ЛЕКЦІЯ
На тему
|
|
Вступ |
|
|
1. |
Основи судової влади і судової системи та її принципи |
3 |
|
2. |
Організація здійснення правосуддя в Україні |
7 |
|
3. |
Конституційний Суд України |
20 |
|
4. |
Конституційно-правовий статус прокуратури України |
27 |
|
|
Висновки |
|
|
|
Список використаних джерел |
34 |
1. Основи судової влади і судової системи та її принципи
Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції України).
Судова влада - це одна з трьох гілок державної влади, основним завданням якої є охорона й захист від імені держави прав і свобод від свавілля як із боку держави, її органів та посадових осіб, так і громадян.
Правосуддя в Україні, згідно з Конституцією України (ст. 124), здійснюється виключно судами, не допускається делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судова влада в Україні представлена Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції
Відповідно до статей 8 і 55 Конституції України права й свободи людини й громадянина гарантуються й захищаються судом.
Суд розглядає й вирішує кримінальні, цивільні, адміністративні та інші справи, питання щодо конституційності й законності актів і дій державних органів.
Судовій владі, на відміну від інших гілок державної влади, притаманні специфічні риси: вона має конкретний характер; не належить будь-якій судовій установі (оскільки термін "суди" є узагальненням), а здійснюється судами - носіями судової влади.
Судові системи, як правило, являють собою структури, які мають певну кількість рівнів автономії, розгалужену систему взаємозв'язків.
У країнах світу розрізняють судові системи з внутрішньою й зовнішньою спеціалізацією.
До першого виду належать судові органи, які розглядають справи, що стосуються всіх галузей права, тобто всередині кожної судової установи, як правило, виділяють самостійні органи (колегії, камери тощо) або одноособові суди, які спеціалізуються на розгляді справ одного профілю: кримінальних, цивільних, адміністративних, трудових тощо. Можуть бути предметом розгляду й справи щодо конституційності певного акта або дії (Китай, в'єтнам, Угорщина).
У системах із зовнішньою спеціалізацією формуються кілька самостійних підсистем загальної (цивільні й кримінальні справи) адміністративної, військової, морської, соціальної, трудової, податкової, фінансової (Велика Британія, Німеччина, Франція), арбітражної або господарської (Росія, Молдова, Америка, Україна) юстиції.
Поряд із судами з внутрішньою й зовнішньою організацією, існують і адміністративні суди. Класичним прикладом системи таких судів вважається французька. До юрисдикції цих судів включається вирішення питань щодо відповідності закону актів і дій органів і посадових осіб - представників виконавчої влади.
Адміністративному судовому процесові притаманна низка особливостей порівняно з ординарним: підвищена реальність проведення закритих слухань, процес має в основному слідчий, не змагальний характер тощо. Проте на адміністративні суди поширюються вимоги так званого природного правосуддя - фундаментальні основи матеріального права й процесу, адже "ніхто не повинен бути суддею у власній справі", "ніхто не може бути засуджений, доки його не вислухав суд", "рішення має бути оскаржено до вищестоящого суду загальної компетенції" тощо.
Більшість дослідників включає адміністративну юстицію до складу судової влади.
В Україні давно стояло питання щодо створення адміністративних судів. Саме вони особливо необхідні для розв'язання суперечливих питань у взаємовідносинах місцевих державних адміністрацій як органів державної виконавчої влади й органами місцевого самоврядування. Такі суди відповідно до Закону України "Про судоустрій України" створено.
Кожна з вищеназваних підсистем у свою чергу характеризується досить складною організаційною структурою. Так, у Німеччині існують п'ять практично автономних судових підсистем: суди загальної юрисдикції, включаючи федеральну судову палату Верховного Суду; вищі суди земель; адміністративні суди та вищі загальні адміністративні суди; фінансові суди (федеральні та загальні); трудові суди (федеральні та загальні); соціальні суди (федеральні та земельні). Координаційну функцію виконує об'єднаний сенат вищих судів.
У ряді країн (Вірменія, Україна) передбачене утворення судів першої, апеляційної, касаційної інстанцій, господарських тощо.
Особливе, але не безспірне місце серед спеціалізованих судів посідають конституційні суди. Одні країни відповідно до законодавства, включають ці органи до складу судової влади (Росія, Грузія та ін.), хоч і наділяють їх певною самостійністю, інші виділяють їх у самостійну галузь (Італія, Іспанія, Молдова та ін.). Особливе становище займають конституційні ради у Франції, Казахстані.
Незалежно від виду спеціалізації судові системи, як правило, мають жорстку ієрархічну ("вертикальну") організаційну структуру, яка обумовлена, по-перше, вимогами судового процесу (можливість оскарження рішень нижчих судів), а, по-друге, - формою державного устрою держави. Кількість судових ланок або інстанцій, звичайно, визначається від двох до чотирьох.
Дволанкові судові системи характерні для держав із простим адміністративно-територіальним поділом (Литва, Латвія, Естонія, Молдова). Суд першої інстанції розглядає основну масу справ, а Верховний суд виступає як суд другої інстанції, який розглядає касаційні або апеляційні скарги й протести, а також виступає першою інстанцією щодо обмеженого кола найважливіших справ.
У більшості країн історично склалися такі дві основні форми судового процесу другої інстанції - апеляційна й касаційна (США, Франція, Індія).
Значно частіше трапляються три- і чотириланкові судові системи (районний, міський, окружний суди) як суди першої інстанції. Обласні суди розглядають основну масу справ і водночас виступають як суди другої інстанції (апеляційної й касаційної). Триланкова система існує у Болгарії, Угорщині, Казахстані, Вірменії та Польщі.
Нарешті, чотириланкова система існує у Франції, Італії, Латвії та інших країнах.
Свої особливості має устрій судових систем у федеративних державах, який відрізняється своєю складністю. Найбільш поширені дві моделі - централізована, або німецька, і децентралізована, або дуалістична, американська.
