2. Конституційне право як наука і навчальна
Поняття й предмет науки конституційного права України
Кожну дисципліну, яка вивчається у вищих юридичних навчальних закладах умовно можна розглядати як сукупність трьох явищ: галузь права; юридична наука; навчальна дисципліна.
Наука конституційного права України є складовою частиною загальної юридичної науки (правознавства). Остання ж, як відомо, входить до системи суспільних наук.
Під наукою конституційного права України розуміють систему ідей, концепцій, теорій, поглядів та знань про основи конституційного ладу, основи правового положення особи й громадянина в державі, територіальний устрій держави, організацію діяльності та систему органів державної влади й місцевого самоврядування, а також історію та розвиток національних конституційно-правових доктрин. Іншими словами, наука конституційного права - це вчення про конституційне право як галузь національного права.
Як галузева юридична наука, конституційне право своїм предметом має насамперед державний лад країни як суверенної демократичної правової держави, головним завданням якої є побудова цивілізованого громадянського суспільства.
Іншими словами, об'єктом наукового дослідження цієї галузі науки є:
• Конституційно-правові відносини;
• Конституційно-правові норми та інститути;
• Практика реалізації конституційно-правових норм та інститутів;
• Державно-політичні, соціально-економічні та інші інституції, зумовлені природою та змістом влади народу України;
• Політичні й правові теорії, погляди й уявлення дослідників конституційного права;
• Умови, які впливають на еволюцію теорій і поглядів дослідників конституційного права.
Завдання науки конституційною права України
Головним завданням науки конституційного права України є проникнення в сутність конституційного права України, його принципів та соціального призначення, причому об'єктом особливої уваги мають бути фундаментальні, основоположні суспільні відносини, які визначають обличчя нашого суспільства, найголовніші характеристики нашої державності.
У цьому плані найістотнішим завданням є глибоке і всебічне вивчення головного правового інституту конституційного права України - інституту основ її конституційного ладу. Це - основа самого буття й успішного функціонування Української держави й суспільства, його фактичної та юридичної конституції. Тут принципове значення має усвідомлення того, кому належить влада в країні, який механізм її реалізації. Завдання науки конституційного права полягає насамперед у тому, щоб усебічно проаналізувати таку властивість влади, як суверенітет.
Усвідомлення й розв'язання проблем державного, національного та народного суверенітету мають не тільки теоретичне (наукове), а й практичне значення, оскільки ці проблеми зв'язані з такими питаннями, як консолідація народу України, досягнення ним національної злагоди, забезпечення самоідентифікації різноманітних етносів на території України, зміцнення державності тощо.
Завдання науки полягає і в тому, щоб забезпечити нові підходи до вивчення конституційно-правових явищ.
Джерела науки конституційного права
Джерелами науки конституційного права України (її джерельною базою) виступають:
1. Наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених- конституціоналістів;
2. Нормативно-правові акти, які містять конституційно-правові норми, насамперед Конституція та закони України;
3. Інші (крім нормативно-правових актів) джерела конституційного права, такі як акти Конституційного Суду України, міжнародні договори, тощо;
4. Практика реалізації конституційно-правових норм.
Система науки конституційного права
Система науки конституційного права визначається її предметом, а також певною послідовністю вивчення конституційно-правової проблематики. Однак система галузі й система науки - поняття не тотожні: остання значно ширша й різноманітніша. Наука включає чимало питань, яких не може мати система галузі: теоретичні основи конституції, методологічні проблеми науки, питання демократії, державної влади, самоврядування тощо.
