Тема 6. Світові фінансові ринки.
Міжнародний фінансовий ринок - це грошові відносини між різними фінансовими установами світу, які складаються в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту і пропозиції на міжнародний позичковий капітал, рух якого і втілюється в цінних паперах. Іншими словами це ринок, де товарами є самі гроші і цінні (грошові) папери.
Мета міжнародного фінансового ринку - акмулювання та ефективне розміщення міжнародних заощаджень у світовій економіці.
Він складається із складових "власне фінансового ринку", специфічних міжнародних ринків та Світового ринку.
До власне фінансових ринків можна віднести:
1) Ринок матеріал ьних активів та ринки фінансових активів;
2) Ринки спот;ринки ф'ючерсів;
3) Ринки грошей, тобто кредитних зобов'язань тривалістю до одного року;
4) Ринки капіталів, ринки довгострокових кредитних зобов'язань;
5) Ринки іпотек /заставних/;
6) Ринки споживчого кредиту.
За сферою поширення виділяють світові, національні, регіональні та місцеві ринки.
Ринки класифікують також на первинні тобто такі, на яких нові випуски зобов'жань (цінних паперів) продаються та купуються вперше; вторинні - такі, на яких відбуваються подальший продажта купівля непогашених зобов'язань. Вторинні ринки існують також для заставних, деяких видів позик та інших фінансових активів.
Основними на міжнародному рівні вважаються два фінансові ринки - Євроринок та ринок обліацій (євробонд).
На Світовому - міжнародний ринок позичкових капіталів.
Євроринок.
В кінці 50-х років Західна Європа досить гостро відчула дефіцит доларових коштів, а в США на той час якраз склався їх відносний надлишок. Потреби підприємств інвесторів і навіть деяких країн Європи в капіталі спричинили виникнення у Західній Європі ринку Євродолара.
Євродолари - долари СІІІА, які нагромадилися на рахунках юридичних і фізичних осіб в іноземних банках і використовуються для депозитно-позичкових операцій на міжнародному ринку позичкових капіталів.
Євроринок - міжнародний ринок позичкових капіталів, на якому операції по кредитах і позиках здійснюються у Євроваютах, - валютах відмінних від валюти країни, в якій знаходяться банки, що проводять ці розрахунки.
Важливу роль на міжбанківському ринку відіграють євродоларові ф'ючерси і опціони. Вони були введені у 1972р. Міжнародним грошовим ринком (ІММ) підрозділом Чиказької товарної біржі. У 1984р. Сінгапурська міжнародна фінансова біржа (SIMEX) при сприянні ІММ створили свій власний ринок ф'ючерсів і опціонів. Лондонська міжнародна біржа фінансових ф'ючерсів (LIFFE) відкрилась у вересні 1982р. І швидко стала найбільшою ф'ючерсною біржею з межами США. Біржі США, Великобританії і Сінгапуру знаходяться в різних часових поясах, чим сприяють міжбанківській торгівлі у світовому масштабі.
Розрахунки по всіх операціях на Євродоларовому ринку проводяться за допомогою електронної системи міжбанківських клірингових розрахунків, що дозволяє регулювати їх у США. Міжнародна міжбанківська електронна система платежів (SWIFT) забезпечує необхідну підтримку при здійсненні міжбанківських платежів і грошових переказів через роботу своєї високошвидкісної комп'ютеризованої системи передачі інформації. Система SWIFT об'єднує декілька тисяч банків, котрі розміщені по всьому світу і забезпечує швидку доставку повідомлень. Ці повідомлення включають платіжні інструкції, підтвердження отримання коштів і вказівок про те як слід здійснювати міжнародні платежі.
Як і в кожній кредитній угоді, на Євроринку виступають дві сторони - позичальник та кредитор.
Позчальниками переважно виступають транснаціональні монополії (THM), що потребують кредитів для фінансування капітальних вкладень у різних країнах, а також держави, котрі мають дефіцитні платіжні баланси.
Кредиторами є приватні комерційні банки, що здійснюють міжнародні кредитні операції в іноземних валютах (євровалютах). Отже, учасники ринку - це банки, грошові брокери, центральні банки або керівні грошово-кредитні установи і потужні корпорації.
Євроринок включає ряд секторів: єврогрошовий ринок (короткотермінові депозити на строк до одного року); ринок банківських єврокредитів (середньо- термінові кредити на 2-10 років, котрі оформляються кредитними угодами); ринок єврообліацій (середньо та довготермінові позики на 10-15 років)).
Євроринок представлений чисельною групою (близько 500) великих та середніх комерційних банків, що знаходяться в основних фінансових центрах Західної Європи (Лондон, Париж, Цюріх, Люксембург тощо), а також таких країн, де законодавство не обмежує права банків на проведення операцій в іноземних валютах з нерезидентами.
