ТЕМА3: Валютні відносини та валютна система.
Основні риси валютних відносин і валютної системи. Види валютних систем.
Еволюція валютної системи. Етапи розвитку валютної системи. Валютні курси.
Котирування валют. Конвертованість валют. Державне регулювання валютних
Основні риси валютних відносин і валютної системи. Види валютних
Валютні відносини пов'язані з функціонуванням валюти при здійсненні зовнішньої торгівлі, наданні економічної і технічної допомоги, наданні і отримання за кордоном різного роду кредитів і позик, укладення угод по купівлі валюти та інше.
Учасниками валютних відносин є: держави, міжнародні організації, юридичні і фізичні особи. Правовою основою для виникнення, зміни чи припинення валютних відносин служать, міжнародні угоди та внутрідержавні акти.
Розрізняють національну, світову та міжнародну (регіональну) валютні системи.
Національна валютна система - органічна частина системи грошових відносин окемих держав. Іх функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних, і "світових" грошей, спосіб їх конвертованості, котирування та регулювання валютних курсів, формування та використання міжнародної ліквідності, золотовалютного запасу, кредитних ресурсів та ін.
Світова валютна система - функціональна форма організації валютних відносин на рівні міжнародних зв'язків.
Розвиток їх регулюється відповідними міжнародними валютними угодами. Використання забезпечується створеними на колективній основі міжнародними валютно- фінансовими банківськими установами та організаціями.
Міжнародна (регіональна) валютна система - договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Прикладом такої системи є створена у 1979р. Європейська валютна система, до якої входять країни-члени ЄЕС (з 1 листопада 1993 року ЄС). Її функціонування Регламентується відповідними угодами між ними, тісно пов'язується з національними валютними системами та є складовою частиною світової валютної системи. Основними елементами міжнародної валютної системи можуть бути:
- Міжнародна розрахункова одиниця (СДР, та ін.);
- Узгоджений режим регулювання валютних курсів;
- міжнародні кредитно-розрахункові установи.
Якщо національна валютна система базується на національній валюті - грошовій одиниці країни, то світова валютна система - на одній чи декількох резервних валютах чи МЛГО.
Резервна (ключова) валюта - це особлива категорія конвертованої національної валюти, провідної розвиненої країни, яка виконує функції міжнародного платіжною і резервного засобу, служить базою визначення валютного паритету та валютного курсу для проведення валютної інтервенції з метою регулювання курсу валют країн - учасниць світової валютної системи.
Зараз до резервних валют можна віднести - долар США, Євро, єну Японії фунт стерлінгів Великобританії та деякі ін.
Об 'єктивними передумовами перетворення національної валют у резервну є ведуча позиція країни-емітента у світовому виробництві, зовнішній торгівлі, валютно-фінансових відносинах, розвинена банківська (і страхова) системи, ринок позичкових капіталів, валюта повинна вільно обмінюватися на інші грошові одиниці, без обмежень використовуватися для надання і погашення міжнародних кредитів і позик
Порад із резервною валютою формуються так звані міжнародні резервні активи — валютні активи держав (банків, ТНК), що становлять резерви міжнародних платіжних засобів.
Міжнародні резервні активи включають: а) золото різні міжнародні вимоги в іноземних валютах; б) депозити, скарбничі векселі, чеки, державні та муніципальні облігації, ринкові цінні папери.
Країни члени МВФ до міжнародних активів відносять авуари в СДР (авуари грошові кошти банку в іноземній валюті, які знаходяться на його рахунках в закордонних банках, перш з все це кошти па кореспондентських рахунках), та резервну позицію в МВФ, а каїни ЄС до резервних активів відносять свої авуари в ЄВРО, котрі заміщають частину належних цим каїнам резервних активів у золоті та долара СІНА. Розподіл міжнародних резервних активів між країнами та групами країн залежить від рівня економічного розвитку крани і її ролі у світовій економіці і міжнародній торгівлі. Більш ніж 2/3 суми активів припадає на частку найбільш економічно розвинутих держав, яким належать 3/4 сукупного злотого запасу.
