе­ціальне замовлення з точки зору тривалішого періоду, то можуть виникнути додаткові постійні витрати, наприклад, для контролю якості. Інколи, щоб завантажити незадіяне обладнання, підпри­ємство може розпочати освоєння нового виду продукції. Наприклад, картонно-паперовий комбінат вирішив розширити свій асор­тимент за рахунок виготовлення зошитів з кольоровими оригіна­льними обкладинками. За таких умов, як зазначає Р. Каплан, витрати, які в короткостроковому періоді здаються постійними і на етапі прийняття такого рішення спочатку видаються нерелева­нтними (наприклад, накладні виробничі витрати), при ускладнен­ні виробництва та розширенні асортименту продукції зростати­муть, і їх не можна буде знизити, що об'єктивно зумовлено скла­днішим процесом управління.

78.    Аналіз типових варіантів альтернативних рішень: рішення про спеціальне замовлення.

Рішення тако­го типу, як правило, пов'язані з виконанням замовлення для рин­ку, який звичайно не обслуговується. Для прийняття рішення сто­совно спеціального замовлення необхідно визначити собівартість виробництва одиниці продукції, яка базується на релевантних ви­тратах, та порівняти її з ціною, що пропонується. При цьому релевантними витратами виступають змінні витрати, оскільки, збільшення обсягу продажу зумовлює одночасне зростання цих витрат. Відповідно постійні витрати для рішення такого типу найчастіше розглядаються як нерелевантні, оскільки, по-перше, це рішення стосується короткого проміжку часу, протягом якого неможливо різко змінити виробничі потужності, а по-друге, діяльність про­довжує відбуватися в релевантному діапазоні. Крім того, як указувалося вище, питання про можливість виконання спеціаль­ного замовлення ставлять переважно за наявності на підприєм­стві незадіяних виробничих потужностей. Таким чином, якщо ціна спеціального замовлення більша, ніж релевантні виробничі витрати на одиницю продукції, спеціальне замовлення слід прийняти. Це дозволить підприємству отримати додатковий при­буток.

Проте за певних умов ознака релевантності надається саме по­стійним витратам, тоді як змінні переходять до розряду нерелевантних. Так, за наявності у підприємства вільних виробничих потужностей та при застосуванні погодинної форми оплати праці основного виробничого персоналу для прийняття спеціального замовлення прямі витрати на оплату праці будуть нерелевантними. Це стосується і деяких змінних витрат невиробничого харак­теру. Наприклад, збутові витрати, пов'язані з доставкою готової продукції покупцям, для рішення щодо спеціального замовлення також будуть нерелевантними, оскільки замовник може самос­тійно перевозити продукцію. В свою чергу, якщо розглядати спе­ціальне замовлення з точки зору тривалішого періоду, то можуть виникнути додаткові постійні витрати, наприклад, для контролю якості. Інколи, щоб завантажити незадіяне обладнання, підпри­ємство може розпочати освоєння нового виду продукції. Наприклад, картонно-паперовий комбінат вирішив розширити свій асор­тимент за рахунок виготовлення зошитів з кольоровими оригіна­льними обкладинками. За таких умов, як зазначає Р. Каплан, витрати, які в короткостроковому періоді здаються постійними і на етапі прийняття такого рішення спочатку видаються нерелева­нтними (наприклад, накладні виробничі витрати), при ускладнен­ні виробництва та розширенні асортименту продукції зростати­муть, і їх не можна буде знизити, що об'єктивно зумовлено скла­днішим процесом управління.

76. Аналіз типових варіантів управлінських рішень: виробляти або купувати.

"Рішення "купити або зробити " ви­значається не лише економічними мірку­ваннями — кваліфікація менеджера та­кож відіграє важіиву роль. Завжди є спо­куса робити все самостійно, а не купува­ти на стороні (як правило, за вищою ці­ною). Aie якщо піддатися цій спокусі, по­рушиться основний принцип управління— концентрація зусиль на кінцевій меті. Зав­дяки цьому принципу провідні автомобіль­ні компанії залишаються складальними це­хами, купуючи більшість компонентів на стороні. Запас різноманітних матеріалів збалансований з їхніми витратами.