Межі судових округів і кордони адміністративно-територіальних одиниць у більшості країн не збігаються (США, Велика Британія, Італія), що дає змогу реалізувати принцип незалежності судової влади, оскільки звільняє суддів від впливу як центральних, так і місцевих органів виконавчої влади.
Організація й діяльність суддів, як правило, є предметом не лише власного законодавчого регулювання, а й перш за все конституційного. Це пояснюється тим, що особлива увага приділяється питанням організації й діяльності судової влади саме в конституціях тих країн, які визнали теорію розподілу державної влади основним принципом побудови демократичної, правової держави. В цьому разі суд виступає як основний гарант додержання прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності, з одного боку, а з другого, - як самостійна гілка державної влади, що відіграє важливу роль у системі стримувань і противаг трьох гілок державної влади.
Так, Конституція України проголошує як основне й соціальне завдання та функцію суду - захист невід'ємних прав людини й громадянина (ч. 3 ст. 8, частини 1, 4 ст. 55 та ч. 1 ст. 124).
На відміну від законодавчої й виконавчої гілок державної влади, статус і зміст яких визначається досить змістовно у відповідних розділах Конституції, статус судової влади, як правило, розкривається, в першу чергу, шляхом формування принципів і підстав їх здійснення. Зміст цих принципів перш за все стосується організації й діяльності судової влади і є різний у відповідних країнах. Проте у більшості з них, вони, як правило, включаються у текст конституції, незважаючи на те, що можуть бути різними за змістом та обсягом. Незважаючи на це, можна виділити найважливіші принципи, які дістали правове закріплення у більшості конституцій сучасних демократичних країн світу.
До них, зокрема, належать такі: проголошення незалежності судової
/ * \ * •• • и
Влади (суду, суддів) і створення відповідних конституційних гарантій їх незалежності (ч. 1 ст. 126); здійснення правосуддя лише судами й суддями (ч. 1 ст. 124); наявність конституційної заборони на створення надзвичайних або особливих судів (ч. 5 ст. 125); публічність (гласність, відкритість, доступність) судових слухань (п. 7 ч. 4 ст. 129); умотивованість судових дій, виключні рішення; визначення змісту судової дієздатності та правового статусу суду (залежно від форми держави) - (ст.
124); закріплення судових гарантій прав і свобод особи (ч. 2 ст. 59, статті 61, 62 та 63); визначення статусу конкретних носіїв судової влади суддів
(статті 126-128 Конституції).
Основи судової влади, судової системи та їх принципи мають свої особливості й деталізацію у Конституції та законах України.
2. Організація здійснення правосуддя в Україні
Згідно з конституційним принципом розподілу державної влади однією з її гілок є судова влада, яка покликана здійснювати правосуддя в Україні.
Правосуддя - вид державної діяльності, за допомогою якої розглядаються й вирішуються питання, пов'язані з порушенням норм права. Тому воно здійснюється від імені держави спеціально уповноваженими органами - судами, які на судових засіданнях розглядають у встановленому законом порядку кримінальні, адміністративні, цивільні, судові та інші категорії справ.
Це положення дістало конституційне правове закріплення у розділі VIII Основного Закону "Правосуддя".
Більш детально засади організації судової влади та засади здійснення правосуддя в Україні визначені в Законі України "Про судоустрій України" від 2 лютого 2002 р.
Відповідно до засад організації судової влади в Україні судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини й громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.
Судову систему України становлять суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України.
Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.
Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 5 ст. 125 Конституції України створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Порядок організації й діяльності Конституційного Суду України встановлюється Конституцією та Законом України "Про Конституційний Суд України".
Закон також визначає засади здійснення правосуддя в Україні.
Відповідно до ст. 124 Конституції та ст. 5 Закону України "Про судоустрій України" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів та привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Особи, які незаконно взяли на себе виконання функцій суду, несуть передбачену законом відповідальність.
Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів. Участь у здійсненні правосуддя є їх громадський обов'язок.
Усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону.
Для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.
Водночас ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь- якого рівня.
Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні правом на судовий захист нарівні з громадянами та юридичними особами України.
Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду й характеру занять, місця проживання та інших обставин.
Кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні його справи в суді. Для її надання у судах в Україні діє адвокатура.
Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи.
Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом.
При розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними засобами.
Судочинство в Україні провадиться державною мовою.
Судове рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.
Невиконання судових рішень тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.
Справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, у випадках,
Передбачених процесуальним законом, - також судом присяжних.
Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, а також в інших випадках, передбачених законом, здійснюється судом колегіально у складі не менше трьох професійних суддів.
Суди здійснюють правосуддя самостійно. Судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні й підкоряються лише закону.
Гарантії самостійності й незалежності суддів визначаються ст. 126 Конституції України та іншими законами.
Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь- який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово чи в інший спосіб із метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняється й тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Суддям забезпечується свобода неупередженого розв'язання судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону.
Гарантії самостійності й незалежності судів та суддів забезпечуються: особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів; незмінюваністю суддів та їх недоторканністю; порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємницею постановлення судового рішення; забороною втручатися у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді, встановленою законом; особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленими законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів; функціонуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їхніх сімей, майна, а також іншими засобами правового змісту.
Недоторканність суддів гарантується Конституцією, Законом України "Про статус суддів" та іншими законами.
На народних засідателів і присяжних на час виконання ними у суді обов'язків, пов'язаних із здійсненням правосуддя, поширюються гарантії недоторканності суддів.
Професійні судді судів загальної юрисдикції обіймають посади безстроково, крім суддів, які призначаються на посаду судді вперше (ст. 126 Конституції). Судді, обрані безстроково, перебувають на посаді судді до досягнення ними шістдесяти п'яти років. До закінчення цього строку вони можуть бути звільнені з посади лише з підстав, зазначених у ст. 126 Конституції України, тобто судді звільняються з посади органом, що його обрав або призначив; у разі неможливості виконувати свої повноваження; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку
Або про звільнення з посади за власним бажанням.
