1. Конституційне право як галузь національного права
Конституційне право України це самостійна галузь права, яка являє собою систему правових норм, що регулюють основи конституційного ладу, основи правового положення особи й громадянина в державі, територіальний устрій держави, а також організацію діяльності та систему органів державної влади і місцевого самоврядування.
Визначальними характеристиками будь-якої галузі права є: предмет, метод, функції та юридична відповідальність. Охарактеризуємо ці категорії стосовно конституційного права України
Предметом будь-якої галузі права є коло врегульованих його нормами суспільних відносин.
Предметом конституційного права України є суспільні відносини, які складаються в процесі здійснення влади народом України.
Предмет конституційного права України включає чотири групи суспільних відносин:
1. Відносини, які визначають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу:
a) Організаційно-політичні основи суспільного життя (політичний плюралізм - багатопартійність, різноманітність форм волевиявлення тощо);
b) Економічні засади суспільних відносин (свобода підприємництва, різноманітність форм власності);
c) Соціальні засади, де визначальним є пріоритет загальнолюдських цінностей;
Ё) ідеологічні засади: недопущення панування однієї ідеології, можливість ідеологічного, політичного та економічного плюралізму;
Е) морально-етичні основи: суспільна влада має духовне, вольове, інтелектуальне наповнення, вона не може бути аморальною;
^ соціально-психологічні основи, зумовлені характером психіки й свідомості людини.
2. Відносини, які визначають організацію побудови держави.
Це відносини, які пов'язані з:
a) Формою державного правління;
b) Формою державного устрою;
c) Державним режимом;
3. Відносини, які визначають основоположні засади функціонування держави:
1) гуманізм;
2) Демократизм;
3) Поділ влади, виразом якого є механізм противаг, взаємний контроль органів влади, їх врівноваженість.
4. Відносини, що визначають характер зв'язків між державою і конкретною особою:
a) Відносини громадянства;
b) Відносини щодо забезпечення й реалізації основних прав людини й громадянина в Україні: економічних, політичних, соціальних, культурних тощо;
c) Відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою й навпаки.
Поняття "предмет" галузі права відповідає на запитання: що підлягає регулюючому впливові правових норм відповідної галузі? На запитання: як, яким чином здійснюється цей регулюючий вплив, відповідь дає поняття "метод" правового регулювання.
Метод правового регулювання - це система прийомів і способів, за допомогою яких норми галузі права впливають на конкретні суспільні відносини.
У конституційній державі можуть застосовуватися лише правові методи впливу на суспільні відносини. Зокрема, у конституційно-правовому регулюванні використовуються такі методи:
a) Установлення прав учасників суспільних відносин;
b) Покладення обов'язків та відповідальності;
c) Дозвіл або заборона здійснювати ті чи інші дії тощо.
Конкретні методи визначаються характером припису конституційно-
Правових норм. Так, уповноважуючі норми конституційного права містять установлення, які закріплюють повноваження відповідних суб'єктів. Наприклад, згідно Конституції України "контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата" (ст. 98). Досить поширеним у конституційному праві є метод зобов'язання. Наприклад, Конституція України передбачає, що "кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права й свободи, честь і гідність інших людей" (ст. 68). Ця конституційна норма закріплює обов'язок суб'єктів визначати свою поведінку відповідно до встановленого припису.
Метод дозволяння не пов'язаний зі встановленням припису уповноважуючого характеру. Такий спосіб конституційно-правового регулювання дає можливість відповідному суб'єктові діяти за тих чи інших обставин на свій розсуд. Наприклад, "Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України, від її конституційного складу, може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові
Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України" (ст. 87 Конституції України).
У конституційному праві використовується також метод заборони "цензура заборонена" (ч. 3 ст. 15 Конституції України); "на території України забороняється створення й функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом" (ч. 6 ст. 17 Конституції України). У даному випадку суб'єктам конституційного права забороняються відповідні дії.
Застосування різних методів конституційно-правового регулювання дозволяє забезпечити стабільне функціонування інститутів публічної влади, гарантує реальне народовладдя, права й свободи людини й громадянина.
Функції конституційного права - це зумовлені соціальним призначенням основні напрями, або способи впливу норм цієї галузі на відповідні суспільні відносини.