Найважливішим є те. що автомобілебудівні компанії уникають необхіднос­ті вкладати величезні кошти у капіталь­не обладнання та споруди, завдяки чому мають можливість зосередитися на го­ловній меті — випускати якомога біль­ше якісних автомашин ".

Рішення "виробляти чи купувати " (Make or Buy Decision) — рішення, пов'язане з розгля­дом існуючої альтернативи: виробляти само­стійно окремі компоненти продукції (комплек­туючі вироби, деталі) чи купувати їх у зовніш­ніх постачальників.

Аналіз для прийняття такого рішення пе­редбачає:

/ визначення релевантної виробничої со­бівартості компонента;

/ диференціальний аналіз витрат;

/ врахування якісних факторів.

Якісні релевантні фактори для прийняття рішення "виробляти чи купувати" можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні. Прикладом зовнішніх якісних факторів є:

/ надійність постачальника;

/ контроль якості постачальника;

/ взаємовідносини робітників й адміністрації у компанії постачальника;

/ стабільність ціни постачальника;

/ час, потрібний для поновлення виробництва деталей, якщо постачальник

не виконує зобов'язання.

Зваживши ці чинники, компанія може відмовитися від пропозиції постачаль­ника навіть у разі наявності позитивних диференціальних витрат, якщо вона не матиме гарантії своєчасного отримання якісної продукції за стабільними цінами. До внутрішніх якісних факторів належать:

/ наявність потужності:

/ Ноу-Хау;

/ завантаження персоналу;

/ технологічні зміни.

Звісно, відсутність достатньої вільної потужності внеможливить для компанії вироблення деталей, навіть якщо це вигідніше за придбання їх. З іншого боку, бажання зберегти секрети виробництва або кваліфіковані кадри може змусити ком­панію відмовитися від вигідної пропозиції купувати деталі замість виробляти їх.

79. Поняття про релевантність облікової інформації та її вплив на прийняття рішень.

Забезпечити прийняття правильного рішення може лише пов­на, своєчасна та неупереджена інформація, яка є корисною для конкретного випадку. Тому подальшій обробці й аналізу підля­гають дані про релевантні доходи та витрати. Релевантними вва­жаються дані, які:

— мають різне значення для різних альтернатив;

— безпосередньо пов'язані з конкретною альтернативою;

— стосуються певного майбутнього рішення;

— можуть вплинути на рішення;

— враховуються;

— являють собою майбутні грошові потоки, відмінні для різ­них альтернативних рішень;

— обмежені альтернативними рішеннями.

Незважаючи на вказану різноманітність підходів, переважна біль­шість авторів виділяє такі ознаки релевантності:

1) пов'язані з відповідною альтернативою і можуть вплинути на прийняття рішень, тобто для різних рішень релевантні дані бу­дуть різні;

2) стосуються лише майбутнього, тобто їх можна уникнути при виборі однієї з альтернатив.

Отже, ті доходи та витрати, які зростатимуть або зменшува­тимуться внаслідок прийняття того чи іншого рішення, є релевант­ними. Тобто це — дані, які характеризують додаткові вигоди і втрати, пов'язані з діями щодо здійснення обраної альтернативи. Стосовно витрат слід підкреслити, що їх поведінка не визначає однозначно їх релевантність. Звичайно, найчастіше релевантними виступають змінні витрати, оскільки основна частина опера­ційних рішень пов'язана зі зміною обсягу діяльності. Наприклад, якщо керівництво розглядає можливість виготовлення додаткової партії продукції понад план, то для цього необхідно придбати і додаткові матеріали. Але інколи змінні витрати вважаються не-релевантними. Так, якщо матеріали для виготовлення певної про­дукції вже є в наявності на момент прийняття рішення про її до­датковий випуск у звітному періоді, то при оцінці витрат, пов'я­заних з такою додатковою партією, вартість цих матеріалів буде нерелевантною, оскільки виникла в минулому.