Міжнародна (розрахункова) лічильна грошова одиниця (МЛГО) - це умовна грошова одиниця, як створюється міжнародними економічними організаціями для визначення і порівняння широкого кола економічних показник в і для використання як офіційного еталону в різних валютних вимірювання. Поступово беруть на себе функції грошей, зокрема, функцію платіжного засобу і нагромадження вартості в формі резервної валюти. Найбільш широкого застосування і визнання набули так МЛГО як СПЗ (SDR) та ЕКЮ (зараз Євро).
У вересні 1967р. На спеціальній сесії МВФ було створено СДР. Одиниця СДР прирівнювалася за вартістю до 0,888671г. Чистого золота, тобто 1СДР дорівнювала 1USD. Однак девальвації долара, призвела до створення у 1974р. Нової системи визначення курсу СДР на базі кошика валют 16 індустріальних держав. У 1978р. Були змінені складові кошика СДР у зв'язку із зменшенням або збільшенням частки окремих країн у світовому експорті. СДР - є порівняно стабільною валютою, що зменшує ризик від плаваючих валютних курсів. МВФ щоденно публікує курси валют відносно СДР. В 1984р. МВФ спростив принципи підрахунку вартості одиниці СДР. Зараз у кошику залишено тільки 4 валюти, котрі мають найбільш питому вагу у міжнародних розрахунках: USD; EVR; UKP; JPV.
Емісія СДР має кредитний характер і здійснюється з рішенням директорату. Емітована сума розподіляється між країнами-членами фонду відповідно до квоти.
Україна вступила до МВФ у 1992р. І її квота дорівнює 0,69% капі тау фонду.
Особливе місце серед колективних валют займала ЕКЮ. Вона введена у 1979 р. І, на відміну від СДР, її впровадження забезпечувалося реальними активами країн-учасниць ЄВС. За існуючої угоди на ці цілі використовувалося кожною країною ЄС 20% фактичної величини власних золотих і 20% доларових резервів. Золотодоларові активи покривали лише половину емісії ЕКЮ, а друга половина забезпечувалася за рахунок внесків країн- учасниць в їх національній валюті. У 1999 р. Було трансформовано ЕКЮ в ЄВРО.
Еволюція валютної системи. Етапи розвитку валютної системи.
Розвиток системи міжнародних валютних відносин можна умовно поділити на такі етапи:
Паризька валютна система (система золотоносного стандарту) - стихійно сформувалася на поч. XIX ст., а офіційно оформлена в 1867р. В Парижі.
Основні принципи:
А) використання золота як єдиного міжнародного резервно-платіжного засобу;
Б) фіксація злотого вмісту національних валют;
В) встановлення обмінного курсу валют на основі золотого паритету;
Г) вільна міграція золота між країнами;
Д) коливання обмінних курсів у вузьких рамка золотих точок, які залежать від величини затрат на вивезення золота для обміну на іноземну валюту.
Генуезька валютна система (система золотодевізного стандарту) створена згідно рішення міжнародної конференції в Генуї в 1922 р.
Основні принципи:
А) використання національних кредитних грошей (девізів) як міжнародних платіжно- резервних засобів (англ. Фунт стерлінгів, фр. Франк, долар США);
Б) перехід до золотодевізного стандарту (золотозлиткового).
Бреттонвудська валютна система (золотодоларовий стандарт) оформлена в 1944 р. На спеціальній валютно-фінансовій конференції ООН, на якій були утворені МБРР та МВФ.
Основні принципи:
А) збереження ролі злота як загального еквівалента, платіжного засобу та розрахункової одиниці в міжнародному обігу;
Б) зв'язок валют з монетарним товаром здійснюється з системою "золото-долар- національні валюти";
В) система базується на фіксованих валютних курсах;
Г) фіксація ринкової ціни на золото на рівні 35 USD за 1 трійську унцію (=31,1 г);
Д) заборона вільної купівлі і продажу золота (крім ЦБ);
Е) встановлення країнами-членами твердих паритетів власних валют стосовно USD (±1%);
Є) запровадження плавання валют типу А.
Ямайська валютна система (Кінгстонська валютна система) створена на конференції країн-члені в МВФ у 1976 р. У Кінгстоні.