За сферами впливу функції конституційного права поділяють на політичні, економічні, духовні, ідеологічні, соціальні.
За формою впливу на суспільні відносини вони поділяються на установчі, правотворчі, інформаційні, регулятивні, охоронні та інші функції.
Регулятивна функція втілюється, наприклад, у 5, 40, 73, 92, 103 та інших статтях Конституції (порядок здійснення влади народом України, право на звернення, питання, що вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, питання, що регулюються виключно законами України, порядок виборів Президента України); охоронна - у 47, 49, 50, 52, 54, 55 та інших статтях (право на житло, охорону здоров'я, безпечне довкілля, освіту, свободу творчості, судовий захист суб'єктивних прав тощо).
Т/» • О • • •
Конституційно-правова відповідальність
Однією із системоутворюючих, кваліфікаційних ознак конституційного права є інститут конституційної (державно-правової) відповідальності.
Це - особливий вид юридичної відповідальності, якій властивий політичний характер. З іншими видами відповідальності конституційну відповідальність споріднюють такі ознаки як санкції, й можливість, у необхідних випадках, застосувати такий спонукальний чинник як примус.
Конституційна відповідальність настає у разі вчинення конституційного делікту.
Об'єктом правопорушення є політико-правові суспільні відносини, які регламентуються нормами конституційного права України.
Суб'єктами конституційно-правової відповідальності можуть бути органи державної влади, державні органи, вищі посадові особи, органи і посадові особи місцевого самоврядування, фізичні особи.
Формами (санкціями) конституційно-правової відповідальності є: а) скасування або призупинення нормативно-правового акта, який не
Відповідає Конституції України;
b) Дострокове припинення повноважень відповідних органів або посадових осіб;
c) Визнання виборів або результатів референдумів недійсними;
Ё) відповідальність депутатів перед парламентом або перед місцевою радою;
Е) офіційне визнання роботи державних органів, посадових осіб незадовільною.
Так, визнання виборів окремих народних депутатів недійсними в разі порушення законодавства про вибори, скасування Президентом актів Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим тощо є типовими прикладами конституційно-правової відповідальності.
Особливістю конституційної відповідальності є й те, що в багатьох випадках вона детально не конкретизується. Часом законодавець лише вказує на можливість такої відповідальності.
Конституційна відповідальність втілюється в життя двояко:
А) безпосередньо в межах конституційних правовідносин;
Б) через норми інших галузей права.
У багатьох випадках конституційна відповідальність поєднується, переплітається з іншими видами юридичної відповідальності. Так, відповідальність депутата, що вчинив кримінальний злочин, поєднує в собі конституційну (державно-правову) і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про вибори поєднує конституційну, адміністративну та кримінальну відповідальність.
Відомо, що система будь-якої галузі права, - це її внутрішня структурна побудова. Ця внутрішня організація, насамперед, полягає в єдності й погодженості всіх правових норм даної галузі, а також у розподілі цих норм по правових інститутах.
У загальному вигляді її можна уявити як своєрідне утворення, що складається з трьох відносно самостійних, взаємозв'язаних елементів: принципів конституційного права, його інститутів і норм.
Принципи конституційного права - це фундаментальні засади, в яких утілюється сутність і політико-правове призначення галузі та її основного джерела - Конституції України.
Принципи конституційного права поділяються на дві великі групи - загальні та спеціальні.
У загальних принципах утілюються основні ідеї конституції, її призначення і соціальна роль. Ці принципи декларуються безпосередньо в Конституції України. Серед них:
• Непорушність прав та свобод людини й громадянина тощо.
Спеціальні принципи наповнюють реальним змістом конкретні
Конституційно-правові відносини. Вони знаходять конкретне застосування в безпосередній діяльності держави та її органів. Це, наприклад, принципи діяльності органів державної влади, виборності місцевого самоврядування тощо.
Інститут права - це сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу.
Конституційні інститути, розташовані в певному порядку, є основою Конституції України.
Конституційне право України орієнтоване на пріоритети загальнолюдських цінностей і тому розташування його інститутів має такий вигляд:
• Інститут загальних засад конституційного ладу;
• Інститут прав, свобод та обов'язків людини й громадянина;
• Інститут прямого народовладдя;
• Інститут законодавчої влади;
• Інститут Президента;
• Інститут виконавчої влади;
• Інститут судової влади;
• Інститут територіального устрою;
• Інститут місцевого самоврядування;
• Інститут, що визначає порядок внесення змін до Конституції.