Система науки конституційного права складається: із таких підрозділів:
- Загальні питання науки: про її предмет, методологію, про предмет конституційного права як галузі права, сутність і особливість конституційних норм та інститутів, конституційно-правових відносин; про систему конституційного права як галузі права, методи правового регулювання, джерела та місце галузі в системі національного права України;
- Учення про Конституцію України. Тут принципово важливими є питання конституціоналізму, теорії Конституції України, її сутності, найважливіших структурних та функціональних характеристик, механізму її реалізації й окремих інститутів і конституційних норм. Принципове значення має вивчення проблем, пов'язаних з охороною Конституції;
- Загальні засади конституційного ладу України. В цьому розділі досліджуються фундаментальні основи організації й діяльності українського суспільства й держави, причому головними з них є положення про те, що: Україна є суверенною, демократичною, правовою й соціальною державою, яка відповідає перед людиною та суспільством за свою діяльність; конституційний лад України ґрунтується на принципі пріоритету прав і свобод людини й громадянина; Україна є парламентсько-президентською республікою, де вся повнота влади належить народові, який є єдиним джерелом державної влади, здійснюваної за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Завдання науки конституційного права полягає у тому, щоб узагальнити найкращий світовий досвід організації державної влади, пропонувати моделі та механізми, прийнятні до наших умов. У цьому плані неабияке значення має осмислення таких проблем, як принцип верховенства права, різноманітність форм власності, економічний, політичний, ідеологічний плюралізм і пріоритет загальнолюдських цінностей, єдність та неподільність території України;
- Конституційно-правовий статус особи. Цей розділ науки - найважливіший. Він стосується сутності правового статусу особи, основою якого є громадянство, конституційні права й свободи громадян України. Завдання науки тут полягає в тому, щоб із теоретичних позицій віднайти найкращі механізми закріплення й реалізації громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних та екологічних прав і свобод людини й громадянина в Україні. Причому найголовнішим елементом таких механізмів є гарантії прав і свобод громадян;
- Форми безпосередньої демократії. Цей розділ охоплює проблеми виборчого права, референдумів та інших форм безпосереднього народовладдя;
- Організація державної влади. Це - найбільше завдання, воно передбачає дослідження інститутів державної влади - законодавчої, виконавчої та судової, інституту президентства, їх організації й діяльності;
- Територіальний устрій. Дослідження цього розділу передбачає аналіз принципів територіального поділу, статусу адміністративно- територіальних одиниць, зокрема, Автономної Республіки Крим;
- Місцеве самоврядування. Дослідження цього напряму стосується проблеми статусу територіальних громад, органів та інших суб'єктів місцевого самоврядування.
Функції науки конституційного права
Сутність, зміст, соціальне науково-пізнавальне та навчальне призначення науки конституційного права розкривається в її функціях. Ці функції визначаються насамперед її предметом. Серед них пріоритетною є політична функція, головне призначення якої - формування справжніх політичних переконань та орієнтацій. І це цілком закономірно, оскільки об'єктом науки конституційного права є політичні відносини, політика,
Серцевиною й сутністю якої є влада.
Важливою є також методологічна функція, головний зміст та призначення якої - спрямування, орієнтація інших галузей права. І це не випадково, оскільки наука конституційного права вивчає проблеми, які лежать в основі пізнання інших наук. Таке фундаментальне явище, як власність, є об'єктом не тільки конституційного права, а й інших наук: цивільного, господарського права тощо.
Ідеологічна функція науки конституційного права полягає в тому, що вона вивчає ідеї, духовні цінності у процесі здійснення народовладдя в Україні, реалізації Конституції (Основного Закону) України. Норми та інститути конституційного права справляють значний ідеологічний вплив на всі грані нашого життя, формують наш світогляд, певні поведінкові стереотипи. Наука повинна глибоко й усебічно вивчати ідейно -тематичний зміст нормативно-правового матеріалу, без чого неможлива ефективна їх реалізація.
Евристично-прогностична функція полягає у пошуках фундаментальних вирішень питань, які стоять перед наукою конституційного права, прогнозуванні й пошуках того прогресивного й цінного, що має велике значення для майбутнього. Дана наука повинна прогнозувати наперед розвиток свого законодавства, передбачити, по можливості, наслідки введення тієї чи іншої норми в життя тощо.
Важлива також комунікативна функція науки конституційного права, яка полягає в роботі з інформацією і пов'язана з такими проблемами, як гласність у роботі державних органів, ознайомлення з роботою органів влади й управління, формування правової свідомості та правової культури.
Інтегративна (системотворча) функція полягає в тому, що наука конституційного права допомагає загальній теорії держави і права об'єднувати всі юридичні науки в цілісну систему. І це природно, адже такі поняття, як суспільство", "держава", "влада", "місцеве самоврядування" тощо є ключовими для багатьох юридичних наук.