Ознаку релевантності можуть набути і постійні витрати, зок­рема та їх частина, яку можна класифікувати як прямі витрати стосовно певного сегмента підрозділу. їх виникнення залежить від того, чи працює підрозділ. Наприклад, розширення асортимен­ту продукції на підприємстві потребує встановлення нової вироб­ничої лінії. При цьому необхідно додатково залучити спеціалістів по її обслуговуванню. Витрати на оплату праці цих спеціалістів входитимуть до складу виробничих накладних витрат і співвідноситимуться з конкретним підрозділом. При цьому вони по­винні бути додатковими, а отже, й релевантними. Такий самий аналіз проводять і стосовно операційних витрат. Отже, наділяти ті чи інші показники характеристикою «релевантні» слід, вихо­дячи виключно з умов конкретної ситуації.

37. Відмінності в оцінці наявності та руху витрат і готової продукції на рах 23 і 26 при застосуванні нормативного методу та стандарт-кост

Порівняння сутності вітчизняного нормативного методу облі­ку витрат і калькулювання собівартості продукції із зарубіжною системою обліку витрат стандарт-костингу показує, що вони ма­ють багато спільного. Зокрема, загальними принципами для обох систем є:

—суворе нормування витрат;

—попереднє (до початку поточного періоду) складання нор­мативних калькуляцій на основі встановлених норм (стандартів) витрат ресурсів по окремих статтях витрат;

—розподільний облік та контроль витрат за діючими нормами і відхилень від них у розрізі місць їх виникнення й центрів відпо­відальності;

—систематичне узагальнення та аналіз відхилень з метою ви­користання інформації для усунення негативних явищ у вироб­ничому процесі й управління витратами;

—універсальність і можливість застосування за будь-якого тра­диційного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції.

Разом з тим, слід звернути увагу і на такі розбіжності між ними.

а) за системи обліку стандарт-костингу на відміну від вітчиз­няної системи нормативного обліку відокремлений облік змінисамих норм не ведеться;

б) вітчизняний нормативний метод орієнтується на оперативне документування відхилень від норм з установленням їх причин і винуватців; а стандарт-костинг ґрунтується на визначенні відхи­лень розрахунковим методом (як правило, по закінченні місяця), дослідженні причин відхилень та прийнятті відповідних управ­лінських рішень;

в) за системи стандарт-костинг стандартні (нормативні) витра­ти списуються безпосередньо на рахунок виробництва. Відхи­лення ж від норм протягом року на відміну від вітчизняного нор­мативного методу можуть нагромаджуватися на окремих (спе­ціальних) рахунках відхилень і повністю списуватися на фінан­сові результати підприємства, тобто без відображення на рахун­ках витрат виробництва.

Слід зазначити, що рахунки для обліку відхилень мають одна­кову структуру незалежно від варіанта обліку нормативних витрат, тобто незалежно від того, як ведеться рахунок «Виробництво»: по дебету і кредиту витрати й випуск відображаються за нормами, чи по дебету відображаються фактичні витрати, а по кредиту — спи­сання витрат на випуск за нормативною собівартістю.

У зв'язку з тим що рахунки для обліку відхилень побудовані таким чином, що по їх дебету відображають негативні відхилення (перевитрати), а по кредиту — позитивні (економію), при спи­санні перевитрат рахунки відхилень кредитуються (в дебет рахун­ку «Собівартість реалізації»), а при списанні економії — дебету­ються (відповідно в кредит рахунку «Собівартість реалізації»).

Якщо порівняти таке списання з вітчизняною практикою то згідно з П(С)БО 16 «Витрати» передбачено віднесення в дебет рахунку 901 «Собівартість реалізованої продукції» лише наднор­мативних витрат (перевитрат).