Тема 7. Міжнародні валютні відносини та валютні системи.

План.

1. Суть міжнародних валютних відносин.

2. Міжнародні валютні системи та їх еволюція.

3. Валютний курс та валютне регулювання.

4. Валютні ринки їх структура та функції.

Ключові питання.

Суть міжнародних валютних відносин. Суть поняття валюта, валютний паритет та валютний курс. Котирування валют. Конвертованість національної грошової одиниці. Види валютних систем. Валютне регулювання та його інструменти. Міжнародні розрахункові одиниці. Види структура та функції валютних ринків. Міжнародні валютно-фінансові організації (МВФ та СБРР, ЄБРР).

1. Міжнародні валютні відносини – це сукупність економічних відносин, які пов’язані з функціонуванням грошей, як світових.

Валютні відносини здійснюються на національному та міжнародному рівнях. На національному рівні вони охоплюють сферу національної валютної системи, яка характеризується наступними рисами:

Ø національна грошова одиниця;

Ø золотовалютні резерви;

Ø паритет національної валюти і механізм формування валютного курсу;

Ø умови оборотності валюти;

Ø наявністю, або відсутністю валютних обмежень;

Ø порядком здійснення зовнішньоекономічних розрахунків країн, тощо.

Міжнародна валютна система – це форма організації валютних відносин в рамках світового господарства.

Головні елементи міжнародної валютної системи:

Ø національні і колективні резервні валютні одиниці;

Ø механізм валютних паритетів і валютних курсів;

Ø форми міжнародних валютних ринків і світових ринків золота;

Ø статус міждержавних валютно-кредитних організацій (МВФ, МБРР, ЄБРР).

1. Етапи розвитку світової валютної системи.

До першого етапу розвитку світової валютної системи (СВС) відносять етап золотого стандарту. Він існував з початку XIX ст. до 1914 року. Золото оберталось у вигляді монет як на внутрішньому так і на міжнародному ринках, тобто виконувало функцію світових грошей.

Другий етап – золотодевізного стандарту він охоплює 1922 – 1976 роки:

Суть його полягає втому, що поряд з золотом функцію світових грошей виконували і окремі валюти провідних держав. Золотодевізний стандарт був закріплений на міжнародній конференції в Генуї.

У 1944 році золотодевізний стандарт був закріплений на міжнародній валютній конференції у місті Бреттон-Вудсі в США.

 На Бреттон-Вудській валютній конференції було запроваджено:

1. Введений новий золотодевізний стандарт, який базувався на золоті і двох валютах (долар США і фунт стерлінгів).

2. Створені міжнародні організації МВФ і МБРР.

3. Передбачалася взаємна конвертованість валют.

4. Конвертованість валют почала здійснюватись на основі їх співвідношення до долара США.

Третій етап – система паперово-валютного стандарту:

В 1976 році у місті Кінгстоні (Ямайка) відбулась міжнародна валютна конференція, яка запровадила наступні принципи:

1. замість золотодевізного стандарту запроваджений стандарт СДР (спеціальні права запозичення);

2. завершена демонетизація золота:

Ø золото втратило функцію грошей;

Ø відмінена фіксація золотих паритетів;

Ø золото перестало виконувати функцію міри вартості;

3. міжнародне валютне регулювання почав здійснювати МВФ (міжнародний валютний фонд);

4. країни-члени МВФ – вільні у виборі режиму валютних курсів.

З 1979 року почала функціонувати Європейська валютна система яка:

Ø базувалась на колективній Європейській валюті – ЕКЮ;

Ø країни ЄВС створили спільний золотий фонд, який становив 20% від їх офіційних золотих резервів (2660 тон. золота);

Ø головним режимом валютних курсів був плаваючий, але у межах певного валютного коридору, який дістав назву “валютна змія”.

З 1999 року 1-го січня введена Європейська національна валюта “ЄВРО” , у валютний простір євро спочатку увійшло 11 європейських країн. Євро замінив попередню грошову одиницю ЄС – ЕКЮ у співвідношенні один до одного (1 ЕКЮ = 1 євро). З першого січня 2002 року Євро став єдиною валютою у країнах ЄВС, всі національні валюти країн-членів вилучені з обігу і замінені на євро як у безготівковому так і в готівковому обігу.

2. Валютний курс та валютне регулювання.