Інститути конституційного права можна умовно поділити на три категорії:
• Надінститути або суперінститути (інститут державного устрою, інститут виборів, політичної системи і т.д.) - тобто інститути, норми яких регламентують значне коло суспільних відносин. Такі великі інститути мають у своєму складі декілька менших інститутів.
• Прості, звичайні інститути (інститут політичної партії, інститут прав, свобод і обов'язків громадян, інститут громадянства, тощо) - тобто такі інститути, які регулюють конкретне відокремлене коло суспільних відносин.
• Підінститути невелика група конституційно-правових норм чи одна норма, які врегульовують конкретне явище в рамках того чи іншого інституту (наприклад,: підінститут документів, що посвідчують приналежність до українського громадянства ).
Конституційно-правові норми - це встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно- правових відносин. Їм властиві риси, притаманні всім правовим нормам: вони встановлюються чи санкціонуються державою; мають державно- владний характер, є формально визначеними загальнообов'язковими правилами поведінки; закріплюються в правових актах, що видаються компетентними державними органами; мають двосторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, але й обов'язки учасників правовідносин; передбачають наявність особливого механізму реалізації; мають ситуаційний характер; є цілеспрямованими і гарантованими.
Разом із тим конституційно-правовим нормам властивий цілий ряд специфічних якостей і ознак, що є одним із факторів виділення конституційного права в окрему галузь.
Основними ознаками конституційно-правових норм є особлива юридична природа, зміст, найвища юридична сила, найбільша стабільність у порівнянні з іншими галузями права, підвищений рівень охорони з боку держави, установчий характер конституційно-правових норм, прямий характер їх дії, особливий механізм реалізації та специфіка їх структури такі найважливіші ознаки конституційно-правових норм.
Найважливішою специфічною якістю таких норм є їх особлива вага й значення в системі національного права. Це забезпечує домінуюче становище конституційних норм, їх беззаперечний вплив на правові норми й правові відносини інших галузей права. Так, регулюючи на рівні Конституції України відносини власності, ці норми (а відтак - уся галузь) є визначальними для інших галузей права - цивільного, господарського, авторського, трудового тощо. Закріплюючи відносини, що складаються у сфері виконавчої влади, конституційні норми закладають основи адміністративного та інших галузей права.
Наступна особливість конституційно-правових норм пов'язана з їх внутрішньою побудовою. Звичайно, класична модель правової норми передбачає обов'язкову наявність трьох взаємозв'язаних ланок: гіпотези, диспозиції й санкції. Для конституційного права такі норми скоріш виняток, ніж правило. Більшість із них містять лише саме правило поведінки - диспозицію. Надзвичайно рідко трапляються в них гіпотеза й санкція.
Так, наприклад, ст.ст. 1, 2, 3, 5, 7, 15, 20 Конституції України містять тільки диспозицію (загальні засади: форма держави й управління тощо). Гіпотези конституційно-правових норм містяться в ст.ст. 29, ч. 2 ст. 82, 87, 111 та ін. Конституції України (указують на умови, за яких особа може бути взята під варту, має бути скликана Верховна Рада України тощо). Указівки на санкцію є, зокрема, у ст.ст. 60, 68, 81 та ін. (юридична відповідальність за віддання й виконання явно злочинного наказу чи розпорядження, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, відповідальність народного депутата у разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності).
Класифікація норм конституційного права - це розподіл їх на групи в залежності від того чи іншого критерію.
Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових норм за предметом правового регулювання. У відповідності з цим усі норми можна поділити на п'ять груп.
Перша група це норми, які визначають основні засади конституційного ладу України. Ці норми проголошують Україну як суверенну й незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, єдиним джерелом влади в якій є народ і, конституційний лад якої ґрунтується на принципах пріоритету прав і свобод людини (громадянина), відповідальності держави перед людиною й суспільством за свою діяльність, верховенства права, політичного, економічного та ідеологічного плюралізму, територіальної цілісності, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей, переваги загальновизнаних принципів міжнародного права над інтересами національного права та ін.
