ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ТЕМИ

Метою обліку собівартості є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, обрахування фактичної собівартості окремих видів і усієї продукції, а також контроль за використанням матеріальних трудових та фінансових ресурсів. Для досягнення вказаної мети витрати, що формують собівартість продукції, групуються за певними ознаками. У відповідності з П(С)БО 16 витрати, що складають виробничу собівартість продукції, групуються за:

· видами продукції (робіт, послуг);

· способом віднесення до конкретного об'єкта витрат;

· ступенем залежності від обсягу виробництва;

· економічним змістом;

· відношенням до виробничого процесу.

За економічним змістом витрати групуються за економічними елементами і за статтями калькуляції.

Елемент витрат – це сукупність економічно однорідних витрат.

Групування витрат за економічними елементами призначене для виявлення усіх витрат на виробництво продукції за їх видами, тобто таке групування дає змогу визначити, що саме та на яку суму витрачається на виробництво в цілому по підприємству.

 У П(С)БО 16 передбачене єдине для всіх підприємств групування витрат за економічними елементами:

· матеріальні витрати;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація основних фондів та нематеріальних активів;

· інші витрати.

Проте групування витрат за елементами не дозволяє здійснити їх контроль та аналіз за цільовим призначенням у процесі виробництва (по цехах, дільницях, за видами виробів), тобто не відповідає на запитання, на які цілі та потреби понесені такі витрати.

Отже, для контролю та аналізу за витратами поряд із обліком їх за економічними елементами застосовується групування витрат на виробництво за статтями калькуляції, в розрізі яких обраховується собівартість продукції. Класифікація витрат за калькуляційними статтями собівартості розкриває цільове призначення витрат та їх зв'язок з технологічним процесом. Це групування використовується для узагальнення витрат за видами виготовленої продукції та місцем виникнення витрат (по цехах, дільницях тощо) і залежить від багатьох факторів: методу планування витрат, технологічного процесу виробництва продукції, виду продукції, що виготовляється. Встановлення переліку і складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) віднесене до компетенції підприємства і має бути регламентоване його обліковою політикою.

З урахуванням вимог П(С)БО 16 промислові підприємства можуть використовувати наступні калькуляційні статті:

· сировина та матеріали;

· покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

· паливо та енергія на технологічні цілі;

· зворотні відходи (вираховуються);

· основна заробітна плата виробничих робітників;

· додаткова заробітна плата виробничих робітників;

· відрахування на соціальні заходи;

· витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції;

· відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати;

· загально виробничі витрати;

· втрати внаслідок технічно неминучого браку;

· супутня продукція (вираховується);

· інші виробничі витрати.

Розрахунок собівартості продукції за вказаними статтями калькуляції дає змогу обрахувати лише виробничу її собівартість. Але в практиці господарювання з метою встановлення договірної ціни на реалізацію продукції, а також для аналізу рентабельності окремих видів виробів необхідно мати інформацію щодо повної собівартості окремих видів продукції. Тому доцільно до вказаних статей калькуляції собівартості додати адміністративні витрати та витрати на збут продукції, що дасть змогу розрахувати повну собівартість виробів. При цьому адміністративні витрати та витрати на збут продукції не включаються до собівартості продукції, а списуються на фінансові результати, що відповідає чинному законодавству.

Згідно з П(С)БО 16 та Типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. № 473, до складу елементу "Матеріальні витрати" включається вартість витрачених у виробництві (крім продукції власного виробництва):

· сировини та основних матеріалів, що придбаваються у сторонніх підприємств та організацій і складають основу продукції, що виготовляється;

· покупних матеріалів, що використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу та пакування продукції;

· покупних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, що підлягають монтажу або додатковій обробці на даному підприємстві;

· робіт та послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, що не належать до основного виду його діяльності;

· придбаного у сторонніх підприємств і організацій будь-якого палива, що витрачається з технологічною метою на виробництво усіх видів енергії, опалення виробничих приміщень тощо;

· придбаної енергії усіх видів, що витрачається на технологічні, енергетичні, рухові та інші виробничі потреби підприємства;

· будівельних матеріалів; запасних частин; тари і тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів;

· втрати внаслідок нестачі матеріальних цінностей у межах норм природного убутку.