Валюта – це грошові знаки іноземних держав та міжнародні розрахункові одиниці. ВКВ (вільно конвертована валюта) – це валюта, яка вільно і в необмеженій кількості обмінюється на інші валюти.

Частково конвертована валюта – національна валюта країни, де застосовуються валютні обмеження для резидентів та нерезидентів при обороті валюти.

Неконвертована валюта – національна валюта яка функціонує тільки в межах певної країни, і не обмінюються на інші валюти.

Резервна валюта - це валюта яка знаходиться у резерві МВФ, з допомогою цієї валюти здійснюють міжнародні розрахунки, надають кредити.

Види резервних валют:

Ø долар США;

Ø євро;

Ø англійський фунт стерлінгів;

Ø японська ієна.

Валютний паритет – законодавчо встановлене співвідношення між двома валютами, яке є основою валютного курсу. Валютний паритет встановлює МВФ на основі СДР (спеціальних прав запозичення) і за спеціальним валютним кошиком.

Валютний курс – це ціна однієї валюти певної країни виражена в одиницях валюти іншої країни.

Види валютних курсів:

1. Фіксований – офіційно встановлена угода між національними валютами, заснована на певному валютному паритеті, встановлюється національним банком;

2. Контрольований валютний курс – курс валюти встановлений державою, уряд вирішує, які обсяги валюти можна купити, визначає її склад, цільове призначення і час використання.

3. Плаваючий валютний курс – різновид валютного курсу, який передбачає використання ринкового механізму валютного регулювання і т.д.

Інструменти валютного регулювання.

Девальвація – зниження курсу національної валюти відносно закордонних валют, або міжнародних розрахункових одиниць (СДР, ЕКЮ), шляхом зменшення вмісту золота у національній валюті.

Ревальвація – підвищення курсу національної валюти стосовно іноземних валют чи міжнародних розрахункових одиниць шляхом підвищення золотого вмісту грошової одиниці.

Валютні обмеження – це система економічних, юридичних та організаційних заходів, які регламентують операції з національною та іноземною валютою.

4. Валютні ринки та їх структура та функції.

 Валютні ринки представляють собою центри, де здійснюється купівля-продаж іноземних валют на національну по курсу, який базується на основі попиту та пропозиції.

Світовий валютний ринок включає в себе:

Ø світові валютні ринки;

Ø регіональні;

Ø національні (місцеві) валютні ринки;

Світові валютні ринки концентруються у світових фінансових центрах. Світові фінансові центри – це місця зосередження банків, спеціалізованих фінансово-кредитних інститутів. У них відбуваються міжнародні кредитні, валютні та фінансові операції з цінними паперами та золотом.

Головні валютні ринки розміщені у Лондоні, Нью-Йорку, Франкфурті на Майні, Цюріху, Токіо.

Особливості сучасних валютних ринків:

1. інтернаціоналізація валютних ринків на основі інтернаціоналізації світогосподарських зв’язків;

2. широке використання автоматичних засобів зв’язку при здійсненні валютних операцій;

3. глобальні масштаби валютних операцій;

4. уніфікація валютних операцій;

5. широкі масштаби спекулятивних операцій;

6. нестабільність валютних курсів.

Світові валюті ринки – це сукупність бірж (брокерських фірм, банків, ТНК).

Регіональний спеціалізований валютний ринок – це співвідношення суб’єктів світового господарства з приводу купівлі-продажу іноземних валют, які діють в регіональному масштабі. Наприклад: Європейський валютний ринок здійснює продаж євро.

Національний валютний ринок – це відносини, які здійснюються між суб’єктами господарської діяльності з приводу купівлі-продажу окремих конвертованих валют в рамках даної країни на валютних біржах. 

Основні категорії теми:

Валюта; валютний курс; валютна система; конвертованість валют; повністю конвертована валюта; частково-конвертована валюта; неконвертована валюта; резервна валюта; валютний кошик; валютні ринки, валютний паритет.

Література:

1. Авдокушин Е. Ф., международные экономические отношения: Учебное пособие. М.: 2000.

2. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини. Київ: 1999.

3. Бункина М. К., Семенов А. М., Основы валютных отношений: Учебное пособие – М.: 2000.

4. Киреев А.П. Международная экономика. Учебное пособие ч. II. М.:2000.

5. Кредисов А. И., Управление внешнеэкономической деятельностью. К.:1998.

6. Філіпенко А. С., “Міжнародні економічні відносини” навч., посібник. К.:1998.