ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ТЕМИ

Облік матеріальних витрат ведеться у розрізі наступних статей калькуляції: "Сировина та матеріали", "Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій", "Паливо та енергія на технологічні цілі", "Зворотні відходи (вираховуються)". Витрати, що узагальнюються за вказаними статтями калькуляції, можуть бути як прямими, так і непрямими.

У більшості галузей витрати матеріалів, покупних комплектуючих виробів та напівфабрикатів включаються до собівартості виготовленої із них продукції прямим шляхом, тобто безпосередньо за даними первинних документів. Але пряме віднесення матеріалів на собівартість окремих видів (груп) виробів не завжди можливе.

У комплексних виробництвах, де з одного виду матеріалів виготовляється декілька видів та сортів продукції (металургійна, лісопереробна, масложирова, швейна, взуттєва промисловість тощо), а також на підприємствах, на яких одні і ті ж деталі використовуються для виготовлення декількох виробів, витрати матеріалів на кожний вид, гатунок, групу продукції визначаються непрямим шляхом: пропорційно до нормативних витрат на фактичний випуск продукції або за встановленими коефіцієнтами.

Списані названі вище матеріальні витрати відображаються у обліку проводкою: дебет рахунку 23 "Виробництво" та кредит рахунків 201 "Сировина і матеріали", 202 "Купівельні напівфабрикати і комплектуючі вироби", 204 "Тара й тарні матеріали".

Облік витрат технологічного палива (вугілля, газ, кокс) на підогрів та плавку металу, сушку деревини тощо ведеться за місцем його споживання (печі, агрегати). Ці витрати відносяться на собівартість продукції пропорційно до нормативних витрат, ваги переробленої сировини, кількості відпрацьованих машино-годин. На вартість витраченого на технологічні цілі палива дебетується рахунок 23 "Виробництво" та кредитується рахунок 203 "Паливо".

Витрати на енергію на технологічні цілі (електрична, теплова, зріджене повітря тощо), що використовується для електроплавки, зварювання, електролізу, нагріву, стиснення матеріалів, враховуються, при наявності вимірювальних приладів, по агрегатах чи безпосередньо за видами продукції. При відсутності вимірювальних приладів витрати на енергію розподіляються між виробами пропорційно до кількості годин роботи устаткування з урахуванням його потужності, нормативних витрат на фактично випущену продукцію, ваги переробленої сировини. На вартість енергії, спожитої на технологічні цілі, дебетується рахунок 23 "Виробництво" (відповідний аналітичний рахунок основного виробництва) та кредитується рахунок 23 "Виробництво" (відповідний рахунок допоміжного виробництва, якщо використовується енергія власного виробітку) або рахунок 63 "Розрахунки з постачальниками і підрядниками" за покупну енергію.

Вартість зворотних відходів відображається в обліку записом по дебету рахунку 209 "Інші матеріали" та кредиту рахунку 23 "Виробництво" в залежності від виду виробництва, у якому отримані відходи.

Для обліку витрат на оплату праці виробничих робітників призначені статті калькуляції "Основна заробітна плата" та "Додаткова заробітна плата".

Основна заробітна плата виробничих робітників-відрядників, як правило, включається до собівартості виробів прямим шляхом, а основна заробітна плата робітників з погодинною оплатою праці і доплати до заробітної плати всіх категорій робітників розподіляється на підставі розрахунку кошторисних ставок цих витрат на одиницю продукції, обрахованих, виходячи із обсягів виробництва, переліку робочих місць та норм обслуговування.

Додаткова зарплата відноситься на собівартість виробів пропорційно до основної, а відрахування на соціальні заходи – пропорційно до основної та додаткової зарплати.

Витрати на оплату праці всіх категорій працюючих підприємства, що ведуть рахунки класу 8 "Витрати за елементами", відображають по дебету рахунку 81 "Витрати на оплату праці". Суми відрахувань на соціальні заходи збираються по дебету рахунку 82 "Відрахування на соціальні заходи".