Закон України "Про судоустрій України" окремо визначає статус судів загальної юрисдикції. Зокрема, визначаються види цих судів. Відповідно до ч. 1 ст. 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.
Систему судів загальної юрисдикції становлять:
• Місцеві суди;
• Апеляційні суди, Апеляційний суд України;
• Касаційний суд України;
• Вищі спеціалізовані суди;
• Верховний Суд України.
Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.
Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується:
• Єдиними засадами організації та діяльності судів;
• Обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом;
• Забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції;
• Обов'язковістю виконання на території України судових рішень;
• Єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів;
• Фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України;
• Вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.
Відповідно до ст. 125 Конституції України в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону.
Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані.
Суди загальної юрисдикції утворюються й ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, погодженим із Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду.
Місце перебування й статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності (адміністративно-територіального устрою) та спеціалізації.
Кількість суддів у судах визначається Президентом України за поданням Голови державної судової адміністрації України, погодженим із Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням обсягу роботи суду та в межах
Видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів.
Голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду строком на п'ять років із числа суддів та звільняються з посади Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України (а щодо спеціалізованих судів - голови відповідного вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів - рекомендації відповідної ради суддів).
Перебування судді на адміністративній посаді не звільняє його від здійснення повноважень судді відповідного суду.
Голова місцевого суду з питань, що належать до його повноважень, видає накази й розпорядження.
Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів.
Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами - окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указів Президента України.
Місцевий суд складається із суддів місцевого суду, голови та заступника голови суду.
Згідно із Законом місцевий суд є судом першої інстанції.
Місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення.
Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.
Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування.
У Законі України "Про судоустрій України" визначається також статус апеляційних судів. У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди.
Апеляційними загальними судами є апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та Апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України.
Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указів Президента України.
До складу апеляційного суду входять судді, як правило, обрані на посаду судді безстроково, голова суду та його заступники.
В апеляційних судах утворюються судові палати. У складі загального апеляційного суду утворюються судова палата у цивільних справах та судова палата у кримінальних справах. У складі спеціалізованого апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції.
Апеляційний суд України діє у складі:
Судової палати у цивільних справах;
Судової палати у кримінальних справах.
В апеляційних судах для розв'язання організаційних питань діє президія.
Закон визначає повноваження апеляційних судів, зокрема, вони:
• Розглядають справи в апеляційному порядку;
• Розглядають у першій інстанції справи, визначені законом (крім апеляційних господарських судів);
• Ведуть та аналізують судову статистику, вивчають та узагальнюють судову практику;
• Надають методичну допомогу у застосуванні законодавства суддям;
• Здійснюють інші повноваження, передбачені Законом.
Для розгляду справ, визначених процесуальним законом, у загальних апеляційних судах (крім Апеляційного суду України) діють суди присяжних.
Закон України "Про судоустрій України" визначає і статус Касаційного суду України, який діє у складі суддів, обраних на посаду безстроково, голови суду та його заступників.
Касаційний суд України діє у складі:
• Судової палати у цивільних справах;
• Судової палати у кримінальних справах;
• Військової судової палати.
У Касаційному суді України для розв'язання організаційних питань діє президія.
Касаційний суд України здійснює такі повноваження:
• Розглядає в касаційному порядку справи, віднесені до його підсудності, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом;
• Веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику;
• Надає методичну допомогу у застосуванні законодавства судами нижчого рівня;
• Здійснює інші повноваження, передбачені Законом.
Розгляд справ у Касаційному суді України здійснюється колегіями у складі не менше трьох суддів.
У складі Касаційного суду України утворюється президія. До її складу входять голова суду, його заступники, а також судді, кількісний та персональний склад яких визначається рішенням загальних зборів суддів цього суду.
Окремий розділ Закону України "Про судоустрій України" визначає склад і повноваження вищих спеціалізованих судів України.
Згідно із Законом вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом України в порядку, встановленому Законом.
Вищі спеціалізовані суди складаються із суддів, обраних на посаду безстроково, голови суду та його заступників.
У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за певною спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції.
Для розв'язання організаційних питань у вищому спеціалізованому суді діє президія суду у складі голови суду, його заступників, заступників голів палат, а також судів даного суду, обраних до складу президії відповідно до Закону.
Для вирішення загальних питань діяльності відповідних спеціалізованих судів у вищому спеціалізованому суді діє пленум вищого спеціалізованого суду.
Вищий спеціалізований суд згідно з наданими йому законом повноваженнями:
• Розглядає у касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом;
• Веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику;
• Надає методичну допомогу судам нижчого рівня;
• Здійснює інші повноваження, передбачені Законом.
Розгляд справ у вищому спеціалізованому суді здійснюється колегіально.
Основні питання повноважень вищого спеціалізованого суду України вирішуються на пленумі цього суду. Він діє у складі всіх суддів вищого спеціалізованого суду та голів апеляційних спеціалізованих судів.
Пленум вищого спеціалізованого суду, зокрема, дає роз'яснення з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції; приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України.
Скликається пленум вищого спеціалізованого суду не рідше двох разів на рік.
Постанови пленуму вищого спеціалізованого суду приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів членів пленуму і підписуються головуючим на його засіданні.
Закон визначає також статус Верховного Суду України, який здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.
Верховний Суд України:
• Розглядає у касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом;
• Переглядає у порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції у касаційному порядку;
• У випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов'язані з виключними обставинами;
• Дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики;
• У разі необхідності визнає нечинними роз'яснення пленуму вищого спеціалізованого суду;
• Дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину;
• Надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;
• Звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України;
• Здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду України. До складу Верховного Суду входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких установлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим із Радою суддів України.