Друга група - це норми, які закріплюють основні конституційні права й свободи людини й громадянина.
Третя група норми, які закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії.
Четверта група норми, які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, влади Президента України та місцевого самоврядування.
П'ята група норми, які закріплюють територіальний устрій України, зокрема, його визначальні принципи, систему адміністративно- територіального поділу, статус Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя.
Джерело права - це форма (спосіб) існування правових норм. Світова практика знає чимало джерел права. Це - акти-документи, традиції, правові звичаї, правові прецеденти.
Джерела конституційного права - це спосіб внутрішньої організації та зовнішнього виразу конституційно-правових норм.
Джерела конституційного права в Україні представлені надзвичайно великим числом різноманітних актів, що містять конституційно-правові норми.
Класифікувати джерела конституційного права можна, наприклад, у залежності від способів правотворчості У такому разі вони можуть поділятися на: закони; акти референдумів; нормативні акти територіальних громад та органів місцевого самоврядування;
Санкціоновані державою звичаї, традиції; акти, що є результатом імплементації норм міжнародного права; угоди, договори, конвенції та ін. Акти, які укладає Україна з ін. Державами.
Закон - це нормативно-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади чи шляхом безпосереднього волевиявлення народу (референдумом), що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в системі законодавства України.
Закони бувають різних видів.
Найбільш загальний характер має класифікація законів за такою ознакою як юридична сила. Ця класифікація включає чотири різновиди законів: основний закон (конституція), конституційний закон, органічний закон, звичайний закон.
Перше місце в цій ієрархії законів посідає конституція основний закон держави, акт вищої юридичної сили, головне джерело конституційного права.
Конституційний закон - нормативно-правовий акт, який вносить зміни й доповнення в конституцію, приймається в особливому, ускладненому порядку, має таку ж юридичну силу, що й конституція. Конституційні закони відзначаються підвищеною стабільністю.
Органічний закон - це нормативно-правовий акт, який приймається за прямим приписом конституції у порядку, який відрізняється від порядку прийняття як конституційних, так і звичайних законів. Такі закони приймаються з питань, передбачених конституцією (закони про громадянство, про Конституційний Суд України тощо). Як правило, конституційні закони приймаються кваліфікованою більшістю голосів депутатів.
Звичайні закони - приймаються в порядку законодавчої процедури, як правило, звичайною більшістю конституційного складу законодавчого органу. Вони регулюють різноманітні види суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права.
Акти всеукраїнського референдуму
Закони України, як уже зазначалося, можуть бути прийняті народним голосуванням (усеукраїнським референдумом). Відповідно до ст. 1 Закону України "Про всеукраїнський та місцевий референдуми", референдум - це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів, інших рішень із важливих питань загальнодержавного й місцевого значення. Рішення, прийняті в порядку референдуму, мають найвищу юридичну силу, оскільки безпосереднє волевиявлення народу має виключати в майбутньому можливість зміни чи будь-якого коригування його державними органами або посадовими особами.
Законодавець також закріпив випадки, коли рішення можуть прийматись виключно референдумом. Це так званий імперативний (обов'язковий) референдум. Предметом такого референдуму є, відповідно до ст. 73 Конституції України, питання про зміну території України.
Акти Конституційного Суду України
Конституційний Суд України - важлива ланка механізму правової охорони Основного Закону республіки. Конституційний Суд має досить широкі повноваження. Деякі його акти можуть містити конституційно- правові норми. Йдеться про ті рішення Конституційного Суду, які приймаються з питань невідповідності нормативно-правових актів, що містять норми конституційного права, Конституції й законам України. Такі рішення Конституційного Суду породжують певні юридичні наслідки: утрачають силу (чинність) нормативно-правові акти (окремі їх положення) у разі їх невідповідності Конституції й законам України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України
Кількість актів Кабінету Міністрів, які є джерелом конституційного права, досить незначна. Це й зрозуміло: переважна більшість постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів стосується його виконавчої діяльності, що регламентується переважно нормами адміністративного права. У той же час трапляються акти, які містять норми конституційного права. Таким, наприклад, є "Положення про порядок легалізації об'єднань громадян", затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 140.