Основні принципи:
А) проголошено повну демонетизацію золота;
Б) перетворити СПЗ на головний резервний актив і міжнародний засіб розрахунків і платежу. Утворилась нова система "СПЗ - національна валюта";
В) запровадження плаваючих валютних курсів національних одиниць типу В;
Г) валютна система розвивається за принципом поліцентризму: з одного боку, вона підпорядкована центральним регулятивним діям (відповідно до статусу МВФ), з іншого - має досить розвинену мережу автономних валютних угруповань.
Результатом валютної інтеграції стало утворення Європейської валютної системи (ЄВС) і вона почала існувати на основі вже існуючих елементів міждержавного валютного регулювання, зокрема таких, як "Європейська змія", Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС), Європейська розрахункова одиниця (ЕКЮ). Вона була створена у 1979 р. З метою стабілізації валютних курсів, а також зменшення економічної залежності країн-учасниць від дестабілізуючого зовнішнього впливу.
ЄВС базується на трьох основних елементах:
1. Зобов'язання країн-членів підтримувати коливання ринкового курсу своїх валют в межах вузького діапазону (±2,25% взаємного центрального курсу), який розраховується для кожної пари національних валют, на основі власних центральних курсів, що виражені в ЕКЮ.
2. ЄФВС, базується на "кошику" національних валют.
3. Механізм надання кредитної і взаємної фінансової допомоги тим урядам, які переживають фінансові труднощі при підтримці ринкового курсу своєї валюти в межах узгодженого діапазону відхилень.
Найбільшою мірою процеси регіональної інтеграції розвивалися в Західній Європі, особливо у зв'язку з підписанням Маастріхтської угоди (1992р., ратифікована в 1993р. - 12 країн утворили ЄЕС).
Маастріхтська угода внесла радикальні зміни до системи міждержавних угод, які формували законодавчу базу економічної взаємодії в межах ЄЕС (Нідерланди).
В економічній сфері Маастріхтської угоди визначилися проект плану, приблизний розклад та умови введення єдиної європейської валюти і створення єдиного Центрального банку, тобто визначилися підходи до формування Європейського економічного та валютного союзу. Угодами передбачалися посилення ролі ЄС урегулюванні економіки.
В з гал ьн о му вигляді план введення єдиної валюти складався з декількох етапів:
I Етап - у січні 1990-1993р.р. Завершено створення єдиного ринку Європейської Співдружності. Це означає усунення всіх внутрішніх перешкод на шляху руху людей, товарів та капіталів.
II Етап (з 1994 р.) - були закладені необхідні підвалини для введення єдиної валюти. Було запроваджено жорсткий обмінний курс і створено Європейський грошово-кредитний інститут, тобто Європейська система центральних банків "Єврофед". Країни-члени звузили межі коливань своїх валюту механізмі валютних курсів.
III Етап завершився в кінці 1996р.( 1 січня 1997р.). В грудні 1996р. В Мадриді було прийнято останнє рішення про перехід до "євро".
В січні 1999р. Було введено спільну валюту "євро".
Країни, які будуть вводити спільну валюту повинні відповідати умовам конвергенції.
Критерій конвергенції передбачає відповідність національної економіки декільком вимогам. Показники країн, які бажають користуватися "євро":
1) Річний дефіцит бюджету не може перевищувати 3 відсотки ВВП;
2) Національний борг має бути зниженим до 60 відсотків ВВП;
3) Держави-члени Європейського механізму валютних курсів не мають права девальвувати національну валюту (межі коливання в.к. ±15%);
4) Рівень інфляції за рік, який передує прийняттю рішень, зазначених раніше (1997, 1998), не може перевищувати 1,5% середнього рівня, розрахованого на основі показників інфляції трьох країн, де інфляція найменша;
5) Рівень процентних ставок з урядовими облігаціями має не перевищувати більш, ніж на 2% середній показник, розрахований на базі відповідних найвищих процентних ставок трьох країн (близько 9%).
Валютні курси. Котирування валют. Конвертованість валют.
Валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших операцій.
Вартісна основа валютного курсу - це купівельна спроможність валют, яка виражає середні національні рівні цін на товари, послуги, інвестиції.
На формування валютного курсу впливають такі фактори:
1. Темп інфляції (чим вищий темп інфляції в Україні, тим нижчий курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори).
2. Стан платіжсного балансу (активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, так як підвищується попит на неї зі сторони іноземних боржників, а пасивний - навпаки).