У складі Верховного Суду України діють:
• Судова палата у цивільних справах;
• Судова палата у кримінальних справах;
• Судова палата у господарських справах;
• Судова палата в адміністративних справах;
• Військова судова колегія.
Для розв'язання внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду України діє Президія Верховного Суду України.
У Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України для вирішення питань, визначених Конституцією України та Законом.
Голова Верховного Суду України обирається Пленумом Верховного
Суду України строком на п'ять років шляхом таємного голосування. Голова Верховного Суду України вважається обраним, якщо за нього подано більшість голосів від загального складу Пленуму.
За посадою Голова Верховного Суду України також входить до складу Вищої ради юстиції.
Голова Верховного Суду України має Першого заступника та заступників.
Основні питання повноважень Верховного Суду України розглядаються Президією та Пленумом цього органу.
Президія Верховного Суду України діє у складі Голови Верховного Суду України, його заступників, голів судових палат, секретаря Пленуму Верховного Суду України та суддів Верховного Суду України, кількісний склад яких визначається Пленумом Верховного Суду України.
Засідання Президії Верховного Суду України проводиться не менш як один раз на два місяці. Воно є повноважним за умови присутності на ньому не менш як двох третин її складу.
Пленум Верховного Суду України є колегіальним органом, повноваження якого визначаються Конституцією України та цим Законом. До складу Пленуму Верховного Суду України входять усі судді Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів, їх перші заступники, голова Касаційного суду України та голова Апеляційного суду України.
Засідання Пленуму Верховного Суду України є повноважним за умови присутності на ньому не менш як двох третин складу Пленуму. У роботі Пленуму Верховного Суду України беруть участь Голова Вищої ради юстиції, Генеральний прокурор України та Міністр юстиції України.
Пленум Верховного Суду України скликається в міру потреби, але не менш як один раз на три місяці.
Порядок роботи Пленуму Верховного Суду України встановлюється Законом та прийнятим відповідно до нього Регламентом Пленуму Верховного Суду України.
Пленум Верховного Суду України приймає з розглянутих питань постанови.
Закон України "Про судоустрій України" визначає також статус професійних суддів, народних засідателів та присяжних.
Згідно із Законом правосуддя в Україні здійснюють професійні судді, народні засідателі і присяжні.
Розгляд справ в апеляційному та касаційному порядку здійснюють виключно професійні судді.
Професійними суддями є громадяни, які відповідно до Конституції України призначені чи обрані суддями й обіймають штатну суддівську посаду в одному із судів, передбачених Законом.
На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту й стаж роботи в галузі права не менш як три роки,
Проживає в Україні не менш як десять років і володіє державною мовою.
Суддями спеціалізованих судів можуть бути також особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. У цьому разі на посаду судді спеціалізованого суду може бути рекомендований відповідною кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший тридцяти років, який проживає в Україні не менш як десять років, володіє державною мовою, має вищу освіту у галузі знань, що охоплюються межами юрисдикції відповідного спеціалізованого суду, та стаж роботи за спеціальністю не менше п'яти років (ст. 127 Конституції). Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегії суддів.
Не можуть бути рекомендовані на посаду професійного судді громадяни: визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними; які мають хронічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків судці; щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість.
Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України на підставі рекомендації відповідної кваліфікаційної комісії суддів за поданням Вищої ради юстиції. Усі інші судді обираються безстроково Верховною Радою України за поданням Голови Верховного Суду України (голови відповідного вищого спеціалізованого суду) (ст. 128 Конституції).
Підстави та порядок звільнення судді з посади, умови його відповідальності та інші питання статусу суддів визначаються відповідно до Конституції Законом України "Про статус суддів".
Професійний суддя розглядає справи у першій інстанції одноособово або у складі колегії суддів відповідно до вимог процесуального закону.
Закон України "Про судоустрій України" визначає повноваження народних засідателів та присяжних у здійсненні правосуддя.
Народними засідателями є громадяни України, які у випадках, визначених процесуальним законом, вирішують у складі суду справи разом із професійними суддями, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя.
Народні засідателі під час здійснення правосуддя користуються усіма правами судді.
Список народних засідателів затверджується відповідною місцевою радою за поданням голови місцевого суду.
Списки народних засідателів затверджуються на строк чотири роки і переглядаються у разі необхідності, але не рідше ніж через два роки. Список народних засідателів публікується у друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради.
Народним засідателем може бути громадянин України, який досяг двадцятип'ятирічного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду.
Не підлягають включенню до списків народних засідателів громадяни: визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними; які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків народного засідателя; щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість; депутати усіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси.
У Законі також визначається статус нової категорії осіб, які мають право брати участь у здійсненні правосуддя, - присяжних.
Присяжними визнаються громадяни України, які у випадках, передбачених процесуальним законом, залучаються до здійснення правосуддя, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя.
Суд присяжних утворюється для розгляду у першій інстанції судових справ, визначених процесуальним законом.
Список присяжних за поданням голови апеляційного суду формується на підставі списків виборців комісією, склад якої затверджується відповідно Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, головою обласної ради, Київським та Севастопольським міськими головами. До складу комісії мають входити уповноважені представники суду, органів юстиції та відповідної ради. До списків присяжних включаються громадяни, які постійно проживають на території відповідної області тощо і відповідають вимогам Закону. Список присяжних затверджується рішенням відповідної ради не пізніше одного місяця з дня одержання подання суду і надсилається до суду, а також публікується у друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради.
Затверджуються списки присяжних строком на чотири роки і переглядаються кожні два роки.
Присяжним може бути громадянин, який досяг тридцятирічного віку.
Одна й та сама особа не може бути одночасно включена до списку народних засідателів і списку присяжних.
Гарантії незалежності й недоторканності професійних суддів, передбачені законом, поширюються на народних засідателів і присяжних на час виконання ними обов'язків із здійснення правосуддя.
Законом запроваджені нові органи - кваліфікаційні комісії суддів.