Дяльність Євроринку не піддається державному контролю. Зокрема, на євровалютні операції банків не поширюються правила та обмеження, що регламентують їх діяльність на національних ринках позичкових капіталів. Саме це робить євровалютні операції більш прибутковими у порівнянні з кредитними операціями в національних валютах.
До пільг, що надаються при здійсненні операцій на Євроринку відносяться:
А) звільнення банків від необхідності резервувати частину кредитних ресурсів у центральному банку, якщо вони залучені з Євроринку;
Б) звільнення процентів по євровалютних вкладах від податків.
Цих пільг комерційні банки не мають на ринках національних валют. Тому для банків операції на Євроринку значно вигідніші, ніж на національному, а тому вони можуть собі дозволити меншу маржу по кредитах у Євровалютах. Усе це стимулює високі темпи розвитку Євроринку.
Визначення % доходу на Євроринку. Календарний рік - 365 днів. Для долара і всіх інших валют %рік на Євроринку дорівнює - 360 днів. Для фунта стерлінга і бельгійського франка - % рік - 365 днів (виняток).
Загальна формула визначення %-го доходу:
Сума вкладу * R * T %дохі =----------------- ;
360(365) * 100
Де, R - річна % ставка; Т - кількість днів (тривалість операції)). Поки ділер здійснює операції з однією валютою, використовуючи однаковий процентний рік, проблем нема.
Різниця у днях також впливає на хід операції, коли береться кредит в одній валюті, проводиться хеджування в іншу валюту і прибуток використовується для інвестицій. 5-ти денна різниця впливає на валютний курс по форвардних операціях, так як і на процентну ставку (принцип 73/72).
Ділінг (форвардний) - за суттю це є питання вибору стратегічних рішень (позицій) направлених на отримання прибутку через тривалий період часу і повсякденної тактичної роботи по підтримці вибраних стратегічних цілей.
Оптовий ділінг - його суть полягає в оптимальному розміщенні (розподілі)) сум з метою отримання найбільш можливого прибутку при мінімально - наявному ризику.
В євродоларах і Євровалютах існує тенденція до оперування сумами на оптовій основі. Тобто, по-перше на депозит приймається велика сума і потім використовується більш дрібними партіями, хоча також доволі значними. Це пояснюється тим, що по менших сумах встановлюється більш висока процентна ставка, так як одержувачі можуть не мати доступу до оптового ринку. По-друге, існує і така практика: беруть довгострокові позики і надають кредити на короткий строк. Це не що інше як забезпечення 100% ліквідності. Якщо процентні ставки низькі (нижче 10% річних), то можна знехтувати складними процентом і рухом готівки. Ділер завжди переконаний у тому, що зможе взяти кредит за більш низькою ставкою, ніж він сам надає. На практиці не завжди так і досить часто відкриті позиції підтримуються для того, щоб керувати ліквідністю прибутку.
Міжнародний ринок облігації! (Євробонд).
Якщо Євроринок має справу з короткостроковими і середньостроковими позиками, то міжнародний ринок облігацій надає позичальникам кошти на довгий термін за межами його країни.
На міжнародному ринку облігацій обертається два види цінних паперів: іноземні облігації і єврооблігаці'ї.
Іноземні облігації' (іноземні бони) - це цінні напери, випущені нерезидентами у національному фінансовому центрі і виражені у національній валюті.
Найбільш важливими центрами торгівлі іноземними бонами є: Цюріх, Нью-Йорк, Токіо, Франкфурт-на-Майні, Лондон, Амстердам. Деякі бони мають загальноприйняті назви, наприклад: іноземні бони, імітовані в США називаються "янки-бони", в Японії - "самурайські", в Нідерландах - "рембрандовські", в Лондоні - "бульдоги". До іноземних бонів можна віднести національні бони, виражені в іноземних валютах наприклад: "янки- екю-бони".
Єврооблігації (євробонд) - боргові зобов'язання, що є одним із видів цінних паперів, котрі випускаються позичальниками при отриманні довготермінових кредитів на Євроринку.
Єврооблігації мають всі ознаки облігацій, а також деякі особливості, а саме: а) розміщаються одночасно на ринках кількох країн, а не однієї; б) валюта єврооблігаційної позики для кредиторів є іноземною (за виключенням банків США, для них - національною); в) переважно єврооблігації розміщуються емісійним синдикатом, що створюється банками кількох країн, котрий виступає гарантом по позиції.
Основна відмінність між цими двома категоріями облігацій полягає у тому, що перші продаються на певній біржі, у той час, коли другі - не обов'язково котируються у певному географічному місці.
Міжнародний ринок позичкових капіталів.
Міжнародний ринок позичкових капіталів - система економічних відносин, що забезпечує акумуляцію позичкового капіталу між країнами в залежності від економічних і політ ичн их ф акторі в.
З інституційної точки зору, світовий ринок позичкових капіталів - це сукупність інститутів (фірм, банків, фондових бірж, міжнародних та регіональних валютно- кредитних організацій), через котрі здійснюється рух позичкових капіталів у сфері міжнародних економічних відносин.