Нормативно-правові укази Президента України
Переважна більшість указів Президента є індивідуально-правовими, тобто такими, які не містять правових норм. У той же час практика знає немало указів Президента нормативно-правового характеру, що цілком узгоджується з його конституційним статусом. Типовими в цьому відношенні є Указ Президента "Про порядок розгляду питань, пов'язаних із громадянством України" від 31 березня 1992 р.
Т/» • о • •
Коиституціиио-правові відносини
Конституційно-правові відносини - це суспільні відносини врегульовані нормами конституційного права.
Конституційні відносини є результатом дії норм конституційного права.
Змістом конституційно-правових відносин є юридичний зв'язок між суб'єктами у формі прав і обов'язків.
Конституційно-правовим відносинам властивий цілий ряд специфічних ознак (особливостей), які відрізняють їх від відносин інших галузей права:
1. Це найбільш суттєві суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом країни. Усі інші суспільні відносини є підпорядкованими конституційним відносинам.
2. Це різновид політико-правових відносин, оскільки предметом їх правового регулювання є політика, тобто та сфера життєдіяльності суспільства, яка зв'язана з державною владою, із боротьбою різних політичних партій, соціальних груп за завоювання й здійснення влади.
3. Їм властиве особливе коло суб'єктів, головною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень.
4. Для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов'язків учасників відносин. В одних випадках такі права й обов'язки реалізуються безпосередньо в даному відношенні, в інших - через норми інших галузей права, які конкретизують ці права й обов'язки.
5. Особливістю конституційно-правових відносин є й те, що вони
Виникають і реалізуються у сфері державної діяльності.
Види конституційно-правових відносин. Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових відносин за їх суб'єктами.
Суб'єкти конституційно-правових відносин
Суб'єкт конституційного права - це встановлений конституційними нормами суб'єкт, який потенційно має юридичні права і може нести відповідні обов'язки. Він має конституційно-правову правоздатність та дієздатність.
Учасник конституційно-правових відносин - це суб'єкт конституційного права, який реалізує свою правоздатність та дієздатність у відповідних відносинах.
Особливість суб'єктів конституційно-правових відносин полягає в тому, що вони наділені винятковими повноваженнями, їх дії й учинки носять владно-імперативний характер.
Суб'єктами конституційно-правових відносин є:
1. Український народ як сукупність громадян різних національностей, якому належить вся повнота влади на території республіки, корінні народи і національні меншини.
2. Громадяни України та іноземці.
3. Українська держава.
4. Органи державної влади України.
5. Народні депутати та посадові і службові особи.
6. Політичні партії і громадські організації.
7. Територіальні громади, органи та інші суб'єкти місцевого самоврядування.
8. Адміністративно-територіальні одиниці, передбачені Конституцією й законами.
9. Державні, комунальні, приватні та інші підприємства, установи й організації, навчальні й інші заклади.
Цей перелік не є вичерпним.
Об'єкти конституційно-правових відносин
Під об'єктами конституційно-правових відносин розуміють певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси й потреби суб'єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини і здійснюють свої суб'єктивні конституційні права та обов'язки.
Згадані блага можуть бути матеріальними й нематеріальними.
Матеріальними видами об'єктів конституційно-правових відносин є:
- політичні блага - конституційний лад, суверенітет, влада, влада народу, державна влада, громадянство, депутатський мандат, посада, територіальна цілісність тощо;
- Дії уповноваженого суб'єкта (парламенту, Президента України, народного депутата тощо);
- Дії зобов'язаних суб'єктів (підпорядкованих органів державної влади, суб'єктів правовідносин щодо яких прийняте відповідне рішення Конституційного Суду України);
- Речі та інші майнові й духовні блага (власність, засоби виробництва, предмети споживання, гроші, цінні папери, податки, збори, інтелектуальна власність, наукові й літературні твори, образотворче мистецтво тощо);
- Поведінка суб'єктів конституційно-правових відносин;
- Результати поведінки суб'єктів таких відносин;
- Природні об'єкти.
Видами об'єктів нематеріальних конституційно-правових відносин є:
- Особисті нематеріальні блага людини й громадянина (життя, здоров'я, честь, гідність);
- Певні соціальні властивості й риси об'єднань, спільностей;
- Духовні цінності.