Кваліфікаційні комісії суддів є постійно діючими органами, основними завданнями яких є забезпечення формування корпусу професійних суддів, здатних кваліфіковано, сумлінно й неупереджено здійснювати правосуддя, шляхом добору й рекомендування осіб для зайняття посади професійного судді та визначення рівня фахової підготовленості професійних суддів, а також розгляд питань про дисциплінарну відповідальність суддів та щодо
Надання висновків про звільнення судді з посади.
У системі судоустрою України діють:
• Кваліфікаційні комісії суддів загальних судів;
• Кваліфікаційна комісія суддів військових судів;
• Кваліфікаційні комісії суддів відповідних спеціалізованих судів;
• Вища кваліфікаційна комісія суддів України.
Кваліфікаційні комісії суддів загальних судів здійснюють свою діяльність у центрах апеляційних округів. Усі інші кваліфікаційні комісії діють у місті Києві.
Строк повноважень кваліфікаційних комісій суддів становить три роки з дня їх утворення.
Кваліфікаційні комісії суддів діють у складі 11 членів, які мають вищу юридичну освіту. До складу кваліфікаційної комісії входять: шість суддів, обраних до складу кваліфікаційної комісії відповідно до вимог Закону; дві особи від Міністерства юстиції України; дві особи, уповноважені відповідною обласною (Київською міською) радою за місцем перебування кваліфікаційної комісії суддів; одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України діє у складі 13 членів, які мають вищу юридичну освіту. До її складу входять: сім суддів, обраних до Комісії відповідно до вимог Закону; дві особи, призначені Верховною Радою України; дві особи, призначені Президентом України; одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; одна особа від Міністерства юстиції України.
Окремий розділ Закону України "Про судоустрій України" присвячено питанню судового самоврядування, яке утворюється для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні.
• Збори суддів,
• Конференції суддів,
• З'їзд суддів України,
• Ради суддів та їх виконавчі органи.
Організаційному забезпеченню діяльності суддів та іншим питанням судоустрою, присвячено розділ Закону, в якому визначаються загальні питання забезпечення діяльності суддів, закріплюється статус державної судової адміністрації (глава 19) та висвітлюються інші питання судоустрою України.
Згідно зі ст. 131 Конституції в Україні створюється і діє Вища рада юстиції, до відання якої належить: внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; прийняття рішення стосовно порушення суддями й прокурорами вимог щодо несумісності; здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України й суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.
Вища рада юстиції складається з 20 членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів.
Відповідно до Закону України "Про Вищу раду юстиції України" від 15 січня 1998 р. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України і Генеральний прокурор України.
Конституційний Суд України є особливим судовим органом конституційного контролю.
Конституційно-правовий статус Конституційного Суду визначається розділом XII Конституції та Законом України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р.
Конституційний Суд України визначається як єдиний орган конституційної юрисдикції (ст. 147 Конституції України).
Призначення цього органу:
• Вирішувати питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України;
• Давати офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Конституція України визначає склад Конституційного Суду України та порядок його формування.
Згідно з Конституцією Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України (ч. 2 ст. 148).
У Конституції України визначаються вимоги до суддів Конституційного Суду України.
Відповідно до ст. 148 Конституції України суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту й стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою.
При цьому суддя Конституційного Суду призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.
Із загальної кількості суддів на спеціальному пленарному засіданні обирається Голова Конституційного Суду України шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.
На суддів Конституційного Суду поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади та вимоги щодо несумісності.
Суддя Конституційного Суду вважається таким, що вступив на посаду, із часу складання ним присяги, а повноваження закінчуються в останній день місяця, в якому строк його перебування на посаді судді закінчується або в якому йому виповнюється шістдесят п'ять років.
Конституційному Суду України надано досить широкі повноваження, які стосуються захисту загальних засад конституційного ладу, основних прав і свобод людини й громадянина, забезпечення верховенства і прямої дії норм Конституції України на всій території країни.
Згідно зі ст. 150 Конституції до повноважень Конституційного Суду
України належить дві основні групи питань:
1) Вирішення про відповідність Конституції України (конституційність):
• Законів та інших правових актів Верховної Ради України;
• Актів Президента України;
• Актів Кабінету Міністрів України;
• Правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
2) Офіційне тлумачення Конституції та законів України.
Суб'єктами конституційного звернення до Конституційного Суду України згідно зі ст. 150 Конституції України є: Президент України, не менш як 45 народних депутатів України, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
При вирішенні питань своєї компетенції Конституційний Суд України, зокрема, за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України, дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість.
У свою чергу за зверненням Верховної Ради України Конституційний Суд України дає висновок щодо додержання конституційної процедури розгляду й розслідування справи про усунення Президента України в порядку імпічменту (ст. 151 Конституції).
Щодо вирішення питань про відповідність Конституції України вищеперелічених актів. Згідно зі ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані недійсними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
З питань своєї компетенції Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст. 150 Конституції).
Конкретні питання правового статусу, завдань, організації та діяльності Конституційного Суду України визначає Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р.
Згідно з цим Законом завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону на всій території України. Закон визначає основні принципи діяльності цього органу, до яких належать принципи верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повноти й усебічності розгляду справ та
Обґрунтованості прийнятих рішень.
Закон також визначає повноваження Конституційного Суду України, на підставі яких приймаються рішення та даються висновки у справах.
До цих повноважень належать права та обов'язки щодо:
• Конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
• Відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;
• Додержання конституційної процедури розслідування й розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 і 151 Конституції України;
• Офіційного тлумачення Конституції та законів України.
До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.
Підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є:
• Невідповідність Конституції України;
• Порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності;
• Перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.
Закон також передбачає: вимоги до судді; порядок вступу його на
Посаду; статус судді.
