Тема 11: Баланси міжнародних розрахунків.
Суть та структура платіжного балансу.
Баланс міжнародних розрахунків - співвідношення грошових вимог та зобов'язань, поступлень і платежів однієї країни по відношенню до інших країн.
Основними видами балансі в міжнародних розрахунків є: розрахунковий баланс, баланс міжнародної заборгованості, платіжний баланс.
Платіжний баланс - вартісний вира всього комплексу світогосподарських зв'язків країни у формі співвідношення вимог і платежів.
Балансовий рахунок міжнародних операцій є кількісним і якісним вартісним виразом масштабів, структури і характеру зовнішньоекономічних операцій країни, її участі у світовому господарстві.
За економічним змістом розрізняють: платіжний баланс на певну дату і за певний період.
Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді змінного з дня в день співвідношення платежів і поступлень. Стан платі ясного балансу визначає попит і пропозицію національної та іноземної валюти в даний момент (один із факторів формування валютного курсу).
Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про проведені за цей період операції.
Платіжний баланс має такі роміли:
■ Торговий баланс (співвідношення між вивозом і ввозом товарів);
■ Баланс послуг і не комерційних платежів (баланс "невидимих" операцій);
■ Баланс руху капіталів і кредитів.
Торговий баланс - співвідношення вартості експорту та імпорту товарів.
Для країн, які відстають від лідерів за рівнем економічного розвитку активний торговий баланс необхідний як джерело валютних міжнародних зобов'язань по інших статтях платіжного балансу.
Для низки промислово розвинутих країн: Японії, Німеччини та інших - активне сальдо використовується для створення "другої" економіки за кордоном.
Пасивний торговий баланс - вважається небажаним, і, ж правило, оцінюється як ознака слабкості світогосподарських позицій країни.
За методикою МВФ прийнято показувати особливою позицією у платіжному балансі односторонні перекази, в їх числі:
1. Державні операції - субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації.
2. Приватні операції - перекази іноземних робітників, спеціалістів, родичів на батьківщину.
Баланс руху капіталів і кредитів - виражає співвідношення вивозу і ввозу державних і приватних капіталів, наданих і отриманих міжнародних кредитів.
Заключні статті платіжного балансу відображають операції з ліквідними валютними активами, в яких беруть участь валютні організації, в результаті чого відбувається зміна величини і складу централізованих офіційних золотовалютних резервів.
Класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ.
Товари. Послуги. Доходи від інвестицій. Інші послуги і доходи. Приватні односторонні перекази. Офіційні односторонні перекази.
ВСЬОГО: А Баланс поточних операцій.
B. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал.
Прямі інвестиції. Портфельні інвестиції. Інший довгостроковий капі та.
ВСЬОГО: В+А (відповідає концепції базисного балансу у США).
ВСЬОГО: А+В+С+ D (відповідає концепції ліквідності в США).
Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання СПЗ (SDR).
G. Зобов'язання, що формують валютні резерви іноземних офіційних органів.
ВСЬОГО: А+В+С+D+Е+F+ G (вщповщає концепції' офіційних розрахунків у США).
СДР. Резервна позиція в МВФ. Іноземна валюта. Інші вимоги. Кредити МВФ.
Способи балансування сальдо платіжного балансу.
При визначенні сальдо платіжного балансу, його статті розділяються на основні і балансуючі.
В числі основних статей операції, які впливають на сальдо платіжного балансу, і які мають відносну самостійність є: поточні операції і рух довгострокового капіталу.
До балансуючих статей відносяться операції, які не мають самостійності або володіють обмеженою самостійністю. Ці статті характеризують методи і джерела погашення сальдо платіжного балансу і включають:
• Рух валових резервів;
• Зміни короткострокових активів;
• Окремі види іноземної допомоги;
• Внутрішні державні позики;
• Кредити міжнародних валютно-кредитних організацій.
Підсумкові показники основних і балансових статей взаємно погашають один одного, тобто формально платіжний баланс урівноважується. Якщо платежі перевищують поступлення по основних статтях, то виникає проблема погашення дефіциту за рахунок балансуючих статей, які характеризують джерела і методи регулювання сальдо платіжного балансу. Традиційно для цього використовують позики і ввіз підприємницького капіталу. Це є тимчасовий метод балансування платіжного балансу, оскільки країни-боржники зобов'язані виплачувати відсотки, дивіденди, а також суму позики.
Новим засобам покриття пасивного сальдо балансу стали короткотермінові кредити по угодах "своп", які взаємно надаються центральними банками в національній валюті.