3. Різниця процентних ставок в різних країнах (зміна процентних ставок в країні при різних незмінних умовах впливає на міжнародний рух капіталів; підвищення процентної ставки стимулює прилив іноземних капіталів, а її зниження - навпаки, в тому числі і національних).
4. Діяльність валютних ринків і спекулятивні валютні операції (якщо курс якоїсь валюти має тенденцію до зниження, то банки завчасно обмінюють її на більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти).
5. Використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках ( на курс валюти також впливає ступінь її використання в міжнародних розрахунках).
6. Прискорення або затримка міжнародних платежів ( при очікуванні пониження курсу національної валюти імпортери намагаються прискорити платежі контрагентам в іноземній валюті, щоб не нести збитків при підвищенні її курсу; при стабілізації національної валюти імпортери намагаються затримати платежі в іноземній валюті; така тактика впливає на платіжний баланс і валютний курс "лідз енд легз".
7. Довіра до валюти на національному і світовому ринках (ступінь довіри до валюти визначається станом економічної і політичної стабільності в країні і перечисленні вище фактори; причому дилери не лише враховують всі ці фактори, але і перспективи їх динаміки).
8. Валютна політика.
9. Котирування іноземних валют
Валютні курси є декількох видів, в залежності від механізму їх формування та функціонування: коливні, плаваючі, воьно, тверді, стабіьні.
Коливні курси мають валюти, які прив'язані безпосередньо (чи через "валютний кошик") до провідних валют.
Плаваючі курси мають провідні валюти - долар США, фунт стерлінгів японська йєна та інші. Вони самостійно формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції (держави можуть за взаємною домовленістю визначати межі їх "плавання").
Щодо режиму валютних курсів МВФ ділить учасників на такі три основні групи, з фіксованими курсами, з гнучко фіксованими курсами і плаваючими курсами. В свою чергу, в залежності від конкретної специфіки валютного режиму учасники класифікуються з врахуванням додаткових критеріїв по 10-тьох підгрупах.
Окрім цього кожна держава встановлює так званий обмінний крс - своєрідне зобов'язання держави підтримати національну валюту і не дати їй впасти.
В основі курсів валют лежать співвідношення їх куівельних спроможностей.
Купівельна спроможсність (сила) валюти - сума товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю порівняно з базовим періодом. Залежить від рівня цін і тарифів та від наповненості ринку товарами і послугами.
Співвідношення купівельної сили валют стосовно певної групи товарів і послуг двох країн - країни А і країни В визначає паритет купівельної спроможності (РРР).
Залежно від номенклатури товарів РРР може бути частковим (для певного набору товарів) та загальним (для всього суспільного продукту).
Існує декілька методик обчислення РРР. Найпростішою є визначення паритету купівельної сили валют на основі зіставлення рівня цін стандартного набору (для споживчого кошика) товарів і послуг:
РРР= -----------------------------------------
Pjb
А В • • • •
Де, Pj та Pj -- рівень цін у відповідних країнах у період J.
В середині 70-х років базою валютного курсу служив золотий вміст валют - офіційний масштаб цін - і золотий паритет. Мірилом співвідношення валют була офіційна ціна золота у кредитних грошах, яка поряд з товарними цінами служила показником ступеня знецінення національних валют. У відповідності із змінним Статутом МВФ паритети валют можуть встановлюватись в СДР чи іншій міжнародній грошовій лічильній одиниці. Новим явищем з середини 70-х років стало становлення паритетів на базі валютного кошика. Це метод співставлення середньозваженого курсу однієї валюти по відношенню до певного набору інших валют.
Важливою проблемою визначення валютного кошика є визначення його складу, розмір валютних компонентів, тобто кількість одиниць кожної валюти у наборі.
Наприклад, валютний кошик СДР включає 4 валюти. Визначення питомої ваги кожної валюти проводиться з урахуванням частки країни у міжнародній торгівлі.
Визначння крсу СДР по відношенню до долара чи іншої валюти, що входить у склад набору валютного кошика, включає три основних елементи:
1) Валютні компоненти в одиницях відповідної валюти, які визначаються як добуток її питомої ваги у валютному кошику і середнього ринкового курсу до долара за останні три місяці з коректурою на попередній курс СДР;
2) Ринкові курси валют до долара;
3) Доларовий еквівалент (чи еквівалентний до іншої валюти) валютних компонентів як сума добутків попередніх двох показників.
