ТЕМА 3. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ
1. Особливості розвитку державного кредиту у ретроспективі
Бурхливий розвиток інституту державного кредиту та формування державного боргу в країнах світу розпочалися у XVIII ст. В Європі. Країною зародження державного кредиту вважається Англія. Переваги кредитних інструментів збалансування бюджетів відмітили також інші держави і у 90-х рр. XX ст. Державний борг існував практично в усіх країнах світу.
На різних етапах історичного розвитку державний кредит мав певні особливості. В епоху становлення капіталізму проблема боргу існувала як національна проблема країн-боржників. Нагромадження значних капіталів у цей час спонукали європейців з початку XIX ст. До пошуку нових сфер прибуткового застосування капіталу, який почав перетікати у більш високодохідні країни Латинської Америки, Азії і Океанії. Для цього періоду характерні численні державні банкрутства і мораторії, спровоковані неплатоспроможністю боржників, які призводили до масових крахів банків, розорення тисяч дрібних рантьє, панік на біржах і навіть воєнних конфліктів.
Внаслідок світової економічної кризи 1929-1933 рр. Державний кредит набуває нових рис. Конфлікти у сфері міждержавного кредиту загострюються. З одного боку, окремі країни перестали сплачувати борги через фінансові труднощі, спричинені кризою. З іншого боку, постало питання вирішення кризових і повоєнних проблем у країнах Заходу, в першу чергу за рахунок дефіцитного фінансування при відповідному нарощуванні державної заборгованості. У цей період міжнародний кредит набуває широкого розвитку, а розширення кредитних зв'язків розвинутих країн з країнами, що розвиваються, супроводжується поступовим і, у той же час, неухильним загостренням боргової проблеми в останніх. Замінюються форми і умови міжнародного кредиту. Традиційно міжнародний державний кредит у формі облігаційних позик доповнюється: міжурядовими кредитами на двосторонній безоблігаційній основі; позиками на багатосторонній основі (внаслідок утворення міжнародних фінансово-кредитних організацій у повоєнний період: МВФ, МБРР, ГАТТ).
З другої половини 60-х років в системі зовнішнього кредитування країн, що розвиваються, відбулися суттєві зміни. Роль головних кредиторів поступово переходить від державних і міждержавних інститутів промислово-розвинутих країн до транснаціональних банків, що домінують на міжнародних ринках позичкових капіталів. Упродовж цього етапу розвитку державного кредиту зовнішня заборгованість значно зростає у країн, що розвиваються. Загалом проблема зовнішньої заборгованості трансформувалася у ранг глобальної і почала трактуватися як світова зовнішня заборгованість.
На сучасному етапі роль державного кредиту продовжує зростати. Взагалі період з середини 90-х років характеризується вченими як період фінансової глобалізації. Зовнішня заборгованість, як наслідок фінансової взаємозалежності держав, перетворюється в один з важливих аспектів фінансової глобалізації. Вона набула глобального характеру ставши невід'ємним елементом сучасного механізму функціонування світової економіки. Практично у всіх країнах сформувалася боргова економічна система: "світова економіка дефіцитна і має яскраво виражені боргові риси". Більше 200 країн формують світовий борг, який на рубежі тисячоліть досягнув майже 4 трлн. Доларів.
Сьогодні фактично усі країни залучають позичкові ресурси і мають зовнішні непогашені борги; більшість з них є нетто божниками, у тому числі і серед розвинутих країн. Так, за даними МВФ із 1991 р. До 1995 р.
Заборгованість країн з перехідною економікою зросла з 177,3 до 215,5 млрд. Доларів США.
2. Бюджетний дефіцит як основна передумова державного кредиту
Основною передумовою виникнення та розвитку державного кредиту та формування державного боргу є бюджетний дефіцит. Бюджетний дефіцит - це перевищення видатків бюджету над доходами. В ідеалі доходи бюджету повинні відповідати його видаткам, але на практиці так буває далеко не завжди.
