ТЕМА 1. СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ
1. Кредит як соціально-економічне явище
Кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин. В основі їх лежить рух особливого виду капіталу — позичкового капіталу. Кредитні відносини — це відособлена частина економічних відносин, пов'язана з наданням вартості (коштів) у позику і поверненням її разом із винагородою (процентом). У широкому розумінні кредит можна визначити як сукупність певних благ, наданих у тимчасове користування.
Кредит і кредитні відносини відіграють важливу роль у житті людини. На перший погляд може здатися, що такі поняття характерні лише для економічної сфери, проте кредит є також соціальною та філософською категорією.
Людина від народження вступає у кредитні (зобов'язальні та довірчі) відносини зі своїми батьками, а з часом і з іншими членами суспільства: людьми, організаціями, підприємствами, владою (державою) і таке інше. Кредитні відносини існують і в політиці — між тими, хто прагне до влади у державі та її громадянами; у науці — між тими, хто поширює знання, і тими, хто їх здобуває, і, звичайно, в економіці.
Таким чином, кожна людина, як усе суспільство, пов'язана з іншими людьми й природою через кредит і не може існувати без зобов'язальних відносин. З огляду на це кредит (борг) здавна є основним поняттям не лише в економіці, а і в інших цивільно-правових та духовно-етичних сферах людського спілкування.
Кредит (лат. Credium) означає борг, позика. Основою латинського слова «credium» є латинське слово «credo», що перекладається як довіра.
Таким чином, однією із передумов надання кредиту є довіра. Кредит зародився на родинних зв'язках, на засадах певних традицій і релігії. Потреба розвитку продуктивних сил вивела з часом кредитні відносини за межі окремої общини і додала їм ширшого характеру. Кредит почали надавати не лише на основі родових традицій, релігійних зв'язків, а стали дедалі більше зважати на ділові якості людини: її здібності, навички, моральність тощо. На підставі такого підходу почали широко використовувати поняття "довіра", яке у подальшому стало головною умовою надання кредиту.
Іншою важливою складовою ефективних кредитних відносин є відповідальність позичальника перед кредитором.
Природний взаємозв'язок двох сторін кредитного процесу (позичальника і кредитора) передбачає наявність двох взаємопов'язаних основоположних передумов кредиту: довіри та відповідальності.
Як економічна категорія кредит - це економічні або грошові відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та їх використання на умовах повернення і оплати.
У фінансовій науці визначають наступні принципи кредитування:
Загальноекономічні (прибутковість, надійність);
Спеціальні (платність, цільове призначення, забезпеченість, поворотність і терміновість).
У сучасному господарстві значно розширюються межі кредитних відносин. Кредит обслуговує все більшу частку товарних потоків, замінюючи традиційні товарно-грошові зв'язки обміну. Кредит необхідний як важливий засіб забезпечення фінансово-господарської діяльності економічних суб'єктів.
Слід розрізняти грошові відносини, фінансові відносини і кредитні відносини. Грошові відносини є найбільш широким поняттям; вони пов'язані, насамперед, із виміром вартості (ціни) різноманітних товарів і послуг, а також із здійсненням оплати за товари і послуги в безготівковій і готівковій формах. У ринковому господарстві гроші опосередковують рух всієї системи економічних відносин, оборот всіх видів капіталу, процес відтворення національного продукту.
Фінансові відносини — це частина грошових відносин, яка пов'язана із формуванням, розподілом і використанням грошових коштів з метою забезпечення виконання державою її функцій, а також соціально-економічних потреб підприємств і домогосподарств. У відтворювальному процесі фінансові відносини виражають насамперед відносини розподілу. Характер і зміст фінансових відносин в основних рисах завжди визначається характером грошових відносин.
Кредитні відносини мають поворотний і відплатний характер. Вони мають місце лише на стадії перерозподілу. При цьому стосуються лише тимчасово вільних коштів. Кредитні відносини пов'язані з відтворенням позичкового капіталу.
2. Економічний зміст, необхідність та особливості державного кредиту
Державний кредит є відособленою ланкою фінансової системи, яка належить до сфери державних фінансів. Особливістю державного кредиту як ланки бюджетної системи є те, що він не має ні окремого грошового фонду, ні відокремленого органу управління.
Державний кредит - рух позикового капіталу у формі здійснюваних кредитних угод за участю держави щодо передачі фінансових ресурсів у борг з розрахунком на вигоду.