Прикладна функція полягає в тому, що конституційне право орієнтує державні органи, увесь механізм народовладдя в їх практичній діяльності. Саме тут підтверджується загальновідома істина: теорія перевіряється практикою.
Сутність установчої функції полягає в тому, що наука конституційного права повинна обґрунтувати появу (становлення) того чи іншого явища. Хтось повинен покласти своєрідний початок відліку для появи того чи іншого явища, пов'язаного, наприклад, із виборами Президента України. Наприклад, у нашій країні немає посади Віце-Президента України. У зв'язку з цим, на випадок неможливості виконувати свої функції як глави держави, повноваження Президента України не більше як на 90 днів переходять до Прем'єр-міністра України. Однак усі добре розуміють, що в цих посадових осіб (Президента й Прем'єр-міністра є різний ступінь легітимності влади). Інша справа, якби в Україні була посада Віце- президента. Як правило, на цю посаду обирається людина за схемою подібною до виборів самого Президента. Хтось повинен узяти на себе повноваження обґрунтувати необхідність введення такої посади в Україні. Це мала б, можливо разом із науками теорії держави та державно- процесуального права, зробити наука конституційного права.
Методологія науки конституційного права
Кожна галузева юридична наука має свою методологію.
Метод науки - це сукупність. Правил, прийомів, принципів пізнання, які забезпечують отримання об'єктивних, достовірних знань.
Методологія - це вчення про методи пізнання, теоретичне обґрунтування використовуваних у науці методів і способів пізнання, теорія методів, сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження явищ; система певних теорій, гносеологічних та онтологічних принципів, законів і категорій, які опосередковують загальні властивості й зв'язки буття і наукового пізнання.
Методологія науки конституційного права спрямована на практику. Вона дає наукове обґрунтування діяльності державних органів, народних депутатів, інститутів самоврядування. Методологічна підготовка спеціалістів із конституційного права має своїм завданням озброєння їх необхідними знаннями, які принесуть практичну віддачу.
У науці конституційного права з успіхом використовуються здобутки й методи соціології, психології, кібернетики, синергетики тощо. При цьому треба мати на увазі, що в науці, системі знань взагалі є два рівні - емпіричний і теоретичний.
Основою методології конституційного права є загальнонауковий метод як метод наукового світосприйняття і загального логічного осмислення інформації. Основою методології є загальнолюдські цінності й уявлення, які виробило людство протягом тисяч років свого розвитку.
Найбільш поширені методи наукових досліджень у конституційному
Праві:
• Метод конкретно-соціологічних досліджень;
• Метод кількісного та якісного аналізу;
• Формально-логічний метод та інші.
Становлення та розвиток науки конституційного права в
Ж т •• • ті • •• • • • •
Україні. Визначні українські вчені-конституціоналісти.
Наука конституційного права в Україні має свою історію, яка нараховує загалом понад дві сотні років. Свій початок вона бере від заснування в Україні перших університетів, а в них - юридичних факультетів.
Першим юридичним факультетом на території сучасної України був
Юридичний факультет Львівського університету (1661 р.).
Другим за часом створення юридичним факультетом на території України став юридичний факультет Харківського університету, який засновано в 1805 році.
Третім йде юридичний факультет Київського університету ім. Св. Володимира (сьогодні Київський національний університет ім. Т.Шевченка), який було засновано в 1834 році.
У 1865 році було відкрито Одеський (Новоросійський) університет, а в 1875 році Чернівецький університет ім. Франца Йосипа.
З появою університетів, із відкриттям у них юридичних факультетів - умовно, звичайно, - можна говорити про початки науки конституційного права в Україні.
У своєму розвитку, наука державного ( пізніше - конституційного) права в Україні об'єктивно пройшла декілька етапів (періодів). Умовно, як на наш погляд, основними такими періодами бачаться:
1. Період до першої Світової війни (до 1914 року);
2. Період зародження національної науки конституційного права
України та її розвитку за межами України (у діаспорі) (1917-1991 рр.)
3. Період тоталітарного радянського державного права (1917/39-1991
Рр.).