Найбільш поширеним у валютних операціях, торгових угодах, фінансово-кредитних розрахунках та ін. Є використання валютних курсів, що встановлюються шляхом котирування іноземних валют.
Валютне котирування - визначення і встановлення курсу іноземної валюти до національної.
Котирування валют проводять державні (національні)) і найбільші комерційні банки. При котируванні валют зазначається курс продавця, за яким банки продають валюту, й курс покупця - курс, за яким банки купують валюту.
Історично склалося два методи котирування валют - прямий і непрямий (зворотній). При прямому, який застосовується здебільшого в країнах, за одиницю чи кратне число одиниць приймається іноземна
Валюта, яка порівнюється з національною. І навпаки. Котирування дається завжди з точністю до чотирьох знаків після коми.
Наприклад, (станом на 15 листопада 2002 р.) Париж на Нью-Йорк 1USD США =1,1245 EUR; Нью-Йорк на Лондон 1£=1,5380 USD США
Непряме котирування застосовується рідко, воно є зворотнім до прямого. Характерне для Великобританії, Австралії, Нової Зеландії і частково для США. Котирування іноземних валют до національної використовується банками, як правило, при розрахунках зі своїми клієнтами. Тут воно встановлюється на сонові кросс-курсу.
Кросс-курс означає певне співвідношення двох валют, яке випливає з їх курсу по відношенню до будь-якої третьої валюти (наприклад, до долара США, англійського фунта стерлінгів).
При котируванні валют, як правило, вказують курси, за якими банки даної країни купують іноземну за національну - курс покупців, і за якими банки продають цю іноземну валюту - крс продавців. Курси продавців завжди вищі курсів покупців, за виключенням валютного ринку Лондона (в силу застосування непрямого котирування),де відповідно курси продавців нижчі курсів покупців. Різниця між курсами продавців і покупців складає прибуток банку у валютних операціях. Можливість її отримання пов'язана з тим, що банки, користуючись своїм монопольним положенням на валютному ринку, намагаються продати валюту за вищим курсом, а купити її на національну валюту за більш низьким курсом. Цей прибуток банку прийнято називати "маржа". Вона використовується для покриття банківських видатків і у певній мірі для страхування валютного ризику від можливої зміни курсу валюти до здійснення ділером контругоди.
Конвертованість національної валюти - це можливість для учасників зовнішньоекономічних відносин легально обмінювати її на іноземну валюту та навпаки без обмежень.
Конвертованість валют поділяється на :
- Повну і часткову;
- Внутрішнюі зовнішню;
- По поточних операціях і по переміщенню капіталів і кредитів.
Повна конвертованість валюти означає її вільний обмін на іноземну валюту для всіх категорій власників у будь-якій формі і при всіх операціях без обмежень сум.
Часткова (обмежена) конвертованість означає, що обмін дозволяється тільки для певних власників або по певних видах операцій.
Конвертованість внутрішня - вільний обмін національної валюти на іноземну для резидентів (юридичних і фізичних осіб даної країни) та вільні платежі їх за кордоном.
Конвертованість зовнішня - вільне нагромадження даної валюти на рахунках нерезидентів (юридичних і фізичних осіб іншої країни), перека її за кордоном чи конвертації в іншу валюту.
Кожен з видів є частковою (обмеженою) конвертованістю валюти. Більш доступною для запровадження є зовнішня конвертованість, оскільки вона сама по собі зумовлює приплив в країну іноземної валюти для нерезидентів. Запровадження ж внутрішньої конвертації вимагає від країни більших зусиль, зокрема - нагромадження валютних резервів, певної товарної маси, зближення структури цін на внутрішньому і світовому ринку. Тому після її запровадження створюються необхідні передумови для переходу до повної конвертованості.
Конвертованість по поточних операціях - означає, що національна валюта вільно обмінюється тільки для забезпечення повсякденної зовнішньоекономічної діяльності учасників міжнародних відносин (торгівля, страхування, транспорт, туризм та інше).
Складнішим для забезпечення є конвертованість валюти по операціях, пов'язаних з переказом капіталів і кредитів.