З функціональної точки зору, світовий ринок капіталів - це система ринкового капіталу з метою забезпечення розширеного суспільного відтворення.
Світовий ринок позичкових капіталів (СРПК) поділяється на такі сектори:
А) світовий грошовий ринок (в основному, міжбанківські операції строком від одного дня до одного року);
Б)ринок Євровалют (депозитно-позичкові операції в іноземних валютах за межами країн- емітентів цих валют);
В)ринок єврокредитів (від 1 до 10 та більше років);
Г) світовий фінансовий ринок (емісія та розміщення цінних паперів терміном на 7 - 15 р.).
Операції на СРПК оформляються у вигляді векселів, банківських акцептів, депозитних сертифікатів, облігацій, євронот, кедитних гарантій тощо. Єврокредити доступні лише першокласним позичальникам. Процентні ставки по цих кредитах відносно самостійні щодо національних ринків.
Основними джерелами ресурсів для середньо і довгострокових операцій з Євровалютами є ринок євродепозитів (з терміном від одного до п'яти років). Суб'єктами угод на цьому ринку виступає декілька тисяч банків і фірм. Валютні кошти надаються транснаціональними монополіями, урядами, банками, національними державними і приватними компаніями. В останні роки одержало розвиток і таке джерело ресурсів, як депозиті сертифікати, репрезентуючи собою вид цінних паперів, які видаються банками- емітентами на валютні кошти, які належать інвесторам, зберігаються на євродепозитних рахунках. Термін дії сертифікатів - від одного місяця до п'яти років. Вони мають вільний характер використання, що є привабливим для дебіторів.
Найбільш широко використовується форма середньо і довгострокового кедитування - єврокредити (банківські кредити в Євровалютах).
Ринок єврокредитів складається із ринків так званих "прямих і консорційних єврокредитів". Якщо "прямі" єврокедити надаються на принципах "банк - банку" або "банк - не банківському позичальнику", то консорційні кредити - з використанням механізму міжнародних банківських консорціумів, коли на стороні кредиторів виступає група банківських установ різних країн.
Характерною рисою консорційних єврокедитів є те, що позичальник залучає валютні кошти у формі фінансового кредиту, який не зв'язується з використанням цих коштів на конкретну ціль.
Мінімальний термін єврокредитів за практикою, яка склалася - 1 рік, максимальний - 20 років.
Меншими за обсягом операцій є єврооблігаційні позички, тобто операції по випуску і розміщенню цінних паперів в рамках механізму єврооблігаційного ринку. Цьому ринку притаманна відсутність механізму міжнародного регулювання, швидкість переливу капіталів. Валютами єврооблігаційних позичок переважно виступають національні грошові одиниці західноєвропейських країн, передусім євро.
Фінансовими посередниками є спеціалізовані інвестиційні компанії кедитні спілки, страхові компанії, пенсійні фонди, позичково-ощадні асоціації, фінансові компанії, ощадні банки, комерційні банки, взаємні фонони грошового ринк.
Фінансові посередники надають багато корисних послуг Учасникам фінансового ринку.
По-перше, сприяють зниженню вартості операцій при одночасному зростанні їхньої кількості (ефект масштабу).
По-друге, об'єднують заощадження своїх клієнтів для здійснення великих інвестицій на первинному ринку.
По-третє, диверсифікують ризик, що досить важко зробити окремими власникам заощаджень самостійно.
Інвестиції підпадають під двоякий ризик.
Перший різновид ризику полягає у тому, що в результаті зміни ринкової кон'юнктури середні ціни на всі акції і облігації змінюються (падають або ростуть), то уникнути його неможливо.
Щодо другого виду ризику, суть його у тому, що окремі компанії можуть збанкрутувати, або, навпаки, різко покращити своє фінансове становище і його можна уникнути шляхом купівлі диверсифікованого портфелю акцій і облігацій багатьох різноманітних компанії. Таким чином, особи, які здійснюють інвестування через фінансових посередників, підпадають тільки під один ризик, який зв'язаний із загальним рухом ринкових цінностей. Індивідуальні інвестори, які вкладають кошти в купівлю акцій та облігацій підпадають під два види ризику.
По-четверте, трансформують термін первинного цінного паперу в різні терміни погашення посередніх зобов'язань. Фінансові посередники формують ціну та тип зобов'язань (цінних паперів), котрі випускаються ними для потреб власників заощаджень. Мета посередників - одержання прибутку шляхом придбання первинних цінних паперів, які дають більший дохід, ніж той, котрий посередник має надати за випущеними ним посередніми зобов'язаннями та його накладними витратами. Посередники спрямовують кошти від кінцевого кредитора до кінцевого позичальника за нижчою ціною та з меншими перешкодами, ніж якби це було б при прямій купівлі первинних цінних паперів кінцевими кредиторами.