4. Новітній період розвитку науки (після 1991 року)
Для кожного з виділених періодів є свої характерні ознаки, свої особливості, які обумовлені насамперед рядом об'єктивних на те причин.
У минулому помітний слід в історії розвитку державного (конституційного) права на Україні залишили такі визначні вчені як:
• Проф. Богдан Кістяківський (Київський університет, автор праць про теорію правової держави);
• Проф. Станіслав Дністрянський (1870-1935 р.) (Львівський університет: автор проекту Конституції ЗУНР 1920 року, прихильник теорії національної держави в конституційному праві);
• Проф. Євген Ерліх (1862-1922 рр.) (Чернівецький університет, прихильник використання соціологічних методів при дослідженні державного права);
• Проф. Отто Ейхельман (1854-1943 рр.) (Київський університет, автор робіт по місцевому самоврядуванню та проекту Конституції УНР 1920 року);
• Проф. Микола Палієнко (1869-1937 рр.) (Харківський університет, автор робіт про теорію державного суверенітету)
У період існування радянського режиму (1917-1991 роки) на розвиток науки радянського державного права мали значний вплив роботи таких відомих учених як І.П.Трайнін, І.Д.Левін, О.І.Лєпьошкін, Г.В.Барабашев, Б.В.Щетінін, В.С.Основін та інших. У Львівському університеті, наприклад, проф. Петро Недбайло (1906-1974 рр.), доцент Степан Базилевич (1898-1987 рр.). Проф. Петро Недбайло залишив ряд робіт із теорії правової, у т.ч. І конституційної, норми; доцент Степан Базилевич мав роботи по загальній теорії конституції.
Після відновлення державної незалежності України, у науці конституційного права об'єктивно розпочався новий період її розвитку
Цей період характеризується насамперед необхідністю переходу від попереднього радянського державного права до конституційного права України. На науку конституційного права України сьогодні покладено основне завдання - теоретичного обґрунтування національної державності українського народу, вибору ним тих чи інших конституційно-правових форм для свого належного існування в умовах демократичної, правової і соціальної держави.
Сьогодні, в тій чи іншій мірі. До стану науки конституційного права України мають відношення цілий ряд наукових та навчальних закладів, а саме у Києві - юридичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Національна академія внутрішніх справ України, Інститут держави і права ім. Корецького Національної Академії Наук України, Інститут законодавства Верховної Ради України; У Харкові - Українська національна академія ім. Ярослава Мудрого, Університет МВС України; В Одесі - Юридичний інститут, Юридична Академія і юридичний факультет Одеського державного університету ім. Мечникова; у Львові - юридичний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка.
Серед сучасних українських учених-конституціоналістів варто звернути увагу на роботи проф. Леоніда Юзькова (помер в 1995 році), проф. Володимира Шаповала, проф. Юрія Тодики, проф. Марка Орзіха, проф. Віктора Погорілка, проф. Лідії Кривенко та інших.
Конституційне право як навчальна дисципліна
Конституційне право як навчальна дисципліна являє собою систему знань, одержаних наукою конституційного права й практикою його створення й реалізації.
Ця навчальна дисципліна вивчається в усіх юридичних навчальних закладах.
Цією навчальною дисципліною студенти-юристи фактично розпочинають вивчення правових галузевих дисциплін. Вивченню «Конституційного права України» має передувати засвоєння таких предметів як «Теорія держави і права», «Історія держави і права України», «Історія держави і права зарубіжних країн», «Логіка», «Вступ до юридичної спеціальності» і т.д. Засвоєння курсу «Конституційного права України» виступає своєрідною гарантією у вивченні (розумінні) як дисциплін конституційно-правового циклу («Конституційне право зарубіжних країн», «Конституційно-процесуальне право України», «Муніципальне право України») так і інших галузевих юридичних наук - адміністративного, фінансового, цивільного, кримінального права, тощо.
Навчальна дисципліна "Конституційне право України" передбачає насамперед одержання студентами знань про поняття конституційного права, його предмет, метод, систему, функції, джерела, У курсі конституційного права України висвітлюються найважливіші положення вчення про конституцію (конституціоналізму), основні етапи історії Конституції України, її юридичні властивості, основні принципи, структура, функції чинної Конституції України, порядок її реалізації, тлумачення, внесення до неї змін та її охорона (гарантування).