Визначаються також підстави припинення повноважень суддів, а також дострокового звільнення з посади Голови та заступника Конституційного Суду за їх заявами. Зокрема, повноваження судді Конституційного Суду України припиняються у разі: закінчення строку призначення; досягнення суддею шістдесятип'ятирічного віку; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; порушення суддею вимог, передбачених законом; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Повноваження судді припиняються у разі його смерті.
Закон визначає також порядок організації та діяльності
Конституційного Суду України.
Питання провадження у справах та діяльності Конституційного Суду України, його Секретаріату, порядок діловодства, правила внутрішнього розпорядку Конституційного Суду України визначаються Конституцією України, Законом та актами Конституційного Суду України, що встановлюють порядок організації внутрішньої роботи Конституційного Суду України.
Фінансування Конституційного Суду України передбачається в Державному бюджеті України.
Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення Конституційного Суду України здійснює Секретаріат Конституційного Суду України на чолі з керівником Секретаріату Конституційного Суду України.
Конституційний Суд України на своєму засіданні утворює з числа суддів Конституційного Суду України постійні комісії Конституційного Суду України, що є його допоміжними робочими органами з питань організації його внутрішньої діяльності.
Конституційний Суд України може утворювати також на своїх пленарних засіданнях тимчасові комісії для додаткового дослідження питань, пов'язаних із конституційним провадженням у справі, за участю фахівців у відповідних галузях права.
Крім того, суддя Конституційного Суду України може мати наукового консультанта та помічника, які виконують його доручення.
Закон визначає процедуру конституційного провадження.
Перш за все визначаються форми звернення до Конституційного Суду, до яких належать:
• Конституційне подання;
• Конституційне звернення.
Конституційне подання - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційними, про визначення конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України. Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування й розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.
Суб'єкти права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України вказані у Конституції України.
У свою чергу суб'єктами права на конституційне подання з питань дачі висновків Конституційного Суду є Президент України, Кабінет Міністрів України та Верховна Рада України.
Конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина, а також прав юридичної особи.
Суб'єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.
У свою чергу визначаються підстави для відмови у відкритті конституційного провадження. До їх числа належать:
• Відсутність встановленого Конституцією й Законом права на конституційне подання, звернення;
• Невідповідність подання й звернення вимогам, передбаченим Конституцією й Законом;
• Непідвідомчість Конституційному Суду питань, порушених у конституційному поданні, зверненні.
Закон визначає порядок провадження у справах у Конституційному Суді України: порядок відкриття провадження у справі; утворення у складі Конституційного Суду колегії суддів та їх повноваження; порядок проведення засідань Конституційного Суду, а також пленарних засідань.
Засідання суду є повноважним, якщо на ньому присутні не менш як 11 суддів, а рішення приймається, якщо за нього проголосувало більше половини суддів, які брали участь у засіданні.
Пленарне засідання вважається повноважним, якщо на ньому присутні не менш як 12 суддів, а рішення приймається якщо за нього проголосувало не менш як 10 суддів.
Учасниками конституційного провадження є суб'єкти права на конституційне подання і конституційне звернення, їхні представники, а також залучені Конституційним Судом України до участі у розгляді справи органи та посадові особи, свідки, експерти та перекладачі.
Строк провадження у справах за конституційними поданнями не повинен перевищувати трьох місяців.
У разі провадження за конституційним поданням, яке визнане Конституційним Судом України невідкладним, строк розгляду такого подання не повинен перевищувати одного місяця.
Строк провадження у справах за конституційними зверненнями не повинен перевищувати шести місяців.
Згадані строки конституційного провадження починають обчислюватися з дня прийняття процесуальної ухвали про відкриття конституційного провадження у справі.
Конституційний Суд України за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших актів парламенту, актів Президента, актів уряду, правових актів Автономної Республіки Крим приймає рішення.
Конституційний Суд України може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині.
Рішення Конституційного Суду України офіційно оприлюднюють наступного робочого дня після їх підписання.
Рішення й висновки Конституційного Суду України публікуються у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.
Рішення й висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
Невиконання рішень та недодержання висновків Конституційного Суду України тягнуть за собою відповідальність згідно із законом.
Конституційний Суд України дає також висновки у справах із питань:
• Офіційного тлумачення Конституції України та законів України;
• Про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;
• Щодо додержання конституційної процедури розслідування й розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.
Рішення приймаються, висновки даються Конституційним Судом України поіменним голосуванням шляхом опитування суддів Конституційного Суду України.
Судді Конституційного Суду України не мають права утримуватися від голосування.
Рішення й висновки Конституційного Суду України мотивуються письмово, підписуються суддями Конституційного Суду України та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню.
Окремо Закон визначає особливості конституційного провадження у
Справах щодо:
• Неконституційності законів та інших актів парламенту, актів Президента, актів уряду, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
• Конституційно-правових актів, що викликають спір стосовно повноважень конституційних органів державної влади України;
• Органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування;
• Конституційності актів про призначення виборів, всеукраїнського референдуму чи місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим;
• Відповідності положень чинних правових актів парламенту, Президента, Уряду України, правових актів Автономної Республіки Крим конституційним принципам і нормам стосовно прав і свобод людини й громадянина;
• Питань конституційності, що виникають у процесі загального судочинства;
• Конституційності правових актів, якими суперечливо регулюється порядок реалізації конституційних прав і свобод людини й громадянина;
• Конституційності чинних міжнародних договорів України та міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість;
• Відкриття конституційного провадження у справах щодо додержання конституційної процедури розслідування справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;
• Офіційного тлумачення Конституції та законів України.
На підставі Закону України "Про Конституційний Суд України" 5 березня 1997 р. Був прийнятий Регламент Конституційного Суду України,
В якому визначено процедуру виборів Голови, заступників Голови Конституційного Суду, призначення секретарів колегії суддів, керівника Секретаріату та їх повноваження.
У Регламенті детально визначено процедуру проведення пленарних засідань та засідань Суду; порядок прийняття конституційних подань, конституційних звернень та відкриття конституційних проваджень; порядок розгляду справ Конституційним Судом; питання організації діяльності Суду з інших питань.