Іншими словами державний кредит можна визначити як засновані на взаємних інтересах і зобов'язаннях боржників та кредиторів відносини, одним із учасників яких є держава, з приводу надання у користування тимчасово вільних коштів на умовах строковості, поверненості, платності та забезпеченості (а також матеріальних цінностей з відстрочкою платежу).
За своєю економічною сутністю державний кредит - це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій.
Державний кредит - це сукупність відносин, у яких держава виступає в ролі позичальника коштів, кредитора або гаранта. Переважно держава виступає у ролі позичальника. При цьому за допомогою державного кредиту залучаються вільні фінансові ресурси, які використовуються для задоволення державних потреб. Держава може виступати і в ролі кредитора, надаючи позику населенню та підприємствам, а також у ролі гаранта в тих випадках, коли бере на себе відповідальність за погашення позик та виконання інших зобов'язань юридичних та фізичних осіб.
Існування державного кредиту пов'язано з постійним протиріччям між зростаючими завданнями і потребами держави та наявними фінансовими ресурсами. Історично державний кредит з'явився для задоволення виняткових потреб держави, які неможливо задовольнити постійними «звичайними» джерелами доходів: податками, доходами від державного майна, державної монополії на певні види діяльності. Такі потреби в основному виникали під час війн, стихійного лиха, а з часом при фінансових труднощах, обумовлених циклічним характером економічного розвитку, зміною урядів, революційними потрясіннями.
У державного і банківського кредиту є спільні засади функціонування, справа в тому, що вони надаються на принципах поверненості, строковості і платності. Відмінність банківського кредиту полягає у тому, що він призначений у більшості випадків для задоволення виробничих потреб суб'єктів господарювання.
Основними ознаками та відмінними рисами державного кредиту є :
Державний кредит призначений для задоволення потреб державних органів влади і управління;
Неодмінна участь держави в особі органів виконавчої влади різних рівнів у кредитних відносинах;
Джерелом погашення державних позик і виплати відсотків по них виступають в основному ресурси бюджету;
Держава і як позичальник, і як кредитор іманентно (виходячи з її функціонального призначення) в основному не ставить на перше місце економічну вигоду, приймаючи участь у кредитних відносинах. Так, зазвичай кредити, які надає держава, спрямовуються на вирішення важливих соціально- економічних програм і є пільговими, часто безвідсотковими. А взяті державою у борг кошти можуть спрямовуватися на покриття нагальних поточних потреб.
Гарантування ж державою повернення кредиту також не передбачає ніякої економічної вигоди.
Тут варто зазначити, що ефективність державного кредиту і не зводиться лише до економічної ефективності, але і зачіпає соціальні ефекти. Проте, часто залучені державою кредитні ресурси використовуються без врахування і соціальних, і економічних потреб та інтересів. Тому, доцільно чітко відмежовувати кредитні ресурси від податкових та інших видів доходів бюджету, а також здійснювати жорсткий контроль за ефективністю їх використання. Недотримання даної рекомендації та усунення межі між традиційними видами надходжень до бюджету та кредитними засобами зменшує пильність уряду та спотворює уявлення про його реальні фінансові можливості.
Головною причиною наявності державного кредиту є нестача бюджетних коштів. І тому, перш за все, кошти, що залучаються за допомогою державного кредиту, передаються органам державного управління для покриття бюджетного дефіциту.
Призначення державного кредиту виявляється в першу чергу в тому, що він є засобом мобілізації в руках держави додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково одержані фінансові ресурси направляються на покриття різниці між бюджетними витратами і доходами. При позитивному бюджетному сальдо, одержані за допомогою державного кредиту кошти, прямо використовуються для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може виступати важливим фактором прискорення соціально-економічного розвитку країни.
У розвинутому ринковому господарстві кредит виконує такі основні функції:
Перерозподільчу;
Заміщення грошей в обігу;
Стимулюючу;
Контрольну.
Ці функції кредиту тісно пов'язані між собою, визначаючи в своїй сукупності певну економічну роль кредитних відносин. Економічна роль кредиту полягає у перерозподілі вартості на засадах платності, строковості, забезпечення і повернення. Особливістю кредитного перерозподілу є його тимчасовий характер. Перерозподіл вартості здійснюється тут у межах розриву часу між віддаванням товарів (грошей) у позичку і зворотнім їх надходженням до кредитора. За рахунок тимчасово вільних коштів одних господарських суб'єктів задовольняються тимчасові потреби в коштах інших суб'єктів.
Перерозподільча функція кредиту випливає із самої сутності і ролі кредитних відносин. Внаслідок кредитного перерозподілу прискорюється залучення нових грошових коштів у сферу господарювання. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси.