Серед загальних положень конституційного права досить значне місце посідають положення про систему конституційного права - конституційно- правові інститути, конституційно-правові норми, а також конституційно- правові відносини.
Особливе місце в загальній теорії конституційного права і відповідно в навчальному курсі з конституційного права займають питання конституційно-правової відповідальності
Серед інститутів конституційного права як пріоритетний висвітлюється інститут основ конституційного ладу, його система й гарантії. Розкриваються поняття державного й суспільного ладу, їх основні принципи й інститути. При розкритті принципів державного ладу насамперед висвітлюються принцип суверенності, незалежності держави, її демократизму, соціального й правового характеру, унітарності і республіканської форми держави. Висвітлюються організаційні й функціональні основи державного ладу. Першочергова увага при висвітленні організаційних основ (механізму) держави приділяється органам державної влади: органам законодавчої, виконавчої і судової влади, Президентові України, Збройним Силам України, територіальному устрою, державним символам та іншим інститутам, які складають організаційно-політичну основу держави. Поряд із ними характеризуються найважливіші інститути економічних, соціальних і культурних основ держави: державної власності, державної мови тощо. Аналізуються функціональні основи державного ладу України - основні функції держави.
Значне місце в характеристиці суспільного ладу займає аналіз його основних принципів, зокрема, суверенності народу, демократизму, конституційності, законності, соціальної справедливості, політичної, економічної, та ідеологічної багатоманітності (плюралізму).
При висвітленні організаційних основ суспільного ладу найбільша увага приділяється його політичній системі, основне місце в якій, за чинною Конституцією, посідає Український народ, який є єдиним джерелом влади і може здійснювати її як безпосередньо, так і через органи державної влади і місцевого самоврядування.
Здійснюється загальна характеристика також економічної, соціальної та інших систем суспільства.
Одним із пріоритетних інститутів конституційного права України вважається інститут конституційно-правового становища особи - конституційних прав, свобод і обов'язків людини й громадянина в Україні.
Висвітлення цих питань започатковують питання громадянства: поняття, принципи громадянства України, підстави його набуття й припинення, органи, які вирішують питання громадянства. Особлива увага приділяється питанням прийому до громадянства України і його втрати, а також статусу іноземців в Україні.
Відповідно до Конституції України, законів України, міжнародно- правових актів - Загальної декларації прав людини, пактів про громадянські й політичні та економічні, соціальні й культурні права й свободи та інших нормативно-правових актів - висвітлюється система конституційних прав і свобод людини й громадянина в Україні та їх гарантій.
Першочергове значення надається висвітленню громадянських і політичних прав, серед яких є ряд прав, які вперше проголошені в Конституції України, зокрема, право на життя, право на повагу до гідності особи та ін. Чільне місце займає висвітлення економічних, соціальних і культурних прав.
У системі юридичних гарантій, як правило, розрізняють нормативно- правові й організаційно-правові гарантії. Найбільшого значення серед нормативно-правових гарантій надається нормам-принципам, юридичній відповідальності за порушення прав і свобод, процесуальним нормам.
Серед організаційно-правових гарантій значне місце відводиться як державі в цілому, так і її органам: Верховній Раді України, Президентові України; Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Кабінетові Міністрів України, міністерствам, державним комітетам і відомствам, органам правосуддя й прокуратури, а також політичним партіям, профспілкам та іншим громадським організаціям, міжнародним органам і організаціям.
Одним із центральних питань конституційного права є питання влади, народовладдя. Відповідно, у навчальному курсі аналізуються основні форми безпосередньої демократії: вибори і референдум. Висвітлюються головні принципи виборів до органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема, загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Висвітлюються види виборів в Україні, виборча система по виборах народних депутатів України, основні стадії (етапи) виборів, їх гарантії, система виборчих органів і виборчих територіальних одиниць (виборчих округів, виборчих дільниць), порядок висування й реєстрації кандидатів, ведення передвиборної агітації, порядок голосування, підведення підсумків виборів та інші стадії виборчого процесу.