Підставою для виникнення, зміни й припинення конституційно- правових відносин є дії або акти як результат таких дій. Такими об'єктами можуть бути як дії уповноваженого так і дії зобов'язаного суб'єкта.
Так, згідно зі ст. 88 Конституції України, Голова Верховної Ради України обирається єдиним законодавчим органом - парламентом України. Об'єктом правовідносин тут є дія, завдяки якій реалізується ця норма Конституції. Акт Президента України про прийняття іноземця в громадянство України є підставою для виникнення конституційно-правових відносин між Україною і новим громадянином держави (п. 26 ст. 106 Конституції України).
Юридичні факти в конституційному праві
Під юридичними фактами розуміють, як правило, такі життєві обставини, із якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин, тобто певні юридичні наслідки.
Найбільш обґрунтованою класифікацією юридичних фактів є класифікація, в основі якої лежать такі чотири критерії:
1) Наслідки, які спричиняє юридичний факт: правостворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі;
2) Форма юридичних фактів: позитивні й негативні;
3) Характер дії юридичного факту: факти обмеженої, однократної дії й факти-стани;
4) Характер зв'язку факту з індивідуальною волею особи: юридичні події, юридичні дії.
Конституційне право в системі національного права України
Предметом конституційного права є основоположні суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення повновладдя Українського народу. Це, передусім, політичні відносини, які істотно впливають на інші суспільні відносини, визначають їхні головні структурні та функціональні характеристики. Ці обставини визначають найістотніші функції Конституції, серед яких особливе значення мають установчі, інтегруючі, системотворчі та інші функції.
Норми Конституції є джерелом інших галузей права. Вихідним тут є положення загальної теорії права про те, що система права ділиться на дві підсистеми: публічне право і приватне право. До галузей публічного права відносяться: конституційне право, адміністративне, податкове, кримінальне, фінансове та інші; до приватного - цивільне, сімейне, трудове та інші галузі права.
Роль Конституції полягає в тому, що вона забезпечує збалансованість публічних і приватних засад у правовій системі України.
Конституційне право як право "соціального служіння" і як публічне право має на меті добро загалу, а як право приватне - добро окремої людини. Право публічне намагається осягнути добро людини через здійснення добра суспільства, а право приватне намагається осягнути добро суспільства забезпеченням добра особи.
Існує тісний зв'язок між конституційним правом та іншими публічними галузями права, насамперед, з адміністративним, фінансовим тощо. Спільним тут є те, що основою нормування цих галузей є публічний інтерес, структура, організація й діяльність державної влади.
Найбільш тісний зв'язок конституційного права з адміністративним правом, яке регламентує управлінську діяльність держави, визначає її форми й методи. Одна з функцій останнього - переведення в динаміку суспільних відносин статичних положень конституційного права, яке встановлює основи системи й організації виконавчої влади, юридичної відповідальності, у тому числі адміністративної відповідальності.
Адміністративне право реалізує можливості конституційного статусу органів управління, а його санкції у певних випадках здійснюють захист норм конституційного права.
Тісний зв'язок між конституційним і фінансовим правом, предметом якого є регулювання мобілізації, розподілу й використання державних грошових фондів. Основи такої діяльності закладені в нормах конституційного права, причому це здійснюється як на рівні Конституції, так і на рівні інших джерел конституційного права, наприклад, Закону "Про місцеве самоврядування в Україні". У свою чергу, норми фінансового права регулюють фінансування суб'єктів конституційного права - Верховної Ради, Конституційного Суду, органів місцевого самоврядування. Фінансово - правовим нормам також властивий імперативний, владно-категоричний характер, однак вони не мають політичного характеру, оскільки регулюють майнові (грошові) відносини.
Тісний зв'язок конституційного права з таким різновидом публічного права, як кримінальне право, особливістю якого є те, що його норми містять заборони на певну поведінку під загрозою застосування репресивного за змістом покарання. Конституція визначає зміст і принципи кримінальної політики, її мету й соціальну спрямованість. У свою чергу, кримінально- правові норми здійснюють охорону багатьох конституційно -правових норм.
Конституційне право, закріплюючи систему, принципи організації та діяльності судової влади, встановлює тим самим вихідні засади для кримінально-процесуального, цивільно-процесуального права та конституційного судочинства (конституційного процесу).