Швидкість та інтенсивність перерозподілу вартості за допомогою кредиту багато в чому визначаються його доступністю і, насамперед, рівнем позичкового процента. Високі відсоткові ставки за кредитами гальмують перерозподільчі процеси. В цілому, масштаби розширення кредиту і відповідно процесів кредитного перерозподілу обмежені загрозою посилення інфляційних процесів.
Функція заміщення грошей кредитними інструментами пов'язана з антиципаційною властивістю кредиту, тобто його здатністю випереджати в часі процес нагромадження в товарній і грошовій формах. Кредитні ресурси формуються до настання терміну їх фактичного використання у відтворювальному процесі. По суті, кредит створює гроші для безготівкового грошового обігу. Інструменти кредиту — переказні векселі, чеки, кредитні картки тощо — починають заміняти реальні гроші в сфері обігу. Кредит сприяє економії витрат обігу шляхом заміщення частини грошового обороту кредитними засобами обігу.
Антиципаційну властивість кредиту не слід розглядати як автоматично діючий інфляційний чинник. Якщо на основі кредитування досягається реальний внесок у розвиток виробництва, ефективно здійснюються інвестиції, раціонально використовуються створені виробничі потужності, рівень інфляції не збільшується.
Важливе значення в умовах ринкової економіки має стимулююча функція кредиту. За своєю економічною сутністю процес кредитування не може не стимулювати ефективне використання позики з боку позичальника. Сам зміст кредитування, що виражається у формулі: "Купуй зараз (товар, гроші), плати потім" спонукає до ефективного використання одержаної позики, щоб на зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток.
Позичальники використовують кредит настільки повно, наскільки це їм дійсно необхідно для реалізації власних економічних інтересів. Кредитні відносини — це насамперед майнові відносини; за використання і повернення кредиту позичальник відповідає майном і цінностями, що є у нього. Безсумнівно, що майнові відносини створюють достатньо потужні стимули до раціонального використання позичених коштів. З боку кредитора стимулюючим чинником є позичковий відсоток. Кожен кредитор намагається постійно забезпечувати зростання своїх кредитних ресурсів.
Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за використанням і поверненням позики. Існує суттєва відмінність у виконанні контрольної функції кредиту з боку кредитора і з боку позичальника. Кредитор має можливість здійснювати контроль як за об'єктом кредиту (позиченою вартістю), так і за діяльністю позичальника. Позичальник не має можливості контролювати діяльність кредитора, він здійснює контроль лише за рухом позиченої вартості (тобто контролює лише об'єкт кредитних відносин).
4. Суб'єкти та об'єкти державного кредиту
Кредитні відносини виникають і діють між двома основними суб'єктами: кредитором, який надає позику, і позичальником, який отримує позику.
Рушійним мотивом надання позики у тимчасове користування є одержання доходу у формі позичкового процента. Метою кредитора є одержання прибутку (процента); метою позичальника — задоволення тимчасової потреби у додаткових грошових ресурсах. З боку кредитора позика є актом комерційного продажу на певний термін грошових коштів. До групи кредиторів відносять, насамперед, кредитні установи, серед яких головне місце посідають банки. Але крім банків у кредитні відносини вступають і небанківські кредитні установи — кредитні кооперативи і спілки, ломбарди, каси взаємодопомоги, пункти прокату тощо.
Суб'єктами державного кредиту є:
З одного боку - держава в особі державних органів влади та управління;
З іншого - підприємства, кредитні установи, фізичні особи, міжнародні організації, іноземні держави.
Об'єктом кредитних відносин є вартість, яка надається в позику з метою отримання прибутку (процента).
Кредитні відносини поєднують у собі дві підсистеми:
Кредитно-грошові відносини;
Кредитно-товарні відносини.
У позичку може надаватися вартість як у грошовій, так і в товарній формі. Таким чином об'єктом кредитних відносин може бути або товар, або гроші.
Найважливішими формами державного кредиту є:
Державні внутрішні позики. За допомогою них мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб для фінансування потреб держави. Держава випускає та розповсюджує цінні папери, як правило облігації внутрішніх державних позик (облігації - цінні папери, які засвідчують внесення його власником певної суми і підтверджують зобов'язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість та процент). Також, держава може випускати казначейські зобов'язання - цінні папери на пред'явника, які розповсюджуються серед населення з метою покриття бюджетного дефіциту, дають право їх власнику на отримання доходу.