Причинами виникнення бюджетного дефіциту можуть бути:
Надзвичайні події (війни, епідемії, стихійні лиха і т.д.), що потребує використання великого обсягу грошових коштів, а звичайних резервів не вистачає;
Кризові явища в економіці;
Неефективність фінансово-кредитних зв'язків;
Недосконалість фінансового законодавства.
Бюджетний дефіцит не завжди вважається негативним явищем. Він може
Бути зумовлений здійсненням великих державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови, що у майбутньому дасть можливість забезпечити приріст ВВП, зміцнити економічну могутність держави та підвищити матеріальний і культурний рівень життя народу. Це явище відображає не кризу в економічному житті суспільства, а державне регулювання економіки, спрямоване на забезпечення прогресивних зрушень у суспільстві.
В умовах, коли економіка країни розвивається динамічно і стабільно, бюджетний дефіцит в кількісно допустимих межах не є загрозливим. Правда, при цьому кількість не повинна переходити в негативну якість, тобто сума отриманих державою в борг фінансових ресурсів не повинна перекладатись на платників податків, супроводжуватись скороченням соціальних програм.
Таким чином, наявність бюджетного дефіциту у допустимих межах не є негативним явищем в умовах динамічного розвитку економіки, проте рівень дефіциту бюджету повинен знаходитися під постійним контролем державних органів.
Прийняття Державного бюджету України або місцевого бюджету на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету. Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу.
3. Методи збалансування бюджету та покриття бюджетного дефіциту
Негативні наслідки великого бюджетного дефіциту нагально потребують здійснення системи заходів по його подоланню, проведенню активної фінансової політики, використання загальноприйнятих методів боротьби з дефіцитом.
Загалом в умовах дефіциту бюджетних ресурсів державні владні структури вдаються до збалансування бюджету. Теоретично можна визначити наступні методи збалансування бюджету:
Збільшення дохідної частини бюджету;
Скорочення видаткової частини бюджету;
Збалансування бюджету шляхом покриття бюджетного дефіциту.
Перші два методи спрямовані на зменшення (подолання) бюджетного
Дефіциту.
Збільшення дохідної частини бюджету може відбуватися за рахунок створення передумов збільшення будь-яких видів доходів до бюджету. В основному таке збільшення можливе за рахунок зростання податкових надходжень. Політика збільшення дохідної частини бюджету здебільшого передбачає посилення податкового тягаря.
Скорочення видаткової частини бюджету може здійснюватись різними способами. Таке скорочення може бути пов'язане із зменшенням витрат на управління, військових витрат тощо. Скорочення видатків може стосуватись лише окремих статей, а може розповсюджуватись практично на всі види видатків. Широкого розповсюдження у світовій практиці набув такий метод скорочення бюджетних видатків, як секвестр (пропорційне зменшення усіх видаткових статей бюджету, крім захищених статей).
В умовах наявності бюджетного дефіциту держава зобов'язана обрати найбільш оптимальні джерела його покриття. У світовій практиці використовують два основних методи покриття бюджетного дефіциту: беземісійний та емісійний. Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту передбачає використання грошової емісії (випуск додаткових грошей в обіг). Такий метод є не зовсім доцільним, оскільки негативно відображається на економічній ситуації в державі. Тому Бюджетним кодексом визначено, що емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.
Найбільш ефективним є беземісійний метод, за допомогою якого можна позбутися дефіциту без додаткового випуску грошей в обіг.
Бюджетний дефіцит покривається в основному за рахунок кредитів, що зумовлює виникнення внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Держава повинна здійснювати ефективний контроль та управління державним боргом.