Аналізуються конституційні положення й закон України про всеукраїнський і місцевий референдуми. Ця форма безпосередньої демократії вперше одержала відповідне висвітлення в навчальному курсі з конституційного права. У ньому розглядаються підстави оголошення й призначення референдумів, основні принципи й види референдумів, предмети й стадії референдумів та підстави відповідальності за порушення законодавства про референдуми.
Особливо велика увага приділяється в курсі конституційного права питанням державної влади. Висвітлюються як загальні засади організації й здійснення державної влади, так і засади здійснення окремих видів влади - законодавчої, виконавчої і судової. Аналізується організація й діяльність органів законодавчої влади, інституту Президента України, органів виконавчої й судової влади.
Пріоритетним у висвітленні інституту державної влади є питання, що стосуються органів законодавчої влади - Верховної Ради - парламенту України. Висвітлення питання про статус парламенту України поєднується із загальною характеристикою сучасного парламентаризму й основних тенденцій його розвитку, аналізуються склад і структура Верховної Ради України, її основні функції й повноваження, найважливіші організаційні форми роботи (сесії, засідання тощо) і парламентські процедури (законодавча, установча, контрольна, бюджетний процес), система стримувань і противаг, властивих парламенту.
Разом із тим, у цьому навчальному курсі розглядаються й окремі парламентські інститути, зокрема, статусу народного депутата України, парламентських комітетів і фракцій, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Рахункової палати, а також Голови Верховної Ради, його заступників та апарату Верховної Ради України.
Надзвичайно велике значення надається в курсі конституційного права України висвітленню такого нового інституту державної влади, як інституту Президента України. Аналізується загальний статус Президента України як глави держави в порівнянні з відповідними інститутами в інших країнах, розглядаються етапи становлення інституту Президента в Україні, вибори Президента України, Його основні функції й повноваження, механізм їх здійснення та система стримувань і противаг, властивих інститутові Президента України.
Чільне місце в курсі конституційного права України посідають питання виконавчої влади, зокрема поняття виконавчої влади і її органів, їх види, основні принципи організації й діяльності. Головна увага серед органів виконавчої влади приділяється Кабінетові Міністрів як вищому органу в системі виконавчої влади, порядку його формування, складу, структурі, функціям, повноваженням, порядку їх здійснення, правовим актам Кабінету Міністрів. Аналізуються нормативні положення, що стосуються системи, порядку формування, структури, функцій і повноважень міністерств, державних комітетів, інших центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій. Аналізуються правові акти органів виконавчої влади.
Традиційним для конституційного права України є висвітлення правосуддя - судової системи України, основних засад судочинства, статусу судів і суддів, їх основних функцій та порядку розгляду ними справ.
Принципово новим для конституційного права України щодо органів судової влади є висвітлення статусу Конституційного Суду, порядку його формування, складу, загальних принципів конституційного судочинства, основних функцій Конституційного Суду, порядку звернення до нього і розгляду справ цим Судом.
Висвітлюються як перехідні конституційні положення у здійсненні правосуддя, так положення щодо судів загальної юрисдикції, які діятимуть у майбутньому.
З урахуванням перехідних положень і особливого статусу окремо висвітлюються питання щодо органів прокуратури, їх системи, структури, порядку формування, функцій, повноважень та основних організаційних і правових форм роботи.
Курс конституційного права, як правило, передбачає висвітлення основних засад територіального устрою України й системи її місцевого самоврядування. Першочергове значення надається поняттям території (державної території) і територіального устрою держави та його основним видам. Висвітлюються принципи територіального устрою України, система її адміністративно-територіального устрою та основні функції її адміністративно-територіальних одиниць.
У зв'язку з автономією та іншими особливостями окремо розглядається конституційно-правовий статус таких адміністративно-територіальних одиниць, як Автономна Республіка Крим та міста Київ і Севастополь.
Значна увага в конституційному праві України приділяється місцевому самоврядуванню. Це є його новелою. Виходячи з положень чинної Конституції, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Європейської Хартії про місцеве самоврядування та інших, законодавчих і підзаконних актів, висвітлюються основні теорії місцевого самоврядування і його види, система місцевого самоврядування, статус територіальних громад, представницьких та виконавчих органів і посадових осіб місцевого самоврядування, їх функції, повноваження, організаційно-правові та матеріально-фінансові основи місцевого самоврядування, його гарантії.