Державні позики можуть бути облігаційними та безоблігаційними. Безоблігаційні позики оформляються підписаними зобов'язаннями;
Використання частини вкладів населення в ощадних установах. Це є ще однією, досить розповсюдженою формою державного кредиту, яка може супроводжуватися випуском цінних паперів (ощадних сертифікатів);
Грошово-речові лотереї. Як форма державного кредиту, вони мають тривалу історію, досить активно використовувались в СРСР для поповнення доходів бюджетів. В Україні у 1998 р. Була прийнята постанова Кабінету Міністрів України «Про сприяння розвитку державної системи лотерей в Україні», яка визначає умови і правила розповсюдження державних лотерей. Так, встановлено, що призовий фонд державних лотерей повинен бути не меншим, ніж 50 % від суми отриманих доходів. Крім того, до Державного бюджету України перераховується 30 % доходів, що залишаються після виплат призового фонду у розпорядженні підприємств, установ чи організацій, які одержали право на проведення державної грошової лотереї. Лотерея може проводитися як із застосуванням лотерейних білетів, так і через електронне обладнання, використання якого дозволяє заміняти лотерейні білети іншими документами або в інший спосіб засвідчувати участь у грі та надавати право на одержання виграшу;
Використання коштів державного позичкового фонду. В тоталітарних економіках поширеною формою державного кредиту є використання державою для фінансування своїх потреб коштів державного позичкового фонду. Але в результаті відбувається заміщення фінансових ресурсів кредитними ресурсами, що є економічно недоцільним, тому що сприяє загостренню фінансової кризи і посиленню інфляції;
Зовнішні позики (кредити міжнародних фінансових організацій, урядів іноземних держав, іноземних комерційних банків, облігації зовнішньої державної позики). Зовнішні позики бувають середньо- і довгострокові, надаються у валюті країни-кредитора або у вільноконвертованій валюті.
Найбільш поширена форма державного кредиту — це державні позики.
6. Класифікація державних позик
Державні позики можна класифікувати за рядом класифікаційних ознак.
Державні позики можуть бути зовнішніми та внутрішніми. Зовнішні позики надаються іноземними державами, нерезидентами, міжнародними організаціями. Внутрішні позики здійснюються в межах держави у національній валюті.
В залежності від терміну погашення позики бувають: короткострокові (до 1 року), середньострокові (1-5 років), довгострокові (понад 5 років). Під час економічних криз та значного рівня інфляції переважають короткострокові і середньострокові державні позики.
В залежності від статусу позичальника розрізняють державні і місцеві позики. Державні здійснюються центральними органами управління, а місцеві - місцевими органами влади.
За критерієм забезпеченості позики поділяють на заставні та беззаставні (не мають конкретного матеріального забезпечення).
За формою виплати доходу позики бувають:
Процентні (дохід за позикою встановлюється у відсотках до суми позики);
Виграшні (дохід отримують власники облігацій, які, у результаті проведення тиражу, виявились виграшними);
Безпроцентні /цільові/ (не передбачають виплату доходів, але гарантують одержання товару, на який не задовольняється попит на ринку. Вартість кожної випущеної облігації дорівнює ціні товару (легкового автомобіля, телевізора, холодильника тощо);
Безпрограшні (випускаються з умовою, що протягом строку дії позики виграшними будуть усі облігації);
Процентно-виграшні (виплачується частина доходу по купонах, а інша частина - у формі виграшів);
Дисконтні (державні цінні папери реалізуються за ціною, яка нижча від номінальної вартості, а погашаються за номінальною вартістю).
За методом розміщення позики поділяють на добровільні та примусові. Розміщення державних позик може проходити на добровільних засадах (виключно так відбувається в умовах ринку) і примусовим шляхом. Примусові облігації і формально добровільні (по підписці) використовувалися в складні періоди війни і післявоєнного відновлення. В цілому такі методи розміщення державних позик притаманні лише тоталітарним системам.
За критерієм форми випуску позики поділяють на готівкові (облігаційні)
Та безготівкові (безоблігаційні).
За власниками, серед яких розповсюджуються позики, їх поділяють на:
Позики, розміщені серед юридичних осіб;
Позики, розміщені серед фізичних осіб;
Позики, розміщені серед юридичних та фізичних осіб.
За характером обігу позики бувають ринкові (вільно купуються і продаються), неринкові (мають обмеження по купівлі і продажу, або випускаються без права обігу — не можуть змінювати свого власника).
За способом погашення позики поділяють на: ординарні позики (погашення проходить одночасно для всіх випущених позик); серійні позики (погашення відбувається деякими частинами через певні проміжки часу) та позики з достроковим погашенням.