6.5. Стандартизація та сертифікація продукції

Стандартизація – це визначення і застосування правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі. Стосовно продукції стан­дартизація охоплює такі фактори:

– встановлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

– розвиток уніфікації та агрегатування продукції як важливої умови спеціалізації та автоматизації виробництва;

– визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції з метою забезпечення належної якості та недопущення невиправданої різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;

– формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю;

– забезпечення спільності термінів вимірювань і позначень;

– створення єдиних систем класифікації і кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва.

Результати стандартизації знаходять відображення в спеціальній нормативно-технічній документації. Основними її видами є стандарти і технічні умови – документи, що містять обов’язкові для виробників норми якості виробу і засоби їх досягнення. Застосовувана на підприємствах нормативно-технічна документація охоплює певні категорії стандартів: міжнародні стандарти ISO серії 9000, державні стандарти України, галузеві стандарти, стандарти науково-технічних та інженерних товариств, технічні умови, стандарти підприємств.

Найбільш жорсткі вимоги щодо якості містяться у міжнародних стандартах, які розробляються Міжнародною організацією стандар­тизації – ISO і використовуються для сертифікації виробів, що експортуються в інші країни і реалізуються на світовому ринку.

Державні стандарти України установлюються на вироби загально­машинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріп­лення тощо), продукцію міжгалузевого призначення, продукцію для на­селення і народного господарства, організаційно-методичні та загальнотехнічні об’єкти (науково-технічна термінологія, класифікація та кодування техніко-економічної інформації), елементи народногосподарських об’єктів державного значення (зв’язок, енергосистема, оборона, транспорт тощо), методи випробувань. Вони містять обов’язкові та рекомен­довані вимоги.

Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, на яку відсутні державні стандарти України або у випадку необхідності встановлення вимог, що доповнюють чи перевищують останні в державних стандартах.

Технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником і споживачем продукції. Вони регламентують норми і вимоги щодо якості тих видів продукції, для яких державні або галузеві стандарти не розробляються та які виготовляються на замовлення окремих підприємств, а також нових видів виробів на період їх освоєння виробництвом.

Стандарти підприємств розробляються за власною ініціативою підприємств з метою конкретизації вимог до продукції і самого виробництва, що містяться звичайно в інших видах нормативно-технічної документації. Такі стандарти використовуються для створення внутрішньої системи управління якістю праці і продукції.

Стандарти і технічні умови – це документи динамічного харак­теру. Вони повинні періодично переглядатись і уточнюватись з урахуванням інноваційних процесів і нових вимог споживачів до продукції.

Важливим заходом, що підвищує технічний рівень і якість, є введення системи сертифікації продукції.Сертифікація – система дій, що спрямована на підтвердження відповідності характеристик продукції вимогам стандартів. При введені сертифікації підприємства-виробники повинні проходити атестацію, а потім періодично переатестовуватися з метою визначення їх придатності стабільно випускати продукцію встановленого рівня якості. Періодичні випробування продукції також повинні проводитись в незалежних випробувальних центрах, після чого вона отримує “сертифікат відповідності”, тобто підтвердження відповідності якості продукції вимогам стандартів. Сертифікація передбачає взаємне визнання результатів випробувань постачальником і споживачем, виключає повторні випробування і тим самим скорочує шлях “виробництво – експлуатація”.

Для деяких видів продукції діє міжнародна система сертифікації, в якій беруть участь окремі країни чи фірми. Координацією заходів зі створення таких систем займається спеціальний комітет з сертифікації – СЕРТИКО, що діє у складі ISO.

У деяких країнах вже функціонують акредитовані у СЕРТИКО ІSО і визнані світовим співтовариством випробувальні центри, що видають сертифікати на певні види продукції. Зокрема у США діє центр з випробування тракторів і сільськогосподарських машин, у Франції – автомобілів, у Чехії та Словаччині – електроустаткування та медичної техніки.

На початку 1993 р. Україна стала членом ISO та міжнародної електротехнічної комісії – ІЕС. Це дає їй право нарівні з 90 іншими країнами світу брати участь у діяльності більш ніж 1000 міжнародних робочих органів технічних комітетів зі стандартизації і сертифікації та використовувати понад 12000 міжнародних стандартів.

Для набуття максимально можливого значення та іміджу надійного партнера на зовнішньому ринку підприємствам бажано створювати і сертифікувати також власні системи якості. Відповідний рівень такої системи підтримується сертифікатом, який видається підприємству на певний строк – один рік, два роки тощо. Право видачі сертифіката на систему якості може мати національний орган із сертифікації, у необхідних випадках йому надається можливість делегувати таку функцію акредитованій для цієї мети організації. Для оцінки системи якості та отримання сертифіката на неї дозволяється залучати будь-яку закордонну фірму, що займається сертифікацією. Вагомість сертифіката і рівень довіри до нього залежить від іміджу організації, яка видає такий документ.

В Україні створена державна система стандартизації та сертифікації. Національним органом, що проводить і координує роботу з забезпечення її функціонування, є Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України). Для організації розробки і підготовки до затвердження державних стандартів України за рішенням Держспоживстандарту створені технічні комітети зі стандартизації. До роботи в цих комітетах залучаються на добровільних засадах представники підприємств і організацій, провідні вчені та спеціалісти.

Органи державного нагляду виконують наступні функції: здійс­нюють перевірку додержання стандартів (норм і правил), узагальнюють її результати та інформують про це відповідні органи державної влади і громадськість; забезпечують оперативне вживання заходів до припинення порушень стандартів, вносять пропозиції щодо підвищенняякості продукції та ефективності своєї діяльності.