Заслуговує на увагу вичерпний перелік актів, що приймаються під час розгляду справ на пленарних засіданнях Конституційного Суду України - рішення та висновки; акти, що виносяться - процесуальні ухвали, протокольні ухвали Конституційного Суду України.
4. Конституційно-правовий статус прокуратури України
Поняття правового статусу прокуратури України
У юридичній науці України нема єдності у питанні, до якого виду влади належить прокуратура: законодавчої, виконавчої чи судової.
Аналіз функцій прокуратури показує, що одні функції прокуратури України тяжіють до виконавчої влади, інші - до судової. Виходячи з цього, в сучасному вигляді прокуратуру України ні до однієї гілки влади не можна віднести, вона за своєю державно-правовою природою є самостійним державним інститутом у механізмі державної влади, покликаним здійснювати визначені законодавством функції.
Закон України про прокуратуру закріплює принципи організації та діяльності прокуратури:
• Органи прокуратури становлять єдину централізовану систему;
• Здійснюють свої повноваження на підставі додержання норм Конституції й законів України, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів;
• Захищають у межах своєї компетенції права й свободи громадян на засадах їх рівності перед законом;
• Уживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення;
• Діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення. Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій та рухів.
Чинне законодавство України визначає гарантії незалежності прокуратури у здійсненні повноважень. Забороняється втручання органів державної влади й управління, посадових осіб, засобів масової інформації, об'єднань громадян та їх представників у діяльність прокуратури по нагляду за додержанням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину. Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або вимаганням прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що перебувають у провадженні прокуратури, не можуть містити будь-яких указівок або вимог щодо результатів їх вирішення. Ніхто не має права без дозволу прокурора або слідчого розголошувати дані перевірок і попереднього слідства до їх закінчення. Вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, Законом України про прокуратуру іншими законодавчими актами.
Система й структура прокуратури
Прокуратура України складає єдину централізовану систему з підпорядкуванням прокурорів нижчого рівня прокурорам вищого рівня. Систему органів прокуратури України становлять:
• Генеральна прокуратура України,
• Прокуратура Автономної Республіки Крим,
• Прокуратури областей, міст Києва, і Севастополя (на правах обласних),
• Міські, районні, міжнародні, інші прирівняні до них прокуратури,
• Військові прокуратури.
До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Чорноморського флоту та Військово- Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).
У систему прокуратури України входять також й інші спеціалізовані прокуратури: транспортні прокуратури, прокуратури за наглядом додержання законів у виправно-трудових установах, природоохоронні прокуратури, прокуратури за наглядом додержання законів в оборонній промисловості.
Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Строк повноважень Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів - п'ять років. Генеральний прокурор України призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів та інших працівників Генеральної прокуратури, прокурора Автономної Республіки Крим за погодженням із Верховної Радою Автономної Республіки Крим, заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва й Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів.
Структуру Генеральної прокуратури України складають: керівництво Генеральної прокуратури (Генеральний прокурор України, його перший заступник, заступники); галузеві управління - управління загального нагляду, слідче управління, кримінально-судове управління, цивільно-судове управління, управління нагляду за додержанням законів у Збройних Силах України і оборонній промисловості; функціональні відділи - відділ нагляду за додержанням законів на транспорті, відділ нагляду за додержанням кримінально-виконавчого законодавства, відділ нагляду за додержанням законів про національну безпеку, державний кордон і митну справу, відділ нагляду за додержанням законів про права неповнолітніх, відділ нагляду за додержанням природоохоронного законодавства, відділ нагляду за додержанням законодавства про адміністративні правопорушення, організаційно-контрольний: відділ, відділ систематизації законодавства і зв'язків з засобами масової інформації та інші.
У Генеральній прокуратурі України утворюється колегія у складі Генерального прокурора України (голова), його першого заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, інших керівних працівників органів прокуратури.
Колегії також утворюються у прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва й Севастополя та інших прокуратурах (на правах обласних) у складі прокурора (голова), його заступників, інших керівних працівників.
Колегія прокуратури є дорадчим органом і розглядає найбільш важливі питання діяльності прокуратури. Рішення колегій доводяться до відома працівників органів прокуратури. У разі розбіжностей між прокурором і колегією прокурор проводить у життя своє рішення.
У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим є старші слідчі в особливо важливих справах і слідчі в особливо важливих справах; у прокуратурах областей, міст та інших, прирівняних до них, прокуратурах можуть бути слідчі в особливо важливих справах і старші слідчі; у районних, міжрайонних, міських прокуратурах - старші слідчі й слідчі.
Функції й повноваження прокуратури
Згідно з Конституцією України (ст. 121), на прокуратуру України покладено виконання таких функцій:
1) Підтримання державного обвинувачення в суді;
2) Представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
3) Нагляд за додержанням Законів органами, які проводять оперативно- розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Закон України про прокуратуру закріплює за прокуратурою такі функції:
1) нагляд за додержанням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами;
2) Нагляд за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяння, що містять ознаки злочину;
3) Розслідування діянь, що містять ознаки злочину;
4) Підтримання державного обвинувачення, участь у розгляді в судах кримінальних, цивільних справ та справ про адміністративні правопорушення і господарських спорів в арбітражних судах,
5) Нагляд за виконанням законів у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, при виконанні покарань та застосуванні інших заходів примусового характеру, які призначаються судом;
6) Нагляд за додержанням законів у Збройних Силах та інших військових формуваннях, дислокованих на території України.
При виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право:
• Опротестовувати акти Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, міністерств, державних комітетів і відомств, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, а також рішення й дії посадових осіб;
• Вносити подання або протест на рішення органів місцевого самоврядування залежно від характеру порушень;
• Порушувати у встановленому законом порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення;
• Давати приписи про усунення очевидних порушень закону;
• Вносити подання до державних органів, об'єднань громадян і посадових осіб про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли;
• Звертатись до суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
Предметом нагляду за дотримання законів органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю є додержання законів органами дізнання, попереднього слідства та іншими органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю.
