Тема 12.3. Сутність банкрутства та шляхи виходу підприємства із кризового стану.

Основні терміни та поняття: банкрутство; санація.

Незадовільна робота по управлінню фінансовими ресурсами підприємства призводить його до банкрутства. Закон  України “Про  банкрутство” від 14.05.1992 року  №  2343 –ХІІ зі змінами, внесеними  Законом України  “Про  відновлення  платоспроможності  боржника або визнання його  банкрутом” прийнятим  30.06.1999 року та набув чинності з  01.09.2001 року  встановлює умови   та   порядок   відновлення  платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності  -  боржника  або   визнання   його   банкрутом  та  застосування  ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Згідно закону : банкрутство -  визнана   арбітражним   судом   неспроможність боржника  відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом  вимоги  кредиторів  не   інакше   як   через   застосування ліквідаційної процедури.

Суб'єкт банкрутства (далі - банкрут) -   боржник, неспроможність   якого   виконати   свої   грошові зобов'язання встановлена  арбітражним  судом. 

Суб'єктами банкрутства не можуть  бути відокремлені структурні підрозділи  юридичної  особи  (філії, представництва, відділення тощо);

Кредитор -   юридична   або   фізична   особа,   яка   має  у  встановленому  порядку  підтверджені   документами   вимоги   щодо грошових  зобов'язань до боржника,  щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника,  а також  органи  державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю  та  своєчасністю  справляння  податків  і  зборів (обов'язкових платежів);

Неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх  сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових   платежів)   не   інакше   як   через   відновлення платоспроможності;

Боржник - суб'єкт  підприємницької  діяльності,  неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання  щодо  сплати податків   і   зборів   (обов'язкових  платежів),  протягом  трьох  місяців  після  настання встановленого строку їх сплати;

Хоча банкрутство  підприємства  є юридичним фактором (тільки господарський суд може визнати  факт  банкрутства  підприємства ) в його основі лежать переважно  фінансові  причини. До основних їз цих причин  відносять:

1) порушення фінансової  стійкості підприємства ,що характеризується перевищенням фінансових зобов’язань підприємства над його активами ;

2) незбалансованість  грошових потоків  на протязі  довгострокового  періоду, тобто перевищення  видатків  над  надходженнями;

3) довгострокова неплатоспроможність  підприємства , що пов’язана  з низькою  ліквідністю його  активів.

Характер  розглянутих  причин показує, що банкрутство підприємства  в цілому є наслідком  неефективного  фінансового  менеджменту .

Поняття  банкрутство  характеризується  різними  видами. В законодавчій  і фінансовій  практиці виділяють  наступні  види  банкрутства  підприємства .

1.Реальне  банкрутство.

Характеризує  нездатність  підприємства відновити у визначеному періоді  свою  фінансову  стійкість  і платоспроможність  в силу реальних втрат  капіталу.

2.Технічне  банкрутство.

Характеризує  стан неплатоспроможності  підприємства, що викликано  істотною прострочкою його дебіторської  заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської  заборгованості підприємства , а сума його активів значно  перевищує об’єм його  фінансових  зобов’язань. 

3.Умисне  банкрутство.

Характеризує  передбачене створення (або збільшення) керівником або  власником підприємства  неплатоспроможності; створення економічних  збитків для підприємства  в особистих  інтересах  або в інтересах інших осіб. 

4.Фіктивне  банкрутство.

Характеризується передбачено неправдивою заявою  підприємства  про  свою неплатоспроможність з метою обману  кредиторів для отримання від них відстрочки своїх кредитних обов’язків або скидки із  суми кредиторської  заборгованості.

Банкрутство  підприємств - це наслідок глибокої  фінансової кризи, система

Заходів щодо управління якою не дала позитивних  результатів.

Під фінансовою кризовою розуміють фазу розбалансованої  діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення  поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві  характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її  розвитку.

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяються на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні , або ендогенні (що  залежать від підприємства).

Головними  екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути :

- спад кон’юнктури в  економіці в цілому;

- зменшення купівельної спроможності  населення;

- значний рівень інфляції;

- нестабільність  господарського та податкового законодавства;

- нестабільність фінансового та валютного  ринків;

- посилення  конкуренції в галузі;

- криза окремої  галузі;

- сезонні коливання;

- посилення монополізму на ринку;

- дискримінація підприємства органами влади  та управління;

- політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств – постачальників сировини(споживачів продукції);

- конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо  менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало  функціонує система  раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової  кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в такі  блоки.

Блок 1. Низька якість  менеджменту.

Блок 2. Дефіцити в організаційній  структурі.

Блок 3. Низький рівень  кваліфікації  пресоналу.

Блок 4. Недоліки у виробничій сфері.

Блок 5. Прорахунки в галузі постачання.

Блок 6. Низький рівень  маркетингу та  втрата ринків збуту продукції.