З витрат на матеріальні ресурси, що включаються до собівартості продукції, вираховується вартість зворотних відходів.

Під відходами розуміють залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що виникли у процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково первинні споживчі властивості та у зв'язку з цим використовуються з підвищеними витратами (пониженням виходу продукції) чи й зовсім не використовуються за прямим призначенням. Вартість відходів виключається із вартості матеріальних витрат. Відходи поділяються на зворотні (обрізки чи куски металу, деревини, тканини тощо), що споживаються безпосередньо на підприємстві або реалізуються на сторону, та безповоротні (угар, пил, попіл), які при даному стані техніки та технології не можуть знайти застосування.

Оскільки зворотні відходи є складовою частиною запасів, у бухгалтерському обліку вони можуть бути оцінені за чистою вартістю реалізації або первісною вартістю вихідної сировини. Обраний метод оцінки відходів зазначається у Наказі про облікову політику підприємства. Безповоротні відходи оцінці не підлягають.

До елемента "Витрати на оплату праці" належать:

· витрати на оплату основної та додаткової заробітної плати, розраховані згідно з прийнятими підприємством системами оплати праці, включаючи будь-які види грошових та матеріальних доплат;

· виплати, передбачені законодавством про працю, за невідпрацьований на виробництві (не явочний) час: оплата щорічних відпусток, оплата праці працівників, яким не виповнилося 18 років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо;

· витрати, пов'язані з підготовкою (навчанням) та перепідготовкою кадрів;

· виплати громадянам за виконання робіт (послуг) згідно з договорами цивільно-правового характеру;

· виплата звільненим працівникам вихідної допомоги та середнього заробітку.

До елемента "Відрахування на соціальні заходи" включаються:

· відрахування на державне (обов'язкове) соціальне страхування;

· відрахування на державне (обов'язкове) пенсійне страхування;

· відрахування до Фонду соціального страхування на випадок безробіття;

· відрахування до Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Відрахування на соціальні заходи здійснюються згідно з порядком, визначеним законодавством.

До вказаного елемента належать:

· витрати на повне відновлення основних фондів та капітальний ремонт у вигляді амортизаційних відрахувань від вартості основних виробничих фондів, що належать підприємству, а також тих, що перебувають у користуванні підприємства на умовах оренди (лізингу);

· амортизаційні відрахування на надані в оренду основні фонди;

· амортизаційні відрахування від вартості основних фондів, що надаються безоплатно підприємствам громадського харчування або використовуються підприємствами самостійно для обслуговування працівників, що перебувають з підприємством у трудових відносинах;

· витрати, пов'язані зі зносом нематеріальних активів.

До інших витрат підприємства належать:

· витрати, пов'язані з управлінням виробництвом (службові відрядження, оплата послуг консультаційного та інформаційного характеру, оплата вартості ліцензій тощо);

· платежі із обов'язкового страхування майна підприємства;

· витрати на сплату процентів за фінансовими кредитами;

· витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ;

· витрати на гарантійний ремонт та обслуговування продукції підприємства, якщо це передбачено умовами її реалізації, але не більше двох відсотків вартості цієї продукції;

· витрати на збут продукції;

· податки, збори та інші обов'язкові платежі, передбачені законодавством (до Державного інноваційного фонду, до позабюджетних фондів тощо);

· втрати внаслідок технічно неминучого браку;

· витрати на оприлюднення річного звіту;

· платежі за викиди та скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище;

· витрати, пов'язані з набором робочої сили;

· сума сплачених орендарем процентів за користування наданими в оперативну та фінансову оренду основними фондами.