Підприємства, які не використовують рахунки класу 8, витрати на оплату праці виробничих робітників та відповідні відрахування на соціальні заходи збирають безпосередньо по дебету рахунку 23 "Виробництво".

Створення резерву на оплату відпусток виробничих робітників відображається по дебету рахунку 23 "Виробництво" (відповідні субрахунки) та по кредиту рахунку 471 "Забезпечення виплат відпусток".

До витрат на підготовку та освоєння виробництва продукції відносяться витрати на:

· проектування і конструювання нового виду продукції, розробку технологічного процесу його виготовлення;

· проектування інструментального оснащення і розробку технологічного процесу його виготовлення;

· розробку і оформлення нормативної бази;

· коригування технічної документації в період переходу на випуск нового виробу;

· вивчення матеріалів, напівфабрикатів, інструментів і пристосувань для виробництва нових виробів;

· перепланування, перестановку і налагодження устаткування;

· виготовлення дослідного зразка виробу;

· розробку та освоєння нової заводської технології процесів виробництва;

· випробування на підприємствах-виробниках та у споживачів дослідної партії продукції.

Облік витрат на підготовку та освоєння виробництва продукції ведеться за наведеними вище статтями. Кожна з таких статей є комплексною, тому у їх складі показуються витрати на заробітну плату, відрахування на соціальні заходи, матеріальні ресурси тощо.

Аналітичний облік витрат на підготовку та освоєння виробництва продукції ведеться у розрізі окремих видів продукції. Таким чином, ці витрати є прямими.

Облік витрат на підготовку та освоєння виробництва продукції ведеться на рахунку 39 "Витрати майбутніх періодів".

Після закінчення комплексу робіт, пов'язаних із підготовкою та освоєнням виробництва певного виду продукції, вирішується питання щодо списання витрат і включення їх до собівартості продукції, яка освоюється.

Списання витрат майбутніх періодів може здійснюватися двома способами: рівномірно та за кошторисними ставками згідно з кошторисною документацією, договорами (орендна плата, підписка) або іншою документацією.

Вказані витрати узагальнюються за статтею калькуляції "Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв спеціального призначення та інші спеціальні витрати". До названої статті включаються витрати на:

· відшкодування вартості спеціальних інструментів та пристроїв цільового призначення незалежно від їх вартості;

· проектування, виготовлення (придбання) спеціального інструменту та пристроїв цільового призначення;

· ремонт і утримання в робочому стані спеціальних інструментів і пристроїв;

· утримання спеціальних служб підприємства, що обслуговують поточне виробництво певних видів виробів (спеціальних конструкторських бюро, лабораторій тощо);

· проведення епізодичних та періодичних випробувань, оплата експертиз, консультацій, пов'язаних з використанням спеціальних інструментів та пристроїв цільового призначення;

· вартість доданої до виробів технічної документації.

Собівартість спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення, що призначаються для випуску виробів серійного та масового виробництва, включається у собівартість таких виробів щомісячно відповідно до встановленої планом норми або кошторисної ставки.

Під час виконання замовлень на одиничні вироби витрати на виготовлення спеціального технологічного оснащення, спеціальних інструментів та пристроїв цільового призначення включаються повністю до собівартості продукції за даним замовленням.

Облік виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного та допоміжного виробництва, а також витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування ведеться на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати". Цей рахунок не застосовується підприємствами торгівлі.

По дебету рахунку 91 "Загальновиробничі витрати" відображається сума визнаних витрат, по кредиту – щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 "Виробництво" та 90 "Собівартість реалізації".

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Наприклад, витрати електроенергії для приведення в рух устаткування, заробітна плата з відрахуваннями на соціальні заходи наладчиків устаткування, втрати від технічно неминучого браку. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин роботи, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Наприклад, амортизація основних засобів, заробітна плата з відрахуваннями на соціальні заходи керівників структурних підрозділів тощо.

Постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин роботи, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення.

Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат установлюється підприємством.

Втрати від браку складаються з:

· собівартості внутрішнього та зовнішнього кінцевого браку;

· витрат на виправлення браку.