Блок 7. Прорахунки в інвестиційній  політиці.

Блок 8. Брак інновацій та раціоналізаторства.

Блок 9. Дефіцити у фінансуванні.

Блок 10. Відсутність або незадовільна робота служб  контролінгу (планування, аналіз, інформаційне  забезпечення, контроль).

Типові наслідки впливу зазначених  причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства такі:

- втрата клієнтів і покупців  готової продукції;

- зменшення кількості замовлень і контрактів із  продажу продукції;

-    підвищення тиску на ціни;

- неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

- підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

- збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних  запасів;

- виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

- істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок , недоодержання виручки від  реалізації продукції.

Розрізняють  три види фінансової кризи :

Þ стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано  виробничий потенціал і відсутні  довгострокові  фактори  успіху);

Þ криза прибутковості (перманентні збитки  вихолощують  власний капітал , і це призводить до незадовільної  структури балансу);

Þ криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза  втрати платоспроможності).

Важливою предумовою застосування правильних антикризових заходів  є ідентифікація  глибини фінансової кризи. Існують три фази  кризи:

А)  фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства ( за умови переведення його на режим антикризового управління);

Б)  фаза, яка загрожує подальшому існуванню  підприємства і потребує негайного проведення фінансової  санації;

В)  кризовий стан, який не  сумісний з подальшим існуванням  підприємства  і призводить  до його  ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової  кризи є необхідною  передумовою  правильної та  своєчасної  реакції на неї. Одним із засобів подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству  підприємства є фінансова санація.

Санація є системою заходів щодо уникнення оголошення підприємства-боржника банкрутом такого ліквідації.

Санація - це надання фінансової допомоги підприємству-боржнику власником чи іншими зацікавленими особами. Більш повно санацію можна визначити як сукупність заходів, які направлені на запобігання банкрутства підприємств і передбачають в залежності від обставин випуск нових акцій чи облігацій, для мобілізації грошового капіталу, збільшення банківських кредитів, надання урядових субсидій, зменшення розміру процентів по облігаціях, емітованих підприємством, та відстрочку їх погашення; перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову; ліквідацію неспроможного підприємства і утворення на його основі матеріальних фондів нового підприємства; повну чи часткову купівлю державою акцій підприємства; злиття підприємства, яке знаходиться у стані банкрутства, з іншим, більш міцним.

 За джерелами мобілізації  фінансових  ресурсів, розрізняють автономну та  гетерономну  санацію.

Автономна  санація  передбачає фінансування  оздоровлення  підприємства за рахунок  його власних ресурсів і коштів, наданих  власниками  та іншими особами (без залучення в санаційний процес  сторонніх  осіб).

Гетерономна (зовнішня) санація  характеризується  участю в ній  сторонніх осіб, зокрема  банків та інших  кредиторів, клієнтів, держави.

У процесі санації підприємство-банкрут може злитися з сенаторами, бути приватизованим тощо. Якщо кредитори згодні з умовами санації, справа про банкрутство припиняється. Термін дії зовнішнього управління і санації не більше ніж 18 місяців. Але при санації впродовж 12 місяців повинно бути задоволене 40% загальної суми вимог кредиторів. Це покладає особливу відповідальність на фінансового менеджера і визначає порядок залучення фінансових ресурсів для задоволення вимог кредиторів.

У міжнародній практиці для профілактики банкрутства, ліквідації підприємства та сплати боргів застосовують методи кризового управління. Вони передбачають у відповідності з фінансовим станом господарюючого суб'єкта допоміжні методи (консолідація, санація чи трансформація) та знищувальні методи (ліквідація). В Україні підприємства на добровільних засадах також можуть піти на застосування кризового управління. В кризовому управлінні підприємства зацікавлені держава, муніципальні органи, кредитори, підприємства-постачальники, а інколи і конкуренти. Вони надають зовнішню допомогу шляхом пролонгації сплати боргів, фінансування чи кредитування підприємств. Кризове управління передбачає знищувальний метод - ліквідацію, яка може здійснюватись на добровільних чи примусових засадах.

Ліквідація приймає примусову форму, якщо здійснюється по рішенню арбітражного суду, чи добровільну під контролем кредиторів. З моменту визнання боржника банкрутом:

§ припиняється підприємницька діяльність боржника,

§ до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута і всі його

§ майнові права та обов'язки,

§ вважаються такими, що минули строки усіх боргових зобов'язань банкрута,

§ припиняється нарахування пені та процентів на всі види його заборгованості.

Питання для самоперевірки

1. Дайте визначення банкрутства підприємств та назвіть його основні причини.

2. Охарактеризуйте основні види банкрутства.

3. Назвіть фактори, що можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві.

4.  Назвіть види фінансової кризи підприємств.

5. Охарактеризуйте фази фінансової кризи на підприємстві.

6.  Дайте визначення санації та охарктеризуйте її види.