Вивчення студентами-юристами курсу конституційного права України сприяє оволодінню іншими навчальними дисциплінами і професійному формуванню в цілому. Разом із тим цей курс сприяє вихованню правосвідомості і правової культури, формуванню національної ідеології, поваги до Конституції, законів, до держави, державних символів та інших інститутів держави.
Робота студентів по вивченню тем кожного розділу курсу повинна включати в себе наступне: вивчення рекомендованої історико-теоретичної літератури; вивчення положень Конституції, законів та інших нормативно- правових актів України; вивчення рекомендованої спеціальної літератури.
Практичні заняття з курсу конституційного права України мають на меті поглиблення теоретичних знань студентів, набуття ними необхідних практичних навичок у практичній діяльності, розв'язанні конкретних юридичних справ, застосуванні чинного законодавства. Готуючись до семінарського заняття, студенти повинні відповідно вивчити необхідну спеціальну літературу (підручники, монографічні матеріали, наукові статті та повідомлення), необхідні нормативно-правові акти, ознайомитись з практикою їх реалізації. Засвоєний матеріал необхідно закріпити, відповівши на запитання для самоконтролю та, виконавши тестові завдання. Після цього, можна приступати до виконання творчо-аналітичних завдань, задач та інших домашніх завдань. Відповіді на дані завдання повинні бути розгорнуті, аргументовані, з посиланням на відповідні нормативно-правові акти. Як правило, домашні завдання виконуються в письмовій формі.
Для глибшого засвоєння питань, винесених на практичні та семінарські заняття, необхідно використовувати спеціальну літературу та нормативно- правові акти, вказані в Програмі курсу. При цьому, для підготовки до всіх без винятку практичних та семінарських занять слід використовувати Конституцію України, відповідне чинне законодавство, а також можна використовувати підручники з конституційного права України та конституційно-порівняльного права.
Серед підручників та спеціалізованих видань, у першу чергу, варто звернути увагу на наступні джерела (видання):
• Коментар до Конституції України. - К., 1998.
• Вісники Конституційного Суду України (1997 -2002 рр.)
• Конституція незалежної України. Документи, коментарі, статті. Книга перша. (за ред. Сергія Головатого). - К., 1995.; Книга друга. Частини перша, друга, третя. - К., 1997; Книга третя. Частини перша та друга. - К., 1998;
• Конституційне право України / За ред. Погорілка В.Ф. - К.: Наукова думка, 2002. - 734 с.
• Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю.М. Тодики і В.С. Журавського. - К.: Ін Юре, 2002. - 544 с.
• Нор В., Стецюк П Конституція - Основний Закон України. В запитаннях і відповідях. Навчальний посібник з основних положень Конституції України. - Львів-Київ, 1996.
• Тодыка Ю.Н. Основы конституционного строя Украины. - Харьков, 1999. - 320 с.
• Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 536 с.
А також для порівняльного аналізу тих чи інших тем, для вивчення загальної теорії конституційного права, можна використовувати:
• Сравнительное конституционное право. - Москва: «Манускрипт», 1996. - 725 с.;
• Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн. - К., 1997.
• Конституційне право зарубіжних країн: Навч. Посібник / За ред. В.О. Ріяки. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 512 с.
Наукові статті та повідомлення з проблематики конституційного права публікуються в журналах: „Право України"; „Українське право"; „Віче" (журнал Верховної Ради України); наукових вісниках українських
Університетів; різних наукових збірниках, а також у газетах "Голос України"; "Урядовий кур'єр", "Юридичний вісник".
1. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка, 2000. - С. 3-88 (гл. 1-5).
2. Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю.М. Тодики і В.С. Журавського. - К.: Ін Юре, 2002. - С. 3-53.
3. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 5-60.
4. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2002. - С. 5-39.
5. Стецюк П.Б. Основи теорії конституції та конституціоналізму. Частина перша: Посібник. - Львів: Астролябія, 2003. - С. 69-100.
Міністерство освіти і науки України Тернопільський національний економічний університет
|
|
М.П. Федоров