Здійснюючи функцію підтримання державного обвинувачення,
Участі в розгляді справ у судах, прокурор, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі. Прокурор може втрутитися у справу на будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов'язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили. Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання.
Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону й об'єктивною оцінкою зібраних по справі доказів. Право внесення касаційного й окремого подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів надається прокурору й заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити касаційні й окремі подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь. Прокурор, його заступник мають право в межах своєї компетенції витребувати із суду будь-яку справу або категорію справ, по яких вироки, рішення, ухвали або постанови набрали законної сили. За наявності підстав для перегляду справи в порядку судового нагляду прокурор вносить протест на вирок, рішення, ухвалу або постанову суду.
Право внесення протесту на вироки, рішення, ухвали і постанови судів, які набрали законної сили, належить: Генеральному прокуророві України та його заступникам - на вироки, рішення, ухвали чи постанови будь-якого суду України, за винятком постанов Пленуму Верховного Суду України та президії Вищого арбітражного суду України; прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва й Севастополя та їх заступникам - на вироки, рішення, ухвали і постанови районного міського суду і ухвали судових колегій відповідно Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласних. Київського й Севастопольського міських судів, а також на рішення арбітражних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва й Севастополя. Протест на постанову судді у справі про адміністративне правопорушення може бути принесено районним, міським прокурорами або прокурорами вищого рівня та їх заступниками.
Генеральний прокурор України, його заступники, а також прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прирівняні до них прокурори при наявності достатніх підстав, що свідчать про порушення закону, мають право одночасно з витребуванням кримінальної справи зупинити виконання вироку, ухвали і постанови суду до їх опротестування, але на строк не більше як три місяці або до розгляду протесту в суді. Прокурори і їх заступники, яким надано право принесення протесту у цивільній справі, у справі про адміністративне правопорушення або розглянутій арбітражним судом, витребувавши справу, можуть зупинити виконання відповідного рішення, ухвали і постанови суду до закінчення провадження у справі.
Предметом нагляду за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, в виправно- трудових, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків. Прокурор, який здійснює нагляд, має право у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру; перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству. Прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру. Постанови і вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку й умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, є обов'язковими і підлягають негайному виконанню.
Здійснюючи нагляд за додержанням законів у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, прокурор контролює стан додержання законів органами військового управління, військовими об'єднаннями, з'єднаннями, частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними закладами та посадовими особами Збройних Сил, Прикордонних військ, Управління державної охорони. Служби безпеки України та інших військових формувань, дислокованих на території України.
Порядок діяльності органів прокуратури
Ефективність прокурорського нагляду багато в чому визначається рівнем організації діяльності органів прокуратури. Складні завдання, що стоять перед прокуратурою, успішно можуть виконувати лише люди, які мають належну професійну підготовку, високу політичну зрілість. Закон України про прокуратуру (ст. 46) установлює, що прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові й моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування строком до одного року. Сумісництво служби в органах прокуратури з роботою на підприємствах, в установах чи організаціях, а також із будь-яким підприємством не допускається, за винятком наукової й педагогічної діяльності.
Основними актами органів прокуратури є протест, припис, подання й постанова прокурора.
Протест на акт, що суперечить закону, вноситься прокурором, його заступником до органу, який видав цей акт, або до органу вищого рівня. У такому ж порядку вноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність із законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду в цей же строк повідомляється прокурор. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звертатися із заявою до суду про визнання акта незаконним. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.
Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємствам, установам, організаціям, а також громадянам, якщо порушення не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору. Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або органу чи посадовій особі вищого рівня, які правомочні усунути порушення. Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис прокурору вищого рівня, рішення якого є остаточним.
Подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вноситься прокурором, його заступником у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду. Не пізніше як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурора. Колегіальний орган, якому внесено подання, повинен повідомити про день засідання з цього питання прокурора, який вправі особисто взяти участь у його розгляді.
У разі порушення закону посадовою особою або громадянином прокурор, його заступник, залежно від характеру порушення закону, виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо цих осіб. Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом.
У протесті, поданні, приписі або постанові обов'язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до його усунення.
1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
2. Про Вищу раду юстиції. Закон України від 15 січня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 25. - Ст. 146.
3. Про Конституційний Суд України. Закон України від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 49. - Ст. 272.
4. Про прокуратуру. Закон України від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 53 - Ст. 793.
5. Про статус суддів. Закон України від 15 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 8. - Ст. 56.
6. Про судоустрій України. Закон України від 7 лютого 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 27-28. - Ст. 180.
7. Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України. Указ Президента України від 1 жовтня 2002 р. // Офіційний вісник України. - 2002. - № 40. - Ст. 1856.
8. Про Державну судову адміністрацію України. Указ Президента України від 29 серпня 2002 р. //Офіційний вісник України. - 2002. - № 36. - Ст. 1674.
9. Регламент Конституційного Суду України. Рішення Конституційного Суду України від 5 березня 1997 року.
10.Конституційне право України. Підручник / За ред. В.Ф.Погорілка. - К.: Наукова думка, 2002. - 734 с.
11.Фрицький О.Ф. Конституційне право України. Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 536 с.
12.Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2002. - 480 с.
13.Кравченко В.В. Конституційне право України у визначеннях та схемах. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2002. - 192 с.
14.Бондаренко І. Судова система України та її реформування у сучасних умовах // Право України. - 2002. - № 8. - С. 37-41.
15.Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні // Право України. - 2002. - № 5. - С. 8-11.
16. Штогун С. Проблеми правових гарантій незалежності суддів в Україні // Право України. - 2003. - № 3. - С. 42-45.
Міністерство освіти і науки України Тернопільський національний економічний університет
|
|