У сучасний період повністю конвертованими є валюти найрозвинутіших країн світу - США, Великобританії країн ЄС, Японії, Канади, Австралії, Швейцарії, Нової Зеландії, Саудівської Аравії Кувейту, ОПЕ, Омана, Малайзії, Сінгапуру, Гонконгу та деяких інших.
Умовою конвертованості є:
• Розвинена грошова і банківська системи;
• Налагоджений ринковий механізм;
• Нагромаджений певний золотовалютний резерв;
• Свобода експортно-імпортних операцій тощо.
Державне регулювання валютних відносин.
З метою регулювання валютних відносин, кожна країна виробляє для себе валютну політику.
Валютна політика - це сукупність заходів, які проводяться державою в сфері міжнародних валютних відносин(МВВ) у відповідності із стратегічними та поточними цілями як складова частина державної економічної політики країни, і є важливим інструментом механізму регулюваннямвв.
Основними інструментами проведення валютної політики є:
А) маневрування дисконтною ставкою Центрального банку (дисконтна політика) з метою регулювання грошової маси в обігу, рівня цін, руху через кордон короткострокових капіталів;
Б) валютна інтервенція з метою впливу на курс національної валюти;
В) зміна валютного курсу шляхом девальвації або ревальвації;
Г) зміна валютних обмежень і диверсифікація валютних резервів;
Д) підписання міжнародних угод про структурні зміни в міжнародній валютній системі.
Одним із засобів реалізації валютної політики є валютне регулювання - діяльність держави, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і порядок здійснення угод з валютними цінностями.
Валютна політика залежно від її цілей і форм поділяється на:
■ Структурну валютну політику (довготривала) - здійснення довготривалих структурних змін в міжнародному валютному механізмі (за участю МВФ);
■ Поточну валютну політику - сукупність заходів, які направлені на повсякденне оперативне регулювання валютного курсу, валютних операцій, діяльності валютного ринку і ринку золота.
Форми валютної політики: дисконтна і девізна.
Дисконтна (облікова) політика - одна із форм грошово-кредитної політики національних банків, яка спрямована на регулювання економіки країни шляхом збільшення або зменшення процентних (дисконтних) ставок з метою впливу на попит і пропозицію позичкового капіталу, темпи інфляції, а також на стан платіжного балансу країни і валютного курсу. Підвищення офіційної процентної ставки спрямовано на скорочення видачі Центральним банком кредитів комерційним банкам. Це приводить до скорочення грошової маси в обігу, стимулювання притоку іноземних капіталів для покращення платіжного балансу країни, збереження валютних резервів і підтримки курсу валют (політика дорогих грошей). І, навпаки, зниження офіційної процентної ставки заохочує
Видачу кредитів (кредитна експансія).
Девізна політика - метод впливу на курс національної валюти шляхом купівлі- продажу державними органами іноземної валюти. З метою підвищення курсу національної валюти Центральний банк продає іноземну валюту. Валютна політика здійснюється переважно за долари.
Валютна інтервенція - втручання Центрального банку в операції на валютному ринку для того, щоб впливати на курс національної валюти. Здійснюється за рахунок офіційного золотовалютного резерву або з рахунок між банківського кредиту по системі "своп".
В країна з розвинутою економікою валютна інтервенція здійснюється з метою форсування експорту.
Валютні обмеження - обмеження, що вводяться державою на операції з валютою, золотом та іншими валютними цінностями. З валютними обмеженнями пов'язане регулювання ступеня оборотності валют.
Диверсифікація валютних резервів - політика держав, банків, монополій, яка направлена на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу різних валют з метою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютної інтервенції і захисту валютних втрат. Ця політика здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і купівлі більш стійких валют, відображаючи позиції окремих валют на світових валютних ринках.
Девальвація - зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют або міжнародних лічильних одиниць (СДР, ЄВРО). Об'єктивною основою для проведення девальвації є завищення офіційного валютного курсу у порівнянні з реальною купівельною спроможністю грошових одиниць. Причинами цього явища є нерівномірність розвитку інфляції, нестабільність платіжних балансів і світової економіки в цілому.
Ревальвація - підвищення курсу національної валюти по відношенню до міжнародної валюти або міжнародної лічильної одиниці.