Для покиття тимчасового дефіциту платіжного балансу МВФ надає засновникам Фонду резервні (безумовні)) кредити (в розмірах 25% їх квоти).
Промислово розвинуті країни мобілізують для погашення дефіциту платіжного балансу засоби на світовому ринку позичкових капіталів у вигляді кредитів банківських консорціумів, облігаційних позик.
Остаточний метод балансування платіжного балансу є використання країною своїх офіційних золотовалютних резервів.
Головним засобом остаточною балансування платіжного балансу служать резерви конвертованої іноземної валюти.
З 70-х років для придбання іноземної валюти, необхідної для покриття дефіциту платіжного балансу стали використовувати СПЗ, шляхом переводу їх з рахунку однієї країни на рахунок іншої в МВФ.
З 1979 року для покриття тимчасового дефіциту платіжного балансу використовують також ЕКЮ, ЄВРО та ЄВС.
Остаточним засобом для погашення дефіциту платіжног балансу служить іноземна допомога в формі субсидій і подарунків.
Допоміжним засобом балансування платіжного балансу являється продаж іноземних і національних цінних паперів за іноземну валюту. Наприклад, США частково погашає населенню сальдо свого платіжного балансу, розміщуючи облігації казначейства в центральних банках інших країн.
Методи регулювання платіжного балансу.
Платіжний баланс з давніх давен є одним із об'єктів державного регулювання.
Це обумовлене такими причинами.
По-перше, платіжним балансам притаманна неврівноваженість, яка проявляється при тривалому і великому дефіциті в одних країн і надзвичайно активному сальдо в інших.
По-друге, після відміни золотого стандарту в 30-х роках 20 століття стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє вкрай слабо.
По-третє, в умовах інтернаціоналізації господарських зв'язків підвищилось значення платіжного балансу в системі Державного регулювання економіки.
Матеріал ьною основою регулювання платіжного балансу служать.
1. Державна власність, в тому числі офіційні золотовалютні резерви.
2. Зростання частки (до 40-50%) національного доходу, що перерозподіляється через державний бюджет
3. Безпосередня участь держави у міжнародних економічних відносинах як експортера капіталів, кредитора, гаранта, позичальника.
4. Регламентація зовнішньоекономічних операцій з допомогою нормативних актів і органів державного контролю.
При регулюванні платіжного балансу виникає проблема: які країни (що мають активне сальдо чи дефіцит) повинні вживати заходи по його вирівнюванню.
Країнами з дефіцитом платіжного балансу, як правило, застосовуються наступні заходи з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів, обмеження вивозу капі тау.
Дефляційна політика. Політика направлена на скорочення внутрішнього попиту, включає обмеження бюджетних видатків переважно на громадські цілі, заморожування цін і заробітної плати.
Одним із основних її інструментів служать фінансові грошово-кредитні заходи:
1) Зменшення бюджетного дефіциту;
2) Зміни облікової ставки Центрального банку (дисконтна політика);
3) Кредитні обмеження;
4) Встановлення меж росту грошової маси.
Девальвація. Зниження курсу національної валюти спрямоване на стимулювання експорту і стримування імпорту товарів. Щоправда, роблячи дорожчим імпорт, девальвація може призвести до зростання втрат виробництва вітчизняних товарів, до підвищення цін в країні і втрату отриманих з її допомогою конкурентних переваг на зовнішніх ринках.
Валютні обмеження. Блокування валютної виручки експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортером, сконцентрування валютних операцій в уповноважених банках, які спрямовані на усунення дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження експорту капіталу і стимулювання його припливу, стримування імпорту товарів.
Фінансова і грошово-кредитна політика.
Для зменшення дефіциту платіжного балансу використовуються:
- Бюджетні субсидії експортерам;
- Протекціоністичне підвищення імпортного мита;
- Відміна податків з процентів, що виплачуються іноземним власникам цінних паперів з метою припливу капіталу в країну;
- Грошово-кредитна політика, особливо облікова політика і таргетування грошової маси.
Спеціальні заходи державного впливу на плвтіжний баланс в ході формування його основних статей (торгово балансу; "невидимих" операцій; руху капіталу).
Фактори, що впливають на платіжний баланс.
На стан платіжного балансу впливають такі фактори:
1. Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна
Конкуренція;
2. Циклічні коливання економіки;
3. Ріст закордонних державних видатків;
4. Мілітаризація економіки і військові видатки;
5. Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності;
6. Змінив міжнародній торгівлі;
7. Вплив валютно-фінансових факторів на платіжний баланс;
8. Негативний вплив інфляції на платіжний баланс;
9. Надзвичайні обставини - неврожаї, стихійні лиха, катастрофи та ін.