Методи оцінки в бухгалтерському обліку забракованої продукції залежать від ступеню її придатності та місця виникнення браку.

Собівартість внутрішнього кінцевого браку складається з прямих витрат, включаючи частину загальновиробничих витрат.

Собівартість внутрішнього виправного браку складається з витрат на матеріали та заробітну плату з відрахуваннями на соціальні заходи з додаванням відповідної частки загальновиробничих витрат.

Облік втрат від браку ведеться на рахунку 24 "Брак у виробництві". Новим Планом рахунків не передбачена кореспонденція з кредиту рахунку 91 "Загальновиробничі витрати" в дебет рахунку 24 "Брак у виробництві". Проте, для достовірного обліку витрат на виправлення браку та недопущення перекручення собівартості одиниці продукції частка загальновиробничих витрат має бути віднесена на собівартість внутрішнього виправного браку.

Втрати від браку (за вирахуванням відшкодованих сум) щомісяця відносяться на собівартість тих видів продукції, щодо яких виявлено брак. Аналітичний облік ведеться за видами браку, виробами, об'єктами витрат.

До статті калькуляції "Супутня продукція" включається вартість супутньої продукції, отриманої одночасно з основним (цільовим) продуктом у так званих комплексних виробництвах.

Комплексним називається виробництво, у процесі якого при переробці (обробці) сировини утворюється два чи більше кінцевих продуктів, один з яких вважається основним, а інші – побічними (супутніми).

Виходячи зі своїх можливостей і впливу зовнішніх факторів, керівництво підприємства з комплексним виробництвом повинне самостійно поділити другорядну продукцію на три види в залежності від частки продукту у виручці від реалізації усіх кінцевих продуктів:

· супутня продукція, частка якої у загальній виручці складає понад 20%;

· побічна продукція, частка якої у загальній виручці складає менше 20%;

· відходи, які вигідніше здати в утиль, викинути, віддати, ніж збирати і переробляти з причини їх малоцінності, відсутності необхідного устаткування, незначної кількості, віддаленості покупця тощо.

По мірі удосконалення методів переробки сировини зростає і кількість продуктів, які отримуються в єдиному технологічному процесі.

Калькулювання собівартості основної продукції при наявності супутньої має ряд труднощів, пов'язаних з великою різноманітністю умов, за яких ведеться процес калькулювання: неоднакова частка різних видів продукції у її загальному обсязі; не на усі види продукції розроблені ціни; не вся продукція має товарний вигляд і сталий збут тощо.

Супутня продукція може бути оцінена за:

· відпускними цінами за вирахуванням планової суми прибутку і витрат на реалізацію;

· плановою собівартістю аналогічного продукту;

· ціною її можливого використання на даному підприємстві.

Обраний метод оцінки супутньої продукції має бути зазначений у обліковій політиці підприємства.

Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції, робіт та послуг у механічних, ремонтних, інструментальних цехах здійснюється за позамовним методом, а у деревообробних і тарних цехах – за попередільним методом.

Собівартість продукції і послуг допоміжного виробництва (цеху) враховується за скороченою номенклатурою статей калькуляції:

· матеріали (за вирахуванням відходів);

· паливо та енергія на технологічні цілі;

· основна заробітна плата;

· додаткова заробітна плата;

· відрахування на соціальні заходи;

· загальновиробничі витрати.

До наведеного вище переліку статей можуть вноситися зміни з урахуванням особливостей технології та організації допоміжних виробництв та їх питомої ваги у собівартості продукції.

Собівартість робіт та послуг, що надаються одними допоміжними цехами іншим, а також цехам основного виробництва, визначається, виходячи із фактичної суми основних та загальновиробничих витрат.

Собівартість робіт та послуг, що виконуються цехами для власних потреб, у тому числі поточний ремонт, визначається, виходячи з прямих (основних) витрат.

Вартість продукції та послуг внутрішньозаводського характеру, що виконуються цехами допоміжного виробництва для основних та інших допоміжних цехів, а також адміністративних служб, відносяться на витрати вказаних цехів та служб за фактичною собівартістю.