4. Становлення та основні етапи розвитку державного кредиту в Україні
Сфера державного кредиту в Україні після здобуття нею незалежності почала розвиватися на засадах ринкового господарювання. Відсутність практичного досвіду діяльності у даній сфері та проблеми, пов'язані із становленням державності, утруднювали ефективний розвиток державного кредиту в Україні. Проблемі формування та управління вітчизняним державним боргом почала приділятися значна увага. Розмір державного боргу зростав. Якщо станом на кінець 1992 р. Борг становив 2,8 млрд. Дол. США, то на кінець 2006 р. - близько 16 млрд. Дол. США.
У процесі розвитку державного кредиту та формування державного боргу України можна виділити п'ять основних етапів:
Перший етап (1991-1994 рр.): період з 1991 по першу половину 1994 рр. Характеризується залученням до фінансування дефіциту бюджету виключно прямих кредитів Національного банку та хаотичним утворенням зовнішнього боргу шляхом надання урядових гарантій по іноземних кредитах.
Другий етап (1995-1996 рр.): в цей період, поряд з продовженням надання зовнішніх гарантій, державний борг формувався за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій. Зазначений період характеризується також врегулюванням заборгованості України за енергоносії, початком випуску облігацій внутрішніх державних позик (10.03.1995 р. Вперше в історії України відбулись торги з розміщення ОВДП) та поступовим заміщенням цими облігаціями прямих кредитів Національного банку.
Третій етап (1997 - перша половина 1998 рр.): характеризувався активним залученням урядом позик як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках капіталу. Система внутрішніх запозичень досягла найбільшого розвитку саме у 1997-98 рр., коли щорічно мобілізувалися на фінансування бюджетного дефіциту понад 8 млрд. Грн. Однак після фінансової кризи 1998 р. Внутрішні запозичення значно скоротились. Проблеми запозичення на внутрішньому фінансовому ринку ускладнювалися недостатнім розвитком фінансово- банківської інфраструктури, котра не могла акумулювати тимчасово вільні фінансові ресурси (збереження) у достатніх обсягах.
Четвертий етап (друга половина 1998 - 2000 рр.): починаючи з другої половини 1998 року, Україна зіткнулася із значними труднощами, пов'язаними з суттєвим скороченням можливостей урядових запозичень як з зовнішніх, так і з внутрішніх джерел. У цей період уперше була здійснена низка операцій щодо реструктуризації частин внутрішнього та зовнішнього боргу України, яка дала можливість через заміну облігацій внутрішньої державної позики продовжити строк повернення запозичених коштів, а також зменшити тиск щодо виплат по ОВДП в 1998 і 1999 рр.
Незважаючи на вжиті заходи, 2000-2001 рр. Були піковими по борговому навантаженню. Наявність значного негативного сальдо платіжного балансу та низькі валютні резерви стали основною причиною прийняття урядом рішення щодо проведення комплексної програми реструктуризації державного зовнішнього боргу України. Міністерство фінансів здійснило реструктуризацію боргових зобов'язань перед НБУ. (Державні цінні папери, які були випущені у 1998-2000 рр. Та підлягали погашенню у 2000-2004 рр., були замінені на процентні облігації з терміном погашення упродовж 2002-2010 рр.), що сприяло поліпшенню структури державного боргу та уникненню декапіталізації Національного банку України).
П'ятий етап (2001 рік - по даний час): управління державним боргом в цей період характеризується переходом від антикризового управління до проведення виваженої боргової політики, націленої на зменшення боргового навантаження на економіку держави. Боргова реструктуризація 2000 р. У поєднанні зі сприятливою для України зовнішньої кон'юнктурою і стійким економічним зростанням дозволили суттєво знизити обсяги боргового навантаження на українську економіку, що сприяло відповідному підвищенню міжнародних рейтингів України. В 2001-2002 рр. Співвідношення державного боргу та ВВП утримувалось на рівні 29-31 % (порівняно з 48 % в 1999 р.). На кінець 2003 р. Воно зменшилося до 25 %, а на кінець 2006 р., за даними Міністерства фінансів України, - до 14,3 %. Річне обслуговування боргу скоротилося до 4,3 % ВВП.